Рішення № 81645920, 29.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2019 року м.Київ справа № 640/22027/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення недоотриманої суми суддівської винагороди та зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: 24 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік", у період з 04 грудня 2018 року по 24 грудня 2018 року;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 38827,80 грн.;

- зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва, починаючи з 25 грудня 2018 року здійснювати нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи із посадового окладу судді у 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Чудак О.М.) від 26.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/22027/18 за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди; клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін задоволено та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Чудак О.М.) від 26.12.2018 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди, - для визначення підсудності передано до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2019 визначено територіальну підсудність адміністративної справи № 640/22027/18 за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду м.Києва, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди за Київським окружним адміністративним судом та передано справу на розгляд Київському окружному адміністративному суду.

21.01.2019 матеріали адміністративної справи № 640/22027/18 надійшли на адресу суду та внаслідок автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 прийнято адміністративну справу № 640/22027/18 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що він є суддею Окружного адміністративного суду міста Києва, який був призначений на вказану посаду згідно указу Президента України від 14.03.2007 року №201/2007 строком на п`ять років, в подальшому постановою Верховної Ради України від 06.10.2011 року №3833-VІ обраний суддею безстроково.

Позивач вважає, що відповідач Окружний адміністративний суд м.Києва неправильно здійснює йому виплату суддівської винагороди з 04.12.2018 року.

Так, позивач зазначив про те, що відповідач здійснив обрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 не у відповідності до норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, як це визначено п.23 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIІІ, тобто виходячи з встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а на підставі норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIІІ, який передбачає здійснення такого обрахунку виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Позивач наголосив на тому, що 04.12.2018 Конституційний суд України прийняв рішення №11-р/2018, яким, серед іншого, визнано таким, що не відповідає Конституції України положення ч.3 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Отже, рішенням Конституційного суду України була підтверджена правомірність застосування до спірних правовідносин виключно первинної редакції ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, яка передбачає, що посадовий оклад судді місцевого суду, починаючи з січня 2015 року, встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом. А тому, на думку позивача, саме такий розмір заробітної плати має застосовуватись для призначення та виплати йому суддівської винагороди.

Так, позивач вважає, що розмір його посадового окладу до проходження кваліфікаційного оцінювання у 2018 році має становити 55845,00 грн. Враховуючи часткову виплату суддівської винагороди у розмірі 34887,60 грн., розмір суддівської винагороди, який має бути виплачений позивачу за період з 04.12.2018 по 24.12.2018, становить 38827,80 грн.

Окружний адміністративний суду міста Києва правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Натомість Окружний адміністративний суду міста Києва надав пояснення по справі, у яких зазначив про те, що при обрахунку суддівської винагороди ОСОБА_1 мали застосовуватися положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у його первинній редакції, відповідно до якої посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

У поясненнях по справі відповідач просив суд розглянути справу на власний розсуд, з урахуванням наведеної правової позиції.

Державна судова адміністрація України, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначила про те, що рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 було визнано таким, що не відповідає Конституції України положення ч.3 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, відповідач наголосив на тому, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом, не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідач зазначив, що вказаний нормативно-правовий акт є чинним та не був визнаний неконституційним, а тому на думку відповідача, розрахунковою величиною, яка має бути застосована під час визначення розміру суддівської винагороди є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік», а не мінімальна заробітна плата.

У зв`язку з цим, відповідач вважає, що розмір суддівської винагороди, який був нарахований та виплачений позивачу у грудні 2018 року відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 постановлено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає про те, що відповідно до ч.2 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч.4 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Враховуючи те, що спір у даній справі не належить до спорів, які відповідно до ч.4 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України виключено з числа спорів, розгляд яких можливий за правилами спрощеного провадження, також приймаючи до уваги те, що дана справа не віднесена до справ незначної складності, проте її розгляд можливий за правилами спрощеного провадження відповідно до ч.2 ст.12 КАС України у зв`язку з пріоритетністю швидкого вирішення, суд дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В :

Згідно з указом Президента України від 14.03.2007 року №201/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років (а.с.24).

