Рішення № 82426263, 04.06.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 червня 2019 р. Справа № 120/761/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни, розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (84303, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 10) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (84303, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 10) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що відповідач протиправно проявив бездіяльність щодо не проведення 19.06.2018 остаточного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1 . Відтак, оскільки розрахунок здійснено несвоєчасно, позивач звернувся до суду з вимогою щодо виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені із військової служби за період з 19.06.2018 - 16.01.2019.

Ухвалою суду від 07.03.2019 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження із викликом осіб, відповідно до ст. 262 КАС України. Даною ухвалою також встановлено відповідачу 15 - денний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

05.04.2019 на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов від представника відповідача, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог представник відповідача зазначив, що на момент виключення позивача зі списків військової частини, на її рахунках були відсутні кошти для грошової компенсації за не отримане речове забезпечення. Однак, після надходження коштів на відповідний рахунок військової частини, вони були перераховані на картковий рахунок позивача. Крім того, зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Також, вказує на те, що невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та ст. 116, 117 КЗпП України.

В призначене судове засідання учасники процесу не з`явились, про дату, час і місце повідомленні належним чином.

Натомість, 04.06.2019 представником позивача подано заяву про розгляд справи без його участі в письмовому провадженні, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За наведеного вище, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів, що передбачено статтею 194 КАС України, в силу якої учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В силу положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що інших заяв по суті та документів не надходило, суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

21.05.2018 на підставі наказу начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України №123-ос "По особовому складу" старшого лейтенанта ОСОБА_1 офіцера (оперуповноваженого з протидії нелегальній міграції) першого сектору оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Сартана) оперативно-розшукового управління звільнено з військової служби у запас за пунктом "а" частиною 6 статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992.

Згідно наказу т.в.о. начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 155-ос "По особовому складу" від 19.06.2018 даний військовослужбовець був виключений зі списків особового складу військової частини 1566, знятий зі всіх видів забезпечення та зарахований до військового оперативного резерву першої черги. При звільненні з військової служби у запас Збройних Сил України позивач був позбавлений відповідачем одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, згідно приписів частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991, у зв`язку із чим останній з метою захисту своїх законних прав та інтересів був вимушений звернутись до адміністративного суду.

02.10.2018 Вінницьким окружним адміністративним судом винесено рішення у адміністративній справі №0240/2406/18-а, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України про зобов`язання вчинити дії - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ. Зобов`язано Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1566) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ одноразову грошову допомогу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого із даної одноразової грошової допомоги.

16.01.2019 проведено остаточний розрахунок, в частині виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 52639,52 грн, що підтверджується довідкою банківської установи від 18.02.2019.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення йому 19.06.2018 остаточного розрахунку при звільненні із військової служби, у зв`язку з чим подано даний адміністративний позов.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Відповідно до статті 3 Конституції України права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно положень ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Змістом ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Статтею 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Положеннями статті 2 даного Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Так, частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Статтею 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 передбачено, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Згідно матеріалів справи, позивач виключений зі списків особового складу військової частини 19.06.2018. При цьому, кошти в сумі 52639,52 грн зараховані на рахунок позивача 16.01.2019.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно.

Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а в частині яка не врегульована вказаним законодавством, застосовуються норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку. При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із ст. 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).

При усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України "Про відпустку", Верховний Суд України з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону 2011-ХІІ, вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що норми Кодексу законів про працю України в даному випадку не можуть застосовуватись.

Таким чином, враховуючи, що остаточний розрахунок при звільненні позивача був проведений із ним лише 16.01.2019, суд доходить висновку, щодо задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина №1566) щодо не проведення 19.06.2018 остаточного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1 .

Стосовно вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 19.06.2018 по 16.01.2019, суд зазначає наступне.

У відповідності до пп. "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 цей По рядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт; високі досягнення в праці; умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 5 даного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Положеннями пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Одночасно суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація вартості за не отримане речове майно не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а тому не підлягає виплаті згідно вказаного Закону та ст. 116, 117 КЗпП України, з огляду на наступне.

Згідно ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Як уже було встановлено, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням за неотримане речове майно, а також позицію Верховного та Конституційного судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 27.11.2018 у справі №0240/2930/18-а та постанові від 25.03.2019 у справі №0240/3640/18-а.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Право позивача на отримання середнього заробітку грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби підтверджено сукупністю належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Відтак позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався, а тому, керуючись положеннями статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1566) щодо не проведення 19.06.2018 остаточного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1 .

Зобов`язати Донецько-Луганське регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1566) (84303, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 10, код ЄДРПОУ - 41777533) нарахувати та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 19.06.2018 по 16.01.2019.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: Мельник Максим Олександрович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ); Донецько-Луганське регіонального управління Державної прикордонної служби України (84303, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 10, код ЄДРПОУ - 41777533).

Рішення у повному обсязі складено: 14.06.2019

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна