Рішення № 8246193, 14.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/50414.12.09 За позовом Малого підприємства «Чернівецький завод медичних виробів»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Кіммет»

про

За зустрічним

позовомдострокове розірвання договору № 14/11-08р від 14.11.2008 року

Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіммет»

до Малого підприємства «Чернівецький завод медичних виробів»

про визнання деклараційного патенту № 2568 від 15.06.2004 року та ліцензійного договору № 14/11-08р від 14.11.2008 року недійсними

Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П. Представники: Від позивача (за первісним позовом): Данилов С.А. –представник за довіреністю від 14.09.2007 року; Від відповідача (за первісним позовом):не з’явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Малого підприємства «Чернівецький завод медичних виробів»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіммет»про дострокове розірвання договору № 14/11-08р від 14.11.2008 року.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що у відповідності з укладеним між позивачем та відповідачем ліцензійним договором № 14/11-08р від 14.11.2008 року, а саме згідно із п. 2.3, 2.4 та 3.1 відповідач зобов’язаний був з 15.02.2009 року розпочати виробництво продукції та здійснити її постачання на адресу позивача, але станом на 24.07.2009 року ТОВ «Кіммет»не здійснило випуск продукції та її постачання, чим порушило взяті на себе зобов’язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2009 року було порушено провадження у справі та призначено розгляд на 27.10.2009 року.

23.10.2009 року через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем була подана зустрічна позовна заява, відповідно до якої останній просить суд визнати недійсним деклараційний патент України № 2568 на корисну модель «Закупорювальний пристрій для пляшки»від 15.06.2004 року та визнати недійсним ліцензійний договір № 14/11-08р від 14.11.2008 року укладений між Малим підприємством «Чернівецький завод медичних виробів»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіммет».

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що деклараційний патент України № 2568 на корисну модель «Закупорювальний пристрій для пляшки»від 15.06.2004 року не є новим, порівняно з більш раннім патентом Російської Федерації RU 2148544 С1 від 10.05.2000 року, а тому є недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2009 року відкладено розгляд справи до 30.11.2009 року у зв’язку із неявкою представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2009 року зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіммет»було прийнято до розгляду з первісним позовом та призначено на 30.11.2009 року.

Представник позивача у судовому засіданні 30.11.2009 року подав докази, витребувані ухвалою суду, письмовий відзив та усні заперечення на зустрічний позов. Крім того, позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд додатково до заявленої вимоги щодо розірвання договору стягнути з відповідача 3000, 00 грн. –штрафних санкцій, тобто, з огляду на викладене, позивач висуває нові вимоги до відповідача.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача, зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Аналогічна думка Вищого господарського суду України, викладена у п. 3 інформаційного листа від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»щодо запитань, чи може бути збільшення розміру позовних вимог, а саме, під збільшенням розміру позовних вимог (ч. 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов’язано з пред’явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

З огляду на вищевикладене, судом відмовлено в задоволенні заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.11.2009 року надав усні пояснення.

Крім того, сторони заявили клопотання про продовження строку вирішення спору.

Згідно з ч. 4 ст. 69 ГПК України за клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

На підставі вищезазначеного, суд задовольнив подане сторонами клопотання про продовження строку вирішення спору.          

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2009 року відкладено розгляд справи до 14.12.2009 року.

Представник позивача у судовому засіданні 14.12.2009 року підтримав первісні позовні вимоги у повному обсязі та просив суд первісний позов задовольнити. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Оскільки, відповідач про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, тому на підставі ст.75 ГПК України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

14.11.2008 року між Малим підприємством «Чернівецький завод медичних виробів»(надалі - ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіммет»(надалі - ліцензіат) був укладений договір на використання інтелектуальної власності № 14/11-08р (далі –договір), відповідно до якого ліцензіар надає ліцензіату не виключну ліцензію на використання корисної моделі, що охороняється патентом України № 2568, у відповідності з законодавством України та на умовах договору.

Відповідно до п. 2.2 договору з моменту набрання чинності договору ліцензіат отримує право на виготовлення, пропонування до продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення в цивільний оборот або зберігання в зазначених цілях продукції за ліцензією.

Звертаючись з зустрічними позовними вимогами, відповідач зазначає, що деклараційний патент України № 2568 на корисну модель «Закупорювальний пристрій для пляшки»від 15.06.2004 року не є новим, оскільки 10.05.2000 року був виданий патент Російської Федерації RU 2148544 С1, а тому просить визнати його недійсним.

Крім того, оскільки ліцензійний договір № 14/11-08р від 14.11.2008 року був укладений на підставі патенту України № 2568 на корисну модель «Закупорювальний пристрій для пляшки»від 15.06.2004 року, згідно якого позивачу було надано право видавати будь-якій особі дозвіл на використання зазначеної корисної моделі, відповідач просить суд визнати недійсним ліцензійний договір № 14/11-08р від 14.11.2008 року.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає зустрічні позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»(надалі - Закон) корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислово придатною.

Винахід (корисна модель) визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу повинні враховуватися лише окремо (ч. 3 ст. 7 Закону).

Винахід (корисна модель) визнається промислово придатним, якщо його може бути використано у промисловості або в іншій сфері діяльності (ч. 8 ст. 7 Закону).

Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:

а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 цього Закону;

б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці;

в) порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону;

г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Частиною 2 ст. 33 Закону передбачено, що з метою визнання деклараційного патенту недійсним будь-яка особа може подати до Установи клопотання про проведення експертизи запатентованого винаходу (корисної моделі) на відповідність умовам патентоздатності. За подання клопотання сплачується збір.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.10.2009 року до патентного повіреного України Марченка Віталія Омеляновича надійшло клопотання від Малого підприємства «Чернівецький завод медичних виробів»про надання висновку спеціаліста. На вирішення експертизи було поставлено питання: Чи спростовують новизну корисної моделі «Закупорювальний пристрій для пляшки»за патентом України № 2568 з пріоритетом за заявкою № 2003098297 від 08.09.2003 року, відомості щодо патенту Російської Федерації № 2148544 від 10.05.2000 року?

Висновком спеціаліста експертизи об’єктів інтелектуальної власності № 13 від 02.11.2009 року встановлено, що відомості щодо патенту Російської Федерації № 2148544 від 10.05.2000 року не спростовують новизну корисної моделі «Закупорювальний пристрій для пляшки»за патентом України № 2568 з пріоритетом за заявкою № 2003098297 від 08.09.2003 року.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В матеріалах справи наявне свідоцтво Марченка Віталія Омельяновича № 10 від 01.11.1994 року, відповідно до якого останній зареєстрований у Державному реєстрі представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених).

Враховуючи зазначене, суд оцінює вищевказаний висновок позитивно та приймає його як належний доказ у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для визнання декраційного патенту Украни № 2568 на корисну модель «Закупорювальний пристрій для пляшки»від 15.06.2004 року недійсним.

Також, відповідач просить визнати недійсним ліцензійний договір № 14/11-08р укладений між позивачем та відповідачем 14.11.2008 року, посилаючись на те, що деклараційний патент України № 2568 на корисну модель «Закупорювальний пристрій для пляшки»від 15.06.2004 року є недійсним.

У відповідності з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною вимог, встановлених частиною першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 203 ЦК україни встанволено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як було встановлено, судом деклараційний патент України № 2568 на корисну модель «Закупорювальний пристрій для пляшки»від 15.06.2004 року відповідає вимогам патентоздатності встановлених ст. 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», а тому не може бути визнаним судом недійсним.

Враховуючи зазначене, суд вважає вимоги відповідача про визнання ліцензійного договору № 14/11-08р від 14.11.2008 року недійсним безпідставними.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає зустрічні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як було зазначено, 14.11.2008 року між Малим підприємством «Чернівецький завод медичних виробів»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіммет»був укладений договір на використання інтелектуальної власності № 14/11-08р, відповідно до якого, з моменту набрання чинності договору ліцензіат отримує право на виготовлення, пропонування до продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення в цивільний оборот або зберігання в зазначених цілях продукції за ліцензією.

Відповідно до п.п. 2.3, 2.4 договору ліцензіат зобов’язується розпочати серійне виробництво не пізніше 15.02.2009 року та зобов’язується постачати ліцензіару щомісячно продукцію в розмірі 50% від кількості виготовленої продукції за цією ліцензією.

Згідно із п. 3.1 договору ліцензіат зобов’язаний розпочати виробництво продукції за даною ліцензією з:

-          15 лютого 2009 року, в обсязі не менше 100000 шт. в місяць;

-          15 липня 2009 року, в обсязі не менше 300000 шт. в місяць;

-          15 січня 2010 року, в обсязі не менше 500000 шт. в місяць.

Стаття 193 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач доказів виконання своїх зобов’язань передбачених умовами договору не надав. Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому суд відзначає, що недотримання позивачем вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України щодо надіслання пропозиції про розірвання договору іншій стороні не позбавляє його права звернутися за захистом порушенного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору. Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду України №8/32пд від 17.06.08 року.

Згідно із п. 10.2 договору право дострокового розірвання цього договору надається ліцензіару у випадку, якщо ліцензіат у встановлений строк не розпочне виробництво продукції або постачання її ліцензіару, або/чи відмовитися укласти договір на постачання продукції на адресу ліцензіару.

Враховуючи зазначене, суд вважає первіні позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задволенню.

Згідно із ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 611, 651ЦК України, ст. 193 ГК України та ст.ст. 33, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Розірвати ліцензійний договір на використання інтелектуальної власності № 14/11-08р від 14.11.2008 року укладений між Малим підприємством «Чернівецький завод медичних виробів»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіммет».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіммет»(04136, м. Київ, вул. Маршала Гречка, 8-Д; код ЄДРПОУ 31171801) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Малого підприємства «Чернівецький завод медичних виробів»(60530, Чернівецька обл., Герцаївський район, с. Хряцька; код ЄДРПОУ 14257180) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп., та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

СуддяДідиченко М.А. Дата підписання 21.01.2010 року