Постановою Верховної Ради України від 06.10.2011 року №3833-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково (а.с.25).

Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2014 року суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 призначено на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на один рік з 11.04.2014 по 10.04.2015, що підтверджується рішенням зборів суддів від 11.04.2014 року «Щодо призначення на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 .» (а.с.90).

На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києві від 11.04.2014 року №94/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 1 рік, з 11 квітня 2014 року по 10 квітня 2015 року, із встановленням щомісячної доплати за обіймання посади голови суду у розмірі 10 відсотків посадового окладу (а.с.91).

Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києві від 30.03.2015 року суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 обрано на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на два роки з 30.03.2015 по 29.03.2017, що підтверджується рішенням зборів суддів від 30.03.2015 року «Щодо обрання на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 .» (а.с.92).

На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києві від 30.03.2015 року №73/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 2 роки з 30 березня 2015 року по 29 березня 2017 року, із встановленням щомісячної доплати у розмірі 10 відсотків посадового окладу як судді, який обіймає посаду голови суду (а.с.93).

Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києві від 07.02.2017 року суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 обрано на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на три роки з 07 лютого 2017 року по 06 лютого 2020 року, що підтверджується рішенням зборів суддів від 07.02.2017 року «Щодо обрання на посаду Голови Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 .» (а.с.94).

На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києві від 07.02.2017 року №21/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 3 роки з 07 лютого 2017 року по 06 лютого 2020 року, із встановленням щомісячної доплати у розмірі 10 відсотків посадового окладу як судді, який обіймає посаду голови суду (а.с.95).

Відповідно до розрахунку суддівської винагороди позивача за грудень 2018 року нарахована суддівська винагорода ОСОБА_1 за грудень 2018 року становила 57419,18 грн., з якої нарахована сума посадового окладу із розрахунку за 20 робочих днів складає 25989,50 грн., утримано 11196,74 грн. (податок з доходів фізичних осіб та військовий збір), до виплати належить 46222,44 грн. (а.с.23). Не погоджуючись з розміром суддівської винагороди, яка була виплачена позивачу у грудні 2018 року за період з 04.12.2018 по 24.12.2018, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №2453-VІ, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Так, відповідно до положень Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» від 1998 року, рівень винагороди за виконання суддями професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість. Також у Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року №(94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Тому суддівську винагороду необхідно розглядати і як «запобіжник» вчинення корупційних правопорушень суддями.

Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Також Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1983 року установлює, що строк перебування суддів на посаді, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата і умови праці гарантуються законом і не можуть скорочуватися.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Згідно з ч.1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII (тут і далі - Закон №1402, в редакції станом на 04.12.2018 року) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 ст.135 Закону №1402 передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до п.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За умовами п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст.529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами). Так, відповідно до ч.3 ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453, в первинній редакції від 07.07.2010) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч.3 ст.129 Закону №2453 (в редакції Закону України «Про внесення зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Отже, Законом України «Про внесення зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014, було виключено положення щодо виплати суддям місцевого суду посадового окладу з 1 січня 2014 року у розмірі 12 мінімальних заробітних плат.

12.02.2015 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII, яким Закон України №2453 викладено у новій редакції.

Так, частиною 3 ст.133 Закону №2453 (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, який набрав чинності з 28.03.2015) передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Судом встановлено та визнається сторонами, що позивач станом на день виникнення спірних правовідносин (04.12.2018) ще не пройшов кваліфікаційного оцінювання суддів відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII.

04.12.2018 Конституційним Судом України було прийнято рішення №11-р/2018 (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII.

Зазначено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.

Тому суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу, яка згідно з частиною другою статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Отже, враховуючи положення рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, розмір посадового окладу судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, з 04.12.2018 має визначатись відповідно до положень Закону №2453 у первинній редакції та становити 15 мінімальних заробітних плат.

