Постанова № 8101396, 17.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2010                                                                                           № 20/209

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коротун О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з’явився;

від відповідача - Григоренко В.В. – представник за дов. б/н від 17.11.2009;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Трансроуд Груп"

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.09.2009

у справі № 20/209 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Дніпропетровський завод точного литва"

до                                                   Закрите акціонерне товариство "Трансроуд Груп"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 117814,44 грн.

Суть рішення та апеляційної скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод точного литва” (далі – позивач) у червні 2009 звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства “Трансроуд груп” (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 58083,39 грн. – основного боргу та 59731,05 грн. – штрафних санкцій. Також позивач просив покласти судові витрати на відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2009 у справі №20/209 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансроуд груп” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод точного литва” 58083,39грн. – основного боргу, 22507,49грн. – штрафних санкцій, 805,91грн. - державного мита та 213,77грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Закрите акціонерне товариство “Трансроуд груп” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2009 у справі №20/209 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2009 у справі №20/209 апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Трансроуд груп” прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.01.2010.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2010 розгляд апеляційної скарги у справі №20/209 відкладався на підставі пункту 1 частини 1 статті 77 ГПК України, у зв’язку з неявкою позивача.

Ухвалою Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2010 було продовжено розгляд апеляційної скарги по справі №20/209 на один місяць.

16.02.2010 до Київського апеляційного господарського суду надійшла від позивача телеграма, якою останній просив відкласти розгляд апеляційної скарги у даній справі.

В судове засідання 17.02.2010 з’явився представник відповідача, представник позивача в судове засідання не з’явився.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов’язковою, а також з врахуванням строку розгляду апеляційної скарги (відповідно до ст. 77 ГПК України відкладення розгляду справи можливе в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу), Київський апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності позивача та за наявними в матеріалах справи документами.

В судовому засіданні представник відповідача просив Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно з’ясовано судом першої інстанції, 21.06.2007 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №21-06/07-1 (далі – договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору, продавець (позивач) зобов’язується передати у власність покупця (відповідач), а покупець прийняти та оплатити продукцію. Найменування, асортимент, кількість продукції, що поставляється, визначається специфікаціями до даного договору, які є його невід’ємною частиною.

Згідно із п. 1.3 договору будь-які зміни до договору оформлюються у вигляді додаткових угод до нього, які підписуються повноважними представниками сторін та стають невід’ємними частинами даного договору.

Згідно п.п. 2.1., 2.3. договору ціна на продукцію по даному договору визначається в гривнях та зазначається в специфікаціях до договору. Загальна сума договору на момент укладення договору складає 2448000,00грн. у тому числі ПДВ 20%.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що продукція за даним договором поставляється на умовах, зазначених у специфікаціях до договору.

Кількість та строк поставки продукції обумовлюється в специфікаціях до договору (п.3.2 договору).

Згідно умов п.5.2. договору відповідач здійснює розрахунок за продукцію шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок позивача в порядку, передбаченому в специфікаціях до даного договору.

Пунктом 9.3 договору сторони узгодили, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2007, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов’язків по даному договору.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, сторонами було укладено специфікацію №1 до договору, в якій визначено, що у період з липня 2007 по вересень 2007 включно позивачем буде поставлено відповідачу продукцію загальною кількістю 96000 шт. загальною вартістю 2448000,00 грн., а відповідач взяв на себе зобов’язання здійснити 100% передоплату продукції за 5 (п’ять) днів до початку місяця поставки, на підставі виставленого позивачем рахунку.

Також між сторонами було укладено специфікацію №2 до договору, в якій визначено, що у період з серпня 2007 по вересень 2007 включно позивачем буде поставлено відповідачу продукцію загальною кількістю 24000 шт. загальною вартістю 815904,00 грн., а відповідач здійснить передоплату продукції 50% за 5 (п’ять) днів до початку місяця поставки, на підставі виставленого позивачем рахунку. Кінцевий розрахунок відповідач здійснює згідно видаткової накладної на партію товару протягом 10 (десяти) банківських днів.

Крім того, між сторонами було укладено специфікацію №3 до договору, в якій визначено, що у період з лютого 2008 по червень 2008 включно, позивачем буде поставлено відповідачу продукцію загальною кількістю 108800 шт. загальною вартістю 3630796,80 грн., а відповідач до 15 числа кожного місяця поставки здійснює передоплату 50% від вартості місячної вартості партії продукції; до 30 числа кожного місяця поставки відповідач здійснює доплату до 100% вартості місячної партії поставленої продукції.

Згідно п. 1 ч. 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем за період з 06.08.2007 по 19.02.2008 було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 743288,55грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними (а.с. 22-43, 80).

Відповідачем було здійснено повернення товару на суму 16862,02грн., що підтверджується накладною на повернення товарів №7 від 25.03.2008р. (а.с. 46), а також відповідач здійснив часткову оплату поставленого за період з 06.08.2007 по 19.02.2008 товару на суму 707592,74грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 62-75).

В силу ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено, що поставки позивачем продукції за зазначений період здійснювалися згідно специфікації №3.

Однак, як вбачається з призначення платежу у зазначених банківських виписках (а.с. 62-75) платежі здійснювалися, як оплата згідно специфікації №2.

Разом з цим, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заборгованість відповідача перед позивачем за період з 06.08.2007 по 19.02.2008 становить 18833,79грн. При цьому судом першої інстанції помилково визначено призначення платежів перерахованих відповідачем позивачу, за період з 19.07.2007 по 07.03.2008 включно, як оплата згідно специфікації №3.

Київський апеляційний господарський суд, враховуючи порядок оплат відповідачем продукції, поставленої йому позивачем за період з 06.08.2007 по 19.02.2008 дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 18833,79грн. розраховується за видатковою накладною №0-00000049 від 19.02.2008.

Наявність зазначеної суми заборгованості підтверджується відповідачем, як в його листі №14/2009 від 06.02.2009 (а.с. 19), так і у його відзиві на позовну заяву (а.с. 57-59).

Також за період з 05.05.2008 по 14.05.2008 позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 651249,60грн., що підтверджується видатковими накладними №0-00000134 від 05.05.2008р. на суму 341088,00грн. (а.с. 44) та №0-00000139 від 14.05.2008р. на суму 310161,60грн. (а.с. 45), за яку відповідач розрахувався частково в сумі 612000,00 грн., що вбачається з банківських виписок копії за 11.04.2008 – 100000,00 грн., 16.04.2008 – 300000,00 грн., 21.04.2008 – 212000,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи (при цьому позивач врахував ці сплати при визначенні заборгованості відповідача за період 05.05.2008 по 14.05.2008, тоді як відповідачем в призначенні платежу по даним оплатам помилково зазначено договір №14-03/08-1 від 14.03.2008).

Спору між сторонами щодо призначення цих платежів не існує.

Тобто заборгованість відповідача перед позивачем за період з 05.05.2008 по 14.05.2008 становить 39249,60 грн.

Як вбачається з пояснень відповідача, часткова оплата відповідачем в сумі 612000,00 грн. була здійснена ним за поставлену позивачем продукцію за період з 05.05.2008 по 14.05.2008 на підставі специфікації №3.

Тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 39249,60 грн. утворилася згідно специфікації №3.

Київський апеляційний господарський суд, враховуючи порядок оплат відповідачем продукції, поставленої йому позивачем за період з 05.05.2008 по 14.05.2008, дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 39249,60 грн. розраховується за видатковою накладною №0-00000139 від 14.05.2008р.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України та ст. 269 ЦК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 статті 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 58083,39 грн., тому рішення суду першої інстанції в цій частині є правомірним. Проте суд першої інстанції помилково вказав найменування боржника в резолютивній частині рішення як Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансроуд груп” в той час, як відповідачем по даній справі є Закрите акціонерне товариство “Трансроуд груп”.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 59731,05 грн. (на суму 18833,79 грн. позивачем нараховано пеню за 365 днів, а на суму 39249,60 грн. - за 333 дні)

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6.2 договору при недотриманні строків оплати продукції відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені від вартості продукції, строк оплати якої порушений, за кожен день прострочки платежу.

Відповідно до ч.1ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу, пеня як різновид неустойки, характеризується наступними ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов’язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання; г) триваючий характер – нарахування пені за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, заборгованість в сумі 18833,79грн., на яку позивач просить нарахувати пеню, виникла у відповідача по специфікації №2 та розраховується за видатковою накладною №0-00000049 від 19.02.2008.

Згідно із п. 1 специфікації №2 кінцевий розрахунок відповідач здійснює згідно видаткової накладної на партію товару протягом 10 (десяти) банківських днів.

Тобто, у позивача виникло право на стягнення з відповідача пені по заборгованості в сумі 18833,79грн. з 05.03.2008 та в силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування пені на дану суму заборгованості припиняється 04.09.2008.

Відповідно до п. 6 специфікації №3 сторони узгодили, що у випадку прострочки оплати продукції відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 0,3% від суми неотриманого позивачем в строк платежу за кожен день прострочки оплати. В свою чергу погоджений сторонами штраф в розмірі 0,3% за своєю суттю є пенею.

Відповідно до статті 1 та статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, заборгованість в сумі 39249,60 грн., на яку позивач просить нарахувати пеню, виникла у відповідача по специфікації №3 та розраховується за видатковою накладною №0-00000139 від 14.05.2008р.

Згідно із п. 1 специфікації №3 відповідач до 15 числа кожного місяця поставки здійснює передоплату 50% від вартості місячної вартості партії продукції; до 30 числа кожного місяця поставки відповідач здійснює доплату до 100% вартості місячної партії поставленої продукції.

Тобто, у позивача виникло право на стягнення з відповідача пені по заборгованості в сумі 39249,60 грн. з 30.05.2008 та в силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування пені на дану суму заборгованості припиняється 29.11.2008.

Позивач звернувся до суду першої інстанції 26.06.2009 (згідно штампу на конверті)

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно із п. 2, 3 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 57-59) просив суд першої інстанції відмовити позивачу, зокрема, через пропуск позовної давності.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно застосовано до вимог позивача про стягнення пені позовну давність, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції 26.06.2009, тобто суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що на дату звернення позивача до суду з позовом строк позовної давності по стягненню пені частково минув.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня з суми 18833,79 грн. - за період з 27.06.2008 по 04.09.2008 (70 днів) та з суми 39249,60 грн. – за період з 27.06.2008 по 29.11.2008 (156 днів).

Київським апеляційним господарським судом здійснено перерахунок суми пені, з урахуванням заявлених позивачем сум, на які нараховується пеня, строків такого нарахування, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України, враховуючи перебіг позовної давності на таке нарахування та встановлено що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 4879,70 грн. (864,47 грн. пені з суми заборгованості 18833,79 грн. та 4015,23 пені з суми заборгованості 39249,60 грн.).

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2009 у справі №20/209 підлягає зміні відповідно до пункту 1, 2 частини 1 статті 104 та п. 4 ч. 1 ст. 103 ГПК України.

Судові витрати на підставі статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача та відповідача (пропорційно задоволених вимог).

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Трансроуд груп” задовольнити частково.

2. Змінити рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2009 у справі №20/209 в частині стягнення пені виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: стягнути з Закритого акціонерного товариства “Трансроуд груп” (м. Київ, пр.-т. Відрадний, 50, код ЄДРПОУ 30211827) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод точного литва” (м. Дніпропетровськ, вул. Сухий Острів, 3, код ЄДРПОУ 33564238) 58083,39 грн. (п’ятдесят вісім тисяч вісімдесят три грн.. 39 коп.) – основного боргу, 4879,70 грн. (чотири тисячі вісімсот сімдесят дев’ять грн. 70 коп.) – штрафних санкцій, 629,63 грн. (шістсот двадцять дев’ять грн. 63 коп.) - державного мита, 167,01 грн. (сто шістдесят сім грн. 01 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті апеляційну скаргу залишити без задоволення.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський завод точного литва” (м. Дніпропетровськ, вул. Сухий Острів, 3, код ЄДРПОУ 33564238) на користь Закритого акціонерного товариства “Трансроуд груп” (м. Київ, пр.-т. Відрадний, 50, код ЄДРПОУ 30211827) 274,26 грн. (двісті сімдесят чотири грн. 26 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 20/209 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

22.02.10 (відправлено)