Рішення № 8236409, 04.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.03.10 р.                     Справа № 9/17пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства „Автомобілі Росії Плюс”, м.Дніпропетровськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредотрейд”, м.Донецьк

про стягнення 108540грн.30коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне підприємство „Автомобілі Росії Плюс”, м.Дніпропетровськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредотрейд”, м.Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 108540грн.30коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 106100грн.00коп. та інфляційних витрат в розмірі 2440грн.30коп.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рахунок-фактуру №СФ-0000018 від 03.04.2008р, платіжне доручення №2529 від 03.04.2008р., банківську виписку, лист-вимогу №3 від 13.01.2009р.

          Відповідач, який належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами господарського суду від 05.01.2010р., 26.01.2010р. заявлені вимоги не оспорив, відзив на позов не представив, в судові засідання не з’явився, тому згідно ст.75Господарського процесуального Кодексу України, справу розглянуто за наявними матеріалами.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №4888810 Товариство з обмеженою відповідальністю „Кредотрейд”, м.Донецьк в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстроване як юридична особа.

26.01.2010р. через канцелярію господарського суду позивач надав уточнення позовних вимог, згідно яких просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 106100грн.00коп. та інфляційні витрати в розмірі 2440грн.30коп.

Суд розглядає уточнені позовні вимоги.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача у попередньому судовому засіданні, господарський суд встановив:

За твердженням позивача, між Приватним підприємством „Автомобілі Росії Плюс”, м.Дніпропетровськ та Товариством з обмеженою відповідальністю „Кредотрейд”, м.Донецьк виникли правовідносини щодо поставки товару на підставі усної домовленості сторін.

Відповідно до ч.1, 2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Крім того, ст.218 ЦК України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2008р. відповідачем на адресу позивача виставлений рахунок-фактура №СФ-0000018 від 03.04.2008р. на оплату обумовленого сторонами товару (автомобіль ВАЗ-21114 у кількості 2 штук) на загальну суму 106100грн.00коп. (копія рахунку наявна в матеріалах справи).

На підставі виставленого рахунку-фактури, позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 106100грн.00коп., що підтверджується платіжним дорученням №2529 від 03.04.2008р. та відповідною банківською випискою, копії яких наявні в матеріалах справи. Призначенням платежу вказано оплата за 2 автомобілі ВАЗ-21114 згідно рахунку №18 від 03.04.2008р.

Для всебічного та об`єктивного розгляду справи господарський суд ухвалами від 26.01.2010р., 18.02.2010р. зобов`язав банківську установу - філію ДРУ ВАТ Банк „Фінанси та кредит” надати відомості щодо зарахування на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредотрейд”, м.Донецьк грошових коштів в розмірі 106100грн.00коп. відповідно до платіжного доручення №2529 від 03.04.2008р. від Приватного підприємства „Автомобілі Росії Плюс”, м.Дніпропетровськ.

На виконання вимоги суду, 02.03.2010р. Публічним акціонерним товариством філії ДРУ Банк „Фінанси та кредит” надісланий лист №04.1.2/644 від 26.02.2010р., відповідно з яким повідомлено, що на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредотрейд”, м.Донецьк у філії ДРУ Банк „Фінанси та кредит” 03.04.2008р. були зараховані грошові кошти в розмірі 106100грн.00коп. відповідно до платіжного доручення №2529 від 03.04.2008р. з призначенням платежу „оплата за 2 автомобілі ВАЗ-21114 згідно рахунку №18 від 03.04.2008р.”.

Крім того, господарський суд ухвалами від 26.01.2010р., 18.02.2010р. зобов`язав відповідача надати письмові пояснення щодо наявності підпису та печатки ТОВ „Кредотрейд” на рахунку-фактурі №СФ-0000018 від 03.04.2008р.; надати письмові пояснення щодо факту отримання та підстав отримання грошових коштів в розмірі 106100грн.00коп. від Приватного підприємства „Автомобілі Росії Плюс”, м.Дніпропетровськ. Однак вимоги суду відповідачем не виконані, відповідні пояснення не надані.

За твердженням позивача, на момент подання позовної заяви до суду відповідач не здійснив поставку обумовленого товару.

Оскільки між сторонами не укладався договір в письмовій формі, тому суд дійшов висновку, що правовідносини між сторонами є позадоговірними, тобто такими, що виникли за фактичною оплатою позивача на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури.

Відповідно до вимог ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, на підставі ч.2 ст.530 ЦК України, у зв’язку з не здійсненням поставки продукції, 13.01.2009р. позивачем на адресу відповідача направлений лист-вимога №3 від 13.01.2009р., згідно якої позивач зазначає, що відповідачу необхідно поставити товар протягом 10 календарних днів, а в разі відсутності товару – повернути сплачені за належний до поставки товар грошові кошти в розмірі 106100грн.00коп. (докази направлення вимоги залучені до матеріалів справи). Вказана вимога отримана представником відповідача 13.02.2009р., про що свідчить відповідний напис на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення, копія якого додана до матеріалів справи.

