Рішення № 81613032, 08.05.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

08 травня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1728/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також позивач), в інтересах якої звернувся представник позивача – адвокат ОСОБА_2, до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі також відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність УПФУ в м. Сєвєродонецьку, яка полягає у припиненні пенсійних виплат позивачу;

- зобов'язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку поновити пенсійні виплати позивачу з лютого 2019 року.

Також просить допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць, зобов'язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач має статус тимчасово переміщеної особи, знаходиться на обліку у відповідача. З лютого 2019 року у зв’язку з тривалою відсутністю за місцем реєстрації як тимчасово переміщена особа.

Позивач вважає, що, відповідач, припиняючи виплату пенсії, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки не існувало підстав для невиплати йому пенсії (у розумінні статей 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003) та таким чином порушив його конституційні права, а тому звернувся з цим позовом до суду.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 30-32).

30.09.2014 позивач звернувся до УПФУ в м.Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік пенсійної справи.

З 01.08.2014 позивача було взято на облік до УПФУ в м.Сєвєродонецьку.

Пенсія позивачу виплачувалась по 31.01.2019. Розмір пенсії за січень 2019 року - 5675, 56 грн.

З 01.02.2019 було припинено виплату пенсії.

16.01.2019 до УПФУ в м.Сєвєродонецьку надійшов лист від Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради (вих.№261/07 від 15.01.2019) про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на ім’я ОСОБА_1

За даним фактом управлінням було винесено розпорядження від 29.01.2019 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2019. Тому, відповідачем правомірно була припинена виплата пенсії.

Згідно пункту 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі-Порядок), затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365 (далі-Постанова №365), для призначення (відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред’являється оригінал такої довідки.

Зауважуємо про те, що Постанова №365 видана з дотриманням критеріїв, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: з метою удосконалення системи призначення (відновлення) соціальних виплат та здійснення контролю за соціальними виплатами внутрішньо переміщеними особами. Постанова №365 є спеціальним нормативно - правовим актом, виданим на підставі Закону України „Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб”, який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови №365, проект постанови відповідає та узгоджується з Конституцією України, актами законодавства, що мають вищу юридичну силу, а також Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

За таких обставин, УПФУ в м. Сєвєродонецьку вважає свої дії щодо припинення виплати пенсії позивачу правомірними.

Із заявою про поновлення виплати пенсії позивач до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку не звертався.

За таких обставин, УПФУ в м. Сєвєродонецьку вважає свої дії щодо припинення виплати пенсії позивача правомірними, тобто підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні.

Щодо вимоги про поновлення нарахування та виплати пенсії без зазначення кінцевої дати.

Як вбачається з судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 03.06.2014 у справі «ОСОБА_3 проти України»), законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд у цьому ж рішенні також констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни.

З огляду на наведене, покладення на майбутнє зобов’язань діючим законодавством не передбачено.

Тому, УПФУ в м. Сєвєродонецьку вважає, що позовні вимоги повинні містити чітко визначений період (із зазначенням кінцевої дати), у який, як вважає позивач, були порушені його права.

Щодо вимоги зобов’язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення зазначив, що згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Згідно частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

За таких обставин, управління вважає, що не має необхідності зобов’язувати відповідача надавати звіт про виконання судового рішення.

Щодо звернення рішення до негайного виконання слід зазначити, що відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 371 КАС України вказаний пункт стосується випадків прийняття судом рішення про стягнення певних конкретно визначених в грошовому розмірі платежів, в той час як позовними вимогами у цій справі є вимоги про зобов’язання відповідача вчинити певні дії.

За таких обставин, немає правових підстав для звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі.

УПФУ в м. Сєвєродонецьку вважає свої дії правомірними, позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог в повному обсязі.

По справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 08.05.2019. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 768,40 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 1-2).

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до частини дев’ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію у вразі втрати годувальника довічно, про що свідчать пенсійні посвідчення № НОМЕР_1 (арк. спр. 11).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.07.2018 № 25976, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - АДРЕСА_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Кіровськ), АДРЕСА_2 (арк. спр. 13).

За інформацією, виданою управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради від 02.05.2019 № 3207/01, ОСОБА_1 не перебуває на обліку в УПтаСЗН. Довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.07.2018 № 919-25976 на ім’я ОСОБА_1 було скасовано 15.01.2019 на підставі пункту 5 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (у зв’язку з не підтвердженням фактичного місця проживання особи) (арк. спр. 26).

Згідно наданих відповідачем документів судом встановлено таке.

30.09.2014 позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік пенсійної справи (арк. спр. 33).

З 01.08.2014 позивача було взято на облік, про що свідчить розпорядження від 121.10.2014 № 13082 (арк. спр. 33 зворот. бік).

Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 29.01.2019 на виконання частини першої статті 12 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у зв’язку із скасуванням УПтаСЗН Сєвєродонецької міської ради дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №.919025976 від 16.07.2018 та внесенням відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб призупинена виплата пенсії по особовому рахунку № 199816 ОСОБА_1 з 01.02.2019 (арк. спр. 35, 36).

Згідно довідки УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 06.05.2019 № 1761 востаннє ОСОБА_1 отримала пенсію за січень 2019 року в сумі 5675,56 грн. З 01.02.2019 по 31.05.2019 пенсія не нараховувалась та не виплачувалась (арк. спр. 36 зворот. бік).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.

Відповідач в запереченнях пояснив, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування сама по собі є порушенням обов'язкової умови для отримання соціальних послуг відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII. Однак при цьому відповідачем не зазначено частини вказаної статті, оскільки вона має десять частин. Аналіз вказаної статті не дає підстав для підтвердження зробленого відповідачем висновку, оскільки жодна частина не має таких умов. Навпаки, частина перша статті 7 Закону № 1706-VII визначає умови того, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення та на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Як свідчить зміст цієї частини, законодавець розділив окремо поняття «права на пенсійне забезпечення» та «права на отримання соціальних послуг». У зв’язку з чим така позиція відповідача є помилковою. Судом досліджується дотримання відповідачем законодавчо встановлених гарантій реалізації позивачем саме права на пенсійне забезпечення.

Судом встановлено, що довідка внутрішньо переміщеної особи від 16.07.2018 № 25976 ОСОБА_1 на підставі пункту 5 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» скасована 15.01.2019.

Також судом установлено, що Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 29.01.2019 призупинена виплата пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2019.

Відповідач з посиланням на положення Закону № 1706-VІІ робить висновок стосовно того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, що є на думку відповідача законодавчою підставою для припинення виплати пенсії.

Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.

Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

Судом не виявлені колізії між положеннями статті 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як стаття 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення положень частини третьої статті 4 та статті 5 Закону №1058 прийняв розпорядженнями від 26.02.2016 та від 02.11.2016 про припинення виплати пенсії позивачу не на підставі норм законів, а на підставі підзаконних нормативних актів. Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, та безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо припинення пенсійних виплат.

Як наслідок, в наявності підстави для прийняття судом рішення стосовно прийнятого відповідачем розпорядження від 29.01.2019.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об’єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, у зв’язку з чим визнати протиправними та скасувати Розпорядження УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 29.01.2019 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2019..

Як встановлено судом, відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01.02.2019 виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01.02.2019 та виплатити утворену заборгованість.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

В запереченнях відповідач з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «ОСОБА_3 проти України» зазначив про необхідність зазначення кінцевої дати періоду порушення прав позивача, оскільки покладення на майбутнє зобов’язань діючим законодавством не передбачено.

Така позиція відповідача з урахуванням обставин по даній справі є хибною, оскільки адміністративний позов не містить вимог про зобов’язання відповідача вчинити певні дії в майбутньому. Предметом позову є бездіяльність відповідача, яка має місце з травня 2018 року по теперішній час. В разі задоволення позову відповідач не зобов’язується виконувати дії на майбутнє, а спонукається до дій, які він повинен був вчинити в період протиправної бездіяльності та вчиняти дії, які повинні бути виконані станом на момент виплати позивачу пенсії відповідно до норм чинного законодавства.

У зв’язку з чим зазначення кінцевої дати протиправної бездіяльності при даних спірних правовідносинах є недоцільним. Крім того, відповідач заперечує проти позову та продовжує допускати протиправну бездіяльність, що автоматично подовжує її строк.

Позиція відповідача щодо неможливості звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі є хибною, оскільки пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України прямо передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій – у межах суми стягнення за один місяць.

Тобто, вказаною нормою прямо визначена форма рішення суду – «про присудження виплати пенсій». Предметом даного позову є саме зобов’язання відновити виплату пенсії, що безпосередньо відповідає положенням пункту 1 частини першої статті 371 КАСУ. Зобов’язання відновити виплати пенсії є формою стягнення заборгованості в сумі, яка утворилася за період з 01.02.2019.

Як наслідок, в наявності законодавчо визначені підстави для звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 23.04.2019 про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 768,40 гривень до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позов задовольняється, судовий збір у розмірі 768,40 грн. до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5675,56 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком з 01.02.2019.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 29.01.2019 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2019.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2; зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Кіровськ), АДРЕСА_2) з 01.02.2019 виплату та нарахування раніше призначеної пенсії у разі втрати годувальника з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01.02.2019.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5675,56 грн. (п’ять тисяч шістсот сімдесят п’ять гривень 00 коп.)

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_4