Рішення № 81016635, 08.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/769/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Єренкевич О. А.

За участю сторін:

Представника позивача: ОСОБА_1

Представника відповідача Янковської І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеглової Євгенії Віталіївни від 22.12.2018 року (ВП №56051371) про стягнення з позивача виконавчого збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було безпідставно прийнято оскаржувану постанову, оскільки підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум. При цьому виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення та виконавчий збір повинен обраховуватись виключно з розміру фактично стягнутих сум.

Оскільки за виконавчим провадженням №56051371 стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів на користь ПАТ «Марфін Банк» на виконання судового рішення фактично не відбулось, стягнення виконавчого збору відповідачем спірною постановою є протиправним та незаконним.

Також позивач зазначає, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеглової Євгенії Віталіївни від 23.03.2018 року (ВП №56051371) з нього вже стягувався виконавчий збір, а отже повторне винесення постанови про стягнення виконавчого збору є протиправним та таким, що не відповідає діючому законодавству.

Ухвалою суду від 29.03.2019 року позовну заяву ОСОБА_3 було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 08.04.2019 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області у судовому засіданні 08.04.2019 року проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, та зазначила, що згідно ч. 3 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 1 статті 37 цього Закону, при цьому якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Оскільки 22.12.2018 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Є.В. виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п.1 ч.1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий збір з позивача стягнуто не було, у відповідача були всі законодавчі підстави для винесення оскаржуваної постанови.

Судом у справі встановлено наступне.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.01.2016 року у цивільній справі №509/2534/15-ц в задоволені позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», за участю третіх осіб - ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс», товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» про визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки, договору іпотеки та додаткових угод до них в порядку Закону України «Про захист прав споживачів» було відмовлено.

При цьому зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» про стягнення заборгованості було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_5 в солідарному порядку; з ОСОБА_3 та товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс» в солідарному порядку; з ОСОБА_3 та товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» в солідарному порядку - на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором №385/FO від 31.10.2007 року з додатковими угодами до нього №1 від 11.09.2009 року, №2 від 09.09.2010 року, №3 від 09.11.2011 року в сумі 399 708,51 Євро та 1 226 987,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» в рівних частках судові витрати по сплаті судового збору у сумі 165 026,55 грн., а саме, по 41 256,63 грн. з кожного.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 30.01.2018 року, з урахуванням ухвали Апеляційного суду Одеської області від 23.02.2018 року про виправлення описки, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 січня 2016 року в частині задоволення позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» було скасовано, а провадження в цій частині справи закрито.

Абзац третій та четвертий резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором № 385/FO від 31.10.2007 року з додатковими угодами № 1 від 11.09.2009 року, № 2 від 09.09.2010 року, №3 від 09.11.2011 року в сумі 399 708,51 Євро та 650 095,97 грн. Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» в рівних частках судові витрати по сплаті судового збору у сумі у сумі 156 372 грн. (сто п'ятдесят шість тисяч триста сімдесят дві гривні), а саме по 78 186 грн. (сімдесят вісім тисяч сто вісімдесят шість гривень) з кожного».

15.03.2018 року Овідіопольським районним судом Одеської області у цивільній справі №509/2534/15-ц було видано виконавчий лист.

23.03.2018 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Євгенією Віталіївною була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП №56051371) за виконавчим листом №509/2534/15-ц від 15.03.2018 року. Також в цій постанові зазначено про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 39 970,85 євро та 65 009,60 грн.

26.03.2018 року та 04.04.2018 року постановами головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеглової Є.В. на майно ОСОБА_3 було накладено арешт.

20.12.2018 року від Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» на адресу відділу примусового примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції надійшла заява про повернення виконавчого документу стягувачу.

22.12.2018 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Є.В. на підставі п. 1 ч. 1, ч. 3 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» було прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (ВП №56051371).

При цьому 22.12.2018 року відповідачем також було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 39 970,85 євро та 65 009,60 грн. (ВП №560511371).

З огляду на зазначене 27.12.2018 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Є.В. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №57979916 з виконання постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції №560511371 від 22.12.2018 року щодо стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 39 970,85 євро та 65 009,60 грн.

Не погоджуючись із винесенням оскаржуваної постанови від 22.12.2018 року та вважаючи її протиправною та незаконною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Дослідивши адміністративний позов, відзив управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 18 частиною 1 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч.2 ст.18 ЦПК України).

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст.431 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною 1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Разом з тим, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регламентовані Законом України №1404- VIII від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404- VIII).

Так статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст.5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно частин 1, 2 статті 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

Статтею 18 Закону №1404-VIII встановлені обов'язки і права виконавців. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч.5 ст.26 Закону №1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно ч.1 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

У статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначений виключний перелік підстав, за якими виконавчий збір не підлягає стягненню з боржника.

Так, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (ч. 5).

Відповідно до частини 6 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ч. 9 ст. 27 Закону №1404-VIII).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Згідно ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.5 статті 3 Закону №1404 постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди - є виконавчими документами.

Згідно з п. 8 Розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 року за №489/20802 (далі - Інструкція) стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Аналізуючи норми законодавства суд зазначає, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. При цьому стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця.

Судом встановлено, що 22.12.2018 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Є.В. на підставі п.1 ч.1, ч.3 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» було прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (ВП №56051371).

При цьому 22.12.2018 року відповідачем також було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 39 970,85 євро та 65 009,60 грн. (ВП №560511371).

На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що виконавчий документ було повернуто за заявою стягувача та виконавчий збір не було стягнуто відповідачем, суд доходить висновку, що дії державного виконавця з винесення постанови по стягненню виконавчого збору в повній мірі відповідають приписам частини третьої статті 40 Закону №1404, отже є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З даного приводу суд не приймає як необґрунтоване посилання представника позивача на те, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Євгенією Віталіївною вже було стягнуто з нього виконавчий збір при відкритті виконавчого провадження, оскільки ОСОБА_3 доказів стягнення з нього відповідачем виконавчого збору двічі або у подвійному розмірі (від визначеного в оскаржуваній постанові) до суду не надано.

Суд також вважає хибним твердження позивача, що умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавцем судового рішення, з огляду на наступне.

Так, законом України від 03.07.2018 року №2475-VIII у частині 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» слова «що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» були замінені словами «що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Таким чином, на думку суду, якщо попередня редакція статті 27 вказувала на стягнення виконавчого збору за умови фактичного примусового повного або часткового виконання виконавчого документа, то новою редакцією ч.2 ст.27 було встановлено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, тобто незалежно від кінцевого результату виконавчого провадження.

При цьому правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах у справі №910/1587/13 від 15.02.2018 року, №925/1788/15 від 03.03.2018 року, №925/1788/15 від 14.05.2018 року, на яку посилається позивач у позові, ґрунтувалась на положеннях законодавства, яке на час прийняття оскаржуваної постанови змінилось, а тому судом не може бути врахована при розгляді справи №420/769/19.

Одночасно суд при винесенні рішення у справі №420/769/19 враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.02.2018 року у справі №816/823/17, при винесенні якої Верховним Судом зазначено, що при вирішення питання правомірності стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні частина третя статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою по відношенню до ст. 27 цього ж Закону, що встановлює загальні правила.

Разом з тим, постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеглової Євгенії Віталіївни про стягнення з позивача виконавчого збору від 22.12.2018 року (ВП №56051371) була винесена відповідачем вже в період дії нової редакції ч. 2 ст. 27 Закону України №1404, а відтак державний виконавець, приймаючи дану постанову, повинен був керуватися положення цього закону в новій редакції.

Крім того суд враховує, що відповідачем в межах виконавчого провадження ВП №56051371 вживались заходи з примусового виконання виконавчого листа №509/2534/15-ц від 15.03.2018 року, зокрема державним виконавцем було винесено постанови про накладення арешту на майно боржника, та здійснено виходи за місцем проживання позивача.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Проаналізувавши обставини справи суд, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, дійшов висновку про те, що державним виконавцем прийнято спірну постанову на підставі чинного законодавства, в межах повноважень, у передбачений законодавством спосіб, у зв'язку з чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Не змінює цього висновку суду і надана представником позивача в судовому засіданні копія постанови від 04.02.2019 року приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_6, винесеної у виконавчому провадженні ВП №58277609 про стягнення з ОСОБА_3 основної винагороди приватного виконавця за примусове виконання виконавчого листа №509/2534/15-ц, виданого Овідіопольским районним судом Одеської області, оскільки зазначений документ не свідчить про протиправність постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеглової Євгенії Віталіївни від 22.12.2018 року про стягнення з позивача виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №56051371.

Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для розподілу судових витрат у цій справі (сплаченого позивачем судового збору у розмірі 9 605,00 грн. при поданні адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду).

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 241-246, 251, 255, 257-262, 268-269, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (65014, м. Одеса, площа Бориса Дерев’янка, 1) про визнання протиправною і скасування постанови - відмовити в повному обсязі.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.272 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 287 ч. 6, 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Білостоцький

.