За твердженням позивача, незважаючи на попередню оплату товару, відповідач до теперішнього часу не здійснив поставку товару, обумовленого домовленістю сторін.

Відповідних доказів того, що відповідач поставив вищевказану продукцію позивачу, незважаючи на оплату останнім його вартості, суду не надано.

За приписом ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В розумінні зазначеної норми, в разі невиконання продавцем своїх зобов`язань, у покупця виникає можливість пред`явлення до продавця альтернативних вимог – або передати обумовлені договором товари, за які вже була здійснена попередня оплата, або вимагати повернення сплаченої за товар суми. Право вибору при цьому належить покупцеві.

Згідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.2 п.1 ст.11 ЦК України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається (ст.525 ЦК України).

Аналогічно, ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, позивач свої зобов`язання виконав належним чином, здійснивши передоплату за поставлений товар, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач всупереч вимогам закону своїх зобов`язань щодо своєчасної поставки оплаченого товару не виконав, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 106100грн.00коп.

Враховуючи положення ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, з моменту виставлення грошової вимоги (в даному випадку - після спливу зазначеного у вимозі десятиденного строку з моменту отримання відповідачем такої грошової вимоги) у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов`язання щодо повернення передоплати.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідачем не представлено суду доказів перерахування на рахунок позивача повернення передоплати в розмірі 106100грн.00коп., суд робить висновок, що дана сума не перерахована до теперішнього часу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства „Автомобілі Росії Плюс”, м.Дніпропетровськ в частині стягнення заборгованості в розмірі 106100грн.00коп. є обґрунтованими, доведеними належними чином та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача суми індексу інфляції в розмірі 2440грн.30коп.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, грошове зобов`язання відповідача виникло після спливу зазначеного у вимозі десятиденного строку з моменту пред`явлення такої грошової вимоги (листа від 13.01.2009р.). Оскільки вимога отримана відповідачем 13.02.2009р., тому нарахування інфляційних витрат повинно починатися з 24.02.2009р.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, сума інфляційних витрат становить 2440грн.30коп. за період прострочення з березня 2009р. по квітень 2009р. включно.

Перевіривши арифметичний розрахунок позивача, суд зазначає, що розмір вказаної ним суми не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 2440грн.30коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 1250грн.00коп.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки статею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

На ряду з зазначеним, в контексті ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судовими витратами вважаються лише витрати по оплаті послуг адвоката.

Втім, матеріалами справи не підтверджено понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката. Навпаки, договір №ЮО-105/09 від 25.05.2009р., на який посилається позивач, укладений останнім з Приватним підприємством „Пріоритет права”.

Акт виконаних робіт від 26.05.2009р. за договором №ЮО-105/09 від 25.05.2009р. та платіжне доручення №5 від 09.06.2009р. на суму 2500грн.00коп. також не містять посилань на те, що оплата була здійснена саме за адвокатські послуги. Наразі, грошова сума в розмірі 2500грн.00коп. перерахована позивачем на розрахунковий рахунок Приватного підприємства „Пріоритет права” за юридичне обслуговування згідно рахунку №ЮО-105/09-01 від 25.05.2009р. (проте самого рахунку до матеріалів справи позивачем не надано).

Одночасно, для того, щоб витрати позивача на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

За приписом ст.2 Закону України „Про адвокатуру”, адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Втім, позивачем до матеріалів справи не надано документів в підтвердження повноважень адвоката (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю тощо).

Таким чином, суд вважає, що витрати, понесені позивачем на оплату юридичних послуг не є судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу.

Однак, якщо на думку позивача ним понесені певні витрати, то останній може звернутися до суду з вимогою про стягнення зазначеної суми в іншій спосіб, аніж відшкодування судових витрат по справі №9/17пн.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення витрат по сплаті послуг адвоката в сумі 1250грн.00коп. є необгрунтованою, недоведеною, а тому такою, що підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.11, 205, 206, 218, 509, 525, 526, 530, 693 Цивільного кодексу України, ст.174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства „Автомобілі Росії Плюс”, м.Дніпропетровськ до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредотрейд”, м.Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 108540грн.30коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 106100грн.00коп. та інфляційних витрат в розмірі 2440грн.30коп. – задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредотрейд” (за адресою: проспект Миру, буд.52, м. Донецьк, 83052, р/р 26006093551980 у філії „Донецьке РУ” ВАТ „Банк Фінанси і Кредит”, МФО 335816, код ЄДРПОУ 34533855, ІПН 345338506530) на користь Приватного підприємства „Автомобілі Росії Плюс” (за адресою: вул.Янтарна, буд.71, корп.2, кв.120, м.Дніпропетровськ, 49000; фактична адреса: проспект імені газети „Правда”, буд.37, м.Дніпропетровськ, 49023; р/р 26008060006436 в КБ „Приватбанк”, МФО 305299, код ЄДРПОУ 331644927, ІПН 331649204647) суму боргу в розмірі 106100грн.00коп., інфляційні витрати в розмірі 2440грн.30коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1085грн.40коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн.00коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У судовому засіданні 04.03.2010р. оголошено повний текст рішення.

Суддя