Рішення № 80982154, 08.04.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2019 р. справа № 300/347/19

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Адвоката Борзих Артема Васильовича до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Борзих Артем Васильович (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Головне управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області протиправно прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн., оскільки, незважаючи на те, що відповідно до рішення Ради адвокатів Івано-Франківської області від 13.05.2016 позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, в період за 2016-2018 роки, Борзих А.В. працював за трудовим договором на посаді юрисконсульта приватного підприємства «Весна-телерадіосервіс». Борзих А.В. зазначає, що протягом 2016-2018 років його роботодавець повністю сплатив єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одержаних позивачем доходів в загальній сумі 23 043,25 грн., у тому числі за 2017-2018 роки - 17 418,94 грн., а тому вважає, що контролюючим органом безпідставно, всупереч вимогам законодавства винесено оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018. На підставі вищенаведеного, позивач просить визнати протиправною та скасувати оскаржену вимогу про сплату боргу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2019 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та 06.03.2019 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив за №246/09-19-10-02, зі змісту якого слідує, що відповідач заперечує проти задоволення даного адміністративного позову. Так, представник відповідача відмітив, що оскільки позивач є платником єдиного внеску, так як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, тобто адвокатську діяльність, то відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», починаючи з 01.01.2017 Борзих А.В. зобов'язаний сплачувати до державного бюджету зобов'язання зі сплати єдиного внеску, навіть, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році. Однак, позивач не здійснював плату відповідних сум з єдиного внеску, у зв'язку із чим податковим органом сформована вимога про сплату недоїмки. На підставі наведеного, відповідач просить відмовити в задоволенні позову (а.с. 21-23).

Позивач 19.03.2019 подав суду відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги та просив задовольнити. Зазначив, що заперечення відповідача у відзиві є не аргументовані, а тому підлягають відхиленню (а.с. 29-31).

29.03.2019 відповідач надав суду додаткові письмові пояснення за №329/09-19-10-02 від 28.03.2019, в яких відмітив, що доводи позивача у відзиві є помилковими. Представник відповідача також послався на лист Державної фіскальної служби України від 13.03.2017 за №3425/П/99-99-13-02-03-14, згідно якого особи, які провадять незалежну професійну діяльність, повинні перебувати на обліку в органах доходів і зборів як платники єдиного внеску. При цьому з 01.01.2017, якщо така особа не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від незалежної професійної діяльності, вона зобов'язана визначити базу нарахування єдиного внеску, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Тому відповідач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018 є законною та сформованою без порушень вимог чинного законодавства (а.с. 33-34).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

Борзих Артем Васильович на підставі рішення Ради адвокатів Івано-Франківської області від 13.05.2016за №1/04 отримав право на зайняття адвокатською діяльністю, про що йому видано свідоцтво Серія ІФ №001067 від 13.05.2016.

З 19.09.2016 позивач перебуває на обліку в Івано-Франківському управлінні ГУ ДФС в Івано-Франківській області, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, а також як платник єдиного внеску, що підтверджується копією витягу з Автоматизованої інформаційної системи ДФС України «Податковий блок» (а.с. 26-27).

Як слідує із трудової книжки позивача БТ-І№4239227 від 03.09.1979, позивач 04.06.2007 прийнятий на роботу в ПП «Весна-телерадіосервіс» на посаду юрисконсульта (а.с. 14).

Згідно із довідкою ПП «Весна-телерадіосервіс» №32 від 28.11.2018, адвокат Борзих Артем Васильович надає ПП «Весна-телерадіосервіс» юридичні послуги і представляє інтереси підприємства у підприємствах, установах та організаціях. ПП «Весна-телерадіосервіс» сплачує на користь адвоката Борзих А.В. соціальний внесок (ЄСВ), зокрема, за 2016-2018 роки сплачено ЄСВ з доходу позивача 23 043,25 грн., у тому числі 5 624,31 грн. - за 2016 рік, 8 614,47 грн. - за 2017 рік, 8 804,47 грн. - за 2018 рік.

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів контролюючий орган сформував та надіслав позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018, відповідно до якої Головне управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області вимагає сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 15 819,54 грн. (а.с. 10).

Вважаючи вищевказану вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018 протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду, в якому просив її скасувати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно частини першої та другої статті 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за №2464-VI, завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

За визначенням, яке міститься в підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно пункту 65.2 статі 65 Податкового кодексу України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання (пункт 65.2 статі 65 Податкового кодексу України).

Пунктом 178.1 статті 178 Податкового кодексу України визначено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 178.2 статті 178 Податкового кодексу України доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

В свою чергу, згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При цьому, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (стаття 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Як встановлено судом, позивач отримав право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Івано-Франківської області від 13.05.2016за №1/04.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

При цьому, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону№2464-VI).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» свідчить про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Аналогічного висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2018 у справі №820/1538/17.

Як встановлено судом, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю, в період виникнення спірних правовідносин, реалізовував не як самозайнята особа, а як найманий працівник, а саме: працював у ПП «Весна-телерадіосервіс» на посаді юрисконсульта (а.с. 14, 16).

Зокрема, що стосується 2017-2018 років, то роботодавець позивача сплатив ЄСВ з доходу позивача 17 418,94 грн., в тому числі 8 614,47 грн. - за 2017 рік, 8 804,47 грн. - за 2018 рік.

При цьому, відсутність доходу у позивача як самозайнятої особи за 2017 рік підтверджує Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (а.с. 13).

Враховуючи наведене, суд вважає, що оскаржена податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018, базується на односторонньому трактуванні і застосуванні відповідних норм законодавства, причому на такому, яке здійснено не на користь платника податків і зборів.

Разом з тим, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Отже, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у період, коли він є найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Як уже встановлено судом, позивач в спірний період був найманим працівником, за якого роботодавцем нараховано та сплачено ЄСВ на його заробітну плату, при цьому позивач не отримував доходу від адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Суд звертає увагу, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

А із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес»АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ, оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018 не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи-позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Суд також звертає увагу, що згідно положень статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тому посилання відповідача у додаткових письмових поясненнях від 28.03.2019 за №329/09-19-10-02 на лист Державної фіскальної служби України від 13.03.2017 за №3425/П/99-99-13-02-03-14 є помилковими, адже даний лист не є нормативно-правовим актом і не відноситься до джерел права, які застосовуються судом. Вказаний лист носить інформаційний та рекомендаційний характер.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідачем не доказано правомірності спірного рішення, при цьому, судом на підставі належних та допустимих доказів встановлена його протиправність.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018 не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень. Відповідно до цього позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області на користь Борзих Артема Васильовича сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Суд також звертає увагу, що позивачем за подання даної позовної заяви до Івано-Франківського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір у загальному розмірі 792,80 грн. згідно квитанції №158 від 15.02.2019 (а.с. 3).

Однак, розмір судового збору за подання до адміністративного суду даного адміністративного позову із заявленими адвокатом Борзих Артемом Васильовичем позовними вимогами складає 768,40 грн.

Як наслідок, позивачем внесено судовий збір в більшому розмірі на 24,40 грн.

Відповідно до частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Питання, пов'язані із розміром ставок судового збору, порядком сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 за № 3674-VI.

Так, пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Таким чином, суд роз'яснює позивачу, що відповідно до положень статті 7 Закону України «Про судовий збір» переплачена сума судового збору повертається позивачу за клопотанням особи, яка його сплатила.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов адвоката Борзих Артема Васильовича (вул. Г. Мазепи, 146, офіс 403, м. Івано-Франківськ, 76026, ідентифікаційний код 2264015671) до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134325-55 від 06.11.2018зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.

Стягнути на користь Борзих Артема Васильовича (вул. Г. Мазепи, 146, офіс 403, м. Івано-Франківськ, 76026, ідентифікаційний код 2264015671) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) сплачений судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.