Рішення № 8232151, 22.02.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.02.10 р.                     Справа № 37/6                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Кінгспан - Україна”, м. Артемівськ, ідентифікаційний код 34297096

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Донінвест-99”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30540586

про: стягнення заборгованості в сумі 479535, 29 грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Ярощук М.В. (за довіреністю № 0210/5405 від 01.01.2010р.),

від Відповідача - не з’явився.

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п. 7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд відбувається з фіксацією засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України у судове засідання відкладалось з 25.01.2010р. на 08.02.2010р., з 08.02.2010р. на 22.02.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Кінгспан - Україна” м. Артемівськ (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Донінвест-99”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 479535, 29 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором доручення №25/04/08 від 25.04.2008р. щодо повернення авансових платежів за ненаданими послугами, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір доручення №25/04/08 від 25.04.2008р.; податкові накладні; акти здачі - прийомки робіт; акти звіряння розрахунків; правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. ст. 525, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 54-61 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем надані документи, як витребувані судом, так і додаткові на підтвердження власної позиції, для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.106-150 т.1, 1-21,24-61 т.2), у тому числі:

–пояснення від 05.02.2010р. №0210-LD/5443 щодо розрахунку заборгованості, якими нормативне обґрунтування заявлених вимог в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України доповнено посиланнями на ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України в контексті виникнення стягуваної заборгованості внаслідок порушення виконання обов’язку з повернення грошових коштів у зв’язку із подальшим відпадінням підстави їх набуття;

- пояснення від 19.02.2010р. № 0210-LD/5589 на обґрунтування строку виникнення грошових зобов’язань за стягуваної заборгованістю моментом підписання акту звіряння розрахунків №10060 від 17.03.2009р. та підтвердження доповнення первісного нормативного обґрунтування посиланням на ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Відповідач у судові засідання не з’являвся, відзиву та доказів припинення/відсутність спірних грошових зобов’язань не надав, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (а.с.а.с.20, 21 т.2), достовірність яких (відомостей) презюмується положеннями ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. № 01-8/1228 та в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” від 15.03.2007р. № 01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обов’язку щодо інформування Відповідача про судовий розгляд справи незалежно від повернення конвертів з ухвалами суду, які надсилалися Відповідача, оскільки до компетенції суду не віднесено обов’язку із фактичного встановлення місцезнаходження Відповідача.

У судовому засіданні 22.02.2010р. представник Позивача підтримав свою позицію, викладену письмово, а також надав для огляду оригінал акту звірення розрахунків від 17.03.2009р., копія витягу з якого (останній аркуш) представлений на а.с.90 т.1.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані Відповідачем документи та його неявка у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судових засіданнях представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

25.04.2008р. між Позивачем (Довіритель) та Відповідачем (Повірений) укладений договір доручення №25/04/08 (а.с.а.с.9-12 т.1), згідно п.п. 1.1., 1.2. якого Повірений зобов’язався від імені та за рахунок Довірителя надавати послуги (декларувати товари, складати вантажно-транспортні декларації, і супутні документи; надавати митному органові необхідні документи і додаткові зведення, пов’язані з розміщенням; пред’являти митному органу товари, що декларуються; подавати митному органу документи, що містять відомості потрібні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів; інформувати митні органи про пошкодження тари й упаковки товарів; сприяти в разі потреби проведенню ветеринарного, фітосанітарного та інших видів державного контролю, яким підлягають задекларовані товари й транспортні засоби; вести реєстр договорів, укладених з особами, яких він представляє та яким надає послуги, та подавати ці договори митному органу на його вимогу; здійснювати будь-які інші операції, пов’язані з пред’явленням митному органу товарів, транспортних засобів та документів на них до митного оформлення), а Довіритель зобов’язався прийняти розмитнений вантаж з відповідними товаросупровідними документами і оплатити за послуги, надані Повіреним. Сторони дійшли згоди про те, що даний договір набуває чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами.

Відповідно до п.2.1, 2.2. договору Довіритель зобов’язався сплатити всі необхідні авансові платежі Повіреному протягом 5 днів до моменту прибуття вантажу на кордон для здійснення оплати Повіреним встановлених чинним законодавством України додатків і зборів (обов’язкових платежів) з товарів, що декларуються. Оплата послуг Повіреного здійснюється Довірителем протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Сторонами акту виконаних робіт шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Повіреного, визначеному у п.8 цього Договору.

