Рішення № 8236266, 10.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.03.10 р.                     Справа № 15/30                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Технік Машинес Інтернешенел” м. Дніпропетровськ (код ЄДРПОУ 30443517)

до відповідача дочірнього підприємства “Агрофірма “Шахтар” орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядько” с. Олександрівка (код ЄДРПОУ 25330750)

про стягнення інфляції за період з грудня 2008 р. по листопад 2009 р. в сумі 64853,29 грн., 20% річних за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. в сумі 86389,14 грн., пені за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. у розмірі 96527,36 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Прищепа С.І. за довіреністю № 04/03 від 02.03.2009 р.

від відповідача: Гончарова І.Т. за довіреністю № 27 від 04.03.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Технік Машинес Інтернешенел” м. Дніпропетровськ до дочірнього підприємства “Агрофірма “Шахтар” орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядько” с. Олександрівка про стягнення інфляції на суму основного боргу за період з грудня 2008 р. по листопад 2009 р. в сумі 64853,29 грн., 20% річних за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. в сумі 86389,14 грн., пені за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. у розмірі 96527,36 грн.

Ухвалою суду від 26.01.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/30, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.03.2009 р. по справі № 15/38 встановлено, що 14.06.2007 р. сторони уклали договір № 140607-ЗО, згідно якого продавець (позивач) зобов’язався передати у власність покупця (відповідач) запасні частини до сільськогосподарської техніки фірми КЛААС, а покупець зобов’язався прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку та на умовах, передбачених договором. Найменування, кількість та ціна визначаються в додатках (специфікаціях) до даного договору, які є його невід’ємною частиною.

До даного договору сторони підписали додаткову угоду, додаток № 1 (специфікація), додаток № 2 (специфікація), додаток № 3 (специфікація), додаток № 4 (специфікація), додаток № 5 (специфікація), завірені копії яких додані до позовної заяви. Вказаними специфікаціями сторони передбачили найменування товару, його кількість, ціну за одиницю, загальну суму.

На виконання договору позивачем за період з 18.06.2007 р. по 30.08.2007 р. було передано товар відповідачу за видатковими накладними на загальну суму 747828,07 грн. Відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару на загальну суму 225000,00 грн. Неоплаченою залишилась частина основного боргу в сумі 522828,07 грн. (747828,07 грн. – 225000,00 грн. = 522828,07 грн.).

Сторони в договорі передбачили оплату рівними частинами в конкретні періоди: 182097,85 грн. у період з 14.06.2007 р. по 15.07.2007 р.; 182097,85 грн. з 16.07.2007 р. по 15.08.2007 р.; 182097,85 грн. з 16.08.2007 р. по 15.09.2007 р.; 182097,85 грн. з 16.09.2007 р. по 15.10.2007 р. Тобто останньою датою оплати по останньому періоду є 15.10.2007 р., а вже з 16.10.2007 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання. По іншим періодам строк оплати наступив раніше. Встановлений договором строк оплати за отриманий товар для відповідача наступив, крім того почалося прострочення виконання грошового зобов’язання. Але відповідач не оплатив позивачу вартість отриманого товару згідно договору № 140607-ЗО від 14.06.2007 р. на загальну суму 522828,07 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.03.2009 р. по справі № 15/38 позовні вимоги позивача задоволені частково та стягнуто з відповідача основний борг в сумі 522828,07 грн., інфляцію за період з листопада 2007 р. по листопад 2008 р. в розмірі 130707,02 грн., 20% річних за період з 19.06.2007 р. по 30.01.2009 р. в сумі 195042,46 грн.

13.04.2009 року був виданий наказ про примусове виконання рішення суду від 25.03.2009 р. по справі № 15/38.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на той факт, що станом на 15.01.2010 р. відповідач рішення господарського суду Донецької області від 25.03.2009 р. по справі № 15/38 виконав частково на суму 173474,23 грн., яку він сплатив 25.08.2009 р. в рахунок погашення основного боргу на виконання наказу № 15/38 від 13.04.2009 р., що підтверджується банківською випискою, оригінал якої міститься в матеріалах справи. Таким чином, станом на 15.01.2010 р., за первісним розрахунком позивача, основний борг склав 349353,84 грн. (522828,07 грн. – 173474,23 грн. = 349353,84 грн.).

На підставі цього позивач нарахував додаткові санкції за порушення виконання грошового зобов’язання вже після винесення рішення по справі № 15/38.

16.02.2010 р. позивач надав до суду заяву № 23 від 12.02.2010 р. про уточнення позовних вимог, яка по суті є заявою про зменшення розміру позовних вимог у зв’язку зі зменшенням пені та 20% річних на підставі врахування часткової оплати основного боргу, здійсненої відповідачем 08.12.2009 р. на суму 702,77 грн. Таким чином, основний борг станом на 08.12.2009 р. склав 348651,07 грн. (349353,84 грн. – 702,77 грн. = 348651,07 грн.). В заяві позивач просив суд стягнути з відповідача інфляцію за період з грудня 2008 р. по листопад 2009 р. в сумі 64853,29 грн., 20% річних за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. в сумі 86374,50 грн., пеню за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. у розмірі 96512,36 грн. До заяви додані нові розрахунки пені та 20% річних, поштова квитанція № 0028 від 15.02.2010 р. як доказ направлення копії цієї заяви відповідачу. Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.

За прострочення виконання грошового зобов’язання позивач, керуючись п. 8.2 договору, нарахував відповідачу пеню за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. у розмірі 96512,36 грн. (розрахунок доданий до позову).

Згідно п. 8.2 договору у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожний день прострочки.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов’язання здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов’язання повинно було бути виконано зобов’язаною стороною.

Позивач здійснив розрахунок пені з урахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. в частині того, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу інфляцію за період з грудня 2008 р. по листопад 2009 р. в сумі 64853,29 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

На підставі п. 5.2 договору позивач нарахував відповідачу 20% річних за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. в сумі 86374,50 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 5.2 договору у випадку оплати товару після передбаченого строку покупець сплачує продавцю 20% річних від суми неоплаченого товару з моменту поставки товару до моменту остаточного розрахунку за поставлений товар.

Згідно п. 8.6 договору сторони дійшли згоди, що строк (позовна давність), в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється тривалістю 5 років.

Перевіркою розрахунків суми пені, інфляції та 20% річних судом встановлено, що дані розрахунки позивача відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймаються судом як належні докази у даній справі.

Відповідач 10.03.2010 р. надав до суду відзив № 179 від 09.03.2010 р. на позовну заяву, яким позовні вимоги заперечує наступним:

По–перше, відповідач вважає безпідставними вимоги позивача в частині стягнення пені за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. у розмірі 96512,36 грн. у зв’язку з тим, що рішенням суду від 25.03.2009 р. по справі № 15/38 в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за період з 02.08.2008 р. по 30.01.2009 р. в розмірі 90714,32 грн. було відмовлено. Такі заперечення відповідача суд не приймає до уваги тому, що в рішенні суду від 25.03.2009 р. по справі № 15/38 розглядався інший період нарахування пені, який не є спірним у справі № 15/30. Крім того, при відмові у задоволенні позову суд не встановлював факти, а давав оцінку доказам. Попередня оцінка доказів судом при розгляді спору між тими ж сторонами по іншій справі не може впливати на оцінку доказів судом у даній справі.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

По–друге, відповідач вважає, що в порушенні строку виконання грошового зобов’язання відсутня його вина, оскільки ВДВС повинен був виконати наказ суду від 13.04.2009 р. по справі № 15/38 в примусовому порядку протягом 6–місячного строку з моменту відкриття провадження у справі, тобто до 19.11.2009 р. Такі заперечення відповідача суд також не приймає до уваги у зв’язку з їх безпідставністю, тому як саме відповідач винен в порушенні строку здійснення оплати, оскільки саме він є покупцем згідно договору № 140607–ЗО від 14.06.2007 р., на підставі якого він отримав спірний товар за видатковими накладними від позивача. В результаті неоплати отриманого товару з боку відповідача утворилася заборгованість, яка судом була присуджена до стягнення рішенням від 13.04.2009 р. по справі № 15/38 та досі не погашена в повному обсязі відповідачем ані в добровільному, ані в примусовому порядку.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляції за період з грудня 2008 р. по листопад 2009 р. в сумі 64853,29 грн., 20% річних за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. в сумі 86374,50 грн., пені за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. у розмірі 96512,36 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач у позовній заяві просить суд для забезпечення позову накласти арешт на грошові суми та майно, які належать відповідачу.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказану заяву, вважає її такою, що заснована на необґрунтованих припущеннях позивача, тому відмовляє у задоволенні заяви стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову у зв’язку з недоведеністю реальних обставин того, що грошові кошти, майно, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення рішення господарським судом. Крім того, арешту може підлягати тільки конкретно визначене майно або конкретна сума грошових коштів, за умови їх фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволення позову – на відповідача, в частині зменшення розміру позовних вимог – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з дочірнього підприємства “Агрофірма “Шахтар” орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядько” (юридична адреса: 84122, Донецька область, с. Олександрівка, вул. Комсомольська, 17; код ЄДРПОУ 25330750; розрахунковий рахунок 26000190479015 в Краматорській філії „Приватбанк”, МФО 335548) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Технік Машинес Інтернешенел” (юридична адреса: 49022, м. Дніпропетровськ, вул. Океанська, 12; код ЄДРПОУ 30443517; поточний рахунок 26008085432641 в ДОФ АКБ „Укрсоцбанк” м. Дніпропетровськ, МФО 305017) суму 247740,15 грн. (а саме: інфляцію за період з грудня 2008 р. по листопад 2009 р. в розмірі 64853,29 грн., 20% річних за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. в сумі 86374,50 грн., пеню за період з 31.01.2009 р. по 14.01.2010 р. в розмірі 96512,36 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 2477,40 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235,97 грн.

В судовому засіданні 10.03.2010 р. оголошено рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття судом.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя