Рішення № 81008422, 03.04.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6420/16-ц 2/335/21/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Дворникової Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

01.06.2016 року (згідно поштового конверту) Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (надалі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, в якому просить звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на житлове приміщення № 27, загальною площею 36,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 189М/06 від 09.10.2006 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціалістичного розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником всіх прав і обов'язків якого є ПАТ «Укрсоцбанк», яка станом на 15.04.2016 року становить загальним розміром 1 334 6547,50 грн., а також покласти на відповідача ОСОБА_2 судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» зазначив, що 09.10.2006 року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціалістичного розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений кредитний Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 189М/06, відносно до умов якого відповідач отримав грошові кошти у сумі 730 320,00 грн., зі сплатою відсотків 18 %.

28.10.2008 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до Договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06 від 09.10.2006 року згідно якої внесено зміни до кредитного договору в частині п.п.1.1.1. Іпотечного договору.

28.04.2010 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06 від 09.10.2006 року згідно із якою сторони підтвердили, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату укладання ув'ю Додаткової угоди складає 451 578,52 грн., залишок за нарахованими процентами 21 040,38 грн., та встановлено новий кінцевий термін повернення заборгованості за кредитним договором, а саме до 07.10.2013 року.

22.11.2010 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189/06 від 09.10.2006 року згідно із якою сторони підтвердили, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату укладання цієї додаткової угоди складає 451578,51 грн., залишок заборгованості за нарахованими процентами 51 181,31 грн. та встановили процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 19,44% річних.

Відповідно до п. 1.3 та п. 1.5 Кредитного договору, з метою забезпечення належного виконання позичальником щодо повернення суми кредиту, нарахованих процентів, можливих неустойки штрафних санкцій, а також здійснення забезпеченої заставою вимоги, 09.10.2006 року між Банком та ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір № 189/М/06/1-і, відповідно до якого ОСОБА_2 передала кредитору в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: не житлове приміщення № 27, загальною площею 36,3 кв.м, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності НОМЕР_1, що видане Запорізькою міською радою 19.02.2002 року, що зареєстроване в БТІ 19.02.2012 року згідно реєстраційного напису на свідоцтві.

28.10.2008 року між Банком та майновим поручителем було укладено Додатковий договір № 1 до Іпотечного договору № 189М/06/1-і від 09.10.2006 року згідно із яким внесено зміни до Договору іпотеки в частині п.п. 1.4.2. Іпотечного договору.

28.04.2010 року та 22.11.2010 року між Банком та майновим поручителем було укладено Додатковий договір № 2 до Іпотечного договору № 189М/06/1-і, посвідченого Капшуковою Ю.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 09.10.2016 року за реєстровим № 5516, та Додатковий договір № 3 до Іпотечного договору № 189М/06/1-і, посвідченого Капшуковою Ю.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 09.10.2016 року за реєстровим № 5516, згідно з якими вносилася зміни до п. 1.4. Іпотечного договору, шляхом викладання його у новій редакції.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Кредитним договором, станом на 15.04.2016 року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком становить 1 334 647,50 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 451 578,52 грн., заборгованості за відсотками 517 557,69 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту 101 554,99 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків 77 182,59 грн., інфляційних витрати за відсотками 80 652,76 коп.

Відповідне письмове повідомлення (письмова вимога про усунення порушення зобов'язання) б/н від 15.04.2016 року позивачем було направлено на адресу відповідача та третьої особи, але на дату подання позовної заяви вимога виконана не була.

Таким чином, зважаючи на невиконання відповідачем зобов'язання стосовно умов повернення кредиту, позивач вважає, що він вправі вимагати стягнення заборгованості по кредиту, за відсотками, а також інфляційні витрати, за рахунок предмету іпотеки, тому ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.06.2016 року, відкрито провадження у справі.

В подальшому, за наслідками повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, в зв'язку з закінченням повноважень судді Бойко О.Ю. 11.09.2017 року, справу було передано в провадження судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Шалагінової А.В.

Ухвалою від 02.08.2018 року, у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку призначення Шалагінової А.В. на посаду судді, справу передано та прийнято до свого провадження суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Макаровим В.О.

