Рішення № 81823300, 03.05.2019, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/641/17

Провадження № 2/316/7/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2019 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області,

у складі: головуючого судді Бульба О.М.

секретар судового засідання Черкашина О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Енергодар Запорізької області цивільну справу №316/641/17 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання припиненою іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2017 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з вимогою, в якій після неодноразових уточнень просить звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки (майнова порука) №PCNL-200/379/2006 від 20.09.2006 року, а саме звернути стягнення квартиру, загальною площею 83,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про спадщину; ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва №4828 про право власності на житло, виданого ВП ЗАЕС НАЕК Енергоатом, 10 грудня 1998 року, зареєстрованого Державним комунальним підприємством «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» 26 березня 2001 року, номер запису 114, в книзі:7, реєстраційний номер 12329447, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 04 вересня 2006 року, номер витягу 11723147, номер запису: 114, в книзі: 7, виданого Державним комунальним підприємством «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» для погашення заборгованості ОСОБА_4 перед АТ «ОТП Банк» (адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, п/р НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, код ЗКПО 21685166) за Кредитним договором №CNL-200/379/2006 від 20.09.2006 в сумі 16521,94 Доларів США, що за курсом НБУ станом на 27.07.2018р. становить 440333,03 гривень, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною реалізації предмета іпотеки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, в сумі не нижче 710409 гривен.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що за кредитним договором №CNL-200/379/2006 від 20.09.2006 року ОСОБА_4 було видано кредитні кошти у сумі 31100 дол. США. В забезпечення виконання грошових вимог за кредитним договором іпотекодавецями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору №PCNL-200/379/2006 від 20.09.2006 року передано в іпотеку належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру, яка є предметом спору. У зв`язку з невиконанням позичальником обов`язків за кредитним договором, утворилась заборгованість, в погашення якої просить звернути стягнення на предмет іпотеки, одна частина якого належить відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, а інша частина належить спадкоємцю ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину після смерті іпотекодавця ОСОБА_1 (свідоцтво про смерть від 19.01.2016 року) та повинна відповідати перед кредитором в межах вартості отриманого майна згідно ст.1282 ЦК України. Зазначає, що строк в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України), посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 17.02.2016р. №6-31цс16, від 02.03.2016р. №6-128цс15, в яких на його думку роз`яснено порядок застосування строків звернення з вимогами до спадкоємця.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 позов не визнала, надала письмовий відзив, в якому посилається на пропуск кредитором спеціального строку пред`явлення вимог до спадкоємців, який визначено статтею 1281 ЦК, опираючись при цьому на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 08.04.2015 р. №6-33цс15 та в постанові від 12.04.2017р. №676/1958/16-ц. Вказала, що предмет іпотеки є житловою квартирою, в якій вона проживає разом з членами сім`ї, ця квартира придбана не за рахунок кредиту, а тому виселення з неї неможливе без надання їм іншого постійного житла. Також зазначила на пропуск позовної давності та існування мораторію на стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки і виступає в якості забезпечення зобов`язань за валютним кредитом. Просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У зустрічному позові просила визнати іпотеку припиненою через те, що без її згоди до кредитного договору були внесені зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя, посилаючись при цьому на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 23.02.2011р. у справі №6-57272св10. Під збільшенням обсягу відповідальності вважає видачу кредиту у сумі 35739,04 Доларів США замість передбаченої договором суми 31100 Доларів США, та продовження дії договору понад встановлений в ньому строк, який закінчився 20.09.2016 р., тоді як проценти за користування кредитом нараховані до 27.07.2018 р.

ПАТ «ОТП Банк» зустрічний позов не визнало, у письмовому відзиві вказано на те, що іпотека та порука є різними видами зобов`язань, між позивачем та відповідачем не укладався договір поруки, законом та договором не передбачено припинення іпотеки внаслідок зміни основного зобов`язання та за рішенням суду, посилання на статтю 559 ЦК є безпідставним. Також зазначено, що датою остаточного погашення кредиту є 20 вересня 2016 року, але у вказану дату боржник кредит не повернув, тому згідно п.1.4.1.2 кредитного договору нарахування відсотків на непогашену суму кредиту після дати остаточного повернення кредиту є таким, що відповідає умовам цього договору.

В ході розгляду справи представник ПАТ «ОТП Банк» первісні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, зазначених в позові, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити. Надав письмову заяву про розгляд справи без участі представника (т.3 а.с.11).

В ході розгляду справи представник ОСОБА_2 підтримав зустрічні позовні вимоги, просив їх задовольнити, а у задоволенні первісного позову відмовити, надав письмову заяву про розгляд справи без участі сторони (т.3 а.с.15).

Інші сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відзиву на первісний та зустрічний позов не надали. В судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку про наступне.

У відповідності зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 20 вересня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №CNL-200/379/2006 (т.1 а.с.13). Згідно з умовами даного договору передбачалося надання позичальнику кредиту у розмірі 31100 Доларів США на споживчі цілі з фіксованою процентною ставкою 13,99% річних за користування кредитом на строк до 20 вересня 2016р.

Для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 20 вересня 2006 року №PCNL-200/379/2006 (т.1 а.с.27), посвідчений приватним нотаріусом Енергодарського міського нотаріального округу Осипенко Л.А., з передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1 .

Згідно п.2.1.1 іпотечного договору, предметом забезпечувального зобов`язання є повернення кредиту не пізніше 20 вересня 2016 року в сумі 31100 Доларів США.

21 листопада 2007р. між позичальником та банком укладено додатковий договір до кредитного договору (т.1 а.с.20), яким збільшено суму кредиту на 3369,21 Доларів США. В цей же день між іпотекодавцями та банком було укладено додатковий договір про внесення змін до договору іпотеки від 21.11.2007 р. (т.1 а.с.30), яким збільшено предмет забезпечувального зобов`язання на рівнозначну суму.

20 липня 2009 р. між позичальником та банком укладено додатковий договір №1 (т.1 а.с.21), яким видано додатковий транш на погашення прострочених процентів в сумі 1269,83 Доларів США. Також між позичальником та банком укладалися: додатковий договір №2 від 22.03.2010р. до кредитного договору (т.1 а.с.23), додатковий договір №3 від 19.04.2011р. до кредитного договору (т.1 а.с.25), якими змінювалися умови кредитування. В матеріалах справі не міститься доказів внесення відповідних змін до іпотечного договору в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини другої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Згідно частини другої статті 19 Закону України «Про іпотеку», будь-яке збільшення основного зобов`язання або процентів за основним зобов`язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

В матеріалах справи міститься витяг з Державного реєстру іпотек (т.1 а.с.31), в якому зазначений розмір зобов`язань у сумі 31100 Доларів США. Доказів державної реєстрації збільшення зобов`язання внаслідок внесення змін до кредитного договору суду не надано.

Також суду не надано доказів продовження дії кредитного договору після закінчення зареєстрованого строку повернення кредиту 20.09.2016р., позаяк проценти за користування кредитом, в погашення яких він просить звернути стягнення на предмет іпотеки в останній заяві про уточнення позовних вимог (т.2 а.с.152), нараховані позивачем по 27.07.2018 р.

За таких обставин суд погоджується з позицією ОСОБА_2 про наявність фактів збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя, однак наслідком цього повинно бути відповідне зменшення цієї відповідальності, а не припинення іпотечних правовідносин в цілому, оскільки правова природа договору поруки та договору іпотеки дещо відрізняється.

В даному випадку суд вважає необґрунтованими заявлені банком вимоги до іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення збільшених кредитних зобов`язань на суму 3369,21 Доларів США та 1269,83 Доларів США у зв`язку з відсутністю доказів державної реєстрації відповідних змін до іпотечного договору, а також нарахованих процентів за користування кредитом в період з 21.09.2016р. по 27.07.2018р., адже обумовлений в договорі та зареєстрований в реєстрі строк виконання зобов`язань закінчився 20.09.2016р.

Такий висновок узгоджується з позицією Великої палати ВС, висловленою у постанові від 28.03.2018 у справі №14-10цс18, де зазначено що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (п.54).

Водночас суд погоджується з посиланнями банку на те, що в контексті ст.559 ЦК України зміна основного зобов`язання без згоди поручителя має наслідком припинення поруки, а не іпотеки, а тому в задоволенні зустрічного позову про визнання припиненими правовідносин за договором іпотеки з мотивів збільшення обсягу відповідальності іпотекодавця суд відмовляє, оскільки стаття 17 ЗУ «Про іпотеку» не містить такої підстави для припинення іпотеки.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін суд виходить з того, що заявлений банком позов за своєю суттю міститься в собі дві самостійних вимоги до різних суб`єктів - іпотекодавців та спадкоємця, які мають різний правовий статус. Виходячи з цього істотно відрізняється визначений законом порядок пред`явлення вимог до таких суб`єктів.

Згідно свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2 від 10 грудня 1998 року (т.1 а.с.33) предмет іпотеки перебуває в спільній сумісній власності трьох осіб - ОСОБА_1 та членів його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавець ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 19.01.2016 року (т.1 а.с.76). Спадщину від померлого прийняла його дружина ОСОБА_2 згідно заяви від 17 серпня 2016 року, зареєстрованої за №93 в спадковій справі №31-2016 (т.1 а.с.74).

Частиною першою статті 28 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) передбачено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно з частиною четвертою статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених статтею 1281 Цивільного кодексу України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Такий правовий висновок про застосування норм права викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 522/407/15-ц , провадження № 14-53цс18.

В цій постанові Верховний Суд відступив від правової позиції, викладеної у раніше прийнятих постановах ВСУ, у тому числі тих, на які посилається банк як на підставу пред`явлення вимог до спадкоємця протягом загального строку позовної давності.

В подальшому такий самий висновок застосовувався Верховним Судом в постанові від 27 червня 2018 року по справі №658/2811/16-ц, провадження №61-24822св18 та при вирішенні інших подібних справ.

Згідно частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, і повинні враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин позиція банку про можливість пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємця, які витікають із зобов`язань, забезпечених іпотекою, в будь-який строк в межах трирічного строку позовної давності, є помилковою.

Відповідно до статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (частина друга). Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частина третя).

Вимога до спадкоємців може бути заявлена кредитором як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений ст. 1281 ЦК України приймає претензії кредиторів спадкодавця.

Згідно з п. 2.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок) нотаріус за місцем відкриття спадщини приймає претензії від кредиторів спадкодавця та заводить спадкову справу.

Відповідно вимог п. 8.9 Правил ведення нотаріального діловодства (далі - Правила) претензії кредиторів підлягають реєстрації у журналі реєстрації вхідних документів, якщо вони надійшли поштою або подані нотаріусу кур`єром до дня вчинення нотаріальної дії.

Потім претензія кредитора відповідно п. 3.11 Порядку реєструється нотаріусом у Книзі обліку і реєстрації спадкових справ під самостійними номерами та в хронологічному порядку.

Згідно матеріалів витребуваної судом спадкової справи №31-2016 (т.1 а.с.100) убачається, що ПАТ «ОТП Банк» до нотаріуса з відповідною претензією у встановленому порядку не звертався.

За правилами статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Отже, пред`явленню позову кредитора про звернення стягнення на майно, одержане спадкоємцем в натурі, має передувати пред`явлення кредиторської вимоги до спадкоємця та відмова останнього задовольнити таку вимогу одним платежем чи вчинення ним таких фактичних дій, які свідчать про відмову від одноразового платежу.

Судом установлено, що ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 з кредиторською вимогою в порядку статті 1281 ЦК України також не звертався і в матеріалах справи відсутні докази відмови спадкоємця від одноразового платежу, яка у розумінні ст.1282 ЦК слугує підставою для звернення до суду з позовом про стягнення спадкового майна.

Вперше згідно уточненої позовної заяви від 27 листопада 2017 року (т.1 а.с.160) ПАТ «ОТП Банк» заявив вимогу до спадкоємця ОСОБА_2 через суд у вигляді стягнення успадкованого майна в натурі, що суперечить встановленому статтею 1282 ЦК порядку захисту порушених прав.

Також, судом встановлено, що згідно умов кредитного договору №CNL-200/379/2006 від 20.09.2006 року кінцевим строком погашення кредиту є 20 вересня 2016 року, тоді як до суду з вимогою до спадкоємця позивач вперше звернувся 27 листопада 2017 року, тобто після спливу передбаченого частиною третьою статті 1281 ЦК України річного строку від настання права вимоги про остаточне повернення кредиту.

Відповідно до частини четвертої статті 1281 ЦК України, кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 як до спадкоємця частки квартири, що належала померлому спадкодавцю ОСОБА_1

Також суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та до ОСОБА_3 як до співвласників інших двох часток квартири, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 5 Закону частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини третьої цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об`єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.

З аналізу положень вказаних статей Закону України «Про іпотеку» вбачається, що законодавцем визначено можливість передачі в іпотеку об`єкта нерухомого майна або його частини за умови виділення їх в натурі та реєстрації права власності на них як на окремий об`єкт нерухомості. Відповідно і звернення стягнення на частину переданого в іпотеку майна можливе за умови її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Такий висновок про застосування норм права викладено Верховним Судом в Постанові від 15 березня 2018 року по справі № 565/1778/13-ц, провадження № 61-3200св18. Згідно частин п`ятої та шостої статті13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, і повинні враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина друга статті 370, частина друга статті 372 ЦК).

Спірна квартира передавалася в іпотеку від трьох співвласників, кожному з яких відповідно до зазначеного правила рівності часток належала її третина.

У зв`язку із пропуском строку пред`явлення вимог до спадкоємця одного із співвласників позивач втратив право вимоги на частину цієї квартири, яка перейшла у спадщину до ОСОБА_2 , одночасно з цим в цій частині припинилося і право іпотеки відповідно до статей 593, 598, 1281 ЦК України, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» та вищезазначеного правового висновку Верховного Суду, викладеного в Постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 522/407/15-ц, провадження № 14-53цс18.

Наведені обставини унеможливлюють звернення стягнення на предмет іпотеки у заявлений позивачем спосіб, тобто шляхом продажу всієї квартири на прилюдних торгах, без виключення з неї успадкованої частки, відносно якої припинилося право вимоги.

Отже звернення стягнення на спільне майно ОСОБА_2 (за виключенням успадкованої частки) та до ОСОБА_3 у спірній квартирі можливе лише після виділення їх часток в натурі та реєстрації права власності на них як на окремий об`єкт нерухомості.

Також вирішуючи спір суд враховує, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 виникло у відповідачів ще у 1998 році на підставі Свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2 від 10 грудня 1998 року (т.1 а.с.33), а також що в квартирі зареєстровані та проживають відповідачі та члени їх сім`ї.

Наведені факти свідчать про те, що в іпотеку за договором №PCNL-200/379/2006 від 20 вересня 2006 року в якості забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом і іноземній валюті передано квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів за кредитним договором №CNL-200/379/2006 від 20.09.2006 року.

Згідно Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року

№ 1304-VII протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку

ПАТ «ОТП Банк» не надано доказів знаходження у власності відповідачів іншого нерухомого майна, а тому за вищевказаним ознаками спірна квартира підпадає під дію вищевказаного Закону і на її стягнення розповсюджується мораторій.

Надаючи оцінку доводам ОСОБА_2 про невідповідність заявлених вимог частині другій статті 109 ЖК УРСР суд погоджується, що виселення в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення (правовий висновок про це висловлений Верховним Судом України в постанові від 24.06.2015р. № 6-447цс15). Але позивач не ставив питання про виселення із спірної квартири, тому такі доводи не відносяться до предмету цієї справи.

В частині застосування позовної давності, про яку просить ОСОБА_2 , суд приходить до наступних висновків.

Згідно частини першої статті 261 ЦК, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 р. у справі №6-2251цс16, пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Пунктом 2.1.4.1 додаткового договору №2 від 22.03.2010р. до кредитного договору №CNL-200/379/2006 від 20.09.2006р. (т.1 а.с.23) сторони передбачили умову про перенесення дати остаточного повернення кредиту на останній календарний день Строку прострочки у випадку невиконання Позичальником Боргових зобов`язань понад 30 календарних днів ,при цьому Банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення Позичальнику вимоги про виконання боргових зобов`язань у повному розмірі, а Позичальник вважається таким, що допустив істотне порушення умов Кредитного договору та отримав Вимогу Банку, в зв`язку з чим Позичальник зобов`язаний погасити боргові зобов`язання в повному розмірі протягом 1 (одного) банківського дня починаючи з наступного дні після спливу Строку дії прострочки.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості (т.1 а.с.6) убачається, що після укладення вказаної додаткової угоди закріплена в ній умова настала вже в наступний місяць, коли 20.04.2010 року боржником замість чергового щомісячного платежу в розмірі 290,96 Доларів США було сплачено лише 38,55 Доларів США.

З цього моменту розпочався відлік 30-ти денного строку на погашення заборгованості, який сплинув 20.05.2010р., протягом якого боржником було здійснено лише один платіж 05.05.2010 року в сумі 5,08 Доларів США (т.1 а.с.6).

Наступним днем після спливу Строку дії прострочки є 21.05.2010 року, саме на цей день відбулося перенесення Дати остаточного повернення кредиту, і саме з цього дня Банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення Позичальнику вимоги про виконання боргових зобов`язань у повному розмірі.

Вперше до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся 05.05.2017 р., тобто поза межами передбаченого статтею 257 ЦК трирічного строку позовної давності, відлік якої розпочався з 21.05.2010 р.

Однак за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв`язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Такий порядок застосування позовної давності розтлумачено в пункті 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» та застосовується до цього часу згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові 10 квітня 2019 року у справі № 712/3915/16-ц.

Оскільки при розгляді справи судом встановлено втрату позивачем права вимоги до спадкоємця одного із співвласників частки квартири та неможливість звернення стягнення на інші частки співвласників квартири без їх виділення в натурі, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог саме з цих підстав, без застосування позовної давності.

На підставі вищевикладеного, керуючись, ст.ст. 253, 254, 256, 368-371, 530, 575, 593, 598, 610, 611, 631, 1050, 1054, 1216, 1217, 1281, 1282 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 81, 141, 264-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 - відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання припиненою іпотеки- відмовити.

Рішення в повному обсязі складено 10.05.2019 р.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду (з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 р. із змінами).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О. М. Бульба