Рішення № 8230409, 16.02.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.02.10 р.                     Справа № 28/302                               

Господарський суд Донецької області у складі судді: Курило Г.Є.

при помічнику судді Сергєєвій М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовом: Відкритого акціонерного товариства „Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського”, м. Дніпродзержинськ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Азовмаш”, м. Маріуполь

про стягнення пені в розмірі 64953грн. 92 коп. та зобов’язання відшкодувати збитки в розмірі 1493грн.74коп.

Представники:

Від позивача: не з’явився.

Від відповідача: не з’явився.

СУТЬ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство „Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського”, м. Дніпродзержинськ, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „Азовмаш”, м. Маріуполь про стягнення пені в розмірі 64953грн. 92 коп. та зобов’язання відшкодувати збитки в розмірі 1493грн.74коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на контракт №1РСБ-01534/27-2526-02 від 27.11.2007р., специфікації до контакту, протокол розбіжностей, протокол узгодження розбіжностей, додаткові угоди до даного контракту, рахунок-проформа №902557 від 12.03.2008р., платіжне доручення №81 від 01.04.2008р., виписку з банку, листи №999/575-777 від 15.06.2009р., №966-477 від 11.08.2009р., акти огляду виробів, акту технічного приймання від 27.08.2009р., претензію №01/ВН-1009 від 07.07.2009р., наказ №114 від 19.06.2009р., командировочні посвідчення, звіти про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, довідки №1 від 07.10.2009р, №2 від 07.10.2009р., №3 від 07.10.2009р., №4 від 07.10.2009р., видаткові касові ордери, прибутковий касовий ордер №382 від 30.06.2009р., подорожній лист №744469 вантажного автомобіля від 22.06.2009р., рахунок-фактура №39023 від 15.06.2009р.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 04.11.2009р. порушив провадження у справі № 28/302.

До господарського суду Донецької області 10.12.2009р. надійшов лист б/н та дати відповідно до якого позивач наполягає на своїй правовій позиції.

16.12.2009р. до канцелярії господарського суду Донецької області сторони надали клопотання про продовження строку розгляду справи на 1 місяць. Суд ухвалою від 16.12.2009р. продовжив строк розгляду справи до 04.02.2010р.

13.01.2010р. до канцелярії господарського суду Донецької області відповідач надав відзив на позовну заяву №523/56 від 12.01.2010р., відповідно до якого останній позов не визнає з підстав викладених у вищезазначеному відзиві.

До господарського суду Донецької області 25.01.2010р. від позивача надійшла заява про уточнення позову №017/64 від 20.01.2010р., відповідно до якої останній зменшив позовні вимоги в частині стягнення збитків, а саме позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у сумі 1214,76 грн., з яких 360,00грн. – витрати на оплату встановленого законодавством розміру коштів на відрядження, 472,14 – витрати по дизельному паливу, 382,62 – заробітна плата водія. Суд приймає до уваги вказану заяву та розглядає зменшені позовні вимоги.

Позивач до канцелярії господарського суду надав пояснення на відзив відповідача №017171 від 21.01.2010р., відповідно до яких останній наполягає на своїй правовій позиції.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.01.2010р. заступником голови господарського суду Донецької області розгляд справи був продовжений до 04.03.2010р.

Відповідач 03.02.2010р. надав відзив від 03.02.2010р., в якому проти позовних вимог заперечує.

16.02.2010р. до канцелярії господарського суду від відповідача надійшла телеграма, відповідно до якої останній просить суд відкласти розгляд справи, в зв’язку з неможливістю відрядити представника відповідача в судове засідання призначене на 16.02.2010р.

Від позивача 16.02.2010р. до канцелярії господарського суду надійшла телеграма, відповідно до якої останній просить суд розглянути справу за його відсутністю. Суд задовольняє зазначене клопотання позивача.

Розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

27.11.2007 року між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено контракт №1РСБ-01534/27-2526-02 (далі за текстом-контракт).

Згідно з п.1.1 контракту постачальник зобов’язується поставити, а покупець прийняти та оплатити металургійне обладнання в номенклатурі, кількості і цінах, відповідно специфікації №1, яка є невід’ємною частиною даного контракту (далі за текстом-товар), на умовах викладених в даному контракті.

Покупець зобов’язується прийняти і оплатити товар (п.1.2 контракту).

