Рішення № 8098917, 03.02.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.02.10 р.                     Справа № 4/297                               

Представниками сторін не надані письмові клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу. Відповідно до статті 81-1 ГПК України складається протокол судового засідання.

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Гринько С.Ю.

при секретарі судового засідання Кужель А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали позовної заяви:

за участю представників сторін:

від позивача – Агічеєва О.А. – довіреність від 23.12.2009р. (після перерви не явився),

від відповідача – Головкіна О.А. – директор за наказом від 03.11.2003р. № 14,

за позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю “Астрея-ХХІ” м. Харків

до відповідача - Приватного підприємства „Колегія” м. Горлівка

про стягнення 10710,37грн. заборгованості, відсотків за користування чужими коштами, інфляційних, 3%річних,

в с т а н о в и в :

          Позивач звернувся з позовом до господарського суду 03.12.2009р. заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача 10710,37грн., з яких: 10000,00грн. – заборгованість, 443,56грн. – відсотки за користування чужими коштами, 140,23грн. – інфляційних, 126,58грн. – 3%річних.

          В підтвердження позову позивач посилається на рахунок-фактуру №154 від 01.04.2009р. на суму 11553,12грн., який виставлений відповідачу, видаткову накладну №514 від 01.04.2009р. на суму 11553,12грн. та на рішення Господарського суду Донецької області від 14.10.2009р. по справі № 15/228, яким визнано, що поставка товару по накладній №514 від 01.04.2009р. відбувалась поза договором.

          Відповідач заперечує проти вимог позову на тій підставі, що Господарським судом Донецької області за справою № 15/228 від 14.10.2009р. винесено рішення, яке вступило в законну дію, предметом якої були обставини, на які посилається позивач в цьому позові, а саме поставка по накладній №514 від 01.04.2009р., тому просить суд припинити провадження по справі на підставі ст. 81 ГПК України. Відповідач вважає, що оскільки сторонами не обумовлений строк оплати, товар мусить бути оплаченим при їх реалізації поступово або повернутий.

          При аналізі матеріалів справи судом встановлено, що за рішенням Господарського суду Донецької області розглянута справа № 15/228 предметом якої було стягнення боргу в сумі 10000,00грн. за товар, поставлений позивачем відповідачу за накладною № 514 від 01.04.2009р. у відповідності з умовами договору № 09-04/1 від 09.04.2009р. та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за цим договором.

Рішенням суду, яке вступило в законну дію, було встановлений факт, що поставка товару за накладною № 514 від 01.04.2009р. відбувалась позадоговором, тобто передача товару за цією накладною на умовах договору № 09-04/01 від 09.04.2009р. не підтверджена, тому за цих обставин позивачу відмовлено у позові.

За умовами статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При вирішенні даного спору, встановлено, що господарським судом встановлений вже факт поставки позивачем відповідачу товару за накладною № 514 від 01.04.2009р. на загальну суму 11553,12грн. Приймання товару відбувалось представником відповідача за довіреністю № 000324 від 01.04.2009р. Назарьяном Є.В., тобто позадоговором і цей факт не спростовується відповідачем.

2

На підставі абзацу четвертого ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач має право, зокрема, змінити підставу або предмет позову, зменшити або збільшити суму позову.

Позивач використав своє право, змінивши підставу позову, тобто просить стягнути несплачену вартість (заборгованість) товару, який поставлений позадоговором відповідачу за накладною № 514 від 01.04.2009р., тому заперечення відповідача стосовно розглянутого спору Господарським судом Донецької області від 14.10.2009р. по справі № 15/228 не обґрунтовано.

Після дослідження в судовому засіданні всіх обставин справи, заслухавши представників сторін, суд оголосив перерву з 21.01.2001р. на 9годин 03.02.2010р. на підставі ст. 77 ГПК України для надання сторонами додаткових документів в підтвердження пред’явлення позивачем відповідачу вимоги щодо оплати одержаного ним позадоговором товару.

До суду 02.02.2010р. надійшло письмове клопотання від позивача, в якому він просить розглянути спір без його представника. Надано ним і докази відправлення претензії відповідачу від 25.01.2010р. з описом вкладення, на якої є штамп поштового відділення з датою приймання – 27.01.2010р.

Господарський суд вважає достатніми документи для вирішення по суті даного спору без явки представника позивача на підставі ст. 75 ГПК України.

02.02.2010р. позивачем надіслана письмова заяві про часткову зміну підстав та зменшення позовних вимог відповідно до ст.22 ГПК України, в якої поставлені на розсуд суду наступні питання: стягнення боргу в сумі 7581,78грн.; припинення провадження в частині стягнення боргу в сумі 2418,22грн. за відсутністю спору; стягнення з боржника трьох процентів річних в розмірі 161,10грн. та 303,03грн. інфляційних витрат за прострочку виконання грошового зобов’язання, посилаючись на ст.625 Цивільного кодексу України; 580,55грн. за користування чужими коштами у відповідності з вимогами частини 3 статі 692 Цивільного кодексу України і частини 4 статі 232 Господарського кодексу України. Всі суму нараховані за період з 07.05.2009р. по 19.11.2009р.

Дослідивши матеріали справи та, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено, що між сторонами укладена усна угода про поставку відповідачу товару.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України під поняттям “угода” розуміється та визнається певна дія особи, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договори можуть укладатись в усній або в письмовій формі (простій чи нотаріальній), якщо для відповідного договору законом не встановлено певної форми.

Виникнення і припинення цивільних прав між сторонами являється їх волевиявлення однієї сторони поставити інший стороні продукцію за умови її оплати. Домовленість сторін спрямована на виконання цих зобов’язань і, тому вони порушують правові наслідки.

Частина перша пункту другого статі 207 ЦК України ( 435-15 ) вказує на те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Обов’язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладанні правочину. Документи у правочині, сторонами якого є юридичні особи, підписуються за частиною другою пункту другого статті 207 ЦК України (435-15) особами, уповноваженими на це її установчими документами (статутом, засновницьким договором тощо), довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою юридичної особи.

Представником відповідача на підставі довіреності № 000324 від 01.04.2009р. отриманий товар по видатковій накладній № 514 від 01.04.2009р. на загальну суму 11553,12грн. Цей факт підтвердив в судовому засіданні 03.02.2010р. директор приватного підприємства.

Таким чином, волевиявлення сторін, їх домовленість про поставку конкретного товару спрямовані на виконання зобов’язань по поставці товару та його оплаті, а тому вони порушують правові наслідки, які передбачені цивільним законодавством для договорів купівлі-продажу.

Позивачем виставлений відповідачу рахунок-фактуру № 154 від 01.04.2009р. на загальну суму 11553,12грн. переданого товару, в якому визначені найменування товару та його кількість.

За вимогами статті 692 Цивільного кодексу України покупець, яким являється відповідач, зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший порядок і строк оплати.

3

Відповідно до загальних умов виконання зобов’язання викладених в статті 530 Цивільного кодексу України боржник повинен сплатити одержаний товар в строки, передбачені умовами договору, а якщо строк виконання зобов’язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий борг в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги.

Сторонами не обумовлений конкретний термін оплати товару, тому позивач 10.06.2009р. направив відповідачу претензію з вимогою оплати вартість одержаного товару. Підтвердженням направлення цієї претензії являється відповідь відповідача від 15.06.2009р. з посиланням на неї, в якої він визнав свій борг. Оскільки відсутній документ, який би свідчив про термін направлення претензії відповідачу суд, враховуючи поштовий перебіг, приймає дату одержання претензії.

Саме з семиденного строку, починаючи з дня пред’явлення вимоги – 15.06.2009р., боржник повинен виконати борг в семиденний строк (враховуючи поштовий перебіг), тобто до 23.06.2009р.

Не приймається до уваги посилання позивача на рахунок № 154 від 01.04.2009р., так як не надано доказів пред’явлення його відповідачу для оплати. У платіжних дорученнях, якими був частково оплачений відповідачем борг, підставою платежу визначений інший, неіснуючий рахунок - № 154 від 30.04.2009р., на що не звернув увагу позивач.

Витягами з банківських рахунків підтверджений факт, що прийнятий відповідачем товар на суму 11553,12грн. оплачений до звернення позивача з позовом частково в сумі 3971,34грн. платіжними дорученнями № 615 від 19.06.09р. в сумі 753,12грн. і № 819 від 12.08.09р. в сумі 800,00грн. і на час звернення з позовом сума боргу складала 10000,00грн. Вже після звернення позивача з позовом до суду, відповідач перерахував позивачу платіжним дорученням №44 від 20.01.2010р. ще частину боргу - 2418,22грн., після чого сума заборгованості за товар, одержаний за накладною № 54 від 01.04.2009р. складає 7581,78грн., що не спростовує відповідач.

Оскільки, позивачем доведений факт поставки товару, наявності заборгованості по його оплаті, а також факт виставлення вимоги про оплату боргу, господарський суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення 7581,78грн. заборгованості за товар в повному обсязі.

Що стосується суми боргу в розмірі 2418,22грн., від вимог якої позивач відмовився, суд за відсутністю спору в цій частині припиняє провадження у справі за п.1-1ст.80 ГПК України.

Вимоги позивача про стягнення з боржника трьох процентів річних в розмірі 161,10грн. та 303,03грн. інфляційних витрат за прострочку виконання грошового зобов’язання за період з 07.05.2009р. по 19.11.2009р. включно, задовольняються частково, виходячи з наступного:

Суд зазначає, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до ч.1ст.625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Положення цієї статті (435-15) застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Після визнання боргу відповідачем, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки кредитор реально грошові кошти не отримав.

Судом доведено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання, починаючи з 23.06.2009р. і на цю дату ним вже було перераховано 753,12грн. платіжним дорученням №615 від 19.06.209р., тому з урахуванням боргу, який залишився несплаченим після звернення з претензією –на 23.06.2009р. у відповідач залишилась заборгованість в сумі 10800грн. Саме з цієї суми повинно бути нараховані витрати за інфляцію, розмір якої встановлений Державним комітетом статистики України.

Відтак, встановлені ст. 625 ЦК ( 435-15 ) відсотки річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Суд вирішує ці питання в межах строку, за який вимагає позивач стягнути ці витрати з боржника, тобто до 19.11.2009р.

Суд дійшов до висновку, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних є обґрунтованими і підлягають задоволенню, але частково, в межах строку, коли у відповідача виникло зобов’язання по оплаті боргу, тобто з 23.06.2009р. по 19.11.2009р., а не як вказано у позові (07.05.2009р. по 19.11.2009р.).

4

Інфляційні витрати і річні відсотки нараховуючись за повні місяці прострочення грошового зобов’язання.

Перевіривши розрахунки витрат, суд виходить з Повідомлення Державного комітету статистики України від 09.01.2010р., в якої зазначена величина індексів споживчих цін на товари та послуги за даними департаменту статистики цін Держкомстату. Індекси інфляції у липні 2009р. складали 99,9%, серпні 2009 – 99,8%, вересні 2009р. – 100,8%, жовтні 2009р.-101,1%, листопаді 2009р.-101,1%. З урахуванням цих величин, витрати, пов’язані з інфляцією і понесені позивачем в цей період складають 302,40грн., які задовольняє суд.

Що стосується заявлених вимог про стягнення річних витрат за весь час прострочення в межах заявленого у позові часу, суд стягує 135,00грн., враховуючи п’ять повних місяця прострочки та 10800грн. боргу, який відповідач несвоєчасно сплатив після заявленої претензії (з липня по листопад 2009р).

В решті вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних витрат у зв’язку з недоведеністю суд відмовляє.

Позивач в своїх вимогах щодо стягнення з відповідача річних відсотків за 256 днів, починаючи з 07.05.2009року по 19.11.2009р. за безпідставне користування його грошовими засобами, посилається на частину третю статті 692 Цивільного кодексу України і частину четверту статі 232 Господарського кодексу України в розмірі 580,55грн. (збільшеному заявою від 02.02.2010р. відповідно до ст.22 ГПК України).

За частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України у випадку, коли покупець прострочив з оплатою товару, продавець має право вимагати від нього оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами. Тобто у даному випадку, якщо покупець порушив свій обов’язок щодо своєчасної оплати за товар, то він крім цієї суми, повинен сплатити ще й проценти за користування чужими коштами.

Грошові кошти, які зобов’язаний покупець передати продавцеві, перестають бути його власністю до моменту їх фактичної передачі (повного перерахування) продавцеві. Приймаючи до уваги, що до наступного часу покупець не здійснив в повному обсязі оплату одержаного товару, він безпідставно затримує грошові кошти, які мають бути передані позивачу, і користується ними без належної на те підстави.

Стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами не становить законної неустойки (ст.549 ЦК). Такі проценти підлягають визначенню та сплаті у порядку, передбаченому статтею 536 Цивільного кодексу України, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Стаття 536 цього кодексу передбачає відповідальність за користування чужими коштами у випадку їх неправомірного утримання, ухилення від їх повернення, іншої прострочки і їх необґрунтованого отримання або збереження за рахунок іншої особи.

Природа процентів в редакції статті 536 Цивільного кодексу розглядається як борг, а не відповідальність.

Позивач при нарахуванні боржнику (за несвоєчасно сплачений товар) процентів за користування чужими коштами в розмірі 580,55грн., застосував частину четверту статі 232 Господарського кодексу України, яка відноситься до штрафних санкцій у господарських правовідносинах і які повинні бути передбачені сторонами у письмовому договорі, який сторонами не укладався. Враховуючи, що позивачем вже нараховані інфляційні витрати та річні проценти за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання з посиланням на норми статті 625 Цивільного кодексу України, суд відмовляє у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача 580,55грн. відсотків за користування чужими коштами в повному обсязі. (з урахуванням Постанови Вищого господарського суду від 10.06.2008р. № 42/498 "Про стягнення процентів за користування грошовими коштами").

Приймаючи до уваги, що з вини відповідача виник цей спір, на нього покладаються судові витрати пропорційно задоволеної судом суми з урахуванням частково сплачених після звернення позивача до суду.

На підставі ст.ст. 202,530,536,625 Цивільного кодексу України, ст.ст.193,231,ч.4ст.232 Господарського кодексу України та, керуючись статтями 49, п.1-1.ст.80, 82, 84, 81-1, 85 ГПК України, господарський суд –

5

В и р і ш и в :

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Астрея-ХХІ” м. Харків до Приватного підприємства „Колегія” м. Горлівка про стягнення 10710,37грн. заборгованості, відсотків за користування чужими коштами, інфляційних, 3%річних частково.

Припинити провадження у справі в частині стягнення боргу в розмірі 2418,22грн. за відмовою від позову у зв’язку з відсутністю спору.

Стягнути з Приватного підприємства „Колегія” м. Горлівка-84626, вул. Чорного-Діденка, 9/19, ЄДРПОУ 25101593 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Астрея-ХХІ” м. Харків-61001, вул. Плеханівська, 20, ЄДРПОУ 32436779 заборгованість в сумі 7581,78грн., інфляційних витрат в розмірі 302,40грн., 135,00грн. – 3%річних, державне мито в сумі 104,37грн. та 226,23грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті вимог відмовити за недоведеністю.

Суддя                               

Рішення господарського суду, повний текст якого оголошений 03.02.2010року, може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду через місцевий господарський суд в термін, передбачений ст.85 ГПК України.

Надруковано у 3прим.:

1-до справи,1-позивачу, 1-відповідачу.