Рішення № 8239646, 27.01.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.10 Справа № 18/25/10

Суддя

за позовом: приватного підприємства Торгова група “Молочний доктор” (69035, м.Запоріжжя, пр. Леніна, 151-А)

до відкритого акціонерного товариства “Запорізька кондитерська фабрика” (69063, м.Запоріжжя, вул. Артема, 7)

про стягнення 44 158,36 грн.,

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Лочман Я.О., довіреність б/н від 02.12.2009 р., паспорт серія СА 556970 від 30.11.1997 р.,

від відповідача: Лілова І.Є., довіреність № 92 від 10.03.2009 р., паспорт серія СА 348765 від 17.01.1997 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

29.12.2009 р. заявлені позовні вимоги про стягнення з відкритого акціонерного товариства “Запорізька кондитерська фабрика” на користь приватного підприємства Торгова група “Молочний доктор” 44158,36 грн. (28500,00 грн. –основного боргу, 14989,60 грн. –пені, 466,46 грн. –втрат від інфляції, 101,10 –3 % річних) на підставі договору поставки № 17-09 від 15.07.2009 р., ст.ст. 526, 536, 549, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст.ст. 175, 193 Господарського кодексу України (далі –ГК України).

30.12.2009 р. порушено провадження у справі № 18/25/10, судовий розгляд справи призначено на 27.01.2010 р.

У судовому засіданні 27.01.2010 р. представник позивача надав заяву про забезпечення позову, просив суд, відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України, накласти арешт на майно та/або грошові кошти в межах 44158,36 грн., що належать ВАТ “Запорізька кондитерська фабрика”. Представник відповідача проти задоволення вказаної заяви заперечив.

Розглянувши заяви позивача про прийняття заходів до забезпечення позову, суд залишив їх без задоволення, виходячи із наступного: відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Згідно зі статтею 67 ГПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві ... Суд не знайшов достатніх підстав та належних доказів, які б, згідно приписів ст.ст. 66, 67 ГПК України, могли бути підставою для застосування заходів забезпечення позову. Крім того, позивачем не вказані, ні майно відповідача, ні рахунки відповідача для накладення арешту. Враховуючи викладене, заява позивача відхилена судом, як необґрунтована.

У судовому засіданні 27.01.2010 р. представник позивача зазначив, що ПП Торгова група «Молочний доктор»та ВАТ “Запорізька кондитерська фабрика” 15 липня 2009 р. уклали договір поставки № 17-09. Відповідно до Договору, позивач зобов’язався поставити, а відповідач –на умовах даного договору зобов’язався прийняти та оплатити продукцію, найменування (асортимент), вартість та орієнтована кількість якого зазначена у специфікаціях, які є невід’ємними частинами договору. На виконання умов Договору позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, поставив відповідачу продукцію на загальну суму 66050,00 грн., що підтверджується видатковими документами (копії містяться в матеріалах справи). Відповідно до п. 5.1. Договору, відповідач зобов’язаний оплатити вартість товару протягом 30 календарних днів із дня отримання партії товару, зазначеного у видатковій накладній. Відповідач оплатив частково вартість отриманого товару, лише у розмірі 37550,00 грн. 31.10.2009 р. сторони підписали акт звірки, згідно якого у відповідача існує перед позивачем заборгованість у розмірі 28500,00 грн. Відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу річні відсотки та втрати від інфляції за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором. Крім того, згідно п. 9.3. договору, позивачем була нарахована пеня, у зв’язку із простроченням оплати продукції. У зв’язку із викладеним, позивач звернувся до господарського суду з відповідною позовною заявою.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.01.2010 р. надав відзив, де зазначено, що відповідач позовні вимоги визнав частково, а саме: в частині стягнення 28500,00 грн. основного боргу. Що стосується штрафних санкцій, то відповідач вважає їх нарахованими із помилками у розрахунку і просить відмовити у стягненні безпідставно нарахованих штрафних санкцій та пені на суму 14332,93 грн. Судом позиція відповідача та його заперечення прийняті до уваги.

Справа розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 27.01.2010 р. закінчений розгляд справи і, за згодою представників сторін, оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.07.2009 р. приватне підприємство Торгова група “Молочний доктор” (постачальник і позивач у справі) та відкрите акціонерне товариство “Запорізька кондитерська фабрика” (покупець і відповідач у справі) уклали Договір поставки № 17-09 (далі –договір).

Згідно до п. 1.1. договору, позивач зобов’язався поставити, а відповідач –на умовах даного договору зобов’язався прийняти та оплатити продукцію, найменування (асортимент), вартість та орієнтована кількість якої зазначена у специфікаціях, які є невід’ємними частинами договору.

