Постанова № 8112378, 11.02.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2010 р.Справа № 2/176/09 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Шевченко В.В.,

Суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.,

при секретарі судового засідання: Волощук О.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Годза Л.П. –за дорученням,

від відповідача: Татаренко С.П., Білицький П.В. –за дорученням,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Амальгама Люкс”, м. Миколаїв

на рішення господарського суду Миколаївської області від 09.12.2009 року

у справі № 2/176/09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Асгард”, м. Миколаїв

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Амальгама Люкс”, м. Миколаїв

про стягнення 283 139 грн. 30 коп.,

Склад колегії суддів змінений згідно розпорядження першого заступника голови Одеського апеляційного господарського суду № 224 від 28.12.2009 року.

Відповідно до вимог ст. 77 ГПК України у справі оголошувалась перерва з 4 по 11 лютого 2010 року.

Після оголошеної перерви представник позивача в судове засідання не з’явився.

ВСТАНОВИЛА:

17.09.2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Асгард” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Амальгама Люкс” (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів в сумі 286818 грн. 80 коп.

Позов мотивований тим, що на початку 2007 р. між сторонами у справі була досягнута усна домовленість про купівлю-продаж цегли, що вже знаходилась у користуванні на умовах попередньої оплати її вартості у безготівковому порядку.

На виконання цієї домовленості відповідач 05.02.2007 р. виставив позивачеві рахунок № 475 на оплату в строк до 08.02.2007 р. вартості 200 000 штук цеглі в сумі 300000 грн.

Платіжними дорученнями № 147 від 07.02.2007 р., № 180 від 16.02.2007 р., № 502 від 28.08.2007 р. позивач перерахував відповідачеві 200000 грн., 30000 грн. та 30000 грн., відповідно, а всього 260000 грн. При цьому, платіжним дорученням від 04.07.2007 р. відповідач повернув позивачеві 56414 грн. попередньої оплати.

Оскільки товар на вищезазначену суму перерахованих позивачем грошових коштів не був переданий відповідачем позивачеві та, у зв’язку з простроченням відповідачем своїх зобов’язань за договором по передачі товару, позивач, в порядку ст. 538 ЦК України, відмовився від подальшого виконання простроченого відповідачем зобов’язання та 02.11.2007 р. направив на адресу останнього вимогу № 82 про повернення у семиденний строк на свій рахунок незаконно утримуваних коштів попередньої оплати, яка залишена останнім без відповіді та задоволення, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: 203586 грн. –незаконно утримуваних коштів попередньої оплати, 69022 грн. 31 коп. –збитків від знецінювання грошових коштів (індекс інфляції) та 10530 грн. 99 коп. –три відсотки річних, а всього 283139 грн. 30 коп. Крім того, відповідач повинний відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі на сплату держмита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (остаточні, уточнені позовні вимоги а.с. 41-42).

У відзиві на позов відповідач, посилаючись на те, що позивач сам не виконав свої зобов’язання за укладеним правочином та не здійснив попередню оплату цегли у повному обсязі, що надає відповідачу право на відстрочення та зупинення передачі товару та виключає висновок про безпідставність збереження грошей останнім до теперішнього часу, а тому провадження у справі підлягає припиненню, у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.12.2009 року (суддя Моргуленко Т.Є.) уточнені позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не виконав свої зобов’язання за договором по попередній оплаті цегли в сумі 300000 грн. Але відповідач відповіді на вимогу позивача про повернення попередньої оплати не надав, кошти останньому не повернув, зобов’язання щодо передачі товару не виконав, а тому, відповідно до вимог ст. ст. 526, 530, 538 ч. 2 п. 2, 625 ЦК України та ст. 49 ГПК України, повинний повернути позивачеві 203586 грн. попередньої оплати та сплатити 69022 грн. 31 коп. збитків від інфляції, 10530 грн. 99 коп. –три проценти річних, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 2831 грн. 39 коп. –на сплату держмита та 236 грн. –на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального права, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача. В судовому засіданні представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В судовому засіданні представник позивача доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції, на початку 2007 р. між сторонами у справі був укладений правочин щодо купівлі-продажу цегли, що вже знаходилась у користуванні на умовах попередньої оплати її вартості у безготівковому порядку та 05.02.2007 р. відповідач виставив позивачеві рахунок № 475 на оплату в строк до 08.02.2007 р. вартості 200 000 штук цегли в сумі 300000 грн.

Платіжними дорученнями № 147 від 07.02.2007 р., № 180 від 16.02.2007 р., № 502 від 28.08.2007 р. позивач перерахував відповідачеві 200000 грн., 30000 грн. та 30000 грн., відповідно, а всього 260000 грн. При цьому, платіжним дорученням від 04.07.2007 р. відповідач повернув позивачеві 56414 грн. попередньої оплати.

Вищенаведене свідчить про те, що на початку 2007 року між сторонами у справі був укладений правочин щодо купівлі-продажу цегли, що вже знаходилась у користуванні, за умовами якого позивач зобов’язався в строк до 08.02.2007 р. здійснити попередню оплату вартості 200000 штук цегли в сумі 300000 грн., а відповідач, після проведення позивачем повного розрахунку, передати останньому названий товар.

Зазначений правочин не суперечить вимогам ст. ст. 202-207, 655-657 ЦК України, проти чого не заперечує жодна із сторін у справі, та цей правочин не визнаний у встановленому законом порядку недійсним.

Ретельно дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що позивач не виконав свої зобов’язання за укладеним правочином по попередній оплаті цегли в сумі 300000 грн. до сьогоднішнього часу.

Доказів того, що відповідач не має можливості виконати свій обов’язок за укладеним правочином щодо передачі позивачеві 200 000 штук цегли, що була у користуванні, в матеріалах справи не міститься та їх, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, позивачем суду не надано.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов’язання має виконуватися своєчасно та належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 1 статті 693 ЦК України передбачено, що у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 3 ст. 220 ГК України визначено, що боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

В силу ч. 1 ст. 221 ГК України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Відповідно до ст. 538 ЦК України, виконання свого обв'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Отже, за всіма видами зобов'язань боржнику надається право відстрочення виконання на час прострочення кредитора. Після припинення прострочення кредитора боржник втрачає право на відстрочення виконання, а тому в подальшому несе відповідальність за належне виконання зобов'язання на загальних підставах.

Умовами правочину сторонами передбачено, що передача цегли відповідачем здійснюється після отримання від позивача 100% попередньої оплати.

Таким чином, невиконання відповідачем свого обов'язку щодо поставки цегли сталося внаслідок прострочення позивача щодо перерахування 100% оплати цегли у сумі 300 000 грн., як то передбачено умовами правочину, внаслідок чого дії позивача виключають кваліфікацію поведінки відповідача як порушення зобов'язання, оскільки за умовами правочину відповідач несе обв'язок з поставки цегли, але цей обов'язок, враховуючи умови правочину, не набув характеру боргу, а кореспондуюче цьому обов'язку право позивача не набуло характеру вимоги.

Відповідно до положень ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій сторін за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Оскільки матеріали справи не містять доказів надіслання позивачем повідомлення відповідачеві про розірвання правочину купівлі-продажу, а також отримання позивачем від відповідача згоди на це, як то передбачено ст. 188 ГК України, то підстави вважати вказаний правочин розірваним –відсутні.

Крім того, умовами правочину сторонами не визначений строк передачі товару продавцем, у зв'язку з чим вступає в дію правило ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно якого кредитор має право вимагати виконання боржником свого обов'язку у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Докази, що містяться в матеріалах справи свідчать про відсутність пред'явлення позивачем (покупцем) на момент звернення з позовом вимоги про передачу товару в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України та обумовлений цим факт ненастання строку виконання відповідачем (продавцем) зобов'язання по поставці товару, оскільки вимога позивача № 82 від 02.11.2007 р. за своїм змістом є вимогою про повернення суми передоплати, але аж ніяк не вимогою про виконання відповідачем зобов'язання по передачі товару в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Зважаючи на це та виходячи з системного аналізу змісту норм ч. 2 ст. 530, ч. 2 ст. 693 ЦК України, позивач (покупець) передчасно звернувся з позовом про повернення продавцем суми попередньої оплати, оскільки на момент пред'явлення позову строк виконання відповідачем (продавцем) зобов'язання по поставці товару ще не настав, так як лише після отримання 100% суми попередньої оплати за цеглу в сумі 300 000 грн. у відповідача виникає обов'язок по поставці цегли, строк виконання якого, відповідно до ст. 530 ЦК України, буде встановлений після пред'явлення вимоги про поставку цегли, а внаслідок того, що позивачем така вимога не була пред'явлена, у відповідача не виник обов'язок поставити цеглу, у зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним правочином.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, та його висновки не відповідають обставинам справи, у зв’язку з чим це рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, позивач повинний відшкодувати відповідачеві 1417 грн. понесених судових витрат на сплату держмита за подану апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 99, 101–105 ГПК України, колегія суддів –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Амальгама Люкс”, м. Миколаїв –задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 09.12.2009 року у справі № 2/176/09 –скасувати, а в позові - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Асгард” (юридична адреса: 54056, м. Миколаїв, вул. Новозаводська,16; поштова адреса: 54001, м. Миколаїв, а/с 19, код 32819626, п/р 26008039853100, МФ АКІБ „УкрСибБанк”, МФО 326795) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Амальгама Люкс” (54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська,119, кв. 109, код 32719869, п/р 26004015250000, МФ АКІБ „УкрСибБанк”, МФО 326795) понесені судові витрати на сплату держмита за подану апеляційну скаргу в сумі 1417 грн.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                             Шевченко В. В.

Судді:                                                             Бєляновський В. В.

Мирошниченко М. А.

Повний текст постанови підписано 12.02.2010 р.