Державна судова адміністрація України, заперечуючи проти задоволення проти задоволення позовних вимог, зазначила про те, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом, не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Державна судова адміністрація України вважає, що вказаний нормативно-правовий акт є чинним та не був визнаний неконституційним, а тому на думку відповідача, розрахунковою величиною, яка має бути застосована під час визначення розміру суддівської винагороди є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік», а не мінімальна заробітна плата, з приводу чого суд зазначає таке.

Пунктом 8 ч.1 ст.40 Бюджетного кодексу України передбачено, що законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 визначено, що з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1762,00 грн.

У 2018 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 3723,00 грн. (ст.8 вказаного Закону).

Згідно зі ст.3 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Згідно із ч.1 ст.8 вказаного Закону держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 (далі - Закон №1774), встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

З аналізу положень Закону №1774 вбачається, що вказаний нормативно-правовий акт передбачав внесення змін до великої кількості законодавчих актів України (зокрема, Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про державну службу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про прокуратуру», «Про судову експертизу», «Про оплату праці» тощо), а отже, не може вважатися спеціальним законом з питань судоустрою та статусу суддів, а є загальним законодавчим актом.

Окрім цього, пунктом 53 Закону №1774 не передбачено внесення змін до Закону №2453-VI щодо необхідності застосування розрахункової величини в розмірі 1762,00 грн. для визначення посадового окладу судді. Тобто, цим законом не внесено відповідних змін до Закону №2453.

Суд вважає, що положення Закону №2453, що передбачають механізм визначення посадового окладу судді в залежності від розміру мінімальної зарплати, необхідно розглядати як спеціальний нормативно-правовий акт.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №2453, а положення Закону №1774-VIII вважати загальними нормами.

Також про пріоритетність спеціальних норм права над загальними зазначено і в судовій практиці Європейського суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Фадєєва проти Росії» від 9 червня 2005 року, зазначено, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку необхідності втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції.

Наведена правова позиція відповідає принципу правової визначеності, що спрямований на реалізацію принципу верховенства права, проголошеного в статті 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, та надає право державі встановлювати на національному рівні спеціальні механізми правового регулювання певного кола суспільних відносин (відмінні від загальних), і зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані у таких випадках.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Отже, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що починаючи з 1 січня 2017 року розрахункова величина у розмірі 1600,00 грн., що визначена у Законі №1774, який не є спеціальним нормативно-правовим актом у питаннях регулювання правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад при визначенні суддівської винагороди обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої.

Така правова позиція відповідає правовій позиції Конституційного Суду України у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, за яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону № 2453 було визнано неконституційними.

У зв`язку з цим, суд вважає, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача з 04.12.2018 року в якості розрахункової величини має застосовуватись мінімальна заробітна плата, розмір якої був встановлений на 1 січня 2018 року.

Відповідно до розрахунку суддівської винагороди позивача розмір посадового окладу позивача з 04.12.2018 становить 26430,00 грн. (15 х 1762,00 грн. (розмір одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018).

Отже, під час визначення розміру посадового окладу позивача в якості розрахункової величини було застосовано мінімальний прожитковий мінімум для працездатних осіб, який був встановлений на 1 січня 2018 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік».

Разом з тим, судом встановлено, що розмір посадового окладу позивача з 04 грудня 2018 року має визначатись з урахуванням мінімальної заробітної плати, розмір якої був встановлений на 1 січня 2018 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», а саме 3723,00 грн.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що Окружний адміністративний суд міста Києва протиправно не здійснив нарахування та виплату ОСОБА_1 у період з 04 грудня 2018 року по 24 грудня 2018 року посадового окладу та відповідних надбавок, які загалом складають суддівську винагороду, обчислену на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік".

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 04 грудня 2018 року по 24 грудня 2018 року суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, розрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суми недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 38827,80 грн., суд зазначає таке. Як зазначено вище, на підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2017 №21/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків Голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 3 роки з 07 лютого 2017 року по 06 лютого 2020 року, із встановленням щомісячної доплати у розмірі 10 відсотків посадового окладу як судді, який обіймає посаду голови суду (а.с.95). Наказом Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2012 №15/к «Про встановлення щомісячної доплати за науковий ступінь суддям» встановлено з 1 січня 2012 року щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15 відсотків посадового окладу, зокрема, судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 (диплом кандидата юридичних наук НОМЕР_1 ) (а.с.88).

Наказом Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2017 №120/к «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » з 24.06.2017 судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу (стаж роботи на посаді судді становить 15 років) (а.с.89).

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку суддівської винагороди позивача за грудень 2018 року за основу розрахунку з 04.12.2018 взято суму посадового окладу - 26430,00 грн. (а.с.23).

Відповідно до табелю обліку робочого часу Окружного адміністративного суду міста Києва за грудень 2018 року кількість робочих днів у грудні 2018 року становить 20 днів. Враховуючи те, що сума мінімальної заробітної плати у 2018 році становила 3723,00 грн., сума посадового окладу судді, обчислена на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI та з урахуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, становить 55845,00 грн. (3723,00 грн. х 15 мінімальних заробітних плат). В свою чергу, сума посадового окладу за 1 день роботи з 04.12.2018 становить 2792,25 грн. (55845,00 грн. / 20 робочих днів). У позовній заяві позивач просить суд стягнути недоотриману суму суддівської винагороди за період з 04.12.2018 по 24.12.2018 включно у розмірі 38827,80 грн. Суд зазначає, що кількість відпрацьованих робочих днів за період з 04.12.2018 по 24.12.2018 становить 16 робочих днів.

Отже, за розрахунком суду сума посадового окладу позивача за період роботи з 04.12.2018 по 24.12.2018 включно становить 44676,00 грн. (2792,25 грн. х 16 днів).

В свою чергу, сума доплати за перебування на адміністративній посаді у розмірі 10 % посадового окладу за вказаний період, яка мала бути виплачена позивачу, становить 4467,60 грн. (44676,00 грн. х 10%).

За розрахунком суду сума доплати позивача за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу за вказаний період, яка мала бути виплачена позивачу, становить 17870,40 грн. (44676,00 грн. х 40%).

Крім того, сума доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу за вказаний період, яка мала бути виплачена позивачу, становить 6701,40 грн. (44676,00 грн. х 15%).

Отже, за розрахунком суду сума нарахованої суддівської винагороди, яка мала бути виплачена позивачу за період з 04.12.2018 по 24.12.2018 становить 73715,40 грн.

В свою чергу, судом встановлено, що за період з 04.12.2018 по 24.12.2018 позивачу було нараховано суддівську винагороду у розмірі 34887,60 грн., з яких: посадовий оклад -21144,00 грн. (1321,50 грн. х 16 дн.); сума доплати за перебування на адміністративній посаді у розмірі 10 % посадового окладу - 2114,40 грн. (21144,00 грн. х 10%); сума доплати за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу - 8457,60 грн. (21144,00 грн. х 40%); сума доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу - 3171,60 грн. (21144,00 грн. х 15%).

Таким чином, сума суддівської винагороди, яка безпідставно не була нарахована позивачу за період з 04.12.2018 по 24.12.2018, становить 38827,80 грн. (73715,40 грн. - 34887,60 грн.), тому стягненню на користь позивача за спірний період підлягає сума 38827,80 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів, які нараховуються та утримуються роботодавцем під час виплати.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути на його користь суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 38827,80 грн. з Державної судової адміністрації України, мотивуючи це тим, що в Окружному адміністративному суді міста Києва не передбачено бюджетної програми та відповідних кодів економічної класифікації видатків бюджету на виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів.

Натомість відповідно до Додатку №3 до Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» та Додатку №3 до Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» у кошторисі Державної судової адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501150 передбачені грошові кошти на виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів, а тому, на думку позивача, заявлена ним до стягнення сума суддівської винагороди має бути стягнута саме з Державної судової адміністрації України, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.151 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно з ч.4 ст.148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до п.п.16 п.4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 року № 12, ДСА України відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.

Суд звертає увагу позивача на те, що Державна судова адміністрація України є розпорядником вищого рівня, і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той час як розпорядником бюджетних коштів, якій здійснює нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди є саме суд, в якому працює суддя, тобто в даному випадку Окружний адміністративний суд міста Києва.

Так, відповідно до абз.3 ч.3 ст.10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру. За вимогами абзацу 7 пункту 1.2 глави 1 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 № 1407 (далі - Порядок №1407), мережа розпорядника коштів державного бюджету згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.

За змістом Порядку №1407 розпорядники нижчого рівня поділяються на бюджетні установи, що мають власну мережу, та на бюджетні установи, що не мають мережі.

Отже, на час розгляду справи місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА, здійснює безпосередньо ДСА України.

Зазначена вище побудова мережі розпорядників державних коштів кореспондується з Бюджетним кодексом України та дозволяє забезпечити високу якість та оперативність судочинства у місцевих судах. Маючи повноваження розпорядників бюджетних коштів, ці суди мають змогу оперативно і невідкладно вирішувати питання щодо матеріально-технічного, кадрового забезпечення потреб суду, що напряму впливає на якість та оперативність вирішення спорів.

У зв`язку з цим, суд вважає, що саме на Окружний адміністративний суд міста Києва покладено обов`язок щодо нарахування та виплати суддівської винагороди суддям цього суду.

Суд зазначає, що наведені у позовній заяві обґрунтування щодо необхідності стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди саме з Державної судової адміністрації України стосуються виключно порядку виконання рішення суду у даній справі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з держаних органів регулюється Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" (далі - Порядок №845).

Відповідно до ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Підпунктом 2 п.25 Порядку №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому положення пунктів 28-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.

Суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Так, у Законі України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначена бюджетна програма 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату суддів" у сумі 5000,1 тис. грн., головним розпорядником якої є ДСА України.

Крім того в Законі України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 №2629-VІІІ також визначена бюджетна програма 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату суддів" у сумі 5000,0 тис. грн., головним розпорядником якої є ДСА України.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 з Окружного адміністративного суду міста Києва суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 04.12.2018 по 24.12.2018 включно у розмірі 38827,80 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів.

У зв`язку з цим, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог, заявлених до Державної судової адміністрації України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва, починаючи з 25 грудня 2018 року здійснювати нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи із посадового окладу судді у 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно із ч.2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, звернення особи до суду здійснюється з метою захисту порушених прав, свобод та інтересів такої особи.

Суд звертає увагу на те, що позивач звернувся до Окружного адміністративного суду з даним позовом 24.12.2018 року.

У той же час у позовній заяві позивач просить суд зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва вчинити відповідні дії, починаючи з 25.12.2018.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження порушення його прав, свобод та інтересів, зокрема, в частині нарахування розміру суддівської винагороди, починаючи з 25.12.2018.

У зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 04 грудня 2018 року по 24 грудня 2018 року суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, розрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII.

3. Стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва (ідентифікаційний код 34414689, місцезнаходження: 01010, м.Київ, вул.Болбочана Петра, буд.8, корп.1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 04.12.2018 по 24.12.2018 включно у розмірі 38827,80 грн. (тридцять вісім тисяч вісімсот двадцять сім грн. 80 коп.) без урахування обов`язкових податків та зборів.

4. В частині позовних вимог про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суми недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 38827,80 грн. та позовних вимог про зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва, починаючи з 25 грудня 2018 року здійснювати нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому первинною редакцією Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи із посадового окладу судді у 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період - у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення - 29.03.2019 р.

Суддя Кушнова А.О.