Ухвала суду № 81644632, 11.05.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ВІДМОВУ У ВІДКРИТТІ ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ

11 травня 2019 року

Справа № 280/2097/19

м. Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП АСА» (72355, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Рівне, вул. Зелена, буд. 24, код ЄДРПОУ 32578564)

до Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164, код ЄДРПОУ 00022504)

про визнання протиправним та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП АСА» звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької обласної державної адміністрації, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача у формі листів від 20.03.2019 №08-22/0832 та №08-22/0833 про розірвання договорів №58/13 від 03.04.2018 та №59/13 від 03.04.2018 про організацію перевезення пасажирів на міжміських приміських маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Запорізької області (внутрішньо обласних маршрутах).

Пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з’ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Дослідивши матеріали позовної заяви суддя дійшов висновку, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства виходячи із наступного.

Частиною першою статі 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, при цьому, публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Виходячи з цілісності та системного аналізу КАС України можливо встановити наступні критерії визначення компетенції адміністративного суду у спорі: по-перше - наявність публічного характеру правовідносин, по-друге - хоча б однією стороною правовідносин є суб'єкт владних повноважень у зв'язку з виконанням владних управлінських функцій, по-третє - між сторонами виник спір, компетенція адміністративних судів на який поширена дією статті 19 КАС України і такий спір не віднесений до компетенції інших судів.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Згідно з пунктом 16 частини першої статті 4 КАС України адміністративний договір - це спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону.

Надаючи оцінку спірному договору, суд враховував таке.

Відповідно до статті 44 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III) організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Процедура проведення відповідного конкурсу (в силу ст.44 Закону України «Про автомобільний транспорт») встановлена Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.12.2008 (далі – Порядок № 1081).

У пункті 2 Порядку визначені терміни, що в ньому вживаються, зокрема:

- конкурсний комітет - постійний або тимчасовий орган, утворений організатором для розгляду конкурсних пропозицій та прийняття рішення про визначення переможця конкурсу;

- організатор - орган виконавчої влади, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, який самостійно або із залученням робочого органу проводить конкурс;

- перевізник-претендент - автомобільний перевізник, який в установленому порядку подав заяву та документи для участі в конкурсі.

Згідно з пунктом 8 Порядку переможця чи переможців конкурсу визначає організатор перевезень на підставі рішення конкурсного комітету окремо щодо кожного об’єкта конкурсу. У разі коли щодо одного чи кількох об’єктів конкурсу встановлено, що рішення конкурсного комітету прийнято з порушенням законодавства, організатор перевезень приймає рішення про скасування такого рішення конкурсного комітету щодо цих об’єктів та виносить його для повторного розгляду на наступному засіданні конкурсного комітету..

У пункті 10 Порядку зазначено, що організатор перевезень затверджує умови конкурсу, в тому числі обов’язкові, відповідно до статті 44 Закону України "Про автомобільний транспорт" . Крім обов’язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо). Організатор встановлює вимогу щодо забезпечення роботи на об’єкті конкурсу, який включає міські та приміські внутрішньообласні автобусні маршрути загального користування, транспортних засобів, пристосованих для перевезення осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, в кількості до 35 відсотків загальної кількості автобусів до 31 грудня 2019 р. та до 50 відсотків - з 1 січня 2020 року.

Згідно з частиною першою статті 42 Закону 2344-III договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Із матеріалів адміністративного позову вбачається, що між Запорізькою обласною державною адміністрацією та ТОВ «АТП АСА» були укладені договори від 03.04.2018 №58/13 та №59/13 про організацію перевезень пасажирів на міжміських та приміських маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Запорізької області (внутрішньообласних маршрутах), а саме на автобусних маршрутах «Мелітополь (АС-2) – Костянтинівка», «Мелітополь (АС-2) – Вознесенка», «Мелітополь (АС-2) – Мирне, ч/з Семенівку, Рівне», «Мелітополь (АС-2) – Тамбовка», «Мелітополь (АС-2) – Тамбовка, ч/з Семенівку до «Білої акації», «Мелітополь (АС-2) – Новопилипівка, ч/з Соснівку, Оленівку», «Мелітополь (АС-2) – Арабка, ч/з Вознесенівку, Тихонівку, Борисівку, Астраханку, Свободне», «Мелітополь (АС-2) – Орлово», «Мелітополь (АС-2) – Терпіння, ч/з Семенівку, Рівне, Північне».

Керуючись п. 1 розділу VI вказаних Договорів у зв’язку з неодноразовим порушенням ТОВ «АТП АСА» умов Договорів, Запорізькою обласною державною адміністрацією до підприємства було надіслано лист від 20.03.2019 №08-22/0832 про розірвання договору від 03.04.2018 №58/13 та лист від 20.03.2019 №08-22/0833 про розірвання договору від 03.04.2018 №59/13.

Відповідно до частини першої статті 19 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм матеріального та процесуального законодавства, суд прийшов висновку про те, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів є суб'єктом владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та перевізником-претендентом відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

У разі укладення органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування з перевізником-переможцем конкурсів договору на перевезення пасажирів виникають договірні правовідносини. Такий договір не може вважатись адміністративним договором, а є господарським, що унеможливлює розгляд цієї вимоги за правилами КАС України. Дані спірні відносини підлягають вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Така позиція узгоджується з висновками колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палити у господарських справах Верховного Суду України, викладених у постанові від 10.05.2016 у справі №21-713а16.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав: фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 ґ статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною шостою статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

З урахуванням встановлених вище обставин, суд приходить до висновку, що спір між ТОВ «АТП АСА» та Запорізькою обласною державною адміністрацією не відноситься до юрисдикції Запорізького окружного адміністративного суду, у зв’язку із чим наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Суд роз'яснює позивачу, що розгляд та вирішення спору щодо визнання протиправним та скасування рішень відповідача, викладене у формі-листів про розірвання договорів віднесено до компетенції господарського суду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

За приписами пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Частиною другою статті 7 вищезазначеного Закону встановлено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

До позовної заяви позивачем додано платіжне доручення № 4630 від 02.05.2019, згідно із якою позивачем був сплачений судовий збір у сумі 1 921,00 грн.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що сплачена сума судового збору підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 4, 19, п.1 ч.1 ст.170, 256 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП АСА» до Запорізької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішень.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «АТП АСА» (72355, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Рівне, вул. Зелена, буд. 24, код ЄДРПОУ 32578564) з Державного бюджету України сплачену платіжним дорученням № 4630 від 02.05.2019 суму судового збору у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев’ятсот двадцять одна гривня 00 копійок).

Роз’яснити позивачу що його повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала, постановлена судом в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, у відповідності до ч. 2 ст. 256 КАС України набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Батрак