Згідно умов п.п. 3.2, 4.1.3, 4.1.5 зазначеного договору Відповідач зобов’язався:

-          виконати функції, зазначені у п.1.1 цього договору протягом 5-ти банківських днів після прибуття вантажу за адресою Повіреного;

-          повідомляти Довірителеві на його вимогу про хід виконання договору доручення;

-          у випадку розірвання договору – відшкодовувати збитки, завдані достроковим розірванням договору у сумі понесених збитків Довірителем.

В свою чергу, згідно п.п.4.2.2. – 4.2.4. Довіритель, серед іншого, зобов’язався забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати витрати, пов’язані з виконанням доручення та негайно прийняти від Повіреного все одержане ним у зв’язку з виконанням доручення.

За даними свого бухгалтерського обліку в перебігу правовідносин за договору доручення Позивач здійснив авансові платежі на користь Повіреного на загальну суму 9088523,00грн. (а.с.а.с.109-150 т.1, а.с.а.с.1-17 т.2). Факт здійснення платежів між сторонами підтверджується наданими виписками з рахунку (а.с.а.с.29-61 т.2). Загальна вартість наданих Відповідачем послуг згідно наявних актів здачі-приймання (а.с.а.с.20-70, 85, 87 т.1) становить 6233219,05грн.

Як вбачається з копії витягу з акту звірення розрахунків (а.с.90 т.1) станом на 17.03.2009р. залишок на користь позивача становив 599503,42грн., а згідно виписки №172 за системою СВІФТ (а.с.74 т.1) вбачається здійснення 08.12.2009р. повернення Відповідачем оплати за послуги з митного оформлення за договором №25/04 у розмірі 40000грн.; крім того – у не підписаному Відповідачем акті звірення розрахунків №10077 від 02.02.2010р. (а.с.а.с.109-117 т.1) також відображено перерахування Відповідачем ще 80000грн. (двома платежами 13.05.2009р. та 23.06.2009р.)

За таких обставин Позивач наполягає на задоволені заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості у розміру залишку від зменшеного на вказані у акті звірення розрахунків №10077 від 02.02.2010р. платежі у загальному розмірі 120000грн. сальдо, виведеного станом на 17.03.2009р., вказуючи згідно пояснень від 05.02.2010р. №0210-LD/5443 порушення Відповідачем виконання обов’язку з повернення грошових коштів у зв’язку із подальшим відпадінням підстави їх набуття.

Доказів припинення укладеного між сторонами 25.04.2008р. договору доручення №25/04/08, зокрема – шляхом його розірвання за згодою сторін або у зв’язку із відмовою однієї сторони – до матеріалів справи не надано.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, своєї позиції по суті спору до відома суду не довів.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню в повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із змісту позовної заяви та приведеного нормативного обґрунтування у поясненнях від 05.02.2010р. №0210-LD/5443, сутність розглядуваного спору полягає у стягненні з Відповідача грошових коштів як заборгованості, що виникла внаслідок невиконання (порушення) останнім зобов’язання з повернення безпідставного набутого майна - авансового платежу за договором доручення - у зв’язку із подальшим відпадінням підстави.

Суд наголошує, що справа розглядається саме в контексті заявлених вимог (визначеного Позивачем способу захисту та приведених підстав для його застосування), оскільки за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України формулювання відповідних параметрів позову віднесено до виключної компетенції Позивача, а суду не має передбачених п. 2 ст. 83 цього Кодексу для виходу за межі заявлених вимог.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Цивільного та Господарського кодексами України. Разом із цим, з огляду на укладений між сторонами договір доручення №25/04/08 від 25.04.2008р., в межах якого і був здійснений авансовий платіж, оцінка обґрунтованості заявлених позовних вимог здійснюється і з уражанням його положень.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами сукупності таких умов:

-          наявність у позивача певного суб’єктивного права (інтересу);

-          порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача;

-          належність обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Зважаючи на обраний Позивачем спосіб судового захисту – стягнення заборгованості, та приведені міркування із правовим обґрунтуванням (ст. 625 Цивільного кодексу України), сутністю захищуваного суб’єктивного права у розглядуваному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю „Кінгспан-Україна” вважає приналежне йому право на отримання від Відповідача грошових коштів в межах правовідносин з останнім на підставі договору доручення №25/04/08 від 25.04.2008р.

Так, відповідно до вказаної Позивачем ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, та у разі прострочення виконання такого зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу.

