Рішення № 81049156, 08.04.2019, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/205/19

Провадження № 2/204/646/19

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2019 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

при секретарі Невеселій К.А.,

за участю позивача ОСОБА_1,

за участю представника третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_7, треті особи – Управління – служба у справах дітей виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року позивачі звернулись до суду з позовною заявою, в якій просили ухвалити рішення, яким:

- визнати ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, особою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка ОСОБА_8АДРЕСА_1;

- судові витрати покласти на законного представника відповідача ОСОБА_7.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_5 є співвласниками приватизованої квартири, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка ОСОБА_8АДРЕСА_1. 19.10.2009 року ОСОБА_7, яка є матір’ю ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8АДРЕСА_1. За вказаною адресою було зареєстровано і її неповнолітнього сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Наприкінці 2013 року ОСОБА_7 та її неповнолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, виїхали з вказаної квартири, забравши свої речі, та більше в ній не проживали. У червні 2014 року ОСОБА_7 та її неповнолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 виїхали з України. Після виїзду з місця реєстрації ОСОБА_7 та її неповнолітній син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з реєстрації самостійно не знялися, свою дитину ОСОБА_7 самостійно з реєстрації не зняла, чим порушує майнові права та інтереси позивачів, як співвласників. Згідно рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська по справі №204/8250/15-ц ОСОБА_7 визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка ОСОБА_8АДРЕСА_1. Неповнолітній син ОСОБА_7 – ОСОБА_6 залишається зареєстрованим у квартирі позивачів. ОСОБА_7, як законний представник свого сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з моменту виїзду з квартири жодної участі в утримані житла не приймала, за користування комунальними послугами не сплачувала ні за себе, ні за свого сина, чим порушує майнові права та інтереси позивачів. ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ніяких майнових прав на житлове приміщення приватизованої квартири, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка ОСОБА_8АДРЕСА_1 не має, у зв’язку з чим, позивачі змушені звернутися до суду.

Судом вірно визначено найменування третьої особи як Управління – служба у справах дітей виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.

Представник третьої особи – Управління – служби у справах дітей виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовної заяви, посилаючись на те, що неповнолітня особа не може бути позбавлена права користування житловим приміщенням, за відсутності доказів того, що у останнього є інше житлове приміщення.

Позивачі – ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в судове засідання не з’явилися, через канцелярію суду надали на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник законного представника ОСОБА_7 – ОСОБА_11 в судове засідання не з’явилась, надавши через канцелярію суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що неповнолітня дитина не може бути виселеною та позбавлена свого житла.

Представник третьої особи - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог також заперечував.

Вислухавши позивача ОСОБА_1, представника третьої особи – Управління – служби у справах дітей виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв’язку з наступним.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 листопада 1996 року, виданого ВАТ Будівельно-монтажний трест № 17, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної власності ОСОБА_3, та членам його сім’ї: ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_1 (арк.с.14).

Відповідно до Акта домової комісії про засвідчення факту проживання від 12.02.2015 року, домова комісія будинку № 22, що розташований по вул. М.К. Янгеля в м. Дніпропетровську, засвідчила факт, що ОСОБА_7 зі своїм сином ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_3 – зі слів сусідів не проживає з кінця 2013 року. Особистих речей ОСОБА_7 в квартирі не має (арк.с.15).

З Акту обстеження по факту проживання (не проживання) особи від 25.01.2016 року вбачається, що ОСОБА_7 разом зі своїм сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, в помешканні, що розташоване в АДРЕСА_4 – зі слів сусідів не проживає з кінця 2013 року. Встановлено, що у квартирі підліткові речі чоловічої статі, жіночі речі особистого характеру ОСОБА_7 відсутні (арк.с.16).

Згідно рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2016 року ОСОБА_7 визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою № 231 у будинку № 22 по вул. Академіка Янгеля у м. Дніпропетровську (арк.с.17).

Відповідно до посвідчення особи тимчасового мешканця Держави Ізраїль, виданого 25.02.2016 року, ОСОБА_13 отримала дозвіл на тимчасове проживання до 28.02.2017 року (арк.с.22 зворот).

З Додатку до посвідчення особи тимчасового мешканця Держави Ізраїль, виданого 25.02.2016 року вбачається, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 - тимчасовий мешканець до 28.02.2017 року (арк.с.23).

Згідно свідоцтва про народження серії І-РА № 544397 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 є неповнолітньою особою (арк.с.27).

Відповідно до відповіді Управління – служи у справах дітей Виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради від 13.03.2019 року, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, не має статусу дитини – сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, і питання зняття його з реєстрації місця проживання, не може бути розглянуто комісією з питань захисту прав дитини оскільки не відноситься до її повноважень (арк.с.138).

Згідно Довідки № 6035 про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_5 вбачається, що до складу сім’ї/зареєстрованих входять: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.с.134).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Недопустимим в правовому суспільстві є свавільне виселення особи із житлового приміщення.

Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (рішення у справі «Лупса проти Румунії», заява № 10337/04, пункти 41-42; та рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C. G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, пункти 42, 46 та 49-50).

Згідно з Конвенцією про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, ч. 7 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй від 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У відповідності до ст. 8 Закону України “Про охорону дитинства”, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Так, судом встановлено, що реєстрація місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, в грудні 2009 року проведена згідно з вимогами чинного законодавства, та позивачем не оспорюється. На той час усі зареєстровані особи мали родинні стосунки між собою. ОСОБА_6 мешкав разом зі своєю матір’ю – ОСОБА_7 за адресою позивача, а саме: АДРЕСА_6. Враховуючи, що шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 розірвано, ОСОБА_7 разом зі своїм неповнолітнім сином – ОСОБА_6, за об’єктивних підстав, не може проживати за зазначеною адресою.

Таким чином, встановлено, що реєстрація неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, проведена згідно з вимогами чинного законодавства, однак останній у зв’язку з життєвими обставинами, які склалися у його матері ОСОБА_7, та остання не має можливості проживати за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9, неповнолітній ОСОБА_6 проживає разом зі своєю матір’ю, іншого постійного житла неповнолітня дитина не має, доказів на підтвердження наявності у неповнолітнього іншого житла позивачами надано не було, а тому, відсутні правові підстави для визнання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, при цьому задоволення вимог позивача призведе до порушення розумного балансу інтересів сторін та порушення прав неповнолітньої дитини, буде суперечити проаналізованим положенням національного та міжнародного законодавства.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, позивачами, не наведено жодної із зазначених вище підстав для задоволення заявлених позовних вимог, чим останні не виконали вимоги Закону.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх наявна оцінка вказують на наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати віднести на рахунок позивачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,5,12,13,76-82,141,258,259,263-265,273 ЦПК України, ст.47 Конституції України, ст.ст.317, 319 ЦК України, ст.7 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Конвенцією ООН про права дитини, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_7, треті особи – Управління – служба у справах дітей виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Токар