Рішення № 81273973, 16.04.2019, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/7204/17

Провадження №2/265/53/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2019 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Костромітіної О. О.,

за участю секретаря судового засідання Мамаєвої С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу № 265/7204/17 за позовом Маріупольського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення сум отриманої допомоги по безробіттю,

за участю:

представників позивача – ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_5,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 27 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до позивача з заявою про надання статусу безробітної, на підставі якої останній було надано такий статус з 27 червня 2017 року. В той же час відповідачку було ознайомлено під підпис з правами та обов’язками зареєстрованого безробітного, визначеними Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Однак під час реєстрації відповідача як безробітного остання надала недостовірні дані щодо свого останнього місця роботи, внаслідок чого незаконно отримувала допомогу по безробіттю.

Так за Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним було проведено перевірку та складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, за яким встановлено, що відповідач працював за угодами цивільно-правового характеру з 23 травня 2017 року по 2 червня 2017 року в ДРЦОЯО, про що не повідомив при реєстрації в Центрі зайнятості. Відповідно до цього відповідачці було з 26 вересня 2017 року припинено виплату допомоги по безробіттю з припиненням її реєстрації як безробітної та вирішено повернути сплачені останній кошти з 27 червня 2017 року по 25 вересня 2017 року в сумі 6265,16 грн.

Посилаючись на положення Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а також на «Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу», представник позивача вказував, що відповідачка повинна відшкодувати завдані збитки позивачу в сумі 6265,16 грн. за надані нею неправомірні дані через факт невиконання нею своїх обов’язків, внаслідок чого їй було призначено та виплачено допомогу по безробіттю, що є законною підставою для повернення суми незаконно отриманої допомоги останньою, оскільки відповідачка не бажає виконати добровільне повернення отриманих коштів по безробіттю.

Відповідачка подала суду відзив на позов, в якому вказувала, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи та через звільнення 31 травня 2017 року з останнього місця роботи 27 червня 2017 року була вимушена звернутись до Маріупольського центру зайнятості для надання статусу безробітної. При цьому за час роботи у школі вона була направлена інструктором на Зовнішнє незалежне оцінювання інструктором. Так сталось, що останнім днем роботи на ЗНО був вже після офіційного звільнення з посади вчителя у школі. Не заперечувала укладення нею відповідного договору. Однак не приділила уваги такому договору при зверненні до Центру зайнятості, бо відповідних записів у трудовій книжці її не було, а останнім місцем роботи зазначена школа, тому вважала, що саме це є останнім її місцем роботи. Умислу приховувати цю інформацію не мала на меті, не розуміла важливість такої інформації про роботу інструктором до звернення до центру зайнятості. Не заперечувала, що їй заплатили за таку роботу інструктором вже, коли вона мала статус безробітної. Розуміючи, що формально вона порушила правила реєстрації статусу безробітного, вказувала однак, що скоїла це з необережності та необізнаності правових наслідків цього.

У відповіді на відзив представник позивача зазначав, що відповідачка фактично визнала свою неправомірну поведінку шляхом надання недостовірних даних про останнє місце роботи, внаслідок чого існують усі підстави для задоволення заявленого позову.

Представник відповідачки подала заперечення на відповідь на відзив позивача, де вказувала, що при зверненні до позивача відповідачка надала трудову книжку із записами про останнє місце роботи, Маріупольська школа № 41, з якої вона була звільнена 31 травня 2017 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України. При цьому ОСОБА_1, працюючи вчителем, не мала можливості відмовитись від пропозиції керівництва навчального закладу, взяти участь у проведенні ЗНО та не розуміла наслідків укладення такої цивільно-правової угоди. Єдиний соціальний внесок з нарахованої відповідачці винагороди не утримувався. Таким чином разове надання послуг при проведенні ЗНО, за яке ОСОБА_1 отримала винагороду у розмірі 385,12 грн., не може вважатись її останнім місцем роботи. Також позивачем не доведено значення для виплати допомоги по безробіттю неповідомлення ОСОБА_1 про надання нею послуг під час своєї основної роботи. Тому Маріупольським міським центром зайнятості не доведено, що ОСОБА_1 умисно не виконувала свої обов’язки та зловживала ними, через що у задоволені позову слід відмовити.

В судовому засіданні представники позивача, які діють на підставі довіреностей, на задоволенні позовних вимог наполягали, вказуючи при цьому, що при повідомленні відповідачкою інформації про її роботу інструктором на ЗНО, ОСОБА_1 все одно отримала б статус безробітного, та навіть їй було б призначено виплати по безробіттю у більшому розмірі ніж вона отримувала.

Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні, не визнаючи заявлені вимоги, підтримавши заперечення свого представника, вказувала, що при зверненні нею до центру занятості їй було роз’яснено представниками позивача необхідність вказати лише останнє місце роботи, що вона й зробила, надавши свою трудову книжку на підтвердження. Натомість їй не пояснювали про те, що також слід вказувати укладені нею цивільно-правові договори. Також персональну карту щодо неї заповнював працівник центру зайнятості, який її також не питав про те, чи вона виконувала іншу роботу, ніж у школі.

Представник відповідачки, заперечуючи проти задоволення позову, вказувала, що позивачем не доведено умисних дій ОСОБА_1 щодо неповідомлення останньою про виконувану нею роботу. Тим більш, що необхідність повідомити про іншу роботу, ніж у школі їй ніхто не роз’ясняв. Наголошувала, що відповідачці вже було припинено проведення виплат, тому ще й стягнення проведених та по своїй суті законних виплат по безробіттю немає.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 червня 2017 року відповідачка звернулась із заявами до Маріупольського центру зайнятості за наданням їй статусу безробітного та призначення виплати по безробіттю, у яких поставила підпис, що її було ознайомлено із правами та обов’язками зареєстрованого безробітного та відповідальність за подання недостовірних даних та документів для прийняття рішення щодо наданням їй статусу безробітного за Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (а. с. 6).

На підставі цього на ОСОБА_1, як на внутрішньо переміщену особу, що також підтверджується відповідною довідкою № НОМЕР_1, представником позивача, ОСОБА_6, було заведено персональну карту безробітного, де в графі «3. Інформація про останній вид діяльності» зазначено, що ОСОБА_1 працювала на посаді вчителя до 31 травня 2017 року, після чого була звільнена на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України через закінчення строку трудового договору, що також підтверджується додатком № 3 до персональної картки, де вбачається, що відомості про останній вид діяльності були занесені у картку на підставі трудової книжки ОСОБА_1 (а. с. 7, 11, 27).

Відповідно до наказу від 3 липня 2017 року ОСОБА_1 було надано статус безробітного з 27 червня 2017 року та призначено допомогу по безробіттю й розпочато її виплату (а. с. 13).

В той же час відповідно до інформації Донецького регіонального центру оцінювання якості освіти ОСОБА_1 на підставі договору про надання послуг від 23 травня 2017 року по 2 червня 2017 року надавала послуги інструктора на пунктах тестування. Вказаний договір було розірвано 2 червня 2017 року, оплата за яким була здійснена лише у липні 2017 року (а. с. 12).

Вказана інформація також підтверджується договором від 23 травня 2017 року, укладеним між Донецьким регіональним центром оцінювання якості освіти та ОСОБА_1, за умовами якого відповідачка не сплачує страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та не має прав на отримання допомоги з фонду соціального страхування (а. с. 12).

На підставі цього повідомлення представниками позивача було проведено розслідування та актом № 1250 від 26 вересня 2017 року було встановлено, що при вирішенні питання про надання їй статусу безробітного ОСОБА_1 не повідомила про те, що працювала за цивільно-правовою угодою в травні-червні 2017 року, тобто це було останнє місце роботи ОСОБА_1, за що остання отримала у липні 2017 року дохід з відрахуванням податків та зборів в сумі 385,12 грн., що також підтверджується розрахунковою відомістю за липень 2017 року. При цьому ОСОБА_1 пояснювала, що вона не розуміла, що надання нею послуг інструктором на ЗНО є її останнім місцем роботи (а. с. 14, 15).

Відповідно до наказу від 26 вересня 2017 року було припинено реєстрацію ОСОБА_1, як безробітної через встановлення факту подання нею недостовірних даних та документів для призначення статусу безробітного згідно із абзацом 19 пп. 1 п. 37 Порядку та вирішено повернути кошти по безробіттю, виплачені ОСОБА_1 в сумі 6265,16 грн., що також підтверджується довідкою від 26 вересня 2017 року (а. с. 13, 16).

На підставі ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», яка містить визначення термінів, вбачається, що зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно; а робоче місце - місце, на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту);

За ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» відносини у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», іншими актами законодавства.

При цьому згідно із п. 7 ч. 1 ст. 5, п. 1 ч. 1 ст. 9, п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про зайнятість населення» держава гарантує у сфері зайнятості соціальний захист у разі настання безробіття та забезпечує реалізацію політики у сфері зайнятості населення шляхом соціального захисту громадян у разі настання безробіття, оскільки кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття.

Відповідно до п. 7 ч. 2 та п. 14 ч. 3 ст. 15 Закону України «Про зайнятість населення» метою державної політики у сфері зайнятості населення є забезпечення соціального захисту осіб у разі настання безробіття та основними напрямами державної політики у сфері зайнятості населення є забезпечення ефективного та цільового використання коштів, спрямованих на реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення.

За ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» фінансування заходів щодо реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснюється також за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно із п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус безробітного надається таким особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

За змістом ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними.

На підставі п. 4 ч. 2 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні зобов'язані інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у ч. 1 ст. 45 цього Закону.

Так з п. 8 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

За ч. 2 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

Так відповідно до п. 1 «Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу», затвердженого постановою КМУ від 20 березня 2013 року № 198 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок реєстрації безробітних), він визначає процедуру реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, центром зайнятості державної служби зайнятості (далі - центр зайнятості).

На підставі п. 3 «Реєстрація безробітних» Порядку реєстрації безробітних вбачається, що під час проведення реєстрації працівник центру зайнятості заповнює в Єдиній інформаційно-аналітичній системі державної служби зайнятості персональну картку, в якій зазначаються персональні дані безробітного (прізвище, ім'я та по батькові, зареєстроване місце проживання чи перебування, число, місяць та рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків), відомості про останнє місце роботи або вид діяльності згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» (за якою до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством), підстава для припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці або іншого виду діяльності, що підтверджено документально. При цьому внутрішньо переміщені особи пред'являють довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та надають її копію.

Суд зазначає, що відповідно до пп. 6 п. 7 Порядку реєстрації безробітних підставою для відмови у наданні статусу безробітного є неповернення особою коштів, отриманих за період попередньої реєстрації, що припинена на підставі, в тому числі абз. 19 пп. 1 п. 37 Порядку реєстрації безробітних, за яким центр зайнятості припиняє реєстрацію з дня встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг, що мав місце протягом періоду реєстрації.

При цьому суд вказує, що у Порядку реєстрації безробітних відсутня така підстава для припинення реєстрації безробітного, як факт отримання особою, яка набула такий статус, виплат за минулий час.

Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Також за ч. 6 ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та цього Закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. При цьому сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

На підставі п. 4 Постанови КМУ від 18 листопада 2015 р. № 985 «Про упорядкування умов оплати праці працівників Українського центру оцінювання якості освіти та регіональних центрів оцінювання якості освіти» було дозволено Українському центру оцінювання якості освіти та регіональним центрам оцінювання якості освіти залучати до роботи професіоналів і фахівців шляхом укладення цивільно-правових угод.

Відповідно до пп. 3 п. 3 «Порядку залучення педагогічних, наукових, науково-педагогічний працівників та інших фахівців до проведення зовнішнього незалежного оцінювання», затвердженого Постановою КМУ від 15 квітня 2015 року № 222 (далі - Порядок проведення ЗНО), залучення працівників здійснюється регіональними центрами для роботи у тимчасових пунктах, утворених з метою проведення зовнішнього оцінювання за пропозиціями місцевих органів управління освітою, навчальних закладів відповідно до замовлень регіонального центру - для роботи в пунктах проведення зовнішнього оцінювання та пунктах перевірки.

За п. 18, 19, 20 Порядку проведення ЗНО на час залучення до проведення зовнішнього оцінювання за працівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата за їх основним місцем роботи, з якими укладаються цивільно-правові договори та за надання послуг, передбачених цивільно-правовим договором, якими після оформлення в установленому порядку акта приймання-передачі виконаних робіт таким працівникам нараховується винагорода відповідно до схеми розрахунку оплати праці педагогічних, науково-педагогічних працівників та професіоналів, фахівців, які залучаються до проведення зовнішнього оцінювання та не перебувають у штаті Українського та регіональних центрів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України.

На підставі викладених норм матеріального права, враховуючи правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що у судовому засіданні представниками позивача не було доведено ані вини ОСОБА_1, ані недобросовісності з її боку при набутті нею статусу безробітного у Маріупольському центрі зайнятості.

Так судом було встановлено, що жодними доказами не доведено, що ОСОБА_1 була обізнана про необхідність зазначення не лише місця своєї основної роботи, а й іншого виду діяльності, за який вона отримувала дохід, при зверненні відповідачки до Маріупольського центру зайнятості, оскільки в письмовій заяві від 27 червня 2017 року про надання їй статусу безробітної не конкретизовано, з якою саме відповідальністю її було ознайомлено за Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» в разі подання недостовірних даних для прийняття рішення щодо надання їй статусу безробітної.

Також суд наголошує, що персональну карту безробітної ОСОБА_1 заповнював саме представник позивача, а не ОСОБА_1, який зазначив останнім видом діяльності відповідачки посаду вчителя на підставі трудової книжки ОСОБА_1

Тобто доказів того, що ОСОБА_1 була обізнана у необхідності повідомити представнику Маріупольського центру зайнятості інформацію про укладені відповідачкою у період її офіційного працевлаштування за трудовим договором в школі цивільно-правові договори, за які вона фактично на момент їх виконання, звільнення зі школи та навіть на момент звернення до центру зайнятості не отримувала, матеріали справи не містять.

Натомість позиція позивача ґрунтується виключно на письмових та усних поясненнях представників Маріупольського центру зайнятості.

Суд врахував при цьому, що у акті розслідування № 1250 було зазначено, що ОСОБА_1 повідомила недостовірну інформацію при призначенні їй статусу про її останнє місце роботи, на що ОСОБА_1 слушно заперечувала, що на момент подачі її заяви від 27 червня 2017 року вона не розуміла, що послуги інструктора на ЗНО є її останнім місцем роботи.

Тобто навіть при складені акту розслідування та відібранні пояснень у відповідачки мова йшла не про останній вид діяльності, за який ОСОБА_1 повинна була отримати дохід, а про останнє місце її роботи.

Зазначене на думку суду ще раз підтверджує, що через відсутність юридичної освіти, необізнаності з порядком набуття статусу безробітного, оскільки відповідачка має педагогічну освіту та звернулась до центру зайнятості вперше, ОСОБА_1 об’єктивно могла не розуміти необхідність вказівки представникам позивача про роботу по цивільно-правовому договору, який був нетривалим та закінчив свою дію лише на два дні пізніше від її звільнення з основної роботи вчителем у школі.

Крім цього суд зауважує, що взагалі можливості перевірити, які саме дані про останній вид своєї діяльності ОСОБА_1 надавала при поданні нею заяви до центру зайнятості 27 червня 2017 року встановити неможливо, оскільки жодних недостовірних документів ОСОБА_1 представникам позивача фактично не надавала, а заповнення персональної картки на ОСОБА_1 представниками позивача проводилось у день подачі заяви відповідачки 27 червня 2017 року на підставі наданої останньою трудової книжки.

Таким чином посилання представників позивача засновані виключно на тому, що відповідачка повинна була повідомити про укладений нею цивільно-правовий договір від 23 травня 2017 року на момент її звернення до центру зайнятості, фактично не доводячи в суді, яким саме чином ОСОБА_1 повинна була бути обізнаною у такій необхідності, оскільки у судовому засіданні належними доказами не було підтверджено, що ОСОБА_1 була обізнана про це відповідним чином.

Крім цього суд зазначає, що за ст. 43, 44 Закону України «Про зайнятість населення» ОСОБА_1 все одно отримала б статус безробітної, повідомивши інформацію представникам позивач про цивільно-правовий договір від 23 травня 2017 року, отримавши матеріальне забезпечення навіть у більшому розмірі, ніж їй було призначено допомогу, що визнавалось у судовому засіданні також представниками позивача.

З огляду на викладене, суд не може погодитись із позицією Маріупольського центру зайнятості, що ОСОБА_1 об’єктивно була обізнана про її зобов'язання інформувати представників позивача про укладення нею цивільно-правову угоду 23 травня 2017 року щодо виконання роботи інструктора та що вона була обізнана в тому, що неповідомлення такої інформації матиме для неї наслідки у вигляді припинення її статусу безробітної та стягнення з неї отриманих коштів по безробіттю, оскільки відповідальність за це законом покладалась на неї.

Тому суд дійшов переконання, що об’єктивно встановлені судом данні по справі свідчать про те, що до відома ОСОБА_1 не було доведено належним чином представниками позивача зазначені вище положення закону.

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що представники позивача мають право на підставі ст. 34, 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» стягувати кошти, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою, виключно відповідно до закону та лише внаслідок умисного невиконання такими особами своїх обов'язків та зловживання ними.

Суд зауважує, що на підставі п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. При цьому цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до постанови ОСОБА_7 Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі № 629/4628/16-ц було зроблено правовий висновок, за яким шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК), а підставою для такого відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Натомість суд встановив, що в судовому засіданні не було доведено ані протиправної поведінки ОСОБА_1, ані її вини, ані причинного зв'язку між шкодою та наслідками, що настали, оскільки судом було відповідно до закону встановлено, що в суді не було підтверджено умисного невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків чи зловживання ними, що виключає її відповідальність за ст. 1166 ЦК.

Крім цього суд зазначає, що відповідно до ч. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Натомість за п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

За ч. 5 ст. 12 ЦК визначена презумпція «добросовісності», оскільки така норма передбачає, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

При цьому за постановою Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі № 501/2500/15-ц зазначено, що до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Таким чином внаслідок того, що судом не було встановлено розглядом справи недобросовісності у діях ОСОБА_1 при набутті нею статусу безробітної, то вказане свідчить про те, що на підставі ст. 1215 ЦК та правової позиції Верховного Суду сплачена їй допомога по безробіттю в сумі 6265,16 грн. поверненню відповідачкою на користь центру зайнятості не підлягає.

З урахуванням наведеного вмотивування заявлені позовні вимоги Маріупольського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення сум отриманої допомоги по безробіттю задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Маріупольського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення сум отриманої допомоги по безробіттю – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках, передбачених ст. 354 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Позивач: ОСОБА_1, 18 березня 1992 р. н., ІПН: НОМЕР_2, зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач: Маріупольський міський центр зайнятості, ЄДРПОУ: 24815706, розташований в м. Маріуполі по пр. Металургів, 84-Б.

Повний текст судового рішення складено 19 квітня 2019 року.

Суддя Костромітіна О. О.