Рішення № 81275951, 18.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 квітня 2019 року Справа № 0840/3691/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Макарова, 109-Г)

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 25)

про визнання протиправними та скасування припису та постанов,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі – позивач або ФОП ОСОБА_1В.) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі – відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень від 06.08.2018 № ЗП 1491/582/АВ/П, постанови від 28.08.2018 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ІП-1 ФС про накладення на позивача штрафу в розмірі 3723,00 грн. та про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ІП-2 ФС про накладення на позивача штрафу в розмірі 223380,00 грн.

Ухвалою суду від 05.09.2018 відкрито провадження в адміністративній справі №0840/3691/18 та призначено підготовче засідання на 01.10.2018.

Протокольною ухвалою суду від 01.10.2018 відкладено підготовче засідання до 25.10.2018.

Ухвалою суду від 25.10.2018, за клопотанням представника позивача, прийнято до розгляду заяву про зміну позовних вимог, якою уточнено підстави позову.

Ухвалою суду від 25.10.2018, за клопотанням представника позивача, викликано свідків; продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання до 28.11.2018.

Протокольною ухвалою суду від 28.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в цей же день; оголошено перерву до 27.12.2018.

Ухвалою суду від 27.12.2018, за клопотанням представників сторін, зупинено провадження у справі до 12.02.2019 для надання їм часу для примирення.

Ухвалою суду від 12.02.2019 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.02.2019 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову та зупинено стягнення у виконавчому провадженні №57571952, відкритому на підставі постанови Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 28.08.2018 № ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ІП-1 ФС, до набрання законної сили судовим рішенням по справі №0840/3691/18.

Протокольною ухвалою суду від 12.02.2019 задоволено заяви представників сторін про розгляд справи у порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваними постановами відповідачем накладено штраф за порушення трудового законодавства, а саме здійснення виплати заробітної плати один раз на місяць та допуск до роботи без укладення трудового договору. Позивач не погоджується з такими висновками органу Держпраці, оскільки з працівниками укладено цивільно-правові договори, які відповідають вимогам законодавства України; крім того, до початку проведення інспекційного відвідування з ними укладено трудові договори. Крім того, ОСОБА_1 перебуває за межами України, в ОСОБА_2, жодних договорів самостійно не укладав, а від його імені діяв представник за довіреністю. Також зазначає, що ФОП ОСОБА_1, як податковим агентом, сплачено усі податки та збори за вказаними угодами. За таких обставин, просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позов не визнав, надав відзив, в якому зазначає про те, що в цивільно-правових договорах, укладених позивачем з працівниками, вбачаються ознаки трудових договорів, а саме предметом договорів є надання послуг «бухгалтер» та «бармен» відповідно. Зазначені дії є процесом праці, а не його результатом, при цьому у даних договорах відсутні обсяги робіт. Відповідно до пояснень бармена вона підпорядковується режиму роботи, пройшла вступний інструктаж із охорони праці, що притаманно трудовим відносинам. Крім того, встановлено, що виплата заробітної плати здійснюється один раз на місяць, зокрема заробітна плата працівникам ОСОБА_3, ОСОБА_4 за липень 2018 року здійснена 30.07.2018 без нарахування та виплати авансу. Також при звільненні ОСОБА_5 не виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки. У задоволенні позову просить відмовити.

Частиною 3 статті 194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

За правилами, встановленими ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи заяви представників сторін, розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зареєстрований в якості фізичної особи – підприємця.

На підставі наказу Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 01.08.2018 №1214 «Про проведення інспекційного відвідування», направлення від 02.08.2018 №584 відповідачем у період часу з 03.08.2018 по 06.08.2018 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за адресою здійснення підприємницької діяльності – 71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Макарова, 109-Г, готель «Рута», за результатами якого складено акт від 06.08.2018 №ЗП1491/582/АВ. Інспекційне відвідування проведено в присутності уповноваженої особи ОСОБА_6

В ході перевірки встановлено наступні порушення:

- частин 1, 2 ст. 115 Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», а саме здійснення виплати заробітної плати один раз на місяць, зокрема працівникам ОСОБА_3, ОСОБА_4 за липень 2018 року здійснено виплату заробітної плати 30.07.2018 без нарахування та виплати авансу; працівнику ОСОБА_5 при звільненні за період роботи з 13.06.2018 по 10.07.2018 не нарахована та не виплачена компенсація за невикористані нею дні щорічної відпустки;

- частини 1 ст. 24 Кодексу законів про працю, а саме в цивільно-правових договорах від 12.06.2018, укладених між ОСОБА_7, ОСОБА_8 як виконавцями та ФОП ОСОБА_1 як замовником вбачаються ознаки трудових договорів. Предметом договорів є надання послуг «бухгалтера» та «бармена» відповідно; зазначені дії є процесом праці, а не його результатом, при цьому у договорах відсутні обсяги робіт. Відповідно до пояснень ОСОБА_8 вона підпорядковується режиму роботи готелю. Працівники пройшли вступний інструктаж з охорони праці, що притаманно трудовим відносинам. З огляду на викладене, встановлено допуск до роботи ОСОБА_7, ОСОБА_8 без укладення трудового договору.

06.08.2018 відповідачем винесено припис №ЗП1491/582/АВ/П, яким ФОП ОСОБА_1 зобов’язано усунути виявлені в ході проведення інспекційного відвідування порушення до 31.08.2018.

За наслідками перевірки складено протоколи про адміністративні правопорушення від 06.08.2018 №ЗП1491/582/АВ/П/ПТ1 та №ЗП1491/582/АВ/П/ПТ2 відносно ФОП ОСОБА_1, які оскаржено ним до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області. Постановою від 11.10.2018 по справі №310/6530/18 судом повернуто на доопрацювання справу про притягнення ФОП ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частинами 1, 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В обґрунтування постанови зазначено, що до відповідальності притягнуто особу, яка згідно з наданими письмовими поясненнями на момент складення протоколів була відсутня та перебувала за межами України.

Постановами від 28.08.2018 на позивача накладено штрафи, а саме:

- №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС – за порушення вимог частини першої, другої статті 115 Кодексу законів про працю, частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці» - у розмірі 3 723,00 грн.;

- №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС – за порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю – у розмірі 223 380,00 грн.

Не погоджуючись з даними приписом та постановами, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об’єкт відвідування) (далі – Порядок №295).

Пунктом 2 Порядку №295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до пп. 6 п. 5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться за інформацією: Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу.

Згідно пп. 1 п. 11 Порядку №295, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об’єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Відповідно до п.19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Згідно п. 20 Порядку №295, акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об’єкта відвідування або його уповноваженим представником.

З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для винесення постанови від 28.08.2018 №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС став висновок відповідача про допущення до роботи без укладання трудового договору працівників ОСОБА_7 та ОСОБА_8, чим порушено вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП).

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Приписами пункту 8 Порядку № 590 визначено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Визначальним для вирішення правомірності постанови від 28.08.2018 №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС є наявність ознак трудових правовідносин між ФОП ОСОБА_1 та працівниками ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.06.2018 між ОСОБА_1 (Замовник) та ОСОБА_7 (Виконавець) укладено договір надання послуг №1, відповідно до умов якого Виконавець зобов’язується надати Замовнику послуги, вказані в п. 1.2 даного договору, а замовник зобов’язується сплатити замовлені послуги (п. 1.1 Договору). Виконавець зобов’язується надати наступні послуги: бухгалтер (п. 1.2 Договору).

До Договору надано акти приймання-передачі виконаних робіт (а.с. 38, 39), відповідно до яких виконавцю сплачено кошти за послуги «нарахування з/плати, подання звітності» за чотири дні – 15.06.2018, 19.06.2018, 22.06.2018, 28.06.2018.

В подальшому, за заявою ОСОБА_7 від 17.07.2018 про прийняття на сезонну роботу бухгалтером в готель «Рута», наказом від 18.07.2018 №4 останню прийнято на сезонну роботу бухгалтером та укладено трудовий договір від 19.07.2018 №01. Слід зазначити, що в трудовому договорі зазначено, що працівник приймається на роботу на посаду адміністратора готелю (п. 2.1 Договору; а.с. 40).

Також, 12.06.2018 між ОСОБА_1 (Замовник) та ОСОБА_8 (Виконавець) укладено договір надання послуг №2, відповідно до умов якого Виконавець зобов’язується надати Замовнику послуги, вказані в п. 1.2 даного договору, а замовник зобов’язується сплатити замовлені послуги (п. 1.1 Договору). Виконавець зобов’язується надати наступні послуги: бармен (п. 1.2 Договору).

До Договору надано акти приймання-передачі виконаних робіт (а.с. 45, 46), відповідно до яких виконавцю сплачено кошти за послуги «роздрібна торгівля» за п’ять днів – 17.06.2018, 19.06.2018, 23.06.2018, 28.06.2018, 30.06.2018.

В подальшому, за заявою ОСОБА_8 від 17.07.2018 про прийняття на сезонну роботу барменом в готель «Рута», наказом від 18.07.2018 №5 останню прийнято на сезонну роботу барменом та укладено трудовий договір від 18.07.2018 №05.

17.07.2019 ФОП ОСОБА_1 до податкового органу подано повідомлення про прийняття працівника на роботу, серед яких зазначено ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Разом з тим, жодним пунктом договорів про надання послуг від 12.06.2018 №1 та №2 не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні відображатися в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

Разом з тим, незважаючи на показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що вони у червні 2018 року працювали лише кілька днів, не дотримуючись при цьому графіка роботи та не проходячи інструктажу з охорони праці, матеріали справи не містять доказів того, що зазначені особи організовували самостійно свою роботу, виконували її на власний ризик та розсуд, а не були підпорядковані відповідній посадовій особі, у даному випадку – позивачу.

На обґрунтування позовних вимог позивач також посилається на те, що угоди, укладені із громадянами є дійсними і в судовому порядку протилежне не доведено.

З цього приводу суд зазначає, що звернення до суду щодо оспорювання зазначених угод не є обов'язковим, оскільки контролюючий орган - відповідач по справі, їх не оспорює, а лише за їх змістом та характером відносить до трудових угод, що на думку суду, є обґрунтованим та правомірним.

Щодо посилань позивача на те, що він на час укладення договорів про надання послуг та проведення інспекційного відвідування перебував за межами України, а від його імені діяв представник за довіреністю ОСОБА_6 суд зазначає, що у відповідності до Порядку №509 штрафи за порушення законодавства про працю та зайнятість населення застосовуються до суб'єктів господарювання та роботодавців, а отже саме ОСОБА_1, як фізична особа – підприємець, яка здійснює підприємницьку діяльність у готелі «Рута», несе відповідальність за порушення трудового законодавства.

За таких обставин справи, суд погоджується з висновком відповідача про недотримання позивачем у межах спірних правовідносин вимог статті 24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а відтак постанова про накладення штрафу уповноваженими особами від 28.08.2018 №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС є правомірною.

Щодо правомірності постанови від 28.08.2018 №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС, якою застосовано штраф за здійснення виплати заробітної плати один раз на місяць, зокрема працівникам ОСОБА_3, ОСОБА_4 за липень 2018 року здійснено виплату заробітної плати 30.07.2018 без нарахування та виплати авансу; працівнику ОСОБА_5 при звільненні за період роботи з 13.06.2018 по 10.07.2018 не нарахована та не виплачена компенсація за невикористані нею дні щорічної відпустки слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першою статті 83 КЗпП встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з цим, позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів, які б спростовували факти виплати заробітної плати за липень 2018 року працівникам ОСОБА_3, ОСОБА_4 без нарахування та виплати авансу, а також не нарахування та не виплату працівнику ОСОБА_5 при звільненні за період роботи з 13.06.2018 по 10.07.2018 компенсації за невикористані нею дні щорічної відпустки.

За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність постанови від 28.08.2018 №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС та відсутність підстав для її скасування.

Щодо правомірності припису про усунення виявлених порушень від 06.08.2018 № ЗП 1491/582/АВ/П суд зазначає, що у відповідності до пункту 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень обєкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

З огляду на підтвердження в ході розгляду справи фактів допущення ФОП ОСОБА_1 порушень вимог законодавства про працю, припис від 06.08.2018 № ЗП 1491/582/АВ/П також є правомірним та не підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 18.04.2019.

Суддя Ю.П. Бойченко