Постанова № 8215193, 24.02.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

24 лютого 2010 р. № 15/415-б

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. . головуючий,

Білошкап О.В.

Яценко О.В. (доповідач у справі)

розглянувши касаційну

скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову

та

на ухвалугосподарського суду м. Києва від 21.10.2009р.

господарського суду м. Києва від 09.12.2009р.

у справі

господарського суду№15/415-б

м. Києва

за заявою

до

проТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрмегапак"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Рілейт Сістем"

визнання банкрутом

в судовому засіданні взяли участь представники :

від Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Москальова Г.С. дов. №17443/9/10209 від 19.12.2009 В С Т А Н О В И В :

ухвалою господарського суду м. Києва від 15.10.2009 року порушено провадження у справі про визнання банкрутом товариство з обмеженою відповідальністю " Рілейт Сістем"" (далі –боржника) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмегапак"(далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою суду від 21.10.2009 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру ліквідатором призначено представника ініціюючого кредитора, зобов’язано ліквідатора у п’ятиденний строк опублікувати в офіційному друкованому органі оголошення про визнання боржника банкрутом, зобов’язано ліквідатора надати суду звіт та ліквідаційний баланс.

02.12.2009 року до господарського суду м. Києва на затвердження надано звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс.

Ухвалою суду від 09.12.2009 року звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника затверджено, боржника ліквідовано, провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі постановою та ухвалою, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в яких просить скасувати вищезазначені процесуальні документи, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону), статей 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України переглянувши у касаційному порядку постанову та ухвалу суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, диспозиція даної норми передбачає наявність трьох самостійних підстав для порушення справи про банкрутство в порядку статті 52 Закону:

-          Відсутність боржника за місцезнаходженням;

-          ненадання протягом року податкових декларацій та інших документів податкової звітності;

-          інші ознаки, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

З такою думкою погодився Верховний суд України у Постанові №04/098 від

17.02.2004року у справі №02-2-24/12669.

Спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погодився Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право інспекції на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

В силу приписів ч.2 ст.1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Таким чином, касаційна інстанція не обмежується перевіркою доводів заявника касаційної скарги.

За приписами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йог банкрутом" право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

Загальні підстави для порушення провадження у справі про банкрутство визначені п.3 ст.6 Закону. Цією нормою передбачено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство встановлені ст.7 Закону.

Відповідно до п.1 ст.7 Закону заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити, зокрема: виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання.

Відповідно до ч.7, ч. 8 ст.7 Закону 7. заява кредитора повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості: розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті; виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання; докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом; докази обгрунтованості вимог кредитора; інші обставини, на яких грунтується заява кредитора. До заяви кредитора додаються відповідні документи: рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону у разі звернення до суду кредитора із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки неплатоспроможності боржника.

За змістом ч.3 ст.6 та ч.7, ч. 8 ст.7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише у разі підтвердження кредитором своїх вимог документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

Статтею 16 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Державний реєстратор залишає реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу без розгляду та повідомляє про це заявника у випадках і в порядку, встановлених частиною п'ятою цієї статті. У разі повернення до державного реєстратора рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Таким чином, зазначені вище норми передбачають можливість внесення реєстратором, після дотримання передбаченої ст. 19 Закону України " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" процедури, до реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням , а також запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу. Внесення вказаних записів має різну правову природу, а також різні правові наслідки, в зв'язку з чим , вказані відомості не є тотожними, тобто внесення до реєстру запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу не може слугувати доказом відсутності боржника.

Обґрунтовуючи відсутність боржника за місцезнаходженням, ініціюючий кредитор надав до матеріалів справи витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.10.2009 р., у якому значиться, що відомості про юридичну особу –ТОВ "Рілейт сістем" не підтверджені (а.с.15).

Зважаючи на викладене, з посиланням на приписи частин 1, 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», суд при порушенні справи про банкрутство відповідно до статті 52 Закону не надав оцінки зазначеній відповіді на предмет її належності в обґрунтування обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові №07/297 від 06.11.2007 року у справі №43/427).

Окрім того, частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов’язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням боржником суми боргу відповідно до претензії від 15.07.2009 року (т.1 а.с.42), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Постановою суду від 21.10.2009 року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (т.1 а.с.60-63). Постанова мотивована тим, що заявлені ініціюючим кредитором вимоги підтверджуються документально та відповідно до висновків суду є достатніми підставами для визнання боржника банкрутом за статтею 52 Закону.

З огляду на це висновки суду про підставність порушення провадження у справі за спрощеною процедурою в порядку статті 52 Закону та можливість визнання боржника банкрутом не можна вважати обґрунтованими та такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, постанова господарського суду м. Києва від 21.01.2009 року про визнання боржника банкрутом прийнята з неповним дослідженням матеріалів справи, а отже є такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі припиненню.

Ухвалою суду від 24.03.2009 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, юридичну особу боржника ліквідовано, провадження у справі припинено.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, а висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

Колегією суддів Вищого господарського суду України встановлено, що постанова суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури від 21.10.2009 року прийнята з неповним дослідженням матеріалів справи та є такою, що підлягає скасуванню.

Оскільки, підставою проведення ліквідаційної процедури у справі №15/415-б про банкрутство боржника є постанова про відкриття ліквідаційної процедури від 21.10.2009 року, яку належить скасувати, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про безпідставне проведення ліквідаційної процедури боржника та незаконність винесення ухвали, яка підсумовує хід ліквідаційної процедури.

У зв’язку з тим, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження відповідно до запису в ЄДРПОУ, провадження у справі про його банкрутство за процедурою передбаченою статтею 52 Закону було порушено необґрунтовано, визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 21.10.2009 року є незаконним.

Частиною 4 статті 11 Закону передбачено, що повноваженнями суду першої інстанції у підготовчому засіданні є з'ясування ознак неплатоспроможності боржника, наявність чи відсутність перешкод для подальшого руху справи про банкрутство.

За частиною 11 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство за наявності і підстав, передбачених статтею 40 цього Закону.

Зі змісту частини 1 статті 5 вказаного Закону вбачається, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Таким чином, місцевий господарський суд здійснив порушення провадження у справі ,не дослідивши докази щодо наявності тих підстав, на які посилався кредитор, а за таких обставин, здійснене у справі провадження не можна вважати законним з моменту його порушення.

Відповідно до приписів ч.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції і припинити провадження у справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову господарського суду міста Києва від 21.10.2009 року про визнання боржника банкрутом та ухвалу господарського суду м. Києва від 09.12.2009р. про затвердження звіту ліквідатора та припинення провадження прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такими, що підлягають скасуванню, а провадження у справі припиненню.

Згідно з частиною 1 статті 122 Господарського процесуального кодексу України якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою. Отже, до компетенції судів касаційної (апеляційної або першої інстанції) належить вжиття заходів до повороту виконання скасованого судового рішення.

За приписами частин 1, 2 статті 41 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»підставою для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є постановлення судом рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи. Суд, який постановив рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його державному реєстратору за місцем реєстрації юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.

З огляду на зазначене суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмінити державну реєстрацію припинення товариства з обмеженою відповідальністю "Рілейт сістем", м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 6 (ЄДРПОУ 35633177), проведену відповідно до ухвали господарського суду м. Києва від 09.12.2009 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. п.11ст.80, 86, 111-5,111-7,111-9,111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 21.10.2009р. та на ухвалу господарського суду м. Києва від 09.12.2009р. у справі № 15/415-б задовольнити частково.

2.Постанову господарського суду м. Києва від 21.10.2009р. та ухвалу господарського суду м. Києва від 09.12.2009р. у справі № 15/415-б скасувати. Провадження у справі припинити.

3.Державному реєстратору за місцезнаходження юридичної особи відмінити державну реєстрацію припинення товариства з обмеженою відповідальністю "Рілейт Сістем", м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 6 (ЄДРПОУ 35633177), проведену відповідно до ухвали господарського суду м. Києва від 09.12.2009 року.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді                                                                       О.В. Білошкап

О.В. Яценко