Рішення № 82311561, 03.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2019 року Справа № 160/2375/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В. за участі секретаря судового засіданняСтогній К.В. за участі: позивача: представника відповідача: ОСОБА_1 Чохелі Т.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суді із позовною заявою до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС у Дніпропетровській області щодо ненадання ОСОБА_1 податкової знижки за наслідками 2017 року;

- зобов`язати ГУ ДФС у Дніпропетровській підготувати висновок про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з відповідного бюджету за 2017 рік на користь ОСОБА_1 та подати цей висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що подана позивачем податкова декларація із зазначенням суми, що підлягає поверненню з бюджету, є умовою для здійснення повернення надміру сплаченої суми грошового зобов`язання та підставою для підготовки відповідачем висновку про повернення суми надміру сплаченого податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік з відповідного бюджету на користь позивача відповідного бюджету та подання його для виконання відповідному органові Державної казначейської служби України.Отже, у податкового органу наявна протиправна бездіяльність, яка полягає у ненаданні позивачу податкової знижки за результатами 2017 року.

У судове засідання 03.06.2019 року прибули позивач та представник відповідача.

Представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позові відмовити, посилаючись на доводи, наведені у письмових відзивах на позов. В обґрунтування відзиву на позовну заяву податковий орган зазначив, що дії Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області щодо відмови позивачеві у податковій знижці, оформлені рішенням №80650/04-36-54-08 від 19.12.2019 року є законними та відповідають законодавству України.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Основним законодавчим актом, який урегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Так, відповіднодо підпункту 166.1.1 пункту 166.1 статті 166 Податкового кодексу України платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.

Підпунктом 14.1.170 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом;

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року (підпункт 166.1.2 пункту 166.1 вказаної статті).

Згідно з пунктом 166.3 статті 166 Податкового кодексу України перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки.

Платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього Кодексу (підпункт 166.3.1).

Статтею 175 Податкового кодексу України регулюється визначення суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом з метою нарахування податкової знижки.

Відповідно до пункту 175.1 статті 175 Податкового кодексу України платник податку - резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.

Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

Судом встановлено, що між ПАТ «Державний ощадний банк України» та позивачем було укладено договір про іпотечний кредит від 09.08.2013 № 1003 про надання позивачу кредиту у розмірі 700 000 грн. (сімсот тисяч гривень) 00 копійок для придбання об`єкту нерухомості на 120 місяців з терміном остаточного, повернення кредиту не пізніше 08 серпня 2023 року.

За користування кредитом була встановлена плата у розмірі 17% (сімнадцять) процентів річних.

Згідно графіку погашення іпотечного кредиту - додатку до договору про іпотечний кредит на кожну дату погашення встановлюється розмір планового платежу, який складається з визначених сум платежу погашення заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом.

09.08.2013 року на кредитні кошти позивачем було придбано за договором купівлі - продажу, а саме двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором сторонами було укладено іпотечний договір від 09.08.2013 № 1003/1, що підтверджується договором про іпотечний кредит та договором купівлі - продажу квартири.

З метою реалізувати право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року, 18.12.2018 року позивач направив на адресу відповідача податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік.

В поданій декларації Позивач вказав, що має право на податкову знижку за 2017 рік у зв`язку зі сплатою відсотків по іпотечному кредитуванню в розмірі - 61 066 грн. 55 коп. (рядок 14 Переліку сум витрат, що включаються до складу податкової знижки згідно із статтею 166 розділу IV Податкового кодексу України).

Для підтвердження права на податкову знижку позивачем було надано наступні копії:

- довідки про доходи за 2017 рік,

- паспорта,

- довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи,

- договору про іпотечний кредит,

- іпотечного договору,

- договору купівлі-продажу квартири, платіжних документів,

- довідки банку про сплату процентів за кредитом.

Надані відповідачу документи доводять виконання позивачем всіх умов, які надають право на включення до податкової знижки частини суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, зокрема і щодо фактичної сплати позивачем протягом звітного податкового року суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом.

У зв`язку з тим, що місце постійного та основного проживання позивача (придбана ним квартира за адресою: АДРЕСА_1 ) є відмінною від його місця реєстрації (АДРЕСА_2), позивачем також було подано податковому органу:

- копії довідки про надання транспорту для поїздок Донецьк - Добропілля;

- копії довідки школи м. Донецьк про місце проживання учня - сина Позивача;

- платіжні документи- квитанції про сплату платежів, якими підтверджується проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана обставина підтверджується доданими копіями:

- довідки про надання транспорту для поїздок Донецьк - Добропілля, Довідки школи м. Донецьк про місце проживання учня-сина Позивача та платіжних документів - квитанцій про сплату платежів.

Однак, відповідач Листом від 19.12.2018 № 80650/04-36-54-08 та Актом про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 09.01.2019 р. № 252/04-36-54-08/2525205190 відмовив позивачу в праві на включення до податкової знижки частини суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом у зв`язку з тим, що: згідно з позначкою в паспорті квартира за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки) не визначена позивачем як основне місце проживання та платіжні документи, які надані позивачем не підтверджують сплату ним відсотків по іпотечному кредиту, а тому витрати пов`язані зі сплатою частини суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом відсутні.

Вважаючи, що бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку за загальним річним оподаткованим доходом згідно до поданої податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік протиправною позивач звернувся з даним позовом до суду.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідно до преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб (далі Закон № 1706-VII).

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Обєднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина 2 статті 4 вказаної статті).

Так, відповідно до довідки органу Управління соціального захисту населення від 26.07.2017 № 0000279092 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою.

Відповідно до зазначеної довідки фактичним місцем проживання/перебування позивача є АДРЕСА_3 .