Виходячи із назви ст.625 Цивільного кодексу України та змісту Глави 51, в якому вона розташована, згаданий у її диспозиції борг є заходом відповідальності за невиконання грошового зобов’язання, який є наслідком такого невиконання – порушення у розмінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Оскільки ознакою боргу за наведеними статтями Цивільного кодексу України є прострочення виконання грошового зобов’язання, остільки у світлі приписів ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України, які закріплюють вимоги щодо виконання зобов’язань, у тому числі – за строком, цілком логічним є висновок суду про існування певного строку (терміну), в межах якого виконання відповідного зобов’язання вважатиметься належним (не простроченим).

Отже, сутність порушення суб’єктивного права Позивача у розглядуваному випадку полягає у невиконані Відповідачем відповідного грошового зобов’язання.

Таким чином, предметом судового дослідження та оцінки в цій частині є обставини існування (не існування) грошових зобов’язань у Відповідача перед Позивачем, та виконання означених зобов’язань.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Наразі, Товариство з обмеженою відповідальністю „Кінгспан-Україна” вважає Товариство з обмеженою відповідальністю „Донівнест-99” зобов’язаним перед собою виходячи із здійсненого авансового перерахування грошових коштів в межах договору доручення №25/04/08 від 25.04.2008р., правова природа якого та кореспондуючи права і обов’язки сторін зумовлюють застосування до спірних правовідносин норм глави 68 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 Цивільного кодексу України та умов п. 1.1. договору доручення №25/04/08 від 25.04.2008р. внаслідок його укладання Позивач набув кореспондуючого обов’язку Відповідача права вимагати останнім від іменні та за рахунок Довірителя здійснити певні дії.

В свою чергу, виходячи з умов п.п. 1.2., 2.1., 4.2.3. та 4.2.5. договору всі передбачені ним платежі Позивача на користь Відповідача є платою за виконання обов’язку за договором доручення та умовами забезпечення Повіреного необхідними засобами і відшкодування витрат, пов’язаних із виконанням доручення у розумінні ст.1002 та ч.2 ст. 1007 Цивільного кодексу України.

Між тим, діюче законодавство безпосередньо не встановлює обов’язку Повіреного здійснювати повернення Довірителю отриманих авансових платежів – більш того, відповідно до п. 3.2. договору означені суми мають бути використані Відповідачем для сплати встановлених законодавством податків і зборів для розмитнення вантажу протягом 5-ти банківських днів після його прибуття за адресою Повіреного. Не передбачає обов’язків з повернення авансових платежів і сам договір доручення, а складання між сторонами актів звірення розрахунків не може ототожнюватися із новацією угоди та виникнення у зв’язку із підписанням такого акту грошових зобов’язань Повіреного перед Довірителем.

Наразі доказів порушення означеного обов’язку із використання авансового платежу для сплати податків і зборів у вигляді утримання відповідної суми грошових коштів після прибуття вантажу, щодо якого такі платежі мали бути здійснені, на адресу Відповідача до матеріалів справи не надано. Водночас, до сфери обов’язків Повіреного домовленістю сторін не віднесено забезпечення прибуття вантажу на адресу Довірителя для його (вантажу) подальшого розмитнення.

Відсутність обов’язку із здійснення у Повіреного платежів на користь Довірителя (у тому числі – за рахунок отриманих раніше авансових платежів) - у світлі взаємообумовленості обов’язку і права відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, ст. 509 Цивільного кодексу України дає суду підстави для висновку про відсутність у Позивача суб’єктивного права, на судовому захисті якого він наполягає.

В свою чергу, відсутність певного права як такого об’єктивно унеможливлює його порушення – дійсно, Довіритель об’єктивно не міг прострочити виконання зобов’язання зі сплати грошових коштів у ситуації, при якій договір не містить положень не тільки щодо строку їх належного виконання, але й існування взагалі.

Суд наголошує, що доповнена поясненнями від 05.02.2010р. №0210-LD/5443 правова підстава для виникнення у Відповідача стягуваної заборгованості – відпадіння підстав набуття стягуваних грошових коштів у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України - також відхиляється як юридично і доказово неспроможна.

Так, приписи ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, встановлюючи обов’язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, не визначають строк, в межах якого таке повернення мало б бути здійснено, і до настання якого вимога потерпілого не може бути задоволена. За висновком суду, невизначеність такого строку зумовлена природою правовідносин з набуття (збереження) майна без достатньої правової підстави та однозначно вказує на приписи законодавця з негайного здійснення повернення майна потерпілому. Зазначені особливості правового регулювання кондиційних зобов’язань об’єктивно виключають існування строку для належного (непростроченого) виконання зобов’язання з повернення безпідставно набутого майна у розумінні ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, що, наразі, виключає і можливість прострочення цього негайного обов’язку.

Більш того, встановлений ст.1212 Цивільного кодексу України обов’язок набувача здійснити повернення майна (на відміну від стягнення заборгованості) не є заходом відповідальності, на що вказує на тільки характер розміщення відповідної статті у Кодексі, але й зміст ч. 2 ст.1212, який виключає наявність обумовленості обов’язку з повернення фактом вчинення набувачем відповідного порушення.

Натомість цього, як вже зазначалося вище, згаданий у ст. 625 Цивільного кодексу України борг завжди є наслідком порушення зобов’язання – протиправної поведінки боржника, винність якого презюмується згідно ст. 614 Цивільного кодексу України.

Поряд із цим, встановлений ст. 1212 Цивільного кодексу України обов’язок з повернення майна не є грошовим за своєю природою у розумінні ст.ст.533, 625 Цивільного кодексу України – безпідставне набуття саме грошових коштів лише зумовлює реалізацію аналогічного до виконання грошових платежів порядок їх повернення – шляхом сплати, проте такі грошові кошти повертається саме як набуте майно потерпілої особи, а не як платіж набувача в силу відповідного грошового зобов’язання перед потерпілим.

Таким чином, безпідставно набуті (або набуті за підставою, що згодом відпала) грошові кошти за своєю правовою природою не уособлюють грошового зобов’язання у розмінні ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки не мають відповідних ознак.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією, сформульованою Вищим господарським судом України у постанові від 23.05.2006р. у справі №21-16/44.

Таким чином, предмет позову (обраний спосіб судового захисту) у вигляді стягнення заборгованості жодною мірою не пов’язаний із додатково наведеною Позивачем підставою позову – обставиною набуття грошових коштів за підставою, яка згодом відпала, оскільки положення ст.ст. 625 та 1212 Цивільного кодексу України в принципі несумісні для одночасного застосування відносно одних і тих же грошових коштів.

Суд також наголошує на хибності тверджень Позивача про відпадіння правової підстави, на якій були набуті стягувані грошові кошти авансових платежів.

Так, правовою підставою для отримання цих коштів Повіреним є зобов’язання, що обумовлені укладеним договору доручення, а саме – завчасне забезпечення Довірителем Повіреного необхідними для виконання доручення засобами (у розглядуваному випадку – грошовими коштами для здійснення обов’язкових при розмитнені вантажу Позивача платежів). Як зазначалося вище, доказів ухилення Відповідача від використання цих коштів за призначенням - несплати відповідних податків та зборів для розмитнення вантажу – до матеріалів справи не надано; оскільки відлік строку для здійснення відповідного обов’язку розпочинається з моменту надходження вантажу на адресу Довірителя, відсутність факту надходження унеможливлює і прострочення цього обов’язку з боку Відповідача.

Наразі жодних доказів відпадіння – припинення існування підстави здійснення авансових платежів (визнання недійсним або розірвання, чи припинення з інших підстав договору поруки) – Позивачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано.

Згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений роботи те, що не передбачено законодавством. Вказаний конституційний принцип ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України закріплено і відносно виконання цивільних обов’язків .

Отже, за відсутністю доказів існування у Відповідача обов’язку із повернення Позивачеві стягуваної суми авансових платежів, позовні вимоги останнього про примусове виконання такого обв’язку відхиляються як юридично і доказово неспроможні.

Виведене Позивачем за даними свого бухгалтерського обліку сальдо (не підтверджене, до того ж наявними у матеріалами первинними документами) на користь Довірителя у розмірі стягуваної суми за умов чинності/дійсності цього договору лише зумовлює існування у Позивача права на отримання від Відповідача розмитненого вантажу відповідної пропорційної вартості у разі його надходження на адресу Довірителя, та кореспондуючого обов’язку Повіреного протягом визначеного у п. 3.1. договору строку з моменту надходження вантажу здійснити обумовлені договором дії з розмитнення вантажу згідно умов п. 1.1. договору. Наразі лише таке існуюче за встановлених судом обставин суб’єктивне право Позивача не може захищатися у визначений цим позовом спосіб.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю „Кінгспан-Україна”, м. Артемівськ Донецької області (ідентифікаційний код 34297096) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Донівнест-99”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30540586) про стягнення заборгованості у розмірі 479535,29грн. у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутнього представника Позивача у судовому засіданні 22.02.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 22.02.2010р.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя