Рішення № 82045427, 27.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 травня 2019 року № 640/2598/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києві провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області, відповідач), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14 серпня 2018 року в частині розміру поновленої пенсії;

- зобов`язати відповідача провести поновлення позивачу виплати пенсії за віком з 28 серпня 2016 року у розмірі відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застосувавши показники середньої заробітної плати за три роки до дня звернення позивача до відповідача у розмірі 3 263, 44 грн., з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що рішення відповідача про поновлення виплати пенсії за віком з 28 серпня 2016 року у розмірі 90, 00 грн. є протиправним та таким, що суперечить чинним нормам законодавства, у зв`язку з чим, підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у справі відкрито спрощене провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження).

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року, за клопотанням представника відповідача та з урахуванням думки позивача, у справі було замінено відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області на належного Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві.

Зазначеною ухвалою відповідачу був наданий п`ятнадцятиденний строк з дня її отримання для подання відзиву на позовну заяву.

За відомостями ПАТ «Укрпошта» встановлено, що відповідач - ГУ ПФУ у м. Києві отримав копію ухвали про заміну сторони у справі 13 травня 2019 року, проте станом на час ухвалення рішення у справі своїм правом не скористався, відзиву на позовну заяву суду не подав, у зв`язку з чим, на підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість вирішення справи за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

19 грудня 2000 року позивач виїхав з України до Держави Ізраїль на постійне місце проживання, у зв`язку з чим з 01 грудня 2000 року йому було припинено виплату пенсії.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року, за результатами перегляду рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 січня 2018 року, зобов`язано Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України у м. Києві (правонаступником якого на даний час є відповідач) поновити позивачу виплату раніше призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28 серпня 2016 року.

Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві листом від 14 серпня 2018 року за вих. №60302/02 повідомило позивача про те, що на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року та матеріалів архівної пенсійної справи, позивачу з 28 серпня 2016 року поновлено виплату пенсії за віком у розмірі 90, 00 грн., який був на момент припинення виплати станом на 01 грудня 2000 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач, не погоджуючись з розміром поновленої пенсії, звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Стаття 4 Закону №1058-IV, передбачає, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно статті 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно- правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються:

-види пенсійних виплат;

-умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат;

-пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком;

-мінімальний розмір пенсії за віком;

-порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону №1058-IV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядом, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).

Згідно з пунктом 1.5 Порядку №22-1 заява, зокрема про поновлення виплати пенсії, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Пунктом 2.8 Порядку №22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

У даному випадку, позивачу поновлено виплату пенсії за віком, визначення розміру якої передбачено статтею 27 Закону №1058-IV.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Закону №1058-ІV, розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = Зп х Кс, де

П - розмір пенсії, у гривнях;

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25цього Закону.

За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.

Згідно з абзацами 4 та 5 частини 1 статті 40 Закону №1058-IV, для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.

Матеріалами справи встановлено, що пенсія позивачу була призначена у 2000 році, тобто до набрання чинності Законом №1058-IV, у зв`язку з чим, для визначення заробітної плати для обчислення пенсії позивача, повинні застосовуватись норми законодавства, що діяло раніше.

Законом, що діяв до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон України «Про пенсійне забезпечення», який є чинним і на даний час.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету.

Відповідно до статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, що визначається відповідно до статей 65-67 цього Закону, який громадяни одержували перед зверненням за пенсією.

Статтею 65 цього Закону передбачено, що середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсій береться (за вибором того, хто звернувся за пенсією): за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом всієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних перерв у роботі.

З листа відповідача від 14 серпня 2018 року №60302/02 встановлено, що розрахунок пенсії позивача здійснювався за матеріалами архівної пенсійної справи, при загальному стажі роботи 40 років 15 днів (по 10 березня 1999 року) та середній заробітній платі, взятої за період роботи з 01 січня 1987 року по 31 грудня 1991 року.

При цьому, суд враховує, що пенсія позивачу поновлювалась, а не призначалась заново.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що відповідачем було здійснено поновлення пенсії позивача у розмірі, який був встановлений станом на час припинення виплати такої пенсії, тобто - 90, 00 грн.

У той же час, суд зазначає, що статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Так, частинами 1 та 2 статті 28 Закону №1058-ІV встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

З 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

З огляду на зазначене, поновлення позивачу виплати пенсії у розмірі 90, 00 грн. порушує встановлені Конституцією України гарантії щодо пенсійного утримання особи на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно поновлено позивачу виплати пенсії у розмірі 90, 00 грн., у зв`язку з чим, таке рішення відповідача підлягає скасуванню.

При цьому, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог ті, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Відповідно до статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача та задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо поновлення позивачу пенсії з 28 серпня 2016 року, з урахуванням висновків суду.

Що стосується вимоги позивача про поновлення йому виплати пенсії у розмірі 3 263, 44 грн., відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058-ІV, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 40 Закону №1058-ІV передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );

К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Таким чином, розмір заробітної плати для визначення пенсії, позивач просить обчислити із розміру середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують зверненню позивача за призначенням пенсії, а саме до 28 серпня 2016 року.

Водночас, суд зазначає, що матеріалами справи встановлено, що призначення позивачу пенсії відбулось у 2000 році, у той час як 28 серпня 2016 року позивач звертався до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії.

Таким чином, підстави для нарахування позивачу пенсії у розмірі, розрахованому відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058-ІV, відсутні.

Що стосується проведення індексації пенсії, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року (далі по тексту - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до частини 2 статті 42 Закону статті 46 Закону № 1058-ІV, для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

При цьому, суд зазначає, що забезпечення проведення індексації пенсій покладено на органи Пенсійного фонду.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути питання про поновлення пенсії позивачу, зазначену вимогу позивача суд вважає передчасною, оскільки індексації підлягають тільки одержані доходи.

Щодо вимог позивача про компенсацію втрати частини доходів та проведення індексації пенсії, слід відзначити наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

При цьому, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати саме нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

Відомостей щодо порушення відповідачем строку виплати нарахованої позивачу пенсії матеріали справи не містять, а відтак, підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів у суду відсутні.

Крім того, визначення розміру пенсії не входить до компетенції суду, а проводиться пенсійними органами на підставі чинних нормативно-правових актів та з урахуванням матеріалів пенсійної справи.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

При цьому, зважаючи на приписи частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву, як визнання позову.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 14 серпня 2018 року №60302/02 щодо поновлення ОСОБА_1 пенсії з 28 серпня 2016 року у розмірі 90, 00 грн.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути питання щодо поновлення ОСОБА_1 пенсії з 28 серпня 2016 року, з урахуванням висновків суду.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.М. Погрібніченко