Рішення № 81145265, 15.04.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/58/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про скасування вимоги про сплату недоїмки, -

ВСТАНОВИВ:

18.01.2019 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:

скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області №Ф-206-56 від 16.01.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки з єдиного соціального внеску.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що в 2003 році вона була зареєстрована, як фізична особа-підприємець. Свою господарську діяльність проводила протягом одного місяця у 2003 році та звернулась із заявою в податкову інспекцію м. Чернівці про припинення господарської діяльності. Протягом 2017-2018 років позивач господарською діяльністю не займалася, а працювала на посаді сестри медичної поліклініки лікарні (з поліклінікою) Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області", загальний стаж роботи - 36 років. Згідно нарахованої та отриманої заробітної плати за 2017 рік позивачем було сплачено податків в тому числі ЄСВ в сумі - 12595,71 грн, за 2018 рік - 3866,41 грн.

У грудні 2018 року позивачу надійшов лист з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з якого вона довідалася про заборгованість по сплаті з ЄСВ в сумі 15819,54 грн. Нараховану суму заборгованості позивач вважає незаконною з огляду на наступне.

Позивач зазначає, що фізичні особи-підприємці, які не одержували дохід в 2017 році, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок. До 1 січня 2017 року фізичні особи-підприємці, які не отримували доходи у звітному місяці, мали право не сплачувати єдиний соціальний внесок.

Зазначені зміни стосуються підприємців, які під час простою в роботі перейшли з єдиного податку на загальну систему оподаткування, а також осіб, які проводять незалежну професійну діяльність.

Позивач вважає, що законодавчі зміни якими зобов'язано сплачувати єдиний соціальний внесок фізичних осіб-підприємців, а також осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, незалежно від наявності в них доходу, на виконання наданого їм права на соціальний захист, не відповідають меті та завданням Закону, а також ідеї соціальної справедливості, чим порушують статтю 8 Конституції України.

На даний час після отримання роз'яснень працівника ДФС позивачем підприємницьку діяльність було припинено згідно опису документів 15.01.2019 року.

У свою чергу, ознаками, які характеризують підприємницьку діяльність є самостійність, ініціативність, систематичність, ризикованість при здійсненні підприємцем господарської діяльності для досягнення економічного та соціального результату та одержання прибутку. Саме прибуток, як кінцевий результат діяльності, характеризує ефективність роботи підприємця, а мета по його досягненню є суттєвою ознакою, яка відрізняє підприємницьку діяльність від іншої некомерційної діяльності. Проте відсутність реального прибутку, не є ознакою того, що діяльність перестала бути підприємницькою.

Отже, розпочинаючи здійснення своєї діяльності, направленої на отримання прибутку, жодний підприємець не може бути впевненим в досягненні економічного ефекту від такої діяльності, а тому він повинен докласти чимало зусиль для досягнення економічного та соціального результату та одержання прибутку.

Оскільки, до 1 січня 2017 року особи, які не отримували доходи в звітному місяці, мали право не сплачувати єдиний соціальний внесок, то законодавчі зміни, якими зобов'язано сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від наявності доходу фактично звузили вже існуючі права цих осіб, що є порушенням статей 28 та 22 Основного Закону.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив проти позову в якому зазначив, що згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 (у чинній на дату виникнення правовідносин редакції) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систем) оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страховою внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року (редакція закону з 01.01.2017 року), у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу (редакція закону з 01.01.2018 року), такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої ним Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Позивач зазначив, що мав можливість припинити свою реєстрацію, як фізичної особи-підприємця, однак вчинив це лише у 2019 році.

Позивач, ознайомившись з відзивом проти позову, подав до суду відповідь на відзив проти позову, в якому зазначив, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №1774-VIII від 06.12.2016 року внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування", який набув чинності 01.01.2017 року в якому зазначено, що у разі, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленого цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, на думку позивача, новим Законом про єдиний внесок було звужено його право, оскільки, якщо під час дії старого закону нарахування та сплати при отриманні доходу було правом, в новому Законі стало обов'язком.

Відповідач, ознайомившись з відповіддю на відзив проти позову, подав до суду заперечення на неї, в якій зазначив, що ОСОБА_1 з 24.10.2002 року була зареєстрована, як фізична особа-підприємець, господарську діяльність здійснювала на загальній системі оподаткування.

У разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року (редакція закону з 01.01.2017 року), у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу (редакція Закону з 01.01.2018 року), такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У позивача з 01.01.2017 року виник обов'язок сплачувати єдиний внесок у сумі не меншій, ніж 704,00 грн на місяць протягом 2017 року, та у сумі не меншій ніж 819,06 грн на місяць протягом 2018 року, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період.

З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець позбавляється статусу платника єдиного внеску.

Таким чином, останній період, за який підлягає сплаті єдиний внесок це період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за її рішенням відбулась 15.01.2019 року. Позивача до вказаної вище дати не позбавлено статусу підприємця, а тому не припиняється нарахування єдиного внеску відповідно до вимог закону.

Таким чином, ГУ ДФС у Чернівецькій області діяло па підставі та у відповідності до чинних норм законодавства України, порушення з боку податкового органу відсутні.

Ухвалою суду від 31.01.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 28.02.2019 року.

В судовому засіданні призначеному на 28.02.2019 року оголошено перерву до 14.03.2019 року, за клопотання представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

14.03.2019 року, за клопотання сторін, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України НОМЕР_2 виданий 24.10.2017 року, орган що видав - 7310 (а.с. 8,19).

Згідно Довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області" від 04.01.2019 року №33/46-5, позивач дійсно працює на 1,0 посади сестри медичної поліклініки лікарні (з поліклінікою) Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області" з 07.11.2015 року (наказ про прийняття від 07.11.2015 року №1о/с) по теперішній час (а.с. 12).

Відповідно до Довідок про доходи наданих Державною установою "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області" від 16.01.2019 року №33/46-55 та №33/46-55, загальна сума доходу ОСОБА_1, становила: - за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року, за винятком аліментів - 69976,08 грн; - за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року, за винятком аліментів - 77035,71 грн (а.с.9-10).

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 24.10.2002 року проведено державну реєстрацію ОСОБА_1, як фізичною особою-підприємцем та 15.01.2019 року проведено державну реєстрацію припинення її підприємницької діяльності, як фізичною особою-підприємцем за її рішенням (а.с. 47-48).

16.01.2019 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу №Ф-206-56, яким повідомлено позивача про те, що станом на 31.10.2018 року за ним обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 15819,54 грн (а.с. 15).

Вважаючи протиправною вимогу №Ф-206-56 від 16.01.2019 року про стягнення недоїмки з єдиного соціального внеску, позивач звернулась до суду з даним позовом про її скасування.

До вказаних спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року №2464-VІ (у редакції від 01.01.2017 року) (Закон №2464-VІ).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок

Законом України №1774-VIII від 06.12.2016 року внесено зміни, зокрема до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ .

Відповідно до внесених змін для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року (редакція закону з 01.01.2017 року), у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу (редакція Закону з 01.01.2018 року), такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування слиною внеску, встановленої ним Законом. При ньому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімальною страхового внеску.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ максимальна величина бази нарахування єдиного внеску максимальна сума доходу застрахованої особина місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону №2464-VІ єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування встановлюється у розмірі 22 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 3200,00 грн х 22% = 704,00 грн/міс.;

Мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 3723,00 грн х 22% = 819,06 грн/міс.

Таким чином, у позивача з 01.01.2017 року виник обов'язок сплачувати єдиний внесок у сумі не меншій ніж 704,00 грн місяць протягом 2017 року, та у сумі не меншій ніж 819,06 грн на місяць протягом 2018 року, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону №2464 (у редакції, що діяла до 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно ч. 8 ст.9 Закону №2464 (у редакції, що діє з 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, то настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону №2464-VІ строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Також суд зазначає, відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Отже, суд приходить до висновку, що саме з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець позбавляється статусу платника єдиного внеску. Останній період, за який підлягає сплаті єдиний внесок це період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за її рішенням відбулась 15.01.2019 року. Позивача до вказаної вище дати не було позбавлено статусу підприємця та жодним чином не припиняється нарахування єдиного внеску відповідно до вимог закону.

Таким чином, у позивача, як фізичної особи-підприємця, з 01.01.2017 року виник обов'язок сплачувати єдиний внесок у сумі не меншій, ніж 704,00 грн на місяць протягом 2017 року, та у сумі не меншій ніж 819,06 грн на місяць протягом 2018 року, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період від здійснення підприємницької діяльності.

За таких обставин, позовні вимоги про скасувати вимоги №Ф-206-56 від 16.01.2019 року про стягнення недоїмки з єдиного соціального внеску з ОСОБА_1 задоволенню не підлягають .

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Представником відповідача під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження позиції щодо правомірності вимоги №Ф-206-56 від 16.01.2019 року про стягнення недоїмки з єдиного соціального внеску.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про скасування вимоги про сплату недоїмки,- відмовити повністю.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 39392513, вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58013).

Суддя В.О. Григораш