Під час розгляду справи, в судове засідання представник позивача не з'явився, 15.02.2019 року надіслав суду письмові пояснення по справі. 18.02.2019 року представник позивача Ременюк Т.Ю. звернулась до суду з клопотанням про розгляд справи у її відсутність, позов підтримує, просить задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надавши суду заяву, у якій просила розглянути справу без її участі, одночасно просить застосувати строк позовної давності.

Третя особа ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, що стверджується матеріалами справи, причини неявки суду невідомі.

У відповідності до положень п. 9 ч. 1 ст. 1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VIII, справи в судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Кодексом, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цим Кодексом.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 09.10.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціалістичного розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 був укладений кредитний Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 189М/06, у відповідності до якого останній отримав кредит у розмірі 730 320,00 грн., зі сплатою 18 % процентів річних та комісій в розмірі та в порядку, визначеному цим договором, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 07.10.2011 року, на умовах визначених цим договором.

Далі, сторонами Кредитного договору було підписано Додаткову угоду № 1 від 28.10.2008 року до Договору про надання не відновлюваної кредитної ліні 189М/06 від 09.10.2006 року згідно якої внесено зміни до кредитного договору в частині п.п. 1.1.1. Іпотечного договору.

28.04.2010 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06 від 09.10.2006 року згідно із якою сторони підтвердили, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату укладання Додаткової угоди складає 451 578,52 грн., залишок за нарахованими процентами 21 040,38 грн., та встановлено новий кінцевий термін повернення заборгованості за кредитним договором, а саме до 07.10.2013 року.

Також, 22.11.2010 року між Банком та ОСОБА_1 було підписано Додаткову угоду про внесення змін до Договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189/06 від 09.10.2006 року згідно із якою сторони підтвердили, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату укладання цієї додаткової угоди складає 451578,51 грн., залишок заборгованості за нарахованими процентами 51 181,31 грн. та встановили процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 19,44% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1.3. п.п. 1.3.1. Кредитного договору, передбачено, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих неустойки штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор укладає Іпотечний договір № 189М/06/1-і від 09.10.2006 року, укладений між Банком та майновим поручителем ОСОБА_2

09.10.2006 року між Банком та ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір № 189/М/06/1-і, відповідно до якого ОСОБА_2 передала кредитору в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: не житлове приміщення № 27, загальною площею 36,3 кв.м, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності НОМЕР_1, що видане Запорізькою міською радою 19.02.2002 року, що зареєстроване в БТІ 19.02.2012 року згідно реєстраційного напису на свідоцтві. Вартість предмету іпотеки за погодженням сторін складає 275 000,00 грн.(п. 1.2. іпотечного договору).

28.10.2008 року між Банком та майновим поручителем ОСОБА_2 було підписано Додатковий договір № 1 до Іпотечного № 189М/06/1-і від 09.10.2006 року згідно із яким внесено зміни до Договору іпотеки в частині п.п. 1.4.2. Іпотечного договору.

28.04.2010 року та 22.11.2010 року між Банком та ОСОБА_2 підписані Додатковий договір № 2 до Іпотечного договору № 189М/06/1-і, посвідченого Капшуковою Ю.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 09.10.2016 року за реєстровим № 5516, та Додатковий договір № 3 до Іпотечного договору № 189М/06/1-і, посвідченого Капшуковою Ю.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 09.10.2016 року за реєстровим № 5516, згідно з якими внесені зміни до п. 1.4. Іпотечного договору, шляхом викладання пункту 1.4. у новій редакції.

Підпункт 1.4.1. пункту 1.4. Додаткового договору № 3 від 22.11.2010 року до Іпотечного договору передбачено забезпечення іпотекою зобов'язання і щодо дострокового погашення кредиту: 1.4. Зміст та розмір забезпечених іпотекою зобов'язань, строк і порядок їх виконання: 1.4.1. повернення кредиту в сумі 730 320,00 грн., з графіком погашення заборгованості відповідно до умов основного зобов'язання та кінцевим терміном повернення до 07.10.2013 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених основним зобов'язанням.

Відповідно до п.п. 2.4.3., п. 4.1. та п.4.6.1. Договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором кредиту, Банк має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з п.п. 1.1., п.1.4. Договору іпотеки та ст. 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмету іпотеки позивач має право задовольнити свої вимоги за Договором кредиту у повному обсязі, тобто, включаючи, повернення кредиту, сплату процентів, неустойки (пені, штрафу), відшкодування витрати, пов'язаних з пред'явленням вимог за договором Кредиту та збитків завданих порушенням Договорів кредиту.

В п. 6.3. Іпотечного договору вказано, що він діє до припинення основного зобов'язання.

В судовому засіданні встановлено, що ПАТ «Укрсоцбанк», зі своєї сторони виконав умови взятого на себе зобов'язання і надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі, а відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, не виплачував кредит, у зв'язку з чим станом на 15.04.2016 року має заборгованість за кредитом у розмірі 451 578,52 грн., заборгованість за відсотками 517 557,69 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту 101 554,99 грн., пеню за несвоєчасне повернення відсотків 77 182,59 грн., розмір інфляційних витрати за відсотками 80 652,76 коп., усього 1 334 647,50 грн., що стверджується розрахунками заборгованості, зведеною таблицею заборгованості.

Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України «Про іпотеку».

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до пункту п. 4.1., п. 4.2. Іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення Іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання за Договором кредиту, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Умовами укладеного між сторонами договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання позичальником будь-яких умов кредитного договору.

Поряд з цим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок позовної давності необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

За змістом статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні 11.07.2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

У п. 31 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» зазначено, що враховуючи вищевказані положення, суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Оскільки зі спливом строків позовної давності основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 05.07.2017 року у справі № 6-509цс17.

Крім того, 05.07.2017 року Верховний Суд України зробив правовий висновок у справі № 6-311 цс 16 про те, що за змістом частин третьої, п'ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з роз'яснень пленуму Верховного Суду України, наданих у п.11 Постанови від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09. 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Частиною 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.п. 4.5. Кредитного договору, в разі невиконання (неналежного) виконання позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.2.-3.3.16 цього договору (зокрема, зобов'язання сплачувати кредит та проценти у передбачені договором строки), термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та відповідно позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня за днем порушенням зобов'язання погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Після повного погашення позичальником заборгованості за кредитом, процентами та можливими штрафними санкціями для цього договору припиняється.

Як встановлено рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.10.2018 року, ухваленому у справі № 335/69/18 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 189М/06, яке набрала законної сили 01.11.2018 року, до суду позивач звернувся з вимогами про стягнення заборгованості після спливу як трирічного строку позовної давності за вимогами про стягнення відсотків та інфляційних втрат, так і річного строку позовної давності за вимогами про стягнення пені, в зв'язку з чим в позові було відмовлено у повному обсязі.

При цьому при ухваленні вказаного рішення суд виходив з того, що позивачем не було надано жодного доказу, який би підтверджував дійсну дату останнього платежу ОСОБА_1 за кредитним договором, а тому при обчислення строків позовної давності виходив із кінцевої дати повернення кредитних коштів, визначеної у Додатковій угоді № 2 від 28.04.2010 року, а саме 07.10.2013 року.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як передбачено ст. 35 Закону «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 10.12.2009 року були скеровані на адресу ОСОБА_1 та на адресу відповідача ОСОБА_2 письмові вимоги, зокрема на адресу відповідача ОСОБА_2 за № 152-005/96-630 (повідомлення про порушення зобов'язання за кредитним договором), в якому прохалось у добровільному порядку виконати обов'язки щодо погашення заборгованості перед банком за кредитним договором № 186М/06 від 09.10.2016 року. В цьому листі повідомлено, що у разі невиконання позичальником порушеного зобов'язання, а саме не погашення всієї суми заборгованості та штрафними санкціями у тридцяти денний строк з моменту отримання цієї претензії, Банк розпочинає звернення стягнення на предмет іпотеки.

Даних про отримання відповідачем зазначеної вимоги суду не подано. Однак, як зазначалося вище, позов до суду ПАТ«Укрсоцбанк» подав 01.06.2016 року, отже, позовна давність, визначена ст. 257 ЦК України, сплила.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ПАТ «Укрсоцбанк» не обґрунтований, позивачем дійсно пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовом, предметом якого є вирішення питання щодо погашення заборгованості позичальника за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому сплив позовної давності та наявність заяви відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного, керуючись 254, 256, 257, 261, 267, 526, 589, 590, 610, 611, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Постановою Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 12, 76-82, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В позові Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телемунікаційної системи подається до Апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Суддя В.О. Макаров