Рішення № 8245917, 18.01.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/56218.01.10 За позовом                    Закритого акціонерного товариства «Отіс»

до           Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Квартет»ЛТД

про                              стягнення 546877,39 грн.

Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:                    Кушнір О.О. –представник за довіреністю від 03.08.2009 року;

від відповідача:          не з’явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Закрите акціонерне товариство «Отіс»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Квартет»ЛТД про стягнення 546877,39 грн.

          Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору № D2 4M 0221 від 01.01.2006 року позивачем виконано на користь відповідача роботи на загальну суму 793728,52 грн.

          Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що коштів, які надійшли на його поточний рахунок по розщепленню квартирної плати, було недостатньо для повної оплати робіт, проте, відповідач, в порушення умов договору, зобов’язання зі сплати суми, якої не вистачає, не виконав.

          Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов’язань, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 546877,39 грн.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 17.11.2009 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 17.11.2009 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 27.10.2009 року, та надав усні пояснення по суті спору.

          Крім того, у судовому засіданні 17.11.2009 року представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог.

          З огляду на перерахування на поточний рахунок позивача за рахунок коштів, які надійшли від мешканців за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, 73412,84 грн., позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 473464,55 грн.

          Згідно з частиною 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

          Враховуючи зазначене, суд прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

          Представник відповідача у судове засідання 17.11.2009 року не з’явився, витребувані ухвалою суду від 27.10.2009 року докази та відзив на позовну заяву не подав, однак через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю направити у судове засідання повноважного представника.

          Беручи до уваги те, що неявка представника відповідача у судове засідання та неподання ним витребуваних доказів перешкоджали вирішення спору по суті, суд, на підставі частини 1 статті 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 14.12.2009 року.

          У судовому засіданні 14.12.2009 року представник відповідача заявив клопотання про розстрочення виконання рішення строком на 60 місяців, у зв’язку з перебуванням підприємства відповідача у скрутному фінансовому становищі, зумовленому відсутністю фінансування витрат на покриття різниці між затвердженим розміром тарифів та економічно обґрунтованими витратами на надання послуг по утриманню та обслуговуванню житлового фонду.

          Представник позивача проти заявленого відповідачем клопотання заперечував.

          У заявленому клопотанні відповідач також вказав, що заявлена до стягнення сума заборгованості була часткова погашена відповідачем. Зокрема, відповідач зазначив, що платіжним дорученням № 867 від 27.10.2008 року перерахував на поточний рахунок позивача 6106,64 грн. та платіжним дорученням № 578 від 02.09.2009 року –20000,00 грн.

          Крім того, у судовому засіданні 14.12.2009 року представники сторін заявили клопотання про продовження строку вирішення спору.

          На підставі частини 4 статті 69 ГПК України, суд задовольнив заявлене сторонами клопотання про продовження строку вирішення спору.

          У судовому засіданні 14.12.2009 року судом, на підставі частини 3 статті 77 ГПК України, оголошено перерву до 18.01.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 18.01.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 14.12.2009 року, та надав усні пояснення по суті спору.

          Представник відповідача у судове засідання 18.01.2010 року не з’явився, однак через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю направити у судове засідання повноважного представника.

          Представник позивача проти заявленого відповідачем клопотання заперечував.

          Згідно з частиною 3 статті 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

          Частина 1 статті 22 ГПК України передбачає, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

          Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

          Частина 1 статті 33 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          З огляду на те, що суд неодноразово відкладав розгляд справи, відповідач не навів переконливих доводів про наявність обставин, що перешкоджали вирішенню спору у даному засіданні, та не подав належних доказів на підтвердження неможливості направити у судове засідання повноважного представника, суд, керуючись статтями 22, 77 та 33 ГПК України, відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

          Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          01.01.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Квартет»ЛТД (надалі –відповідач) та Закритим акціонерним товариством «Отіс»(надалі –позивач) укладено договір № D2 4M 0221 на повне технічне обслуговування та ремонт ліфтів (надалі –договір).

          Згідно з пунктом 1.1 договору (зі змінами внесеними згідно з додатковою угодою № 1 від 29.06.2007 року) позивач зобов’язався виконувати роботи з технічного обслуговування ліфтів за формою повного технічного обслуговування, що відповідно до пункту 1.2 договору (зі змінами внесеними згідно з додатковою угодою № 1 від 29.06.2007 року) включає місячні профілактичні роботи, квартальні профілактичні роботи, технічні нагляди, заміну комплектувальних виробів по мірі їх зносу, звільнення пасажирів з кабін, що зупинилися, та непланові ремонти за викликом у разі несанкціонованої зупинки ліфта.

          На виконання умов договору позивачем були виконані, а відповідачем прийняті роботи на загальну суму 793728,52 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів № 422М 0221 за липень 2008 року на суму 55087,14 грн., № 422М 0221 за серпень 2008 року на суму 54444,44 грн., № 422М 0221 за вересень 2008 року на суму 54955,91 грн., № 422М 0221 за жовтень 2008 року на суму 55353,59 грн., № 422М 0221 за листопад 2008 року на суму 55322,32 грн., № 422М 0221 за грудень 2008 року на суму 55801,72 грн., № 422М 0221 за січень 2009 року на суму 57398,36 грн., № 422М 0221 за лютий 2009 року на суму 57099,05 грн., № 422М 0221 за березень 2009 року на суму 57963,86 грн., № 422М 0221 за квітень 2009 року на суму 57984,12 грн., № 422М 0221 за травень 2009 року на суму 57637,25 грн., № 422М 0221 за червень 2009 року на суму 58226,92 грн., № 422М 0221 за липень 2009 року на суму 58226,92 грн. та № 422М 0221 за серпень 2009 року на суму 58226,92 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками.

          Пунктом 1.3 договору сторони погодили, що місячна вартість робіт за договором складає 21914,40 грн.

          Додатковими угодами № 1 від 29.06.2007 року та № 2 від 30.12.2008 року в пункт 1.3 договору були внесені зміни, згідно з якими сторони передбачили, що з 01.07.2007 року місячна вартість робіт за договором складає 56280,78 грн. та з 01.01.2009 року –58226,92 грн.

          Пунктом 4.1 договору (зі змінами внесеними згідно з додатковою угодою № 1 від 29.06.2007 року) сторони погодили, що відповідач щомісячно проводить оплату вартості робіт у відповідності до умов пункту 1.3 договору. Оплата за виконані роботи здійснюється шляхом розщеплення плати, яка надходить від мешканців за послуги по утриманню будинків та прибудинкових територій і направляється на розрахунковий рахунок позивача за послуги по технічному обслуговуванню ліфтів в розмірах, що встановлені Головним управлінням цінової політики Київської міськдержадміністрації або розпорядженням Київської міськдержадміністрації. У випадку, якщо, коштів, які надійшли позивачу по розщепленню квартирної плати, недостатньо для оплати виконаних робіт, різниця покривається відповідачем за рахунок інших коштів.

          З огляду на те, що сторонами не доведено інше, суд вважає, що слово «щомісячно»в пункті 4.1 договору слід тлумачити як таке, що означає «до закінчення звітного місяця».

          Відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

          Таким чином, роботи, виконані в липні 2008 року, відповідач зобов’язаний був оплатити у термін до 31.07.2008 року, роботи, виконані в серпні 2008 року, –у термін до 01.09.2008 року, роботи, виконані в вересні 2008 року, –у термін до 30.09.2008 року, роботи, виконані в жовтні 2008 року, –у термін до 31.10.2008 року, роботи, виконані в листопаді 2008 р., –у термін до 01.12.2008 року, роботи, виконані в грудні 2008 року, –у термін до 31.12.2009 року, роботи, виконані в січні 2009 року, –у термін до 02.02.2009 р., роботи, виконані в лютому 2009 року, –у термін до 02.03.2009 року, роботи, виконані в березні 2009 року, – у термін до 31.03.2009 року, роботи, виконані в квітні 2009 року, –у термін до 31.04.2009 року, роботи, виконані в травні 2009 року, –у термін до 01.06.2009 року, роботи, виконані в червні 2009 року, –у термін до 31.06.2009 року, роботи, виконані в липні 2009 року, –у термін до 31.07.2009 року та роботи, виконані в серпні 2009 року, –у термін до 31.08.2009 року.

          Згідно з наявними в матеріалах справи відомостями розщеплення сплат форми 3.13 за рахунок плати, яка надійшла від мешканців за послуги по утриманню будинків та прибудинкових територій, в якості оплати робіт, виконаних за період з липня 2008 року до серпня 2009 року, на поточний рахунок позивача було перераховано 320263,97 грн.

          Відповідач стверджує, що заявлена до стягнення сума заборгованості була часткова погашена. Зокрема, відповідач вказує, що платіжним дорученням № 867 від 27.10.2008 року перерахував на поточний рахунок позивача 6106,64 грн. та платіжним дорученням № 578 від 02.09.2009 року –20000,00 грн.

          Однак, в платіжному дорученні № 867 від 27.10.2008 року в графі «призначення платежу»значиться: «за технічне обслуговування згідно з договором № 221 від 01.10.1997 року та договором про реструктуризацію від 02.07.2007року». Позивач надав суду належним чином засвідчену копію договору про реструктуризацію заборгованості, укладеного між сторонами 02.07.2007 року, та пояснив, що кошти, перераховані платіжним дорученням № 687 від 27.10.2008 року, були спрямовані відповідно до призначення платежу.

          Стосовно грошових коштів у розмірі 20000,00 грн., перерахованих згідно з платіжним дорученням № 578 від 02.09.2009 року, позивач пояснив, що вказані кошти були спрямовані на оплату робіт, виконаних в вересні 2009 року.

          Як зазначалося вище, оплачувати виконані роботи відповідач зобов’язався до закінчення звітного місяця.

          Тому, оскільки платіж у розмірі 20000,00 грн. був здійснений відповідачем після спливу строку для оплати робіт, виконаних за період з липня 2008 року до серпня 2009 року, в графі «призначення платежу»платіжного доручення № 578 від 02.09.2009 року відповідачем не деталізовано порядок спрямування коштів, суд приходить до висновку, що позивач спрямував вказані кошти на оплату робіт, виконаних в вересні 2009 року, правомірно.

          Враховуючи наведене, суд вважає доводи відповідача непереконливими та відхиляє їх.

          Судом встановлено, що відповідач, в порушення умов договору, зобов’язання зі сплати суми, якої не вистачає, не виконав.

          Таким чином, станом на день розгляду справи строк виконання зобов’язання щодо здійснення розрахунку за виконані роботи настав, а заборгованість відповідача перед позивачем складає 473464,55 грн.

          Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

          Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Стаття 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

          Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 ЦК України).

          Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

          Частина 1 статті 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Відповідач доказів належного виконання зобов’язань за договором щодо оплати наданих послуг не надав.

          Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи.

          Згідно з статтями 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 473464,55 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

          Відповідач просить суд розстрочити виконання рішення строком на 60 місяців, у зв’язку з перебуванням підприємства відповідача у скрутному фінансовому становищі, зумовленому відсутністю фінансування витрат на покриття різниці між затвердженим розміром тарифів та економічно обґрунтованими витратами на надання послуг по утриманню та обслуговуванню житлового фонду.

          Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 83 ГПК України, приймаючи рішення, суд має право розстрочити або відстрочити його виконання.

          Підставою для відстрочки чи розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

          При вирішенні питання про розстрочення виконання рішення, суд враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору.

          З огляду на вказане, зважаючи на скрутне фінансове становище підприємства відповідача, суд частково задовольняє заявлене клопотання та розстрочує виконання рішення на 6 місяців.

          Відповідно до статті 49 ГПК України при задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

          На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 901, 903 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Квартет»ЛТД (03127, м. Київ, вул. Васильківська, 53, корп. 1; ідентифікаційний код 13670073) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Закритого акціонерного товариства «Отіс»(03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 32; ідентифікаційний код 14357579) заборгованість у розмірі 473464 (чотириста сімдесят три тисячі чотириста шістдесят чотири) грн. 55 коп., 4734 (чотири тисячі сімсот тридцять чотири) грн. 65 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Розстрочити виконання рішення наступним чином:

- 79739,20 грн. сплатити до 18.02.2010 року;

- 79739,20 грн. сплатити до 18.03.2010 року;

- 79739,20 грн. сплатити до 18.04.2010 року;

- 79739,20 грн. сплатити до 18.05.2010 року;

- 79739,20 грн. сплатити до 18.06.2010 року;

- 79739,20 грн. сплатити до 18.07.2010 року.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А.