Частиною 1 статті 5 Закону № 1706-VII встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Судом встановлено, що в редакції статті 5 Закону № 1706-VII (що діяла до 13.01.2016) містилась частина 2, відповідно до якої територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання, в якій зазначається: 1) адреса фактичного проживання, за якою внутрішньо переміщеній особі може бути вручено офіційну кореспонденцію (місце фактичного проживання); або 2) адреса структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення; або 3) адреса територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції).

При цьому відмітка про реєстрацію місця проживання внутрішньо переміщеної особи не вноситься до її паспортного документа.

В подальшому зміст частини 2 статті 5 був змінений і видалено абзац 2, яким встановлювалось, що відмітка про реєстрацію місця проживання внутрішньо переміщеної особи не вноситься до її паспортного документа.

Проте, законодавцем змінюючи частину 2 статті 5 вказаного закону, не внесено у жодний Закон України, положень, якіб зобовязували внутрішньо переміщену особу вносити до свого паспорту відмітку про реєстрацію місця проживання.

Крім того, статтею 14 Закону № 1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що документом який посвідчує місце реєстрації внутрішньо переміщені особи є довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Також відповідно до чинного законодавства на момент подання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи, норм які б зобовязували позивача вносити у паспорт відомості про місце своєї реєстрації не було.

Відповідно до частини 1 статті 19 конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Крім того, відповідно до частини 2 Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, позивач не внісши у паспорт інформацію про місце реєстрації відповідно до даних довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не порушив норм діючого законодавства, у зв`язку з чим, не може бути обмежений в праві на отримання податкової знижки.

Суд зазначає, що з аналізу частини 3 пункту 175.1 статті 175 Податкового кодексу України вбачається, що даною нормою не передбачено, що місце проживання платника податків за адресою іпотечного житла повинно підтверджуватись виключно відміткою в паспортному документі.

Згідно з пунктом 175.1 статті 175 Податкового кодексу України платник податку - резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

Таким чином, Податковим кодексом України визначено позначку в паспорті про реєстрацію як один із можливих, але не виключний спосіб підтвердження основного місця проживання платника податку.

Відсутність реєстрації місця проживання за адресою, за якою знаходиться квартира, що була предметом іпотечного кредитування, не може бути підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, оскільки законодавство пов`язує право на використання податкової пільги у вигляді права на податкову знижку з частини фактично сплачених протягом звітного податкового року сум процентів за іпотечним житловим кредитом з такою умовою, як визначення платником податку самостійно житлового будинку (квартири, кімнати), що будується чи придбавається, як основне місце його проживання.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 25.09.2018 року у справі № 810/366/15 (провадження № К/9901/6519/18).

Також, відповідно до Академічного тлумачного словника Української мови в 11 томах, «зокрема» - уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного (том 3, 1972. - стор. 679).

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що законодавцем не встановлено необхідності підтвердження місця проживання виключно відміткою в паспортному документі, а лише зазначено один зі способів підтвердження місця проживання.

Враховуючи той факт, що позивач є внутрішньо переміщеною особою права, свободи та законні інтереси якої, поміж інших нормативно правових актів регулюються спеціальним Законом № 1706-VII та відповідно до положень якого факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону, суд дійшов висновку, що вказана довідка є документом яким підтверджується основне місце проживання позивача.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 166.2.1 пункту 166.2 статті 166 Податкового кодексу України до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов`язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).

Позивачем на підтвердження понесених витрат, що вказані у податковій декларації надано суду: довідка про доходи (2 шт.) за 2017р. від 29.11.2018р. №610, від 28.11.2018р. б/н; копія паспорта (сторінки 1,2,3,12,13), копія ідентифікаційного номера; копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.07.2017р. №0000279092; копія договору про іпотечний кредит №1003 від 09.08.2013р.; копія іпотечного договору №1003/1 від 09.08.2013р.; копія договору купівлі-продажу квартири від 09.08.2013р.; копія довідки ПАТ Філії-Донецьке обласне управління Державного ощадного банку України від 07.12.2018р. № 104.11-12/392/114527/2018-04/вих щодо сплати відсотків позичальником за 2017 рік у сумі 61 066,65 грн., відомості з інформаційного фонду ДРФО ДФС України про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2017р. від 12.12.2018р. №2070; наявну в базах даних Державної фіскальної служби України, надану платником податку податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017р. від 18.12.2018р №14521.

Відповідно до змісту пункту 179.1 статті 179 Податкового Кодексу України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. (зокрема, у випадку застосування права на податкову знижку).

В силу норми п. 179.8 ст. 179 Податкового Кодексу України сума, що має бути повернена платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в декларації, протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.

Згідно з пунктом 43.5 статті 43 Податкового кодексу України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно скористався своїм правом на отримання податкової знижки, яке підтверджується документальними доказами сплати ним частини процентів за іпотечним кредитом, отриманим на придбання квартири, яка в подальшому визначена позивачем як основне місце проживання, проте, відповідачем безпідставно не проведено перерахунок за загальним річним оподаткованим доходом позивача згідно до поданої податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік (з урахуванням знижки передбаченої статтею 175 Податкового кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обовязок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність бездіяльності щодо не проведення перерахунку за загальним річним оподаткованим доходом позивача згідно до поданої ним податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією №19814101 від 13.03.2019 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 03 червня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Виготовлення рішення у повному обсязі здійснено 07 червня 2019 року.

Керуючись ст. ст. 139, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області щодо ненадання ОСОБА_1 податкової знижки за наслідками 2017 року.

Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській підготувати висновок про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з відповідного бюджету за 2017 рік на користь ОСОБА_1 та подати цей висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 07 червня 2019 року.

Суддя С. В. Прудник