Постанова № 8101461, 23.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2010                                                                                           № 37/548

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Петриченко А.І. – в.о. директора (протокол №10 від 05.06.2006р.);

від відповідача: Чорний В.О. – дов. №1-19/22-6/5 від 11.01.2010р.;

від третіх осіб:          не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.10.2009

у справі № 37/548 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна юридична фірма "Едельвейс"

до                                                   Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації

третя особа відповідача           Головне управління Державного казначейства України у м. Києві

          ТОВ "Конфідент"

про                                                   стягнення 20037,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Охоронна юридична фірма “ЕДЕЛЬВЕЙС” (далі – позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (далі – відповідач) заборгованості у розмірі 20037,65 грн. (з них: 16934,40 грн. - основний борг, 1252,92 грн. - пеня, 1693,44 грн. - інфляційні нарахування, 156,00 грн. – 3% річних), яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань з оплати наданих позивачем послуг на підставі Договору №01 від 08.01.2009р.

В ході судового розгляду позивач уточнив свої вимоги та просив суд стягнути з відповідача вартість фактично наданих охоронних послуг з урахуванням акту від 22.04.2009р. про зняття охорони з об’єкту (том справи – 1, аркуш справи – 94).

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що фактична заборгованість за спірним Договором становить лише 441,60 грн. Окрім того, відповідач стверджував, що Договір №01 від 08.01.2009р. припинив свою дію в березні 2009 року і не пролонговувався, а з квітня 2009 року послуги з охорони об’єктів надавались не позивачем, а іншою особою.

Головне управління Державного казначейства України у місті Києві (далі – третя особа-1) надало суду письмові пояснення, в яких зазначило про те, що управління не є учасником спірних відносин і згідно з функціональними обов’язками не може надати суду будь-які фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, які мають значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Конфідент” (далі – третя особа-2) не забезпечило участь свого представника у судових засіданнях, відзиву на позов або будь-яких письмових пояснень суду не надало, свою позицію у спорі не визначило.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2009р. у справі №37/548 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 16934,40 грн. основного боргу, 97,03 грн. 3% річних, 293,24 грн. інфляційних нарахувань, 670,75 грн. пені, 179,95 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009р. у справі №37/548 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити лише у сумі 441,60 грн., а в задоволенні решти вимог відмовити.

Вимоги та доводи відповідача мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2010р.

В судовому засіданні 09.09.2010р. представник позивача подав письмові заперечення на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 09.09.2010р. представник відповідача подав письмове клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: Акт здавання-прийняття послуг за Договором №49/0х від 30.03.2009р., Акт здачі-прийняття робіт від 13.05.2009р., які не надавались в суді першої інстанції, оскільки представник відповідача був відсутнім у судовому засіданні, в якому місцевим судом було прийнято оскаржуване рішення, і відповідно не міг надати для дослідження та врахування вищеназвані докази.

Представник позивача заперечував проти залучення даних доказів.

З метою повного, всебічного та об’єктивного вирішення спору, суд вирішив задовольнити клопотання представника відповідача та залучити надані ним додаткові докази по справі.

Представники третіх осіб в судове засіданні 09.02.2010р. не з’явились, про поважність нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.02.2010р.

В судовому засіданні 23.02.2010р. представник позивача подав доповнення до заперечень на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 23.02.2010р. представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009р. у справі №37/548 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити лише у сумі 441,60 грн., а в задоволенні решти вимог відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні 23.02.2010р. проти апеляційної скарги відповідача заперечував з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу та доповненнях до них, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники третіх осіб у судове засідання 23.02.2010р. не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, пояснень з приводу обставин, викладених в апеляційній скарзі, не надали.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення третіх осіб про місце, дату та час судового засідання, суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представників третіх осіб за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

08.01.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Охоронна юридична фірма “ЕДЕЛЬВЕЙС” (далі – позивач, виконавець) та Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією (далі – відповідач, замовник) було укладено договір №01 про надання охоронних послуг (далі – Договір).

У відповідності до умов Договору (п.п.1.1, 2.1, 2.3, 2.4), виконавець зобов’язався за завданням замовника надавати наступні охоронні послуги: охорона громадського порядку в приміщеннях адміністративних будівель, забезпечення безпеки відвідувачів, охорона приміщень та майна відповідача на об’єктах, що розташовані за адресами: м. Київ, вул. Праці, 1/1, вул. Пожарського, 15, вул. Бажова, 11/8, а замовник зобов’язався оплатити виконавцю зазначені послуги на умовах та в порядку, передбаченому цим договором. Вартість послуг по охороні об’єктів становить 29030,40 грн. Фактичне виконання виконавцем робіт фіксується сторонами в двосторонньому акті здачі-приймання робіт, що складається щомісячно, станом на останній день поточного місяця. Розрахунки за надані послуги проводяться на підставі рахунку-фактури та підписаного сторонами акту здачі-приймання робіт, шляхом перерахування замовником вартості послуг, вказаної в п.2.1 договору, на поточний рахунок виконавця. Оплата послуг здійснюється протягом 10 банківських днів з дати отримання замовником рахунку-фактури.

Згідно з п.6.1 Договору у випадку несвоєчасної оплати послуг виконавця замовник сплачує пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день затримки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення грошових зобов’язань.

В п.8.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 14.02.2009р.

24.02.2009р. між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 від до договору №01 від 08.01.2009р., згідно з якою дію зазначеного договору було продовжено до 31.03.2009р.

У відповідності до п.п.2, 5 зазначеної Додаткової угоди, загальна вартість угоди збільшується на суму 15000,00 грн. і всього складає 44030,40 грн. Додаткова угода є невід’ємною частиною Договору №01 від 08.01.2009р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем за надані охоронні послуги, внаслідок чого виникла заборгованість, а саме: 9676,80 грн. за березень 2009 року (в період дії Договору) та 7257,60 грн. за квітень 2009 року (за фактично надані послуги після закінчення строку дії Договору). Об’єкти були зняті з охорони лише 22.04.2009р. (Акт від 22.04.2009р.), що на думку позивача також підтверджує факт надання позивачем послуг відповідачу після того, як строк дії Договору сплинув.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, позивач, окрім вимог про стягнення основного боргу, просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційну складову боргу та 3% річних.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що фактична заборгованість за спірним Договором становить лише 441,60 грн., оскільки спірний Договір припинив свою дію в березні 2009 року і не був пролонгований на новий строк. 31.03.2009р. відповідач уклав новий договір про надання охоронних послуг з Товариством з обмеженою відповідальністю „Конфідент” (третя особа-2) і саме вказане товариство у спірний період (квітень 2009 року) надавало відповідачу охоронні послуги, а не позивач.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, зазначаючи про невірний розрахунок позивачем суми пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав ідентичних тим, які були наведені в ході судового розгляду в суді першої інстанції, просив вищезгадане Рішення місцевого господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити лише у сумі 441,60 грн., а в задоволенні решти вимог відмовити.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, з наступних підстав.

У відповідності до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов’язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони узгодили порядок оплати послуг, відповідно до якого оплата здійснюється протягом 10 банківських днів з дати отримання замовником (відповідачем) рахунку-фактури. Згідно пояснень сторін, рахунок-фактура за березень 2009 року була виставлена відповідачу в день складення позивачем акту здачі-прийняття-робіт, тобто 31.03.2009р., тому відповідач повинен був оплатити послуги з охорони за березень 2009 року не пізніше 14.04.2009р. Однак відповідач не розрахувався з позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 9676,80 грн.

Окрім того, місцевий господарський суд визнав доведеними твердження позивача про фактичне надання охоронних послуг після закінчення строку дії спірного Договору з 01.04.2009р. по 22.04.2009р.

З цього приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Укладаючи договір, позивач та відповідач дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, в тому числі відносно вартості послуг та строку дії Договору.

В п.2.1 Договору чітко зазначено, що вартість послуг по охороні об’єктів становить 29030,40 грн. (том справи – 1, аркуш справи – 29).

В п.8.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 14.02.2009р.

Згідно з п.9.5 Договору всі зміни та доповнення до нього вносяться за погодженням обох сторін шляхом укладання додаткових угод до даного договору. Одностороннє внесення змін до даного Договору не допускається (том справи – 1, аркуш справи – 33).

24.02.2009р. між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору № від 08.01.2009р., згідно з якою дію Договору продовжено до 31.03.2009р. і збільшено загальну вартість угоди на 15000,00 грн., у зв’язку з чим загальна ціна Договору становила 44030,40 грн. Решта умов Договору залишились незмінними (том справи – 1, аркуш справи – 34).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме виписок обслуговуючого банку по особовому рахунку позивача та копій платіжних доручень (том справи – 1, аркуші справи – 49-62), за надані позивачем послуги з охорони об’єктів відповідачем було сплачено 43588,80 грн. Отже, враховуючи, що ціна договору (вартість послуг), визначена сторонами, становила 44030,40 грн., заборгованість відповідача перед позивачем за період дії Договору становить 441,60 грн., а не 9676,80 грн., як зазначає суд першої інстанції.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами було укладено інші додаткові угоди до спірного Договору, якими б були скориговані строк дії Договору або ціна (вартість) послуг, окрім тих, що зазначені в Додатковій угоді №1 від 24.02.2009р., суду надано не було.

Відносно фактичного надання позивачем послуг з охорони об’єктів у квітні 2009 року, апеляційним судом було встановлено, що згідно з п.2.2 Договору фактичне виконання виконавцем (позивачем) робіт фіксується сторонами в двосторонньому Акті здачі-приймання робіт, що складається щомісячно станом на останній день місяця.

Як уже зазначалось вище, Договір припинив свою дію 31.03.2009р. і пролонгований не був.

В матеріалах справи дійсно наявний Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.04.2009р. про те, що позивачем надано послуги з охорони об’єктів відповідача у період з 01.04.2009р. по 22.04.2009р., однак вказаний Акт містить лише підпис і відбиток печатки позивача, тобто складений в односторонньому порядку, тоді як згідно з умовами спірного Договору надання послуг фіксується саме у двосторонньому Акті, який в подальшому є підставою для виставлення до сплати рахунку за надані послуги (том справи – 1, аркуш справи – 36).

Окрім того, відповідачем надано копію договору про надання охоронних послуг №49/ОХ від 30.03.2009р., укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Конфідент” (третьою особою-2). Предметом вказаного договору є надання послуг з охорони об’єктів, які відносно яких надавав охоронні послуги позивач.

Відповідно до п.7.1 Договору №49/ОХ від 30.03.2009р. останній набув чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2009р. Названий договір №49/ОХ від 30.03.2009р. зареєстрований та взятий на облік Управлінням Державного казначейства у Дніпровському районі Головного управління Державного казначейства України у м. Києві, про що свідчить відповідна відмітка на першому аркуші договору.

Окрім того, в матеріалах справи наявні копії Акту здавання-приймання послуги за договором №49/ОХ від 30.03.2009р. та Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000041 від 13.05.2009р., з яких вбачається, що третя особа-2 надала, а відповідач прийняв послуги по охороні у квітні 2009р. (том справи – 1, аркуші справи – 134-135).

Згідно зі ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що саме позивач надавав відповідачу охоронні послуги у квітні 2009 року є безпідставними та спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що до прийняття оскаржуваного рішення позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути з відповідача лише вартість фактично наданих охоронних послуг з урахуванням акту про зняття охорони з об’єкту від 22.04.2009р. (том справи – 1, аркуш справи – 94).

Отже, станом на дату прийняття рішення у даній справі позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за фактично надані послуги у період з 01.04.2009р. по 22.04.2009р., тоді як вимоги щодо стягнення заборгованості за березень 2009р. у сумі 9676,80 грн. не заявлялись.

Однак, дані обставини не були прийняті судом першої інстанції до уваги і не знайшли свого відображення в рішенні за результатами вирішення спору у даній справі, оскільки в оскаржуваному рішенні відсутні будь-які посилання щодо прийняття або мотивованої відмови в прийнятті до розгляду уточнень позовних вимог, а фактично зменшення суми позову.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зібраними у справі доказами підтверджено наявність заборгованості відповідача перед позивачем лише у розмірі 441,60 грн.

Факт існування даної заборгованості, а відповідно і прострочення виконання своїх зобов’язань в частині повної і своєчасної оплати вартості наданих послуг відповідачем не заперечується.

За таких обставин, апеляційна скарга відповідача в частині вимог про скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 441,60 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Однак при цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що діючим законодавством передбачені різні форми відповідальності за прострочення виконання зобов’язань.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення божником зобов’язання.

Згідно з п.6.1 Договору у випадку несвоєчасної оплати послуг виконавця замовник сплачує пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день затримки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення грошових зобов’язань.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в ході судового розгляду було встановлено прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань, нарахування пені, інфляційних збитків та 3% річних також є обґрунтованим.

Згідно з розрахунком суду, за прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань у період, за який позивачем здійснено нарахування, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 32,98 грн., інфляційні збитки у сумі 10,60 грн. та 3% річних у розмірі 04,28 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню лише в частині стягнення з відповідача 441,60 грн. основного боргу, 32,98 грн. пені, 10,60 грн. інфляційних збитків та 3% річних у розмірі 04,28 грн. В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами, а отже задоволенню не підлягають.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009р. у справі №37/548 частковому скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове задоволення як позову, так апеляційної скарги, судові витрати за звернення з позовом до суду та подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2009р. у справі №37/548 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„ Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (02094, м. Київ, вул. Праці, 1/1, код ЄДРПОУ 26077483, п/р №35417001001083 в УДК в м. Києві, МФО 820019, а у разі відсутності коштів – з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна юридична фірма „ЕДЕЛЬВЕЙС” (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, кім. 414, код ЄДРПОУ 3306172, п/р №26002010599431 в КМФ АКБ „Укрсоцбанк” в м. Києві, МФО 322012) 441,60 грн. (чотириста сорок одну гривню 60 копійок) - основного боргу; 10,60 грн. (десять гривень 60 копійок) - інфляційних нарахувань; 04,28 грн. (чотири гривні 28 копійок) - 3% річних; 32,98 грн. (тридцять дві гривні 98 копійок) - пені; 04,88 грн. (чотири гривні 98 копійок) – державного мита; 02,88 грн. (дві гривні 88 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.”.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна юридична фірма „ЕДЕЛЬВЕЙС” (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, кім. 414, код ЄДРПОУ 3306172, п/р №26002010599431 в КМФ АКБ „Укрсоцбанк” в м. Києві, МФО 322012, а уразі відсутності коштів - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації (02094, м. Київ, вул. Праці, 1/1, код ЄДРПОУ 26077483, п/р №35417001001083 в УДК в м. Києві, МФО 820019) 99,75 грн. (дев’яносто дев’ять гривень 75 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №37/548 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

01.03.10 (відправлено)