Відповідно до розділу 4 “Порядок поставки продукції”: позивач відвантажує продукцію на адресу відповідача автотранспортом. Дострокова поставка можлива лише за узгодженням із відповідачем. Товаросупроводжувальними документами є: накладна, податкова накладна, посвідчення якості, ветеринарне свідоцтво. Поставка продукції здійснюється протягом 5 днів з моменту підписання сторонами специфікації. Кількість продукції, яка підлягає поставці, зазначається у специфікації, яка направляється позивачу. Поставка продукції здійснюється на умовах DDU (Франко-склад відповідача) м.Запоріжжя, вул. Артема, 7, відповідно “Інкотермс-2000”. Умови поставки можуть змінюватися за домовленістю сторін, що обумовлюються у специфікації на поставку партії продукції, яка здійснюється (п.п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4., 4.5. договору).

На підставі умов договору, сторони підписали специфікації: специфікація № 1 від 03.08.2009 р. на суму 12500 грн., специфікації № 2 від 17.08.2009 р. на суму 13250 грн.; специфікація № 3 від 17.09.2009 р. на суму 11800 грн. специфікація № 4 від 06.10.2009 р. на суму 10500 грн. та специфікація № 5 від 13.10.2009 р. на суму 18000 грн., таким чином, загальна приблизна сума поставки продукції за вказаними специфікаціями склала 66050,00 грн.

Судом встановлено, що ПП Торгова група “Молочний доктор” за умовами договору свої зобов’язання виконало належним чином, поставило відповідачу продукцію, яка була ним замовлена, що підтверджується двостороньо підписаними видатковими накладними, а саме: видатковою накладною № ДТГ-000910 від 17.09.2009 року на суму 11800 грн. (отримання 17.09.09 р.); видатковою накладною № ДТГ-000177 від 04.08.2009 року на суму 12500 грн. (отримання 05.08.09 р.); видатковою накладною № ДТГ-001325 від 13.10.2009 року на суму 18000 грн. (отримання 14.10.09 р.); видатковою накладною №ЗТГ-000020 від 06.10.2009 року на суму 10500 грн. (отримання 06.10.09 р.); видатковою накладною № ДТГ-000458 від 18.08.2009 року на суму 13250 грн. (отримання 19.08.09 р.).

Факт отримання відповідачем продукції підтверджується довіреностями, які виписані на уповноважених представників відповідача на отримання цінностей від позивача, а саме: довіреність № 1004 від 17.09.2009 р., довіреність № 1248 від 13.08.2009 р., довіреність №1517 від 06.10.2009 р. та довіреність № 1569 від 14.10.2009 р., вказані довіреності виписані на гр. Крупенко А.В. та довіреність № 1174 від 05.08.2009 р. яка виписана на гр.Бельского В.В.

Як узгодили сторони у договорі, п. 5.1., відповідач зобов’язаний оплатити вартість товару протягом 30 календарних днів із дня отримання партії товару, зазначеної у видатковій накладній. Умови оплати можуть змінюватися за домовленістю сторін, що обумовлюються у специфікації на поставку партії продукції, яка здійснюється.

Незважаючи на умови Договору та взяті на себе зобов'язання, відповідачем не було здійснено у повному обсязі оплату поставленої позивачем продукції згідно вказаних видаткових накладних, ВАТ “Запорізька кондитерська фабрика” лише частково оплатило вартість отриманої продукції –на суму 37 550 грн. (надані відповідні банківські виписки).

Відповідно до п. 5.3. договору, звірку взаємних розрахунків, сторони здійснюють станом на 1 число кожного місяця наступного за звітнім, строки з 13 по 18 числа місяця. Факт проведення звірки підтверджуються актом звірки взаємних розрахунків.

31.10.2009 р. сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого у ВАТ “Запорізька кондитерська фабрика” перед позивачем існує заборгованість, за поставлену продукцію, у розмірі 28500 грн.

Оцінивши надані докази, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 28500,00 грн. основного боргу обґрунтована та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність (покупця) для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов’язання, та факт несплати відповідачем поставленого позивачем товару на суму 28500 грн., господарський суд вважає доведеним, підтвердженим матеріалами справи, а до того ж, визнаним відповідачем. Відповідно до ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Згідно зі ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Таким чином, вимога позивача, в частині стягнення з відповідача 28500 грн. основного боргу, є обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

Також позивач просив стягнути з відповідача пеню за порушення строків розрахунку за поставлену продукцію у розмірі 14986,60 грн. за період часу з 05.09.2009 р. (включно) по 23.12.2009 р. (включно).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. (ч. 1 ст. 551, п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Сторони в п. 9.3. Договору обумовили, що за прострочку оплати, згідно п. 5.1. договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 1 % за кожен день прострочки від несплаченої суми до моменту погашення заборгованості.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Наданий позивачем розрахунок пені є невірним, а вимога позивача про стягнення із відповідача 14986,60 грн. такою, що підлягає частковому задоволенню, оскільки позивачем при розрахунку допущені помилки у підрахунку кількості днів прострочення сплати боргу по останній накладній. Таким чином, обґрунтованою є нарахована сума пені, яка становить 14446,60 грн. В частині стягнення пені в сумі 540 грн. суд відмовляє, у зв’язку з необґрунтованістю нарахування цієї суми.

Крім того, згідно п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку сторони, що порушила зобов'язання.

У відповідності зі ст. 233 ГК України, якщо підлягаюча сплаті неустойка (штраф, пеня) надмірно велика в порівнянні зі збитками кредитора, суд вправі зменшити неустойку (штраф, пеню). При цьому судом повинні бути прийняті до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майнове положення сторін, що беруть участь у зобов'язанні; не тільки майнові, але й інші інтереси сторін...

Виходячи з об’єктивної оцінки обставин справи, надмірно великого розміру штрафних санкцій, наслідків порушення господарського зобов’язання, поступового погашення боргу відповідачем та самого господарського зобов’язання, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити частково, в сумі 800 грн.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд визнав за можливе зменшити розмір пені на 13646,60 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача 800 грн. пені.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача втрати від інфляції в сумі 466,46грн. за вересень-листопад 2009 р. та 5 процентів річних в сумі 205,30 грн. за період з 05.09.2009 р. (включно) по 23.12.2009 р. (включно).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції є невірним, а вимога позивача про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає частковому стягненню, саме у розмірі 313,50 втрат від інфляції, в частині стягнення із відповідача втрат від інфляції в сумі 153,10 грн. суд відмовляє в задоволенні позову, у зв’язку з необґрунтованістю нарахування даної суми, керуючись листом ВСУ № 62-97р від 03.04.1997 р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».

Відповідно до п. 9.4. договору сторони визначили, що за прострочку оплати згідно п.5.1. договору, відповідач сплачує 5 % річних за весь час прострочення грошового зобов’язання.

Оскільки сторони передбачили стягнення 5 % річних, у разі прострочення покупцем виконання грошового зобов’язання, то суд розглядає дану вимогу, як таку, що відповідає приписам статті 625 ЦК України та не суперечить чинному законодавству України.

Вимога позивача про стягнення з відповідача суми 5 % річних також підлягає задоволенню частково, оскільки обґрунтованою є нарахована сума 5 % річних, яка становить 197,90 грн. В частині стягнення 5 % річних в сумі 7,40 грн. суд відмовляє в задоволенні позову, у зв’язку з необґрунтованістю нарахування цієї суми (позивачем при розрахунку допущені помилки у підрахунку кількості днів прострочення сплати боргу по останній накладній).

Заперечення відповідача щодо безпідставного нарахування позивачем частини санкцій та пені є обґрунтованими і судом прийняті до уваги. Зроблені відповідні перерахунки сум, належних до стягнення із відповідача, на предмет їх обґрунтованості та відповідності діючому законодавству України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі викладеного позовні вимоги задовольняються частково.

Судові витрати, покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України, з урахуванням п. 6.3. Роз’яснення президії ВАСУ від 04.03.1998 р. № 02-5/78 із наступними змінами і доповненнями «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Запорізька кондитерська фабрика” (69063, м. Запоріжжя, вул. Артема, 7, код ЄДРПОУ 00382094, р/р 26008031460001 в АКБ “Індустріалбанк”, МФО 313849) на користь приватного підприємства Торгова група “Молочний доктор” (69035, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 151-А, код ЄДРПОУ 36535084, р/р 26002300009438 в ЗФ АКБ “Форум” м. Запоріжжя, МФО 313913) 28500 (двадцять вісім тисяч п’ятсот) грн. основного боргу; 800 (вісімсот) грн. пені; 197 (сто дев’яносто сім) грн. 90 коп. 5 % річних; 313 (триста тринадцять) грн. 50коп. втрат від інфляції, 434 (чотириста тридцять чотири) грн. 58 коп. державного мита та 232 (двісті тридцять дві) грн. 26 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.          В іншій частині позову –відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису. Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 08.02.2010 р.