Рішення № 81315847, 10.04.2019, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/4164/16-ц

2/405/712/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2019 Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі

головуючої судді: Шевченко І.М.

з участю секретаря : Фришко А.Ю.

представника позивача : ОСОБА_1

представника відповідача : ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просив розірвати кредитний договір № 05-101219708-Ф, укладений 25.06.2008 року між ним та ВАТ АБ «Укргазбанк»; застосувати наслідки розірвання вказаного кредитного договору шляхом зняття заборони відчуження будинку загальною площею 83,9 кв.м, житловою 51.1 кв.м, що розташований в м. Кіровограді (тепер Кропивницький) по вулиці Чайковськго, 46 та прилегла земельна ділянка загальною площею 484,8 кв.м, що належить ОСОБА_4, яка накладена договором іпотеки 25.06.2008 року за реєстровим № 5069, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_5

19.12.2016 року представником позивача подано зміни до позовної заяви, відповідно до яких позивач просить визнати недійсним кредитний договір № 05-101219708-Ф, укладений 25.06.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_6. Обгрунтовуючи позовні вимоги представник посилається на вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансовий послуг», норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», та зазначає, що згідно з п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Банки зобов’язані в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов’язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб’єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (права споживача або небезпеки, що йому загрожує) передбачено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Банком інформацію про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту позичальнику, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, не надано. Детальний розпис загальної вартості кредиту відсутній. Тобто, відсутня така істотна умова договору як ціна. Відповідно до п. 3.6 Правил банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Проте у п.1.2 кредитного договору визначено, що комісія за відкриття позичкового рахунку - 2,5 % від суми кредиту, зазначеної в п.п. 1.1., що становить 875,00 доларів. Оплата здійснюється у день укладання цього договору, згідно п. 1.4 договору комісія за аналіз ліквідності забезпечення складає 600 грн., оплата здійснюється у день укладання цього договору, а тому умови договору суперечать вимогам законодавства і договір має бути визнано недійсним.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала, посилаючись на обставини, викладені в змінах до позовної заяви та просила позов задовольнити. Пояснила, що підставою позову є введення в оману споживача, тобто позивача ОСОБА_3 щодо умов кредитування, а тому укладений договір має бути визнано недійсним.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, суду надано відзив на позов та додаткові пояснення і посилаючись на викладені в них обставини, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 зазначив, що представником позивача не надано жодних обґрунтувань введення в оману банком споживача, він мав можливість вибрати іншу банківську установу та не підписувати укладений договір. Позивач підписав договір, погодився з його умовами і виконував тривалий час, а відтак відсутні умови для визнання договору недійсним.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення, під якими розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, право вибору способу судового захисту належить позивачеві і такі способи захисту визначені законом, при цьому способи захисту цивільних прав та інтересів судом встановлені ч.1 ст.16 ЦК України.

Загальні положення про правочини визначені ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з рахуванням вимог цього Кодексу, іншихактів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Крім цього, ч. 2, 3 статті 533 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент іноземної валюти, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Судом встановлено, що 25.06.2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_3 був укладено кредитний договір № 05-101219708-Ф. Пунктом 1.3 договору визначено, що банк надає позичальнику кредит в сумі 35 000,00 доларів США. Кредит надається на строк з 25.06.2008 року по 24.06.2028 року із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,8 % річних. Кредит наданий позичальнику на задоволення споживчих потреб (п.1.5 договору) та під поруку ОСОБА_7 згідно договору поруки № 05-101219708-Ф-1 від 25.06.2008 року та ОСОБА_8, згідно договору поруки № 05- I .219708-Ф-2 від 25.06.2008 року.

Відповідно до п. 3.3.3 та п. 3.3.4 кредитного договору, позичальник зобов’язався: повернення суми кредиту здійснювати щомісячно з 1-ого по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/240 від суми отриманого кредиту, що становить 145,83 доларів США, а останній платіж сплачується не пізніше 24.06.2028 року; сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно, виходячи з 14,8 % річних, не пізніше 10 числа місяця, слідуючого за місяцем нарахування процентів, або в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання цього договору.

У відповідності до п.3.1.10 кредитного договору, на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховуються, виходячи із 15,8% річних, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості.

Відповідно до п. 3.3.4 кредитного договору позичальник зобов’язався у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом сплачувати проценти за користування кредитом виходячи з процентної ставки, встановленої п.3.1.10 цього договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом та пеню у розмірі 0,1 від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

Крім того, в забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 25.06.2008 року було укладено договір іпотеки, майновим поручителем позичальника ОСОБА_3 виступив ОСОБА_4 банком прийнято в іпотеку будинок загальною площею 83,9 кв.м., житловою площею 51,1 кв.м., що розташований за адресою: м. Кіровоград, пров. Чайковського, № 46 та прилегла земельна ділянка загальною площею 484,8 кв.м.

Приватним нотаріусом кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_5 накладено заборону на відчуження вказаного житлового будинку з надвірними будівлями по провулку Чайковського, 46 м. Кіровограда (тепер Кропивницький), який належить ОСОБА_4 за реєстровим № 5071.

За правилами частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання спірних договорів, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання спірних договорів, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання кредитного договору, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом статті 1054 ЦК України та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов'язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до розділу 1 кредитного договору № 05-101219708-Ф істотні умови цього договору викладені у даному розділі. Суд приходить до висновку, що позивач, відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживача», був ознайомлений із умовами кредитування, інформацією щодо сукупної вартості кредиту, порядком погашення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, графіком платежів, загальним розміром вказаних сум та розміром сукупних витрат, необхідних для укладення кредитного договору, про що свідчить його підпис на кредитному договорі та виконання договору протягом певного часу.

Як зазначено представником позивача ОСОБА_3 виконував умови договору та сплачував на його виконання суми, що значно перевищували нараховану заборгованість та проценти, але має наявну заборгованість, так як умови укладеного договору не містять реальної процентної ставки, яка точно дисконтує майбутні грошові платежі та абсолютного значення подорожчання кредиту,позивальнику перед укладенням кредитного договору № 05-101219708-Ф від 25.06.2008 року не надано повної інформації стосовно орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуги з оформлення договору про надання кредиту для споживача, як це передбачено п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

З цих питань, ухвалою суду від 22.06.2017 року за клопотанням представника позивача по справі призначенасудова економічна експертиза.

Відповідно до висновку № 2686 від 14.11.2018 року судового експерта ОСОБА_9 за результатами проведення судово-економічної експертизи по даній справі реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору № 05-101219708-Ф від 25.06.2008 року - 19,43%; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення – 61 138,17 дол. США. В результаті проведених розрахунків, виходячи з наданих на експертизу документів та керуючись умовами на момент укладення кредитного договору № 05-101219708-Ф від 25.06.2008 року, при умові виконання розрахунку платежів в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США за період з 25.06.2008 року по 23.05.2016 року із застосуванням в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 23.05.2016 року, встановлена сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) складає: 43,49% ; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення – 961 152,40 грн.

Як зазначив експерт, згідно наявних матеріалів, порядок обчислення процентних доходів, застосованої банком методики нарахування процентів, в повній мірі не узгоджується з умовами кредитного договору № 05-101219708-Ф від 25.06.2008 року та п.3.1. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року. Не можливо в повній мірі встановити розміри документально обґрунтованих щомісячних платежів, в тому числі за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами на момент укладення кредитного договору.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на введення його в оману банком. З цього приводу судом відмічається наступне.

Частинами першою-третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману передбачені статтею 230 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статті 203ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Вказана правова позиція закріплена в постановах Верховного Суду в справах № 61-9746ск18 та № 61-32932ск18.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Згідно з пунктом 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, які були чинними на час укладення між сторонами спірного договору, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Як вбачається з кредитного договору № 05-101219708-Ф від 25.06.2008 року відповідно до пункту 7.5 позичальнику надана інформація щодо сукупної вартості кредиту у додатку № 1, що є невід’ємною частиною цього договору і він з нею ознайомився.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також - можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

З висновку експерта вбачається, що банком не була надана позичальнику повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту в частині, що стосується реальної процентної ставки, яка є вищою, ніж зазначена у графіку платежів, інші умови кредитного договору відповідають нормам діючого законодавства, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним, відсутності підстав щодо нечесної підприємницької практики чи введення позичальника в оману.

У випадку сплати процентів за користування кредитом у більшому розмірі, ніж той. що передбачений умовами договору, позичальник має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору № -5-101219707 від 25.06.2008 року.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати по справі за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 7, 12, 17, 18, 76, 141, 259, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Судові витрати по справі вважати фактично понесеними за рахунок сторін.

Рішення в повному обсязі виготовлене 22.04.2019 року.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, прож. ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач:ПАТ АБ «Укргазбанк», 01004 м. Київ, вул. Червоноармійська, 39, код ЄДРПОУ 23697280.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда ОСОБА_10