Постанова № 82172741, 28.05.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/654/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 301030000 Степченко М.Ю. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Пономаренка В.В., Фетісової Т.Л.

секретар: Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 липня 2018 року ухваленого у складі судді Степченка М.Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, виконавчий комітет Золотоніської міської ради про визнання нежитлового приміщення особистою приватною власністю, -

в с т а н о в и л а :

В червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що 26 березня 1994 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб.

14 листопада 2003 року за спільні кошти подружжям було придбано нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане нежитлове приміщення було придбане на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року, який за спільною згодою було укладено в інтересах сім?ї на ім`я ОСОБА_2 та право власності також було зареєстровано на нього.

02 жовтня 2009 року шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_1 стверджує, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Після уточнення своїх позовних вимог просила суд визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності по 50% за кожним на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Здійснити реальний розподіл нежитлового приміщення, виділивши позивачу 50% приміщення по 1 варіанту розподілу згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 29-БТ від 30 грудня 2014 року.

26 квітня 2017 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання нежитлового приміщення особистою приватною власністю.

В обґрунтування свого зустрічного позову вказував, що спірне приміщення було набуте ним виключно за кошти, які належали йому особисто та отримані ним від здійснення підприємницької діяльності і режим права спільної сумісної власності подружжя на нього не поширюється.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2015 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 50% нежитлового приміщення АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 50 % нежитлового приміщення АДРЕСА_1 . Проведено реальний розподіл спірного нежитлового приміщення між співвласниками по варіанту № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 29-БТ від 30 грудня 2014 року.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 02 липня 2015 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Золотоніського міськрайонногго суду Черкаської області від 14 травня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2015 року та ухвала апеляційного суду Черкаської області від 02 липня 2015 року скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 липня 2018 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як колишнього подружжя та підлягає поділу між ними. Однак оскільки позов про розподіл спільного майна подружжя заявлено ОСОБА_1 після спливу трьох років після розірвання шлюбу, перебіг позовної давності розпочався саме з цього часу, а тому в позові ОСОБА_1 відмовлено внаслідок спливу строку позовної давності.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права просила суд рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким її первісний позов задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд помилково дійшов висновку про пропуск позивачкою строку позовної давності з огляду лише на розрив у часі між розірванням шлюбу та зверненням до суду. Після розірвання шлюбу сторони без жодних спорів продовжували спільно, відкрито та без жодних заперечень користуватись спірним приміщенням аж до 2014 року, в тому числі разом провели ремонт даху. Тобто, про своє порушене право їй стало відомо в 2014 році, коли бувший чоловік заборонив їй користуватись спірним приміщенням.

ОСОБА_2 . апеляційну скаргу на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 липня 2018 року не подавав.

Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи також не скористалися.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до рекомендованого повідомлення про почтове вручення.

Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає зазначеним вище вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 березня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. 02 жовтня 2009 року шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, ОСОБА_2 зареєстрований підприємцем 28 липня 1993 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року ВАТ «Черкасирадіопобуттехніка» продало, а ОСОБА_2 (як фізична особа) купив нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на нежитлове приміщення зареєстроване за ОСОБА_2 08 лютого 2005 року.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання одним із подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 являється об?єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача.

Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду про відмову в позові ОСОБА_1 з підстав пропуску строку позовної давності, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

У пункті 15 (абз. 3) постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз`яснено, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (ст. ст. 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (ст. ст. 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).

Вказаними нормами закону встановлено, що поки не буде порушено право одного з подружжя-співвласника на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, строк позовної давності не розпочинається.

Із матеріалів справи вбачається, що після розірвання шлюбу сторони добровільно, за спільною згодою та без спорів продовжували користуватися спірним майном, а саме нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1 до 2014 року. На підтвердження цього свідчить довіреність від 29 червня 2010 року, термін дії якої до 29 червня 2013 року, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником та представляти її інтереси в усіх судових установах України (господарських, місцевих, третейських, апеляційних) та в інших державних і недержавних закладах, установах, підприємствах, організаціях, незалежно від форми власності та галузевої належності (а.с. 22 т. 3). Крім того ОСОБА_1 працювала спільно з ОСОБА_2 , як менеджер-секретар по ремонту побутової техніки, що вбачається із довідки від 09 липня 2013 року виданої останній та підписаної самим ОСОБА_2 як керівником «РБТ».

Про відсутність у бувшого подружжя конфлікту з приводу спільного користування спірним приміщення після розірвання шлюбу також свідчить наявність трудового договору від 03 листопада 2010 року за яким їх спільний син працював у ОСОБА_2 помічником холодильщика (а.с. 227-228 т 2).

Суд першої інстанції на вищевказане увагу не звернув, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 внаслідок спливу позовної давності, оскільки як вбачається з матеріалів справи, і відповідач ОСОБА_2 даний факт нічим не спростував, що саме з 2014 року між сторонами виник конфлікт щодо спільного користування спірним приміщенням і саме з цього часу відповідно до положень статті 72 СК України необхідно рахувати перебіг строку позовної давності.

Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 370 ЦК України передбачено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Із судової будівельно-технічної експертизи вбачається, що розподіл спірного нежитлового приміщення відповідно до ідеальних часток співвласників є неможливим. Експертом було запропоновано три варіанти розподілу будинку із відступом від ідеальних часток.

Оскільки між сторонами домовленості щодо виділу в натурі кожному з них частини нежитлового приміщення не досягнуто, колегія суддів вважає необхідним провести реальний розподіл спірного нежитлового приміщення за варіантом № 1 , на якому наполягає позивачка і відповідач свої заперечення з цього приводу суду не подавав, оскільки саме за цим варіантом розподілу різниця в частках є не надто значною і сума компенсації є значно меншої ніж у запропонованому варіанті № 3 та є більш наближеною до ідеальних часток ніж у варіанті № 2.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вище викладене колегія суддів вважає, що оскільки рішення суду прийняте при неповному з?ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду необхідно змінити, скасувавши його в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У справі необхідно прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності та виділ частки майна в натурі задовольнити частково.

Виділити ОСОБА_1 та визнати за нею право власності на частину нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 висновку судової будівельної - технічної експертизи № 29- БТ від 30.12.2014 року та заштриховане зеленим кольором на додатку 1 до експертизи (а.с. 124 т. 1), а саме: приміщення 1, веранда, площею 4,1 кв.м. вартістю 5 492 гривні; приміщення 2, майстерня, площею 24,3 кв.м. вартістю 28 138 гривень; приміщення 3, майстерня, площею 34,5 кв.м. вартістю 39 949 гривень; приміщення 4, майстерня, площею 19,4 кв.м. вартістю 22 464 гривні; приміщення 5, коридор, площею 9,1 кв.м вартістю 10 537 гривень та приміщення 6, майстерня, площею 21,1 кв.м. вартістю 24 432 гривні, загальною площею 112,5 кв. м загальною вартістю 131 012 гривень, що становить 54/100 частини нежитлового приміщення та на 7,8 кв.м більше ідеальної частки.

Виділити ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на частину нежитлового приміщення що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 висновку судової будівельної - технічної експертизи № 29- БТ від 30.12.2014 року та заштриховане оранжевим кольором на додатку 1 до експертизи (а.с. 124 т. 1), а саме: приміщення 7, кабінет, площею 13,6 кв.м. вартістю 28 222 гривні; приміщення 8, коридор, площею 15,8 кв.м. вартістю 32 788 гривень; приміщення 9, веранда, площею 4,2 кв.м. вартістю 5 007 гривень; приміщення 10, коридор, площею 5,0 кв.м. вартістю 10 376 гривень; приміщення 11, кладова, площею 15,6 кв.м. вартістю 32 373 гривні; приміщення 12, кладова, площею 13,7 кв.м. вартістю 28 430 гривень; приміщення 13, кладова, площею 13,7 кв.м. вартістю 28 430 гривень; приміщення 14, кладова, площею 15,3 кв.м. вартістю 31 750 гривень, загальною площею 96,9 кв. м, загальною вартістю 197 376 кв.м, що становить 46/100 частини нежитлового приміщення та на 7,8 кв.м менше ідеальної частки.

В спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно залишити свердловину «І» загальною вартістю 6 802 гривні.

Відповідно експертного висновку при варіанті № 1 розподілу спірного нежитлового приміщення «А-1», «А1-1» з прибудовами «а», «а1» частка ОСОБА_1 по площі збільшилася з 50/100 до 54/100, збільшення відбулося на 4/100, що в одиницях площі становить 7,8 кв.м, тобто замість запропонованих 104, 7 кв.м. запропоновано 112,5 кв.м., по вартості частка ОСОБА_1 зменшилась з 50/100 до 40/100, зменшення відбулося на 10/100, що в одиницях вартості становить 33 182 гривні. Відповідно частка ОСОБА_2 по площі зменшилась з 50/100 до 46/100, зменшення відбулося на 4/100, що в одиницях зменшення становить 7,8 кв.м тобто замість 104, 7 кв. м запропоновано 96,6 кв.м., по вартості частка ОСОБА_2 збільшилась з 50/100 до 60/100, збільшення відбулося на 10/100 та в одиницях вартості складає 33 181 гривні.

Виходячи з різниці вартості часток, які підлягають виділенню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з останнього необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 33 181 гривню.

З метою виділення ізольованих приміщень в нежитловому приміщенні сторонам необхідно провести реконструкцію інженерних комунікацій, електропостачання з метою забезпечення їх автономності та між приміщенням 5 (коридор) і приміщенням 8 (коридор) закласти дверний проріз.

Враховуючи, що спірне приміщення має два ізольовані виходи, зі слів ОСОБА_1 має індивідуальне опалення, при виділенні ізольованих приміщень відповідно до висновку експерта втручань в несучі конструкції та загальні інженерні системи не передбачає, колегія суддів вважає, що підстави для відмови в задоволенні позову з підстав викладених в статті 152 ЖК України відсутні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягають задоволенню то понесені судові витрати підлягають відшкодуванню в сумі 19171,9 грн. (за сплату судового збору при подачі позовної заяви 2938,15 грн. + за сплату судового збору при подачі апеляційної скарги 9886,94 грн. + 1565,5 грн. за оцінку приміщення та 4781,40 грн. за проведену експертизу.)

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 липня 2018 року змінити, скасувавши його в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя, визнання права власності на ? частину нерухомого майна та виділ в натурі ? частки спільного сумісного майна.

Прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності та виділ частки майна в натурі задовольнити частково.

Виділити ОСОБА_1 та визнати за нею право власності на частину нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 висновку судової будівельної - технічної експертизи № 29- БТ від 30.12.2014 року та заштриховане зеленим кольором на додатку 1 до експертизи, а саме: приміщення 1, веранда, площею 4,1 кв.м. вартістю 5 492 гривні; приміщення 2, майстерня, площею 24,3 кв.м. вартістю 28 138 гривень; приміщення 3, майстерня, площею 34,5 кв.м. вартістю 39 949 гривень; приміщення 4, майстерня, площею 19,4 кв.м. вартістю 22 464 гривні; приміщення 5, коридор, площею 9,1 кв.м вартістю 10 537 гривень та приміщення 6, майстерня, площею 21,1 кв.м. вартістю 24 432 гривні, загальною площею 112,5 кв. м загальною вартістю 131 012 гривень, що становить 54/100 частини нежитлового приміщення та на 7,8 кв.м більше ідеальної частки.

Виділити ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на частину нежитлового приміщення що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 висновку судової будівельної - технічної експертизи № 29- БТ від 30.12.2014 року та заштриховане оранжевим кольором на додатку 1 до експертизи, а саме: приміщення 7, кабінет, площею 13,6 кв.м. вартістю 28 222 гривні; приміщення 8, коридор, площею 15,8 кв.м. вартістю 32 788 гривень; приміщення 9, веранда, площею 4,2 кв.м. вартістю 5 007 гривень; приміщення 10, коридор, площею 5,0 кв.м. вартістю 10 376 гривень; приміщення 11, кладова, площею 15,6 кв.м. вартістю 32 373 гривні; приміщення 12, кладова, площею 13,7 кв.м. вартістю 28 430 гривень; приміщення 13, кладова, площею 13,7 кв.м. вартістю 28 430 гривень; приміщення 14, кладова, площею 15,3 кв.м. вартістю 31 750 гривень, загальною площею 96,9 кв. м, загальною вартістю 197 376 кв.м, що становить 46/100 частини нежитлового приміщення та на 7,8 кв.м менше ідеальної частки.

Залишити в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - свердловину «І».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 33 182 гривні компенсації за перевищення вартості над ідеальною часткою.

З метою виділення ізольованих приміщень в нежитловому приміщенні сторонам необхідно провести реконструкцію інженерних комунікацій, електропостачання з метою забезпечення їх автономності та між приміщенням 5 (коридор) і приміщенням 8 (коридор) закласти дверний проріз.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19 171,9 гривень судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Судді Н.І. Гончар

В.В. Пономаренко

Т.Л. Фетісова

Повний текст постанови виготовлений 31 травня 2019 року.