Рішення № 81508914, 26.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2019 р. Справа№200/14850/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., при секретарі судового засідання Воліковій О.О., за участю представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МІРТКОМ» до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальність «МІРТКОМ» (далі – позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі – відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (форма Р) № НОМЕР_1 від 25 вересня 2018 року щодо збільшення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 233 878, 75 грн., у тому числі за податковим зобов’язаннями – 187 103,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 46 775, 75 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що на підставі акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами – постачальниками ТОВ «УКСЛАВРЕСУРС» за вересень 2016 року, ТОВ «УКРПРОМ-ОБЛАДНАННЯ» за травень 2017 року, ТОВ «ЛЕГО УНІВЕРС» за листопад 2017 року, яким зроблено висновок про нереальність здійснення господарських операції, податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення про збільшення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 233 878, 75 грн.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства, а висновки акту перевірки не відповідають вимогам законодавства і фактичним обставинам з огляду на те, що первинні документи надані позивачем на підтвердження здійснення витрат та для визначення сум податкового кредити звітних періодів, відповідають вимогам Закону №996-ХІVа відтак є належними доказами здійснення господарський операцій за спірний період.

Ухвалою суду від 26 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.

16 січня 2019 року на електрону адресу суду надійшов відзив на позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «МІРТКОМ» в якому представник відповідача повністю заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що під час проведення перевірки ТОВ «МІРТКОМ» встановлено порушення пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.188.1 ст. 188, пп185.1 ст. 185, п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 187103 грн., в тому числі у деклараціям з податку на додану вартість за вересень 2016 року на суму 124203 грн. Зазначає, що в ході дослідження документів, наданих до перевірки, встановлено, що первинні документи надані не в повному обсязі, а ті, що надані складені з порушенням вимог статті 3 Закону України №996, не мають юридичної сили, не можуть бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість. Крім того, до перевірки не надано: документи, які підтверджують якість товару (сертифікати якості, сертифікати відповідності та ін.); документи, сертифікати якості виробника, які б підтверджували чи відповідає якість придбаного товару вимогам державних і міжнародних стандартів, який їх термін придатності та умови транспортування; будь-які документи, які підтверджують навантаження – розвантаження ТМЦ, до вищезазначених видаткових накладних; документи, що підтверджують оприбуткування отриманих ТМЦ, документи складського обліку (накладні на оприбуткування); довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей та інші документи, у зв’язку з чим неможливо підтвердити фактичне придбання ТМЦ від контрагентів та здійснення фінансово-господарських операцій. Таким чином, не встановлено факту отримання ТМЦ та послуг від ТОВ «УКРСЛАВРЕСУРС», ТОВ «УКРПРОМ-ОБЛАДНАННЯ», ТОВ «ЛЕГО УНІВЕРС» на адресу ТОВ «МІРТКОМ» в періодах вересень 2016 року, травень, червень, листопад 2017 року. Враховуючи вищевикладене, відповідно до баз даних ГУ ДФС України, податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту та витрат підприємства.

Ухвалами суду від 22 лютого 2019 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою суду від 14 березня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 26 березня 2019 року.

Представник позивача про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином до суду не з’явився.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надав пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги та заперечення, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МІРТКОМ» є юридичною особою, зареєстроване 16 березня 2007 року номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань 1 270 102 0000 002372, ідентифікаційний код 34991118, місцезнаходження: 84318, Донецька обл., м. Краматорськ, смт. Білецьке, вул. Софіївська, 103. Перебуває на обліку в ДПІ у м. Краматорську.

У відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності позивача є 24.10 Виробництво чавуну сталі та феросплавів.

03 вересня 2019 року податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «МІТРКОМ» з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками ТОВ «УКРСЛАВРЕСУРС» за вересень 2016 року, ТОВ «УКРПРОМ-ОБЛАДНАННЯ» за травень 2017 року з урахуванням віднесення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у червні 2017 року, ТОВ «ЛЕГО УНІВЕРС» за листопад 2017 року.

За результатами перевірки складено акт від 03 вересня 2018 року № 956/05-99/14-13-34991118, яким встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «МІРТКОМ» пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.188.1 ст. 188, пп185.1 ст. 185, п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 187 103,00 грн., в тому числі у деклараціях з податку на додану вартість за вересень 2016 року на суму 124203,00 грн., за травень 2017 року на суму 13140,00 грн., за червень 2017 року на суму 28440,00 грн., за листопад 2017 року на суму 21320 грн. та занижено суму податку на додану вартість, які підлягає сплаті до бюджету на суму 187 103,00 грн., в тому числі у деклараціях з податку на додану вартість за вересень 2016 року на суму 124203,00 грн., за травень 2017 року на суму 13140 грн., за червень 2017 року на суму 28440,00 грн., за листопад 2017 року на суму 21320,00 грн.

Таким чином, фіскальний орган дійшов висновку про те, що угоди між вказаними контрагентами не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов’язань, а лише для збільшення податкового кредиту.

07 вересня 2018 року позивачем до фіскального органу було подано заперечення на акт перевірки від 03 вересня 2018 року № 956/05-99/14-13-34991118.

20 вересня 2019 року ГУ ДФС у Донецькій області надано відповідь на вказані заперечення до акту перевірки.

25 вересня 2019 року ГУ ДФС у Донецькій області винесено податкове повідомлення-рішення № 007431413, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 233 878, 75 грн., з яких за податковим зобов’язаннями – 187 103,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 46 775, 75 грн.

Позивач оскаржує вищевказане рішення, як таке, що прийняте необґрунтовано, тобто, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення із порушенням норм чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану вартість визначені статтею 180 Податкового кодексу України.

Порядок визначення бази оподаткування встановлений статтею 188 Податкового кодексу України.

Пунктом 188.1. статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1. статті 200 Податкового кодексу України).

Отже, визначення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у звітному періоді залежить від розміру задекларованих податкових зобов’язань та податкового кредиту.

Згідно з пункту 14.1.27 статті 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 статтею 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. а п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

- дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, підставами для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є оплата товарів/послуг та отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 зазначеної статті передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вимоги до податкової накладної встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно якої платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон № 996).

Визначення основних термінів, що вживаються в цьому законі міститься у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні». Згідно цієї статті, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність являє собою бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом встановлено, що 11 січня 2011 року та 05 січня 2016 року між ТОВ «МІРТКОМ» та ТОВ «УКРСЛАВРЕСУРС» укладено відповідно договір лізингу обладнання № 11-01/11 та договір поставки № 05011602-Т.

На підтвердження виконання умов договору позивачем до матеріалів справи надано податкові накладні з ПДВ за вересень 2016 року, видаткові накладні № РН-00000018, № РН-0130902, №РН-0130903, № РН-0150903, № РН-0200907, №РН-0290906, рахунки фактури: № СФ-0000018, № СФ-000031, № СФ-0000032, №СФ-0000037, № СФ-0000045. Про виконання вказаних договорів також свідчать товарно-транспортні накладні: № 07/09/5-1, № 13/09/6-1, № 13/09/21-1, № 15/09/11-1, № 15/09/15-1, № 21/0911-1, № 29/09/16-1 та акт № ОУ-00089 здачі-прийняття робіт (надання послуг). Розрахунок з боку позивача за поставлені товари за договором поставки № 05011602-Т підтверджується платіжними дорученнями: №279 від 08.09.2016, № 286 від 13.09.2016р. № 285 від 13.09.2016, № 291 від 15.09.2016 р. № 305 від 21.09.2016, № 324 від 30.09.2016. Зберігання товарів за вказаним договором підтверджується картками складського обліку матеріалів.

19 травня 2017 року між ТОВ «МІРТКОМ» та ТОВ «УКРПРОМ-ОБЛАДНАННЯ» укладено договір поставки № 19/05-17/01.

На підтвердження виконання умов договору позивачем до матеріалів справи надано податкові накладні № 802 та № 803 від 19.05.2017р., реєстр отриманих податкових накладних, видаткові накладні № 802 № 803 від 19.05.2017р. Про виконання договору також свідчить товарно-транспортна накладна № 1905 від 19.05.2017 р. та акт виконаних робіт від 19.05.2017р. Розрахунок з боку позивача за поставлені товари за договором поставки № 19/05-17/01 підтверджується платіжними дорученнями № 49 від 19.07.2017 р. та № 915 від 20.06.2017 р.

19 липня 2017 року між ТОВ «МІРТКОМ» та ТОВ «ЛЕГО УНІВЕРС» укладено договір поставки № 19/07-2017.

На підтвердження виконання умов договору позивачем до матеріалів справи надано податкову накладну № 4 від 03 листопада 2017 року, реєстр отриманих податкових накладних документами складського обліку, видаткову накладну № 4 від 03 листопада 2017 року, товарно-транспортну накладну від 03 листопада 2017 року. Розрахунок з боку позивача за поставлені товари за договором поставки № 19/07-2017 підтверджується платіжним дорученням № 1282 від 17.11.2017 р.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт наявності у позивача податкових накладних, що підтверджують його право на формування податкового кредиту, а також всіх необхідні первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт отримання та подальшого використання у господарській діяльності товарно-матеріальних цінностей, поставлених за договором з контрагентами позивача. Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій згідно вищевикладених договорів та первинних документів.

Щодо твердження відповідача оформлення товарно-транспортних накладних з порушеннями встановленого порядку та наявності недостовірних даних, суд зазначає наступне.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту № 363 від 14.10.1997 року основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб’єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім’я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Дійсно, надані позивачем товарно-транспортні накладні мають деякі дефекти заповнення.

Разом з цим для позивача товарно-транспортна накладна взагалі не є первинним бухгалтерським документом. Суд погоджується з доводами позивача, оскільки вищенаведеними Правилами перевезення вантажів встановлено, що товарно-транспортна накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Тобто товарно-транспортні накладні є обов’язковим первинним документом у випадку надання послуг перевезення, вона є обов’язковим документом для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Відсутність товарно-транспортних накладних на транспортування продукції в інших господарських операціях не може автоматично свідчити про безтоварність продажу такої продукції за наявності інших належних доказів. Тому певні недоліки складання цих ТТН або їх відсутність не тягне для позивача негативних наслідків.

Суд вважає необґрунтовані послання відповідача на відсутність сертифікатів якості, з огляду на те, що Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 № 28 затверджений Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні. Обов'язкова сертифікація товарів, поставлених ТВ «УКРСЛАВРЕСУРС», ТОВ «УКРПРОМ-ОБЛАДНАННЯ», ТОВ «ЛЕГО УНІВЕРС» вказаним наказом не передбачена, а сам по собі сертифікат якості не є первинним документом, який впливає чи є підставою для формування підприємством податкового кредиту.

Вказана правова позиція підтверджується висновком Верховного суду у постанові від 11.09.2018 р. справа № 804/4787/16.

Щодо посилання відповідача на порушення щодо заповнення видаткових накладних та акту виконання послуг, суд зазначає наступне.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) (далі – Положення).

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, як вбачається з Положення запис про адресу місця складання накладної реквізити покупця у графі «Покупець» не є обов’язковими реквізитами, а отже видаткові накладні та акт виконання послуг, складений у відповідності до вимог чинного законодавства.

Окрім того, на підтвердження реальність господарських операцій до матеріалів справи позивачем було надано картки складського обліку

Суд вважає, безпідставними посилання податкового органу, як на підставу нереальності господарських операцій не підтвердження ланцюгу постачання, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні лише відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Інформація з баз даних АІС «Податковий блок» та податкова інформація щодо контрагентів позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція міститься у численних рішеннях Верховного Суду, в тому числі рішеннях від 06.02.2018 року по справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі №816/809/17.

Таким чином, первинні документи (договори, видаткові накладні, рахунки на оплату, товарно-транспортні та податкові накладні, платіжні доручення), надані позивачем для визначення суми податкового кредиту звітних (податкових) періодів, відповідають вимогам Закону № 996-ХІV та Податкового кодексу України, а від так, є належними та допустимими доказами.

Згідно із частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами для визначення податкового кредиту мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та спричинили реальні зміни майнового стану позивача.

Вищевказана правова позиція відповідає численним висновкам Верховного суду, в тому числі у рішенні від 06.03.2018 року по справі №826/15950/15, які суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 25 вересня 2018 року № 007431413 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято в супереч вимогам Конституції та законів України, не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, з урахуванням принципів адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно платіжного доручення від 20 грудня 2018 року № 2221 позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3658,18 грн., в той час коли за законом необхідно сплатити 3508, 17 грн. (частина 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Таким чином, відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області на користь ТОВ «МІРТКОМ» підлягають судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3508,17 грн.

Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити, що у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону 3674-VI, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «МІРТКОМ» до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 25 вересня 2018 року щодо збільшення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 233 878,75 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39406028) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МІРТКОМ» (код ЄДРПОУ 34991118) судовий збір у розмірі 3 508 (три тисячі п’ятсот вісім) гривень 17 копійок.

Вступну та резолютивну частини рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті 26 березня 2019 року.

Повний текст рішення складено 05 квітня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Грищенко Є.І.