Рішення № 81637763, 10.05.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/928/19

РІШЕННЯ

іменем України

10 травня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 27.03.2019 звернувся до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог заявою від 10.04.2019, просить: 1) визнати дії Головного Управління Пенсійного фонду України Хмельницької області при вирішенні звернення ОСОБА_1 як дискримінаційні щодо перерахунку пенсії, яке було подано до Головного Управління Пенсійного фонду України Хмельницької області; 2) визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України Хмельницької області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до частини третьої ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; 3) зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України Хмельницької області відповідно до частини третьої ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснити з 01.10.2017 перерахунок ОСОБА_1 пенсії з інвалідності, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01.10.2017 до моменту здійснення перерахунку.

В обґрунтування позову зазначив, що йому довічно встановлено ІІ групу інвалідності з 05.11.2003, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та отримує пенсію як особа з інвалідністю 2 групи від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Вказує, що звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою, в якій просив провести перерахунок та виплату пенсії з 01.10.2017, обчисливши її з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак листом №240/П-8 від 11.02.2019 відповідач повідомив, що підстав для здійснення перерахунку та виплати пенсії відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", немає. Вважає такі дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду з цим позовом (арк. спр.95-117).

Ухвалою суду від 15.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

06.05.2019 до суду поступив відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що позивач проходив дійсну строкову службу з 29.05.1975 по 07.06.1977, а з 23.10.1987 по 23.12.1987 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому, оскільки участь в ліквідації аварії на ЧАЕС відбулась не в період проходження строкової військової служби, підстав для здійснення перерахунку та виплати пенсії відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", немає. Також просив провести розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін (арк. спр. 192-194).

Згідно з ухвалою суду від 07.05.2019 відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін та про залишення позовної заяви без розгляду ( арк. спр. 199-200).

З`ясувавши обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог, так і заперечень, оцінивши і перевіривши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

Відповідно до Посвідчення серії НОМЕР_1 від 02.12.2003, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1 (арк. спр. 4).

Згідно з Довідкою серії МСЕ №298818 від 19.11.2003, ОСОБА_1 довічно встановлено ІІ групу інвалідності з 05.11.2003, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (арк. спр. 42).

Позивач з 05.11.2003 отримує пенсію як особа з інвалідністю 2 групи від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

28 січня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою від 27.12.2018, в якій просив, зокрема, провести перерахунок та виплату пенсії з 01.10.2017, обчисливши її з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", постанови Кабінету Міністрів України №851 від 15.11.2017 (арк. спр. 188-189).

Листом №240/П-8 від 11.02.2019 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що він проходив строкову службу з 29.05.1975 по 07.06.1977, а з 23.10.1987 по 23.12.1987 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому підстав для здійснення перерахунку та виплати пенсії відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", немає, оскільки він брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не в період проходження строкової військової служби (арк. спр. 186).

Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-XII), визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону № 796-XII (в редакції, чинній на момент звернення позивача з заявою та вирішення її відповідачем), особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Враховуючи вищезазначене, ч. 3 ст. 59 Закону № 796-XII передбачає, що її дія (право на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою) поширюється на осіб, які відповідають наступним критеріям:

1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або

2) особа брала участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, або

3) особа брала участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.

Таке право виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох умов:

1) особа має статус особи з інвалідністю;

2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях;

3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.

Довідкою від 17.04.2019 №102 Волочиського районного комісаріату Міністерства оборони України стверджено, що ОСОБА_1 дійсно проходив строкову службу в Збройних Силах в період з 29 травня 1975 року по 07 червня 1977 року (арк. спр. 185).

Згідно з копією Військового білету ОСОБА_1 серії НК № НОМЕР_2 від 29.05.1975, та Архівної довідки галузевого Державного архіву Міністерства оборони України №179/1/4125 від 01.04.2014, позивач в період з 23.10.1987 по 23.12.1987 приймав участь (проходив навчальні збори) в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі військової частини 62008 (арк. спр. 31-41, 170).

Отже, позивач проходив дійсну строкову службу з 29.05.1975 по 07.06.1977, а приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 23.10.1987 по 23.12.1987 (не під час проходження дійсної строкової служби), тому відповідач правомірно відмовив у здійснення перерахунку та виплати пенсії відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" листом №240/П-8 від 11.02.2019.

Зазначена вище правова позиція також викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 11 грудня 2018 року по справі №822/1346/18, від 06 березня 2019 року по справі № 2540/2495/18, від 23 квітня 2019 року по справі №822/1311/18, від 24 квітня 2019 року по справі №806/1867/18.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як наслідок, суд вважає, що немає підстав для задоволення позовних вимог позивача стосовно визнання протиправними дій Головного Управління Пенсійного фонду України Хмельницької області щодо відмови у перерахунку пенсії позивачу та здійснення перерахунку пенсії з 01.10.2017. При цьому, слід враховувати, що згідно ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, якою визначено строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV перерахунок призначеної пенсії провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Як встановлено судом, позивач лише 28 січня 2019 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою від 27.12.2018, в якій просив провести перерахунок та виплату пенсії з 01.10.2017, обчисливши її з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Отже, у разі наявності підстав для цього, відповідний перерахунок міг бути здійснений з 01.02.2019, а не з 01.10.2017, проте у спірному випадку позивач не мав права на призначення/перерахунок вказаної ним пенсії як з 01.10.2017, так і з 01.02.2019.

Також, не підлягає задоволенню вимога щодо визнання дії Головного Управління Пенсійного фонду України Хмельницької області при вирішенні звернення ОСОБА_1 як дискримінаційних, оскільки, доказів дискримінації позивача не надано, і таких не встановив суд.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява N 38722/02)).

Отже, у розумінні Конвенції, засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписи частин 1, 2 ст. 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У Рішенні від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

У своєму Рішенні від 14.12.2011 року N 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 06.09.2012, № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання суду, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту. Відтак, дії (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень при вирішенні звернення громадянина не є дискримінацією, а є предметом позову.

Поряд з цим потрібно враховувати, що згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

25 квітня 2019 року Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі № 3-14/2019(402/19, 1737/19 (N 1-р(II)/2019), яким вирішено: 1) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення "дійсної строкової", яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю; 2) словосполучення "дійсної строкової", що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, вимога ч. 3 ст. 59 Закону № 796-XII щодо участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби втратила чинність з 25 квітня 2019 року, тому суд, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів ОСОБА_1 вважає, що слід застосувати ч.2 ст. 9 КАС України, і зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року) з 25 квітня 2019 року з врахуванням виплачених сум.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Частиною 1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач частково довів позовні вимоги з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі, ч.2 ст. 9 КАС України, згаданих висновків Верховного Суду, практики Європейського суду з прав людини та рішення Конституційного Суду України 25 квітня 2019 року № 3-14/2019(402/19, 1737/19 (N 1-р(II)/2019), що підтверджено доказами, які перевірено судом.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити з 25 квітня 2019 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 10 травня 2019 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 21318350) Головуючий суддя А.І. Петричкович