Постанова № 8215112, 02.03.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

02 березня 2010 р. № 9/198/30/11-9/199/29/10 (8/258/22-8/294/23)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача - Коленченко О.О.,

відповідачів- Коросташовець Г.С., Чух В.С.,

третьої особи з самостійними

вимогами на предмет спору

третіх осіб без самостійних вимог

на предмет спору - Гулий А.О.,

- не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційні скарги ПП "Янина" та Чернігівської обласної ради

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2009

у справі№9/198/30/11-9/199/29/10 (8/258/22-8/294/23)

за позовом ВАТ "Метиз"

до

про

та за зустрічним позовом

до

про1.ПП "Янина";

2.ТОВ "ВТП "РАН";

3.ТОВ "Енергія"

визнання недійсними договорів купівлі-продажу і свідоцтва про право власності

на нерухоме майно, визнання права власності на нерухоме майно

та витребування майна з чужого незаконного володіння

ПП "Янина"

ВАТ "Метиз"

визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно

та за позовом третьої особи

з самостійними вимогами

на предмет спору

до - Чернігівської обласної ради ПП "Янина"

про

(треті особи без самостійних вимог на предмет спорувизнання права власності на нерухоме майно

та витребування майна з чужого незаконного володіння

- Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, РВ ФДМ України

по Чернігівській області, ВАТ "Металіст")

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 02.04.2009 (суддя Івченко С.М.) в первісному позові ВАТ "Метиз" та позові Чернігівської обласної ради відмовлено повністю у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог. Зустрічний позов ПП "Янина" задоволено частково –на підставі ст.128 ЦК УРСР та ст.392 ЦК України визнано за приватним підприємством "Яніна" право власності на нерухоме майно - третій поверх будівлі по вул.Борисенка,60 у м.Чернігові, загальною площею 383,5 кв.м.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2009 (судді: Капацин Н.В., Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.) рішення скасовано та прийнято нове рішення. Первісний позов задоволено частково - визнано за ВАТ "Метиз" право власності на третій поверх будівлі головного корпусу по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові; визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нерухомого майна (третього поверху будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові) від 02.07.1996р., укладений між ТОВ "Енергія" та ПП "Янина"; витребувано у ПП „Янина” на користь ВАТ „Метиз” нерухоме майно (третій поверх нежитлової будівлі за адресою - м. Чернігів, вул. Борисенка, 60), придбане на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.1996р.; залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України позов ВАТ „Метиз” в частині визнання недійсним договору від 17.01.1992р./грудня 1992р./ купівлі-продажу нерухомого майна (3-го поверху), яке знаходиться за адресою:14000, м. Чернігів, вул. Борисенка, 60, укладеного між МВВП „Енергія” (продавець) та ТОВ „Ран” (покупець); припинено на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України провадження у справі в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.03.2009р. на третій поверх нежитлової будівлі по вул.Борисенка,60 в м.Чернігові. В решті первісного позову, в зустрічному позові та позові Чернігівської обласної ради відмовлено повністю у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

ПП "Янина" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.48,75,80,128,145 ЦК УРСР та ст.11112 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, відповідач-1 вважає, що судом апеляційної інстанції помилково застосовано ст.48 ЦК України в редакції 1963р. шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ "РАН" та ПП "Яніна", оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч.2 ст.48 ЦК УРСР, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст.145 ЦК УРСР. Скаржник також вказує на невиконання апеляційним судом вказівок касаційної інстанції, вміщених в постанові ВГСУ від 03.07.2007, та на пропуск позивачем строку позовної давності, не застосованої апеляційним судом.

Чернігівська обласна рада в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову третьої особи в повному обсязі, вказуючи на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.32,35 Закону України "Про власність" та ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, третя особа в обґрунтування своїх доводів щодо знаходження спірного нерухомого майна у спільній власності територіальних громад Чернігівської області посилається на рішення Чернігівської обласної ради від 14.07.1992р., від 21.03.1995р., від 28.12.2004 та рішення Чернігівського міськвиконкому від 27.02.2006.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача, відповідача-1 і Чернігівської обласної ради, дійшла висновку, що касаційні скарги ПП "Янина" та Чернігівської обласної ради підлягають відхиленню, а оскаржувана постанова –частковій зміні шляхом відмови в задоволенні первісної позовної вимоги про визнання недійсним укладеного між ТОВ "Ран" та ПП "Янина" договору купівлі-продажу від 02.07.1996р. з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про часткове задоволення первісного позову та відмову в зустрічному позові та позові Чернігівської обласної ради, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

22.10.1990р. генеральний директор Виробничого об’єднання місцевої промисловості „Зубр” наказом № 72 "Про утворення малого підприємства" (а.с.71 т.2), керуючись постановою Ради Міністрів СРСР № 790 від 08.08.90 „Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств”, на підставі протоколу загальних зборів працівників метизної ділянки заводу „Металіст” від 02.10.90 наказав створити мале госпрозрахункове підприємства „Метиз” (МГП „Метиз”) на базі існуючої ділянки, виділивши її із заводу „Металіст”, та затвердити Статут малого госпрозрахункового підприємства.

В.о. директора державного заводу „Металіст” наказано передати підприємству „Метиз”, що створюється, все майно і розрахунки за станом на 01.10.1990р., для чого скласти передавальний баланс зі всіма активами і пасивами, з затвердженими для метизної ділянки планами виробництва, капітального будівництва, матеріально-технічного забезпечення, розвитку науки і техніки, планами по труду, фінансовий план, а також з іншими встановленими лімітами, завданнями і нормативами.

Згідно п.9 Інструкції від 16.10.1980р. №75 "Про порядок розрахунків за підприємства, об’єднання, організації, установи, будинки та споруди, що передаються", затвердженої постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 16.10.79 № 940, при передачі окремих частин підприємств, організацій, закладів –виробничих одиниць, цехів, дільниць, відділень, філій та інших структурних підрозділів, які не мають самостійного балансу і обліковуються на загальному балансі підприємства, організації, закладу, передаюча організація має виділити структурні підрозділи, що передаються, із загального балансу на передавальний баланс, до якого включити ті статті (або їх частини) загального балансу підприємства, організації, закладу, які мають пряме відношення до структурних підрозділів, що передаються, або безпосередньо витікають із діяльності цих підрозділів (прибутки і збитки, джерела фінансування робіт, розрахунки з бюджетом, фонд розвитку та інші фонди).

З наявних в матеріалах справи та підписаних керівниками і головними бухгалтерами МГП „Метиз” і державного заводу „Металіст” балансу МГП „Метиз”, (а.с.154-156 т.5), копій акту передачі основних засобів в експлуатації (а.с.151-153 т.5) та акту розподілу матеріальних цінностей між заводом „Металіст” та МГП „Метиз” станом на 01.10.1990р. (а.с.157-158 т.5) вбачається, що на момент створення МГП „Метиз” з балансу заводу „Металіст” на баланс новоствореного МГП „Метиз” були передані основні засоби ділянки (цеху) з виготовлення цвяхів загальною вартістю 1359711 руб., в тому числі головний корпус вартістю 456282 крб.

З листа ВАТ Чернігівський завод „Металіст” від 17.07.2002 №244 (а.с.75 т.2) вбачається, що головний корпус, який складався з трьох поверхів, балансова вартість якого на 01.08.1990р. становила 456282 руб., повністю належав структурному підрозділу державного заводу „Металіст” - дільниці по виробництву цвяхів, тобто мав до цієї структурної одиниці заводу „Металіст” пряме відношення.

Отже, як свідчать матеріали справи, МГП „Метиз” в свій час було створене у повній відповідності до чинного на той момент законодавства і на його баланс на момент створення, серед основних засобів, які мають пряме відношення до структурного підрозділу, що передається, - ділянки (цеху) по виготовленню цвяхів, що виділявся зі складу заводу „Металіст” згідно наказу генерального директора Виробничого об’єднання місцевої промисловості „Зубр” № 72 від 22.10.1990р., за актом передачі основних засобів в експлуатацію був переданий головний корпус у повному обсязі без будь-яких виключень поверхів.

Зазначені обставини підтверджуються висновком №1678ц судово-економічної експертизи (а.с.112 т.5), проведеної на виконання ухвали господарського суду Чернігівської області від 27.11.2007 у справі №9/198-9/199.

Згідно Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991р. № 11 „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю”, підприємства місцевої промисловості, в тому числі завод „Металіст” та мале підприємство „Метиз, що було виділене зі складу цього заводу, передані до комунальної власності.

15.03.1993р., як вбачається з довідки головного управління статистики у Чернігівській області № 2400 від 13.01.2006 (а.с.66 т.4), рішенням Чернігівського виконавчого комітету міської ради №57-р зареєстровано Державне комунальне підприємство Чернігівський завод „Метиз”.

Відповідно до ч.3 ст.10 Закону УРСР „Про підприємства в Україні” № 887-ХІІ від 27.03.1991р. (в редакції, чинній на дату реєстрації Державного комунального підприємства Чернігівський завод „Метиз”), майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.

В матеріалах справи відсутні будь-які документальні докази, які б свідчили про те, що завод „Метиз” у будь-який встановлений законом спосіб передавав спірне майно будь-якій іншій особі.

Отже, на момент початку приватизації будівля по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові, будучи державним майном, у повному обсязі належала на праві повного господарського відання Державному комунальному підприємству Чернігівський завод „Метиз”.

21.03.1995р. рішенням третьої сесії Чернігівської обласної ради народних депутатів двадцять другого скликання затверджено Обласну програму приватизації на 1995 рік (а.с.146-170 т.2), згідно додатку №4 до якого Чернігівське мале госпрозрахункове підприємство „Метиз” запропоноване до приватизації в 1995 році шляхом продажу акцій відкритих акціонерних товариств.

19.07.1995р., у відповідності до Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств”, „Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1992р. №686, та на підставі рішення третьої сесії двадцять третього скликання обласної Ради народних депутатів від 21.03.1995р. „Про обласну програму приватизації на 1995 рік”, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (РВ ФДМУ по Чернігівській області) видано наказ №373 „Про дозвіл на приватизацію” (а.с.43-44 т.2) шляхом продажу акцій відкритих акціонерних товариств, в тому числі Чернігівського малого госпрозрахункового підприємства „Метиз”, код 14244556, адреса: 250016, м. Чернігів, вул. Борисенка, 60.

Наказом РВ ФДМУ по Чернігівській області від 14.12.1995р. № 828 (а.с.15-16 т.1), відповідно до рішення третьої сесії двадцять другого скликання обласної Ради народних депутатів від 21 березня 1995р. „Про обласну програму приватизації на 1995 рік” з урахуванням протоколу №1 від 10.11.95 засідання комісії з приватизації державного підприємства „Чернігівський завод „Метиз”, затверджено акт оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу державного підприємства „Чернігівський завод „Метиз” на суму вартості майна, що підлягає приватизації, 16806900000 крб., затверджено план приватизації державного підприємства „Чернігівський завод „Метиз”, створено ВАТ „Метиз” шляхом перетворення державного підприємства „Чернігівський завод „Метиз” у відкрите акціонерне товариство.

Отже, під час приватизації державного підприємства „Метиз” до статутного фонду ВАТ „Метиз” було передано державне майно - цілісний майновий комплекс цього підприємства і будь-які підстави вважати, що до складу цього комплексу не увійшов 3-й поверх будівлі головного корпусу, відсутні.

Згідно пояснень начальника РВ ФДМУ по Чернігівській області з питання передачі ВАТ ”Метиз” об’єктів нерухомості від 08.11.2006 №8/6/4691 (а.с.42 т.2) та письмових пояснень в.о. начальника РВ ФДМУ Чернігівській області від 02.06.2009 №10-6-02210, до інвентаризаційного опису основних засобів станом на 01.08.1995р. увійшла будівля основного корпусу по вул. Борисенка, 60. В справі про приватизацію відсутні дані щодо поверхів цієї будівлі.

Згідно листа начальника РВ ФДМУ по Чернігівській області від 04.09.2007 №8/9/3806 (а.с.71 т.5) під час приватизації державного підприємства „Метиз” будівля головного корпусу ввійшла до статутного фонду ВАТ” Метиз” без зазначення поверхів.

З інвентаризаційного опису основних засобів заводу „Метиз” станом на 01.08.1995р. (а.с.35-39 т.1) та з відомості розрахунку вартості будівель, споруд, передавальних пристроїв за станом на 01.08.1995р. (а.с.30-31 т.1) вбачається, що будівля головного корпусу увійшла до переліку нерухомого майна, що передається у власність відритому акціонерному товариству „Метиз”, у повному обсязі без будь-яких виключень поверхів.

Більше того, з листа Комунального підприємства „Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації” (КП „Чернігівське МВТІ”) від 23.11.2006 №7375 (а.с.96 т.2) вбачається, що загальна площа будівлі по вул.Борисенка,60 дорівнює 3677,2 кв.м.

Зазначені дані підтверджуються замірами, виконаними експертами-будівельниками при проведенні призначеної ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2008 комплексної економічно-будівельно-технічної експертизи (висновок №965ц від 25.12.2008 - а.с.9-15 т.6), згідно яким фактично в користуванні ВАТ „Метиз” та ПП „Янина” знаходиться 3677,2 кв.м. будівлі по вул.Борисенка, 60 у м. Чернігові.

З листів РВ ФДМУ по Чернігівській області від 04.09.2007р. №8/9/3806 (а.с.71 т.5) та від 02.06.2009 №10-6-02210 вбачається, що на момент приватизації (станом на 01.08.1995 р.) площа будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові дорівнювала 3774 кв.м.

Матеріали справи містять також копію довідки заводу „Метиз” від 16.08.1995р. №45 (а.с.151 т.1) про характеристику та балансову вартість виробничого та побутового корпусу заводу „Метиз”, на якій міститься відбиток печатки РВ ФДМУ по Чернігівській області, згідно якій площа виробничого та побутового корпусу заводу „Метиз” дорівнює 3744 кв.м.

Ці докази також свідчать про те, що будівля по вул. Борисенка, 60 у м. Чернігові увійшла до статутного фонду ВАТ „Метиз” у повному обсязі.

При цьому, факт розбіжності в даних КП „Чернігівське МБТІ” та РВ ФДМУ по Чернігівській області щодо площі будівлі по вул.Борисенка,60 у м.Чернігові, яка дорівнює 66,8 кв.м. (3744-3677,2) є лише підставою для здійснення інвентаризації будівлі для встановлення площ її приміщень і не спростовує документальних доказів, які свідчать про те, що зазначена будівля увійшла до статутного фонду ВАТ „Метиз” під час приватизації державного підприємства „Метиз” у повному обсязі.

При цьому, твердження, що до статутного фонду ВАТ „Метиз” увійшли лише 1-й та 2-й поверхи цієї будівлі з посиланням на те, що залишкова вартість цього майна під час приватизації дорівнювала 7925363000 крб., апеляційним судом до уваги не прийнято з тих мотивів що при проведенні судово-економічної експертизи (висновок №1678ц від 27.05.2008, а.с.108-120 т.5) та комплексної економічно-будівельно-технічної експертизи (висновок №965ц від 25.12.2008, а.с.9-15 т.6) експерти дійшли висновку, що документально підтвердити чи спростувати, що головний корпус будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові увійшов до статутного фонду ВАТ „Метиз” при приватизації за залишковою вартістю 7925363 тис.крб. та складав вартість двох поверхів будівлі чи вартість всієї будівлі у складі трьох поверхів, не представляється можливим.

Отже, матеріали справи свідчать, що до статутного фонду ВАТ”Метиз” як правонаступника Державного комунального підприємства „Чернігівський завод „Метиз” під час приватизації останнього було передано будівлю по вул. Борисенка, 60 у місті Чернігові у повному обсязі.

У Переліку нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству „Метиз”, від 16.10.2000р. (а.с.72 т.2) та у Переліку нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству „Метиз” від 19.04.2002р., направленому РВ ФДМУ по Чернігівській області на адресу ВАТ ”Метиз” листом від 19.04.2002 №8-5-1089 (а.с.72-73 т.5), відсутні будь-які виключення поверхів з будівлі по вул. Борисенка, 60 у місті Чернігові.

Наказом виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 24.07.2002 №144 "Про оформлення права власності на об’єкти нерухомості" (а.с.93 т.1) Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації доручено на підставі проведеної технічної інвентаризації оформити свідоцтво про право власності відкритому акціонерному товариству „Метиз” на об’єкт нерухомості по вул. Борисенка, 60.

Вказівок щодо передачі зазначеного об’єкту нерухомості не у повному обсязі наказ №144 не містив.

Проте, керуючись наказом виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 144 від 24.07.2002 КП „Чернігівське МБТІ” провело інвентаризацію майна, що увійшло до статутного фонду ВАТ „Метиз”, не у повному обсязі і свідоцтво про право власності ВАТ”Метиз”, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.19 т.1, а.с.78 т.5), видало не на всю будівлю по вул.Борисенка, 60, а на його частину,

В той же час, з пояснень в.о. начальника КП „Чернігівське МБТІ” від 09.11.2006 №7286 (а.с.41 т.2) вбачається, що право власності на приміщення 3-го поверху адмінбудівлі за адресою вул. Борисенка, 60 на той момент ні за ким зареєстроване не було, що підтверджується також довідкою Чернігівського МБТІ від 30.06.2006 №6454 (а.с.152 т.1).

З листа Комунального підприємства „Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації” від 02.11.2007 №2499 (а.с.89 т.5) вбачається, що в інвентаризаційній справі на будівлі по вул.Борисенка, 60 в м.Чернігові відомості стосовно ПП „Янина” відсутні.

Доказів наявності законних прав на спірні приміщення в будь-якої іншої, окрім ВАТ „Метиз”, особи матеріали справи також не містять.

За таких обставин, Свідоцтво про право власності на об’єкт нерухомості від 29.07.2002, яке видане ВАТ „Метиз” не на цілу будівлю по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові, а лише на її частину, не було прийняте апеляційною інстанцією як належний доказ на підтвердження факту неповного володіння ВАТ „Метиз” будівлею по вул.Борисенка, 60 у м. Чернігові.

ВАТ „Метиз” листом від 16.08.2005 №437 (а.с.18 т.3) законно вимагав від Чернігівської обласної ради проведення інвентаризації 3-го поверху будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові для його передачі на баланс ВАТ „Метиз”.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у ВАТ „Метиз” права власності на 3-й поверх будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові з тих підстав, що ним не доведено про передачу йому зазначеного майна в розумінні ст.128 ЦК УРСР, адже згідно ст.49 Закону УРСР „Про власність” № 697-ХІІ від 07.02.91, який діяв на дату виникнення спірних відносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражем третейським судом.

При цьому, посилання на наказ генерального директора Виробничого об’єднання місцевої промисловості „Зубр” №61 від 22.08.1990, (а.с.70 т.2), яким директору заводу „Металіст” наказано в строк до 01.09.1990 р. передати з балансу заводу на баланс відособленого апарату управління ВО „Зубр”, в тому числі, приміщення 3-го поверху корпусу №1 (цеху з виробництва цвяхів) загальною площею 430 кв.м., а також на акт від 22.08.1990р., яким на виконання зазначеного наказу директор заводу „Металіст” передав інженеру по обладнанню відділу капітального будівництва виробниче приміщення дільниці по виготовленню цвяхів 3-й поверх площею 432 кв.м. (а.с.74 т.2), до уваги апеляційним судом не прийнято, оскільки докази того, що зазначене приміщення було знято з балансу заводу „Металіст” і обліковано на балансі відокремленого апарату управління ВО „Зубр”, в матеріалах справи відсутні, в той час як є доведеним, що станом на 01.10.1990р. виробниче приміщення дільниці (цеху) по виготовленню цвяхів як цілісний майновий комплекс у повному обсязі було закріплене за новоствореним МГП „Метиз”.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги ВАТ „Метиз” про визнання за ним права власності на 3-й поверх будівлі по вул. Борисенка, 60 у м. Чернігові підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції в цій частині - скасуванню.

Враховуючи, що ВАТ „Метиз” належить право власності на будівлю по вул.Борисенка, 60 у повному обсязі, вимоги ПП „Янина” про визнання за ним права власності на 3-й поверх зазначеної будівлі задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги зустрічного позову щодо визнання права власності на спірне майно за ПП „Янина”, виходив з того, що ПП „Янина” правомірно придбало спірний об’єкт; що матеріалами справи не підтверджується факт відсутності у ТОВ „Ран” (продавця спірних приміщень за договором купівлі-продажу від 02.07.1996р.) права продажу цього об’єкту; що в матеріалах справи відсутні докази визнання в установленому порядку цього договору недійсним; що право власності на 3-й поверх будівлі по вул. Борисенка, 60 в м. Чернігові, у відповідності до ст.128 ЦК УРСР, виникло у ПП „Янина” як покупця з моменту передачі - з 02.07.1996р.

Проте, як свідчать матеріали справи, 01.10.1990р. наказом генерального директора Виробничого об’єднання місцевої промисловості „Зубр” №69 було створене мале госпрозрахункове підприємство „Енергія”, яке наділене основними засобами згідно переліку (Додаток № 1), до яких входить 3-й поверх виробничої будівлі по вул. Борисенка, 60.

Наказ №69 в частині передачі 3-го поверху виробничої будівлі по вул. Борисенка, 60 в м.Чернігові виконаний не був, приміщення на баланс МГП „Енергія” передано не було.

22.10.1990р. рішенням № 289 виконкому Новозаводської районної Ради народних депутатів зареєстровано Статут впроваджувального-виробничого малого підприємства „Енергія”, в подальшому ВВМП „Енергія”.

Приміщення 3-го поверху виробничої будівлі по вул.Борисенка,60 в м.Чернігові до статутного фонду новоствореного підприємства не увійшло.

Згідно розпорядження №27 від 06.03.1991р. генерального директора Чернігівської господарської асоціації „Зубр” (а.с.88 т.2) з балансу асоціації на баланс Чернігівського малого підприємства „Енергія” за актом приймання-передачі основних засобів передано третій поверх виробничої будівлі по вул. Борисенка, 60.

Проте, згідно ст.7 Закону СРСР „Про державні підприємства (об’єднання)” від 30.06.1987р. №7284-ХІ, що діяв на дату розпорядження №27, підприємства, об’єднання та організації, незалежно від їх відомчої приналежності, можуть самостійно створювати на договірних засадах різні асоціації та інші великі організаційні структури, зберігаючи при цьому господарську самостійність.

Згідно ст. 16 Закону СРСР від 07.02.91 № 697-XII „Про власність в СРСР”, який діяв до 15.04.1991р., господарська асоціація підприємств та організацій мала право власності на майно, добровільно передане їй підприємствами та організаціями, а також одержане в результаті її господарської діяльності, і не мала права власності на майно підприємств та організацій, що входять до неї.

Отже, згідно діючого на той момент законодавства, Чернігівська господарська асоціація „Зубр” не мала жодного права на розпорядження майном МГП „Метиз”, навіть за умови входження цього підприємства до складу заводу „Металіст” або окремо до складу цієї асоціації.

При цьому, факт перебування заводу „Металіст” чи МГП „Метиз” у складі Чернігівської господарської асоціації „Зубр” не доведений.

Докази того, що завод „Металіст” або МГП „Метиз” добровільно передавали зі свого балансу на баланс Чернігівської господарської асоціації „Зубр” приміщення 3-го поверху будівлі по вул. Борисенка, 60 у м. Чернігові, а також того, що спірне майно було обліковане на балансі МВВП „Енергія”, в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави посилатися на те, що МВВП „Енергія” на законних підставах набуло право власності на приміщення 3-го поверху будівлі по вул. Борисенка, 60 у м. Чернігові.

17.01.1992р. (грудня 1992 року), за твердженням учасників судового засідання, МВВП „Енергія”, не будучи власником приміщень 3-го поверху будівлі по вул.Борисенка,60 у м.Чернігові, продала їх ТОВ „Ран” за договором купівлі-продажу нерухомого майна.

ТОВ „Ран”, в свою чергу, як свідчать матеріали справи, за договором купівлі-продажу від 02.07.1996р. продало спірні приміщення на користь ПП „Янина”.

Проте, власником спірного майна на дату укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 17.01.1992 (грудня 1992 року) та від 02.07.1996р. була держава в особі підприємства „Метиз”, за яким це майно було закріплене на праві повного господарського відання. Тобто незалежно від того, на балансі якого підприємства повністю чи частково зазначене майно перебувало, статусу державного майна воно не втрачало.

В силу вимог ст.225 ЦК УРСР право продажу майна належить лише його власнику.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 17.01.1992р. (грудня 1992 року) між МВВП „Енергія” та ТОВ „Ран”, в порушення цієї норми закону укладений не власником майна, що продавалося, тому право власності на 3-й поверх будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові до ТОВ „Ран” за цим договором не перейшло.

За таких обставин, суд першої інстанції виходив з помилкового припущення щодо наявності у ТОВ „Ран”, як продавця спірних приміщень за договором купівлі-продажу від 02.07.1996р., права продажу цього майна.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.07.1996р., за яким ПП „Янина” придбало у ТОВ „Ран” приміщення 3-го поверху будівлі по вул.Борисенка,60 у м.Чернігові, укладений особою, яка не була власником цього майна, внаслідок чого право власності на нього до ПП „Янина” не перейшло.

Згідно ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, підставою для вилучення майна у добросовісного набувача є вибуття майна у власника поза його волею іншим шляхом.

Спірне майно вибуло з володіння ВАТ „Метиз” поза його волею, що є законною підставою для витребування цього майна у ПП „Янина” навіть у випадку необізнаності останнього про відсутність у ТОВ „Ран” права на продаж цього майна.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив ВАТ „Метиз” у задоволенні вимог про витребування у ПП „Янина” нерухомого майна (3-й поверх нежитлової будівлі за адресою: м.Чернігів, вул.Борисенка, 60), придбаного на підставі попереднього договору від 01.08.1994р. купівлі-продажу нерухомого майна (3-го поверху) та договору купівлі-продажу від 02.07.1996р., укладених між ПП „Янина” (покупець) та ТОВ „Ран” (продавець).

Щодо вимог ВАТ „Метиз” про визнання недійсними з моменту укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна (3-го поверху) від 01.08.1994р. та від 02.07.1996р., укладених між ПП „Янина” та ТОВ „Ран”, та договору купівлі-продажу нерухомого майна (3-го поверху) від 17.01.1992р. (грудня 1992р.), укладеного між МВВП „Енергія” та ТОВ „Ран”, апеляційна інстанція зазначила наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи ВАТ „Метиз” у задоволенні зазначених вимог, виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, що у відповідності до ст.80 ЦК УРСР є підставою для відмови у позові, а також з того, що подання ВАТ „Метиз” позову про визнання недійсними угод, стороною у яких він не є, не відповідає способам захисту цивільних прав, передбаченим цивільним законодавством.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про пропуск ВАТ „Метиз” строку позовної давності для звернення до суду з вимогами визнати недійсними договори від 17.01.1992р., від 01.08.1994р. та від 02.07.1996р., оскільки з тексту листа ВАТ „Метиз” від 05.07.2002 №250, направленого на адресу РВ ФДМУ по Чернігівській області (а.с.69 т.2), на який при цьому послався суд першої інстанції, неможливо зробити висновок, що ВАТ „Метиз” знав про існування зазначених договорів.

Обізнаність ВАТ „Метиз” щодо розташування на 3-му поверсі головного корпусу іншої особи не свідчить про його обізнаність щодо укладених цією особою договорів.

Отже, апеляційний суд визнав доведеним той факт, що ВАТ „Метиз” довідався про існування договорів від 17.01.1992р., від 01.08.1994р. та від 02.07.1996р. лише у червні 2006 року з позовної заяви ПП „Янина” до Чернігівської облради, Виконкому Чернігівської міськради, Чернігівського МБТІ про визнання нечинним рішень (а.с.20-21 т.1).

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням зазначеного, ВАТ „Метиз звернулося з позовом про визнання недійсними договорів від 17.01.1992р., від 01.08.1994р. та від 02.07.1996р. в межах встановлених законом строків позовної давності.

Щодо того, що подання ВАТ „Метиз” позову про визнання недійсними угод, стороною по яких воно не є, не відповідає способам захисту цивільних прав, передбаченим цивільним законодавством, апеляційна інстанція зазначила, що наведений у ст.16 ЦК України перелік способів захисту не є вичерпним, а тому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на правила ч.3 ст.215 ЦК України та ст.2 ГПК України правом на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, окрім сторін договору, наділені інші заінтересовані особи, чиї права або охоронювані законом інтереси були порушені на дату звернення з позовом до суду. Матеріали справи свідчать про те, що ВАТ „Метиз” на правах власника мав всі підстави звертатися до суду з вимогами про визнання договорів недійсними.

Згідно з ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт укладення договору може бути підтверджений самим договором.

На підтвердження факту існування між МВВП „Енергія” та ТОВ „Ран” договору від 17.01.1992р. (грудня 1992 року) ТОВ „Енергія” до матеріалів справи долучено копію платіжного доручення №31 від 14.02.1992р. (а.с.132 т.2, а.с.69 т.3), згідно якого ВТК „Ран” перерахувала підприємству „Енергія” 53810 крб. з призначенням платежу: "за 3-й поверх пром.приміщ. Борисенко60 згідно рахунку".

Проте, зазначене платіжне доручення не було прийняте апеляційним судом як належний доказ на підтвердження укладення між МВВП „Енергія” та ТОВ „Ран” договору від 17.01.1992р. (грудня 1992 року) з тих мотивів, що учасники судового процесу вимоги ухвал суду про надання договору від 17.01.1992р. (грудня 1992 року) не виконали, оригінал цього договору або його належним чином засвідчену копію до суду не надали.

За таких обставин, апеляційним судом на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України залишено без розгляду позов ВАТ „Метиз” в частині визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна (3-го поверху) від 17.01.1992р. (грудня 1992р.).

Вимоги про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна (3-го поверху) від 01.08.1994р., укладеного між ПП „Янина” (покупець) та ТОВ „Ран” (продавець), визнано апеляційним судом такими, що задоволенню не підлягають з тих мотивів, що на дату звернення ВАТ „Метиз” до суду зазначений договір не мав юридичної сили згідно п.6.2 договору купівлі-продажу від 02.07.1996р., укладеного між ТОВ ВТК „Ран” та ПП „Янина”.

Щодо вимог про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна (3-го поверху) від 02.07.1996р., укладеного між ПП „Янина” (Покупець) та ТОВ „Ран” (Продавець), апеляційна інстанція зазначила наступне.

Згідно зі ст.225 ЦК УРСР право продажу майна належить лише його власнику.

Як встановлено судом, ТОВ „Ран” в порушення зазначеної норми закону уклав 02.07.1996р. з ПП „Янина” договір купівлі-продажу нерухомого майна (3-го поверху), яке знаходиться за адресою:14000, м. Чернігів, вул. Борисенка, 60, не будучи власником цього майна, що є підставою для визнання цього договору недійсним як такого, що не відповідає вимогам чинного на той час законодавства.

Отже, вимоги ВАТ „Метиз” про визнання недійсним договору від 02.07.1996р. купівлі-продажу нерухомого майна (3-го поверху), укладеного між ПП „Янина” (покупець) та ТОВ „Ран” (продавець), підлягають задоволенню як такі, що ґрунтуються на вимогах закону і відповідають дійсним обставинами справи.

Вимоги Чернігівської обласної ради про визнання за нею права власності на 3-й поверх будівлі по вул.Борисенка,60 в м.Чернігові та зобов’язання ПП „Янина” передати Чернігівській обласній раді приміщення 3-го поверху будівлі по вул.Борисенка, 60, м.Чернігова, також не можуть бути задоволені.

Право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, згідно зі ст.387 ЦК України має власник цього майна.

Враховуючи, що власником приміщень 3-го поверху будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові є ВАТ „Метиз”, Чернігівська обласна рада не має законних підстав вимагати повернення цього майна з володіння ПП „Янина”.

До того ж, вимагаючи визнати право власності на приміщення 3-го поверху будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові, Чернігівська обласна рада виходила з того, що станом на 14.07.1992р., а саме на дату прийняття нею рішення „Про внесення змін до рішення обласної Ради народних депутатів від 29.04.1992р. „Про власність обласної Ради народних депутатів”, користувачем приміщення 3-го поверху будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові як майна комунальної власності, що передається в управління обласної державної адміністрації згідно Переліку, який затверджений вищеназваним рішенням, було підприємство „Енергія”.

Проте, припущення Чернігівської обласної ради щодо власника спірного майна не відповідає дійсним обставинам справи.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог Чернігівської обласної ради виходячи з того, що відповідно до наказу генерального директора виробничого об’єднання місцевої промисловості „Зубр” №69 від 01.10.1990р. (а.с.38 т.2), згідно Статуту цього підприємства, затвердженого генеральним директором виробничого об’єднання „Зубр” 01.10.1990р. та зареєстрованого рішенням виконкому Новозаводської районної Ради народних депутатів від 22.10.1990р. №289, Статуту МВВП „Енергія”, а також розпорядження Чернігівської господарської асоціації „Зубр” від 06.03.1991р. №27 „Про передачу частини приміщень асоціації на баланс малого підприємства „Енергія”(т.2 а.с.88) та акту приймання-передачі основних засобів від 06.03.1991р. (т.2 а.с.87), МВВП „Енергія” є власником спірного майна і на правах власника має право, в тому числі, продавати своє майно іншим підприємствам та списувати його з балансу; що згідно п.21 ст.37 Закону УРСР „Про місцеві ради народних депутатів та місцеве та регіональне самоврядування” (в редакції, що діяла за станом на 17.02.1992р.), до виключної компетенції обласних рад було віднесено визначення переліку об’єктів місцевого господарства, затвердження переліку об’єктів комунальної власності та їх статусу, проте, доказів наявності будь-якого затвердженого у встановленому порядку Переліку об’єктів комунальної власності станом на 17.02.1992р. матеріали справи не містять.

Незалежно від підстав відмови судом першої інстанції Чернігівській обласній раді у задоволенні позовних вимог про визнання за нею права власності на 3-й поверх будівлі по вул. Борисенка, 60 у м. Чернігові, по суті рішення в цій частині є вірним, тому залишено без змін.

Апеляційний суд також на підставі п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України припинив провадження у справі в частині визнання недійсним виданого Чернігівській обласній раді свідоцтва про право власності на нерухоме майно (3-й поверх не житлової будівлі по вул.Борисенка,60 в м.Чернігові) від 19.03.2009, з тих мотивів, що дане свідоцтво не може бути визнане актом державного чи іншого органу, а тому не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу, а видається на підставі та на виконання рішень уповноважених на це органів щодо права власності на нерухоме майно.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки укладеного між ПП "Яніна" та ТОВ ВТП "РАН" договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.07.1996р., наявних у справі наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області від 14.12.95р. №828 "Про створення ВАТ "Метиз" та затвердження акта оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу державного підприємства "Чернігівський завод "Метиз", інвентаризаційного опису основних засобів у складі майна цілісного майнового комплексу заводу "Метиз" за станом на 01.08.1995р. (а.с.45-47 том 2), переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ "Метиз", затвердженого 16.10.2000р. Регіональним відділенням ФДМУ по Чернігівській області, переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ "Метиз", затвердженого 19.04.2002р. Регіональним відділенням ФДМУ по Чернігівській області, наказів генерального директора виробничого об'єднання місцевої промисловості "Зубр" від 22.08.90р. №61 "Про передачу з балансу на баланс виробничих приміщень та обладнання" (т.2, а.с.70) та від 01.10.1990р. №69 (т.2, а.с.38), актів приймання-передачі основних засобів від 22.08.1990р. та від 06.03.1991р., висновку судово-економічної експертизи №1678ц від 27.05.2008 (а.с.108-120 том 5), висновку судової комплексної економічно-будівельно-технічної експертизи №965ц від 25.12.2008 (а.с.9-15 том 6) та інших первинних документів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а скаржниками не спростовано факт входження спірного об'єкта нерухомості (приміщення третього поверху будівлі головного корпусу по вул.Борисенка,60 у м.Чернігові) до статутного фонду ВАТ "Метиз" в процесі приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства "Завод "Метиз" та обумовлену цим правомірність набуття позивачем права власності на згадане майно.

Судом також достеменно встановлено, що протягом 1990-1992рр. не могло відбутися та фактично не відбулося вибуття спірного нерухомого майна з державної власності у власність МВВП "Енергія" на законних засадах, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало втрату майном статусу державного в разі його передачі з балансу державного підприємства на баланс господарюючого суб'єкта іншої форми власності (мале підприємство тощо), а, відтак, не мають істотного значення для даної справи ті обставини, чи мало місце виконання відповідних наказів генерального директора Чернігівської господарської асоціації „Зубр” №61 від 22.08.1990р., №69 від 01.10.1990р., від №72 та від 22.10.1990р., акта приймання-передачі від 22.08.1990р., акта передачі основних засобів в експлуатацію (а.с.151-153 т.5), акту розподілу матеріальних цінностей між заводом „Металіст” та МГП „Метиз” станом на 01.10.1990р. та розпорядження генерального директора Чернігівської господарської асоціації „Зубр” №27 від 06.03.1991р. (а.с.88 т.2).

Адже, баланс сам по собі не визначає правових підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства, оскільки є лише формою бухгалтерського обліку та звітності.

Таким чином, висновок апеляційного суду про передачу до статутного фонду ВАТ "Метиз" трьохповерхової будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові в цілому (в т.ч. спірного третього поверху) у грудні 1995 року в процесі приватизації державного підприємства "Завод "Метиз" відповідає чинному на той час законодавству про приватизацію та фактичним обставинам справи.

Додатковим підтвердженням наведеного є врахований при проведенні судової комплексної економічно-будівельно-технічної експертизи лист РВ ФДМУ по Чернігівській області від 04.09.2007 №8/9/3806 (а.с.71 т.5), згідно якого з посиланням на матеріали архівної справи ВАТ "Метиз" зазначено відсутність майна, яке не увійшло до статутного фонду товариства та залишилося у державній власності, тобто під час приватизації державного підприємства „Метиз” будівля головного корпусу увійшла до статутного фонду ВАТ” Метиз” в повному обсязі (без зазначення поверхів).

За таких обставин, апеляційним судом обґрунтовано задоволено первісні позовні вимоги про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння ПП "Янина" та про визнання за ВАТ "Метиз" права власності на це майно.

Наявні ж заперечення скаржників зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку апеляційним судом доказів по справі та до намагань надати перевагу одним доказам (договір поставки №511П-ЦВСВ(ВТМЗ-08.536)ю від 18.08.2008) перед іншими оціненими судом доказами (договір поставки №511П-ЦВСВ(ВТМЗ-08.535)ю від 18.08.2008 та видаткова накладна №РН1-011670 від 20.10.2008 з посиланням на цей договір), однак, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду постанов Вищого господарського суду України, прийнятих з порушенням вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України (постанова ВСУ від 03.11.2009 у справі №34/36-09-910).

Окрім того, інші заперечення відповідача-1 та третьої особи зводяться до посилань на недоведеність фактичних обставин приватизації спірного майна позивачем у 1995 році, проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.111 ГПК України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.

Касаційна інстанція не може прийняти до уваги передчасні твердження відповідача-1 про пропуск позивачем строку позовної давності, безпідставно не застосованої апеляційним судом, оскільки, по-перше, апеляційний суд встановив відсутність пропуску ВАТ „Метиз” строку позовної давності, правильно розмежувавши обізнаність позивача щодо розміщення на 3-му поверсі головного корпусу іншої особи (ПП "Янина") та обізнаність ВАТ „Метиз” щодо укладення з цією особою оспорюваного договору купівлі-продажу від 02.07.1996р. лише у червні 2006 року з позовної заяви ПП „Янина” до Чернігівської облради, Виконкому Чернігівської міськради, Чернігівського МБТІ про визнання нечинним рішень (а.с.20-21 т.1), що не слід ототожнювати.

По-друге, колегія враховує, що виходячи зі змісту імперативних вимог ч.2 ст.1117 (Межі перегляду справи в касаційній інстанції) ГПК України касаційна інстанція не вправі встановлювати правильність обчислення судами попередніх інстанцій строку позовної давності, визначати початок та закінчення перебігу цього строку, встановлювати наявність чи відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності тощо.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах, пов’язаних із застосуванням позовної давності (постанова ВСУ від 05.10.2004 у справі №6/195-03).

Колегія також погоджується з відмовою апеляційного суду в первісному позові: в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.08.1994р., з мотивів невідповідності обраного позивачем, який не є стороною цього договору, позову способам захисту цивільних прав власника майна; в частині залишення без розгляду позову ВАТ „Метиз” щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (3-го поверху) від 17.01.1992р. (грудня 1992р.) на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України у зв'язку з ненаданням сторонами без поважних причин витребуваних ухвалою апеляційного суду оригіналу цього договору або його належним чином засвідченої копії; в частині припинення провадження у справі в частині визнання недійсним виданого Чернігівській обласній раді свідоцтва про право власності на нерухоме майно (3-й поверх не житлової будівлі по вул.Борисенка,60 в м.Чернігові) від 19.03.2009 на підставі п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з непідвідомчістю господарському суду спорів про визнання недійсними свідоцтв, які не є актами державних чи інших органів.

Касаційна інстанція відхиляє безпредметні посилання третьої особи на порушення апеляційним судом приписів ч.2 ст.35 ГПК України шляхом неврахування фактів, встановлених постановою Вищого господарського суду України від 03.07.2007 у даній справі (№8/258/22-8/294/23), якою попередні судові акти було скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, по-перше, виходячи зі змісту норми ч.2 ст.35 ГПК України преюдиціальне значення мають факти, встановлені рішенням господарського суду у іншій справі між тими ж сторонами. По-друге, постанова касаційної інстанції, якою справу передано на новий розгляд, в силу меж перегляду справи в касаційного порядку, передбачених ст.1117 ГПК України, не може встановлювати або доводити існування фактичних обставин, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду. Відповідним судовим актом є рішення місцевого господарського суду по суті спору (ст.82 ГПК України), яке набрало законної сили, або постанова апеляційного господарського суду (ст.105 ГПК України).

Недоречним є також посилання Чернігівської обласної ради на реєстрацію за нею в березні 2009 року права власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення Чернігівського міськвиконкому від 27.02.2006 №43 з видачею відповідного свідоцтва, оскільки, по-перше, така реєстрація мала місце вже після виникнення між сторонами спору в даній справі. По-друге, вказане рішення не має зворотної дії та не спростовує висновок апеляційного суду про передачу до статутного фонду ВАТ "Метиз" трьохповерхової будівлі по вул.Борисенка, 60 у м.Чернігові в цілому (в т.ч. спірного третього поверху) ще у грудні 1995 року в процесі приватизації державного підприємства "Завод "Метиз".

Третьою особою не доведено перехід спірного нерухомого майна із загальнодержавної до комунальної власності протягом 1992-1995рр.

Разом з тим, колегія не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.07.1996р. з огляду на таке.

Визнаючи оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.07.1996р. недійсним на підставі ст.ст.48,225 ЦК УРСР за позовом особи, яка вважає себе власником майна, суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що такий позов не відповідає способам захисту цивільних прав власника. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч.2 ст.48 ЦК УРСР, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст.145 Цивільного кодексу УРСР.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання недійсними угод купівлі-продажу (постанови ВСУ від 27.09.2005 у справі №13/529пд, від 25.07.2006 у справі №69/8-05, від 07.04.2009 у справі №8/255-08 та від 12.05.2009 у справі №5/29), чим спростовується посилання апеляційного суду на загальне правило ч.3 ст.215 ЦК України, яке надає право заінтересованій особі оспорювати правочин, вчинений без її участі.

Додатковим підтвердженням помилковості висновку апеляційного суду з цього приводу є подальше непослідовне та суперечливе посилання суду на неможливість застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.07.1996р., передбачених ч.2 ст.48 чинного на той час ЦК УРСР, адже, застосування двосторонньої реституції є обов'язковим в разі визнання договору недійсним.

Згідно з п.п.2,17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №3 “Про судову практику у справах про визнання угод недійсними” (чинної на момент вирішення спору) при задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків.

Окрім того, одночасне задоволення апеляційним судом позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна на користь ВАТ "Метиз" з чужого незаконного володіння ПП "Янина" та про визнання недійсним укладеного між ТОВ "Ран" та ПП "Янина" договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.07.1996р., що, в свою чергу, вимагає застосування реституції у вигляді повернення спірного майна ТОВ "Ран", як продавцю, по суті робить неможливим реальне виконання оскаржуваної постанови.

Зважаючи на вищенаведене, касаційна інстанція вбачає підстави для часткової зміни оскаржуваної постанови шляхом відмови в задоволенні первісної позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.07.1996р., укладеного між ТОВ "Ран" та ПП "Янина".

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ПП "Янина" та Чернігівської обласної ради відхилити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2009 у справі №9/198/30/11-9/199/29/10 (8/258/22-8/294/23) змінити шляхом відмови в задоволенні первісної позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.07.1996р., укладеного між ТОВ "Ран" та ПП "Янина".

В решті постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя           В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун