Рішення № 81635348, 03.05.2019, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/3177/18

Провадження № 2/496/62/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2019 року суддя Біляївського районного суду Одеської області Буран В.М., вивчивши матеріали справи за № 496/3177/18 за цивільним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі - позичальник) про стягнення суми заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22.11.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено генеральний договір про здійснення кредитування 06/95/141, з подальшим внесенням змін та пояснень, а саме: Додаткової угоди № 1 до Генерального договору про здійснення кредитування № 06/95/141 від 22.11.2006 року.

Відповідно до основних положень Генерального договору ПАТ «Укрсоцбанк» надає позичальнику у формі невідновлювальної кредитної лінії окремими частинами, надалі «Транш», а в сукупності «Транші», зі сплатою 14 % річних та комісій, види, розміри та строки сплати, яких визначені в Додатковій угоди в межах максимального ліміту до 45 000, 00 доларів США, з кінцевим терміном погашення 22 листопада 2006 року.

Позивач умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, проте відповідач платежі належним чином не здійснював. В результаті порушень умов кредитного договору, згідно розрахунку станом на 18.06.2018 року, позивач просить стягнути з відповідача 71 150, 69 дол. США., а саме: суму заборгованості за кредитом - 28 997, 42 дол. США., суму заборгованості за відсотками - 39 696, 12 дол. США., суму заборгованості за комісіями - 2 457,15 дол. США.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але в матеріалах справи наявна заява, відповідно якої, представник позивача просить судове засідання провести у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с. 45).

Відповідач у судові засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, шляхом надсилання судових ухвал та повісток на адресу місця реєстрації та розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України згідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК, відзиву на позов до суду не надала (а.с. 42, 44, 47).

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно ст. 280 ч.1 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.11.2006 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», надалі за текстом - «Кредитор» та громадянин України ОСОБА_1 , надалі за текстом - «Позичальник» уклали генеральний договір про здійснення кредитування № 06/95/141, з подальшим внесенням змін та доповнень, а саме: Договір про внесення змін № 1 до Генерального договору про здійснення кредитування № 06/95/141 від 22 листопада 2006 р., Додаткова угода № 1 до Додаткової угоди № 1 від 22.11.2006 року до Генерального договору про здійснення кредитування № 06/95/141 від 22.11.2006 року, Додаткова угода № 1 до Додаткової угоди № 2 від 04.07.2006 року до Генерального договору про здійснення кредитування № 06/95/141 від 22.11.2006 року, Додаткова угода № 1 до Додаткової угоди № 3 від 28.09.2007 року Генерального договору про здійснення кредитування № 06/95/141 від 22.11.2006 року, Додаткова угода № 1 до Додаткової угоди № 4 від 29.11.2007 року до Генерального договору про здійснення кредитування № 06/95/141 від 22.11.2006 року.

22.11.2006 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАН надалі за текстом - «Кредитор» та громадянин України БІБІНА ГАЛИНА ІВАНІВНА, надалі текстом - «Позичальник» уклали Додаткову угоду № 1 до Генерального договору про здійснення кредитування № 06/95/141 від 22 листопада 2006 р., (надалі за текстом -Кредиті договір).

Відповідно до Основних положень Генерального договору Кредитор надає Позичальнику Кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії окремими частинами -«Транш», у а у сукупності «Транші», зі сплатою 14 % річних та комісій, види, розміри та строки сплати яких визнач в п. 6 цієї Додаткової угоди в межах максимального ліміту заборгованості до 45 000,00 доларів США включно, з кунцевим терміном погашення всіх траншів до 22 листопада 2011 року.

В порушення умов договору, відповідач свої зобов`язання належим чином не виконала, в результаті чого виникла заборгованість станом на 18.06.2018 року в розмірі:

- 28 997,42 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 39 696,12 доларів США - заборгованості за відсотками;

- 8 544, 58 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту;

- 11 137, 48 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Однак, банк в цій частині вимог до відповідача не пред`являє.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пункт 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» у рішенні від 17 липня 2008 року Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

У пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, вказано, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Рішенням Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У відповідності зі ст. 80, 81 ЦПК України, судом визначено, що позивачем не надано достатніх доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, як вбачається з матеріалів справи.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України ч. 1 ст. 192 ЦК України.

Згідно ст. 533 ЦК України - грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 року N 14-446цс18 зазначив, що є підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14, у якій зазначено, що, незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є національна валюта України - гривня.

Тобто Верховним Судом України зроблено висновок, що якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов`язань, то з неї стягується сума, визначена в гривневому еквіваленті.

Подібний висновок зроблено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі N 308/3824/16-ц, де вказано, що, незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов`язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.

Однак, в порушення вищезазначених норм, Кредитор лише письмово зазначив у тексті позову про наявність у нього ліцензії на здійснення кредитування в іноземній валюті, що не є достатнім і належним доказом.

Так, згідно ч 5 ст. 177 ЦПК позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

В матеріалах справи наявна роздруківка офіційного курсу гривні станом на 12.07.2018 року за 100 доларів США, який складає 2622,7255 грн. (а.с. 26). Але, з розрахунку вимог банку щодо заборгованості ОСОБА_1 вбачається, що він складений станом на 18.06.20.2018 року та розраховано еквівалент за курсом долару у розмірі 26,315543 грн.

Окрім того, в прохальній частині позову позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості 71 150, 69 доларів США, суд не має права виходити за межі позовних вимог та самостійно визначати еквівалент у національній валюті.

На підставі сукупності зібраних по справі доказів, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 192, 533, 549 ЦК України, ст.ст.2, 4, 11, 13, 15, 16, 80, 81, 9, 128, 177, 223, 247, 263-265, 268, 273, 280-289 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Суддя Буран В.М.