Відповідно з додатковими угодами №1 від 31.01.2008р., №3 від 10.03.2008р. до контракту сторони розділом 1 „Предмет контракту” визначили ціну, вартість товару та загальну суму контракту з урахуванням вартості товару за кожною відповідною додатковою угодою, а також умови, строки поставки та порядок розрахунків за товар.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди №3 від 10.03.2008р. до контракту даної додатковою угодою в розділ 1 „Предмет контракту” в п.1.1 сторони вводять специфікацію №3, яка є невід’ємною частиною даного контракту.

Специфікацією №3, що є невід’ємною частиною контракту, передбачено виготовлення та поставку постачальником каретки правої ч.0371.05.00.000, каретки лівої ч.0371.04.00.000 на загальну суму 696480,00 грн. з ПДВ.

Сума додаткової угоди №3 складає 696480 грн. 00 коп. Загальна сума контракту з урахуванням додаткової угоди №3 складає 13846605грн.60коп., в т.ч. ПДВ – 2307767грн.60 коп. (п. 3 додаткової угоди №3 від 10.03.2008р. до контракту).

Строк поставки товару – 12 місяців і рахується від дати отримання першого авансового платежу, відповідно п.6 даної додаткової угоди. Допускається дострокова поставка товару (п. 5 додаткової угоди №3 від 10.03.2008р. до контракту).

Відповідно до п.6 додаткової угоди №3 від 10.03.2008р. до контракту покупець здійснює оплату за додатковою угодою №3 в наступному порядку:

-          50% від загальної вартості товару – авансовий платіж, здійснюється банківським платежем на поточний рахунок постачальника протягом 5 банківських днів з моменту підписання даної додаткової угоди і пред’явлення пре доплатного рахунка;

-          50% кінцевий розрахунок, за кожну одиницю товару, протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту технічного приймання товару, і пред’явлення рахунка з наданням податкової накладної.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 31.01.2008р., строк дії контракту продовжується до 31.03.2009р.

Відповідачем був виставлений рахунок-проформа №902557 від 12.03.2008р.

На виконання умов п.6 додаткової угоди №3 від 10.03.2008р., позивач перерахував 50% попередньої оплати 348240грн.00коп., що підтверджується платіжним дорученням №81 від 01.04.2008р. та випискою з банківського рахунку.

Відповідачем всупереч умовам договору товар в строк до 01.04.2009р. не був поставлений на адресу позивача.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію №7 від 07.07.2009р, з вимогою поставити виготовлене обладнання на суму 696480 грн. 00 коп. та сплатити неустойку.

Доказом відправки претензії відповідачу є наявний в матеріалах справи список замовлених поштових відправлень від 08.07.2009р.

Відповідно до акту від 27.08.2009р. технічного приймання товар, передбачений додатковою угодою №3 від 10.03.2008р. та специфікацією №3 до контракту був поставлений відповідачем та прийнятий позивачем лише 27.08.2009р.

За таких обставин у зв’язку з неналежним виконання зобов’язань відповідачем, позивач звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи суд вважає вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 64953грн. 92 коп. за період з 02.04.2009р. по 27.08.2009р. такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Як встановлено судом позивач на виконання умов додаткової угоди №3 від 10.03.2008р. до контракту на підставі виставленого відповідачем рахунку-проформи №902557 від 12.03.2008р. перерахував відповідачу 50% попередньої оплати – 348240грн.00коп., що підтверджується платіжним дорученням №81 від 01.04.2008р. та випискою з банківського рахунку.

Відповідач не зважаючи на настання строку, свої зобов’язання поставити товар за договором вчасно не виконав.

Згідно з п.10.1 контракту у випадку порушення строків поставки товару постачальник виплатить покупцю пеню в розмірі 0,5% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, але не більш ніж подвійна облікова ставка НБУ, діюча в період прострочення.

Посилання відповідача на те, що нарахування пені за не грошове зобов’язання суперечить ст. 549 ЦК України до уваги не приймається на підставі наступного.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі –сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Оскільки Господарський кодекс України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у Цивільному кодексі України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язань. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, господарський суд встановив, що сторони договору на підставі ст. 6 Цивільного кодексу України вправі встановити пеню за прострочення не тільки грошового, а й іншого - негрошового зобов'язання.

На підставі викладеного, передбачена п. 10.1 контракту пеня за несвоєчасну поставку товару не суперечить вимогам діючого законодавства.

Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що підлягає до стягнення сума пені в розмірі 64495 грн. 96 коп. за період з 02.04.2009р. по 27.08.2009р.

Крім того позивач заявив про стягнення з відповідача збитків на суму 1214грн.76коп., що складається з суми витрат на оплату відрядження з 22.06.2009р. по 24.06.2009р. у загальній сумі 360,00 грн., суми витрат по дизельному паливу в розмірі 472,14грн., суми заробітної плати водія в розмірі 382,62грн. Розрахунок суми збитків доданий до матеріалів справи.

Позов в частині стягнення збитків суд задовольняє частково з наступних підстав:

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа, зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 611, 623 Цивільного кодексу України наслідками порушення зобов’язань є, зокрема, відшкодування збитків, встановлене договором або законом. Боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Аналогічні норми права містять ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обов’язків є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, що за змістом ст. 611 Цивільного кодексу України має наслідком, у тому числі –необхідність відшкодування збитків.

Згідно ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Виникнення у особи права на компенсацію збитків у результаті порушення її цивільного права передбачається і ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з цього, саме позивач повинен довести, що збитки були заподіяні діями відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням збитків і розмір відшкодування.

Листом №999/575-777 від 15.06.2009р. відповідач викликав компетентних спеціалістів позивача для участі в прийманні товару, що виготовлявся відповідно до Додаткової угоди № 3 до контракту.

Відповідно до наказу по ВАТ „Дніпровський меткомбінат” №114 від 19.06.2009р. на ВАТ „Азовмаш” були відрядженні 4 представники позивача (Жук С.В., Бетіна Л.В., Усенко В.Г.- водій, Перчук О.О.) терміном на 3 дні з 22.06.2009р. по 24.06.2009р., що підтверджується відповідними відряджувальними посвідченнями.

Однак, товар, на приймання якого були викликані представники позивача, не був виготовлений та готовий до відвантаження, про що свідчить акт огляду виробу від 23.06.2009р., в якому зазначено, що технічна прийомка буде здійснена по закінченню мех. обробки та збірки виробу. Акт підписаний представниками обох сторін. Таким чином, заперечення відповідача стосовно того, що товар був виготовлений в повному обсязі станом на 23.06.2009р. спростовується матеріалами справи.

Виходячи з положень постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. N663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон", Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. N 59), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи чи організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Граничні норми добових витрат на відрядження в межах України для працівників підприємств, установ, організацій всіх форм власності, направляючих у відрядження підприємствами, установами, організаціями, у випадку, якщо к рахункам на оплату вартості проживання в готелях не включаючи витрати на харчування – 30грн.

За розрахунком позивача сума витрат на відрядження складає 360,00грн. (30,0грн. х 3 дня х 4 працівника).

Позивачем надані докази сплати робітникам витрат на відрядження: видаткові касові ордери, звіти про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, довідки.

Таким чином, господарський суд прийшов до висновку, що сума збитків в розмірі 360грн.00коп., а саме витрати на оплату коштів на відрядження є обґрунтованими, доведеною належними доказами та такою, що підлягає задоволенню.

В обґрунтування своїх вимог по витратах на паливо позивач посилається на довідку №4 від 07.10.2009р., подорожний лист №744469 від 22.06.2009р., копії чеків АЗС.

Позивач зазначив, що доставка робітників на підприємство відповідача та назад здійснювалось водієм автотранспортного цеху Усенко В.Г. на мікроавтобусі Тойота, державний номер 678-53 АН, що належить позивачу.

За твердженням позивача маршрут руху автомобіля був наступний:

Дніпроджержинськ – Дніпропетровськ – 44 км; Дніпропетровськ- Пісчанка – 26км; Пісчанка- Павлоград – 40 км; Павлоград- Першотравенськ – 56 км, Першотравенськ – Красноармійськ – 121км; Красноармійськ- Донецьк – 42 км; Донецьк-Маріуполь – 121км, всього 450 км., загалом 900 км.

За твердженням позивача витрати пального на рух автомобіля протяжністю 900 км склали 86 літрів, виходячи з норми витрат 9,5 літрів/100км. В обґрунтування зазначеної норми витрат позивачем надані „Норми витрат пального автотранспортних засобів позивача”, що затверджені наказом керівника позивача від 28.05.2008р. Тобто, норми витрат встановлені внутрішнім актом позивача.

Ціну дизельного палива позивач зазначив - 5,49 грн.

Тобто, позивач вважає, що їм фактично понесені витрати для придбання дизельного палива:

86 літрів х 5,49 грн.=472,14 грн.

В підтвердження ціни дизельного палива суду надані чеки АЗС, в яких зазначено, що 22.06.2009р. о 15:54 була здійснена дозаправка пального 30 літрів за ціною 5,58 грн. за 1 л м. Дніпропетровськ, 23.06.2009р. о 08.02.2009р. – 38 літрів за ціною 5,58 грн. за 1 л м. Запорожжя, 23.06.2009р. о 20:32 – 28 літрів за ціною 5,40 грн. за 1 л м.Донецьк, 24.06.2009р. о 13:48 – 20 літрів за ціною 5,58 грн. за 1 л м. Дніпропетровськ. В зазначених чеках від руки дописано: „Усенко, Тойота 678-53НН”, інших доказів того, що зазначені чеки пов’язані з поїздкою позивача до відповідача суду не надано.

Як встановлено судом відрядженні представники позивача знаходились в Маріуполі з 22.06.2009р. по 24.06.2009р., таким чином 23.06.2009р. вони не могли заправлятись в м.Запорожжя та м.Донецьк. Крім того, місто Запоріжжя не розташовано по вказаному позивачем маршруту.

Позивачем не доведено, що старт-картка 0133053252, по якій нібито розраховувався водій на станціях АЗС була передана саме водію мікроавтобуса Тойота Усенко В.Г.

Судом також приймається до уваги, що в подорожному листі № 744469 від 22.06.2009р. зазначено, що водію було видано 116 л дизельного палива, залишок пального в баку складав 60 л, повернено 51 л. Тобто необхідності дозаправлення у позивача не було.

На підставі зазначеного, позивачем не доведено належними доказами розмір відшкодування збитків, що складаються в витратах на дизельне паливо.

Суд також не погоджується зі стягненням з відповідача збитків в розмірі 382грн.62коп., що складаються із заробітної плати водія.

Так, Закон України "Про оплату праці" визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати. Згідно статті 1 вищевказаного Закону заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Суд зазначає, що позивач зобов’язаний сплатити водію заробітну плату незалежно від факту поїздки до відповідача. Тобто, відсутній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням зазначених витрат.

Приймаючи до уваги вищевикладене, господарський суд прийшов до висновку що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського”, м. Дніпродзержинськ, до Відкритого акціонерного товариства „Азовмаш”, м. Маріуполь, про стягнення суми збитків в розмірі 1214грн.76коп. підлягають задоволенню частково в розмірі 360грн.00коп.

16.02.2010р. до канцелярії господарського суду від відповідача надійшла телеграма, відповідно до якої останній просить суд відкласти розгляд справи, в зв’язку з неможливістю відрядити представника відповідача в судове засідання призначене на 16.02.2010р.

За приписом ст.28 Господарського процесуального кодексу України представництво інтересів юридичних осіб в господарському процесі здійснюється через їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника (керівника). Наведена норма не обмежує можливість представництва інтересів іншими особами, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Крім того, відповідачем не надано доказів, що на підприємстві не має більш працівників, які могли би бути направлені до судового засідання.

Розгляд справи № 28/302 згідно ухвал суду неодноразово відкладався, відповідач був присутній в судових засіданнях та надав відзив, крім того строк розгляду справи минає.

Враховуючи викладене, а також достатність зібраних по справі документів для вирішення спору по суті, вимога відповідача судом залишено без задоволення.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподіляються між сторонами відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-3, 22, 20, 22, 33, 49, 69, 77, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського”, м. Дніпродзержинськ, до Відкритого акціонерного товариства „Азовмаш”, м. Маріуполь, частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Азовмаш” (87535, Донецька область, м.Маріуполь, пл. Машинобудівників, 1, ЄДРПОУ 30832888, №26009188925001 в МФ КБ Приватбанк м. Маріуполь, МФО 335429) на користь Відкритого акціонерного товариства „Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського” (51925, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Кірова, 18-б, ЄДРПОУ 05393043, р/р 26006303170001 в філії „Відділення Промінвестбанку в м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської обл.”, МФО 305501) пеню в розмірі 64495грн.96коп., збитки в розмірі 360 грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 648грн.56коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 230грн.35коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 16.02.2010р. оголошено повний текст рішення.

Суддя