Рішення № 8100585, 09.02.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.02.2010 Справа № 3/11-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «Таврійські нафтові регіони», м.Херсон

до Товариства о з обмеженою відповідальністю "Вішва Ананда», с.Новокиївка Каланчацького району Херсонської області

про стягнення 19103 грн. 55 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Кириченко А.М. директор паспорт МО 216431 вид. Дніпровським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області.; Бариляк О.І. представник дов. б/н. від 18.01.2010 р.

від відповідача - не прибув.

Приватне підприємство «Таврійські нафтові регіони»(позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вішва Ананда»(відповідач) 173565,00 грн. основного боргу, 1501,24 грн. –3% річних, 5709,83 грн. інфляційних втрат, 10258,48 грн. пені та судові витрати.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, письмовий відзив та витребувані судом документи не надав. Направлена на його юридичну адресу ухвала про порушення справи отримана відповідачем 19.01.2010 року.

Суд вважає, що відповідачу було надано достатньо часу для використання можливості скористатися повним обсягом процесуальних прав, передбачених ГПК України.

За таких обставин, у відповідності до ст..75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні 04.02.2010 р. оголошувалась перерва до 09.02.2010 р. до 10-00 для виготовлення повного тексту рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд

в с т а н о в и в:

Між Приватним підприємством «Таврійські нафтові регіони»(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вішва Ананда»(відповідач) укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів № 1 від 24.06.2009 р. (далі –Договір), за умовами якого позивач зобов»язується передати у власність відповідача, а відповідач - прийняти та оплатити нафтопродукти (далі –товар) згідно з умовами Договору та Додатковими угодами.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами Додаткової угоди №11 від 16 вересня 2009 року по видатковій накладній №РН-0000679 від 16.09.2009 р. позивач надав відповідачу дизельне пальне в кількості 36650 літрів на суму 223565,00 грн.

Відповідно до п.3 Додаткової угоди №11 від 16.09.2009 р. відповідач повинен був оплатити отриманий товар в строк до 26 вересня 2009 року.

В порушення умов Договору та Додаткової угоди №11 від 16.09.2009 р. відповідач отриманий товар оплатив частково в сумі 50000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №1685 від 04.11.2009 р.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки товару виконав в повному обсязі. Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання виконав частково, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 173565,00 грн. Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов»язань щодо добровільної сплати основного боргу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 173565,00 грн. є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.7.2. Договору у випадку неоплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до розрахунку (а.с.22), позивач просить стягнути з відповідача за період з 26.09.2009 р. по 28.12.2009 р. пеню в розмірі 10258,48 грн., інфляційні втрати в сумі 5709,83 грн. та річні в сумі 1501,24 грн.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунок пені. Сума пені дорівнює 10286,57 грн. Втім, з огляду на відсутність законних підстав для виходу за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення пені у заявленому позивачем розмірі в сумі 10258,48 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

          Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Суд не погоджується з розрахунком позивача, який нарахував 5709,83 грн. інфляційних втрат. За розрахунком суду задоволенню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 5483,38 грн. За розрахунком суду 3% річних складають 1505,35 грн. Втім, з огляду на відсутність законних підстав для виходу за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення річних у заявленому позивачем розмірі в сумі 1501,24 грн.

          З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.

          Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

          Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

          Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов»язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

          Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

          В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі ст.ст.525, 526, 530, ч.2 ст.625, ст.712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 175, 193, 265, ч.1 ст.230, ч.6 с.231 ГК України та керуючись, ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вішва Ананда»(75804,

Херсонська область, Каланчацький район, с.Новокиївка, вул.Леніна, 48, р/р 2600011582, 2600911581 ХОД «Райффайзе банк Аваль»м.Херсон, МФО 352093, код ЄДРПОУ 32125410) на користь Приватного підприємства «Таврійські нафтові регіони»(73000, м.Херсон, Бориславське шосе, 10-А, кв.144, р/р 26002151364 АТ «Райффайзен банк Аваль»м.Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 34668958) 173565,00 грн. основного боргу, 10258,48 грн. пені, 5483,38 грн. збитків від інфляції, 1501,24 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 1910,35 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

          В задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 226,45 грн. інфляційних втрат відмовити.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська