Постанова № 8101318, 22.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2010                                                                                           № 28/269

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Сотнікова С.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Бражник Є.М. (дов. № 11 від 20.01.2010р.),

від відповідача - Перетятько В.Є. (дов. від 21.07.2009р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко"

на рішення Господарського суду м.Києва від 24.09.2009

у справі № 28/269 ( )

за позовом                               Приватне підприємство "Інтекс"

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко"

про                                                   стягнення 79591,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.09.2009 р. по справі № 28/269 припинено провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 376,50 грн.; решту позовних вимог задоволено частково; стягнуто з ТОВ “Еко” на користь ПП “Інтекс” 79094,31 грн., з яких 74030,74 грн. основного боргу, 494,97 грн. відсотків річних, 2157,81 грн. втрат від інфляції, 2410,79 грн. пені, а також 790,94 грн. державного мита, 310,55 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду м. Києва від 24.09.2009 р. скасувати в повному обсязі та припинити провадження у справі з підстави неправильного застосування норм матеріального права.

Ухвалою від 05.01.2010р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Еко”.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2010р. розгляд справи було відкладено відповідно до ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні представник позивача заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції від 24.09.2009р. – без змін.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення частковому скасуванню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство “Інтекс” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Еко” про стягнення суми боргу на підставі договору поставки № 2062К від 12.04.2006р. в розмірі 74521,01 грн., 2414,48 грн. – пені, 494,97 грн. – 3 % річних, 2161,11 грн. – інфляційних втрат.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов’язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Разом з тим, згідно частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З матеріалів справи вбачається, а сторонами не заперечується, що за період з 02.04.2008 року по 23.10.2008 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 75113,25 грн., що підтверджується видатковими накладними (т. 1 а.с. 15-67), довіреностями на отримання матеріальних цінностей (т. 1 а.с. 68-74, 76), податковими накладними (т. 1 а.с. 115-166).

Колегія суддів відзначає, що у зазначених первинних документах відсутнє посилання на договір поставки № 2062К від 12.04.2006р.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна колегія визнає висновок місцевого господарського суду про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар виникла на підставі договору поставки № 2062К від 12.04.2006р., помилковим.

Разом з тим, правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору поставки, укладеного у спрощеній формі, а саме, шляхом фактичного виконання зобов’язання з поставки товару постачальником (позивачем) та зобов’язання щодо прийняття товару покупцем (відповідачем).

Відповідачем оплачено поставлений товар частково на загальну суму 592,24 грн., що підтверджується банківською випискою з розрахункового рахунку позивача.

Крім того, згідно видаткових накладних (повернення) від 14.07.2009р. (т. 1 а.с. 222-229) відповідачем повернуто нереалізований товар, що був поставлений позивачем на загальну суму 376,50 грн.

Також згідно довідок відповідача, у нього рахується поставлений позивачем товар, але не реалізований на загальну суму 113,77 грн. (т. 1 а.с. 230-237).

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692).

На дату звернення позивача до суду з позовом, відповідачем обов’язок щодо оплати поставленого товару згідно видаткових накладних в повному обсязі не виконано, разом з тим надано докази на підтвердження повернення частини товару на загальну суму 376,50 грн. та залишки нереалізованого товару на загальну суму 113,77 грн.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняттям товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач направив відповідачу претензію № 284 від 03.02.2009р. на суму 74521,01 грн., яку останній отримав 06.02.2009р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 80).

Як було зазначено вище, відповідачем 14.07.2009р. повернуто нереалізований товар, що був поставлений позивачем, на загальну суму 376,50 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у даній справі підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору згідно п. 1-1 ст. 80 ГПК України в частині позовних вимог про стягнення заборгованості на загальну суму 376,50 грн.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Разом з тим, частиною 4 ст. 694 Цивільного кодексу України передбачено, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Враховуючи, що у видаткових накладних, за якими відбулась поставка товару відповідачу, вказано умову продажу як кредит, колегія суддів вважає, що сума заборгованості має бути зменшена на суму нереалізованого товару, тобто на 113,77 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за поставлений товар в розмірі 74030,74 (74521,01 – 376,50 – 113,77) грн.

З врахуванням претензії № 284 від 03.02.2009р. відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання з 14.02.2009р. по 05.05.2009р.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Позивачем заявлено до стягнення неустойку (пеню) згідно п. 1 розділу Х договору поставки № 2062К від 12.04.2006р., з котрим помилково погодився суд першої інстанції, присудивши її до стягнення. Проте, як було зазначено вище, поставка товару у період з 02.04.2008 року по 23.10.2008р. відбулась не на підставі договору поставки, а згідно видаткових накладних, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з боржника договірної неустойки.

Разом з тим, вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 2157,81 грн. інфляційних (за лютий – березень 2009 року) та 494,97 грн. 3% річних (з 14.02.2009р. по 05.05.2009р.), оскільки, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення вартості поставленого товару в розмірі 74030,74 грн., 2157,81 грн. інфляційних та 494,97 грн. 3% річних, а в частині стягнення 113,77 грн. в позові належить відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення від 24.09.2009р. у даній справі суд першої інстанції неповно дослідивши обставини та матеріали справи припустився помилкового застосування норм матеріального права, що є підставою для його скасування в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені в сумі 2410,79 грн. В решті оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 74030,74 грн., 2157,81 грн. інфляційних та 494,97 грн. 3% річних.

У зв’язку з частковим скасуванням рішення місцевого господарського суду та частковим задоволенням позовних вимог, підлягають зміні і розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 754,77 грн. витрат по оплаті державного мита та 301,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд справи в суді першої інстанції, з врахуванням судових витрат відповідача в розмірі 12,06 грн. в зв’язку з частковим задоволенням апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103 – 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Еко” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2009р. у справі № 28/269 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Експертфуд” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Колорит” пені в сумі 2410 (дві тисячі чотириста десять) грн. 79 коп., 790 (сімсот дев’яносто) грн. 94 коп. державного мита, 310 (триста десять) грн. 55 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Прийняти в цій частині нове рішення.

В позові відмовити.

3. Виключити з абзацу третього резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2009р. у справі № 28/269 після тексту “на користь Приватного підприємства “Інтекс” (36039, м. Полтава, вул. Чапаєва, 25, п/р 260043173 в АБ “Полтава–банк” МФО 331489, код ЄДРПОУ 31034726)” текст наступного змісту: “79094,31 грн. (сімдесят дев’ять тисяч дев’яносто чотири гривні тридцять одну копійку), з яких”.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2009р. у справі № 28/269 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Еко” (01103, м. Київ, проспект Науки, 8, п/р 26001380658941 в Київській обласній філії АКБ “Укрсоцбанк” МФО 321013, код ЄДРПОУ 32104254) на користь Приватного підприємства “Інтекс” (36039, м. Полтава, вул. Чапаєва, 25, п/р 260043173 в АБ “Полтава–банк” МФО 331489, код ЄДРПОУ 31034726) 754 (сімсот п’ятдесят чотири) грн. 77 коп. витрат по оплаті державного мита та 301 (триста одну) грн. 08 коп витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 28/269 повернути Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді