Ухвала суду № 8087988, 16.02.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-28105/08 Головуючий у 1-й інстанції: Капустинський М.М.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"16" лютого 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів                               Кузьменка В.В., Попович О.В.,

при секретарі                     Коваленко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Чуднівському районі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.02.2009 у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Цикорій» до Державної податкової інспекції у Чуднівському районі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

18.09.2008 ВАТ «Цикорій» звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення: № 12/23-00/1 від 21.04.2008 з податку на прибуток у сумі 75036 грн. у тому числі за основним платежем - 46731 грн. та фінансових санкцій у розмірі 28305 грн.; № 13/23-00 від 27.03.2008 та № 13/23-00/1 від 21.04.2008 з ПДВ у сумі 75036 грн., у тому числі за основним платежем – 46731 грн. та фінансової санкції у розмірі 28305 грн.; № 14/17/5528148/2 від 04.07.2008 з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 256,83 грн., у тому числі за основним платежем – 155,00 грн. та фінансових санкцій у розмірі 101,83 грн. № 0000152300/1 від 21.04.2008 з ПДВ у сумі 46671 грн., у тому числі за основним платежем – 34404 грн. та фінансових санкцій 12267 грн. винесених ДПІ у Чуднівському районі Житомирської області.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.02.2009 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та провадження у справі закрити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Вимоги апелянта про закриття провадження у справі не підлягають задоволенню з тих підстав, що ні з матеріалів справи, ні навіть з доводів апеляційної скарги не вбачається підстав для цього, вичерпний перелік яких встановлений ст. 157 КАС України.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі акту перевірки «Про результати виїзної позапланової перевірка відкритого акціонерного товариства «Цикорій», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.03.2007 року» від 13.03.2008 № 8/23-00/05528148.

В акті перевірки зазначено, що ВАТ «Цикорій» в період з 01.01.2006 по 31.03.2007 проводив за цінами нижче звичайних реалізацію виготовленої продукції цикорію розчинного підприємству ЗАТ «Дніпропетровський комбінат харчових концентратів», що є пов’язаною особою по відношенню до ВАТ «Цикорій», так як є акціонером з часткою в статутному фонді 88,7 % акцій.

Доводи відповідача полягають у тому, що відповідно до калькуляції собівартості зі одиницю продукції наданої підприємством за 12 місяців 2006 року первисна вартість запасів, яка в свою чергу повинна розраховуватися відповідно до умов Положення (Стандарту) Бухгалтерського обліку 9 «Запаси», вища за ціни реалізації готової продукції ВАТ «Цикорій» ЗАТ «Дніпропетровський комбінат харчових концентратів».

В акті перевірки (а. с. 54) зазначено, що згідно п. 6 Положення (Стандарту) Бухгалтерського обліку 9 «Запаси» - до Запасів відноситься готова продукція, що виготовлена на підприємстві і призначена для продажу. Також відповідно до п. 8 Положення (Стандарту) Бухгалтерського обліку «Запаси» вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Відповідно до п. 10 Положення (Стандарту) Бухгалтерського обліку 9 «Запаси» первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їх виробнича собівартість.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що вибіркове застосування частини пункту 10 призвело до винесення незаконних податкових повідомлень-рішень.

Так, згідно п. 10 вищезазначеного Положення, первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Тобто продукція власного виробництва (готова продукція) повинна визначатися у відповідності до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.1999 №318 (надалі Положення 16).

Згідно норм Положення 16 до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг включаються тільки витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, зумовлені технологією та організацією виробництва (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати реалізованої протягом звітного періоду продукції (робіт, послуг), нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та понаднормативні виробничі витрати).

Відповідно до п. 17 Положення 16 «Витрати» не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) витрати пов’язані з операційною діяльністю, які складаються з адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при визначенні первісної вартості готової продукції, що виготовляється власними силами підприємства, необхідно визначати її виробничу собівартість без урахування адміністративних витрат, тоді як відповідачем при визначенні звичайної ціни не були прийняті до уваги умови кількості (обсягу) товарної партії, термін виконання зобов’язань та умови оплати.

Питання визначення рівня звичайної ціни регулюються пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно пп. 1.20.1 цього пункту звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. При цьому справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ідентичними є товари, що мають однакові характерні для них основні ознаки. А однорідними є товари, які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними.

Для визначення звичайної ціни платником податків використовується інформація про укладені на момент продажу товарів (робіт, послуг) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами). Зокрема, враховуються такі умови договорів, що впливають на ціну, як кількість (об'єм) товарів (обсяг товарній партії); строки виконання зобов'язань; умови платежів, звичайних для такої операції; інші об'єктивні умови, які можуть вплинути на ціну. При визначенні звичайної ціни також ураховуються знижки або надбавки.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що ВАТ «Цикорій» в період з 01.01.2006 по 31.03.2007 проводив реалізацію продукції підприємству ЗАТ «Дніпропетровський комбінат харчових концентратів» за цінами нижче звичайних.

З урахуванням зазначеного, є безпідставним висновки відповідача щодо порушення позивачем п. 1.20.51 п. 1.20 ст. 1, п.п. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» та заниження оподаткованого прибутку на 186922 грн., що призвело донарахування податку на прибуток у розмірі 46731 грн., а також щодо застосування до Позивача штрафних санкцій у розмірі 28305,00 грн. згідно п.п. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетом та державними ільовими фондами» від 21.12.2006 року №2181-Ш, також є безпідставним податкові повідомлення-рішення № 13/23-00 від 27.03.2008 та № 0000152300/1 від 21.04.2008, в яких зазначено, що ВАТ «Цикорій» донараховано ПДВ і штрафні санкції у зв’язку з порушенням останнім п. 1.18 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.2.8 п. 7.2 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97. З цих же підстав неправомірним є й визначення позивачу податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 81135 грн. та застосування до позивача штрафних санкцій у загальній сумі 40572 грн., згідно п.п. 17.1.3 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Згідно до податкового повідомлення-рішення № 14/17/5528148/2 від 04.07.2008, ВАТ «Цикорій» донараховано податок з власників транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів та штрафні санкції у зв’язку з порушенням останнім ст. 2 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів» від 11.12.1991 №1963-ХП. Це порушення, на думку відповідача, полягає у неврахуванні транспортних засобів, а саме автопогрузчика ЮМЗ-6, автокара, які знаходяться на обліку підприємства, при розрахунку податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо безпідставності таких висновків відповідача враховую наступне.

Статтею 2 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» визначені транспортні засоби, що не є об’єктами оподаткування, а саме: трактори на гусеничному ходу - код 8701 30; мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об’ємом циліндра двигуна до 50 куб.см. - код 8711 10; тільки автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні - код 8705; транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані, - код 8709; машини і механізмі для сільськогосподарських робіт коди 8432; 8433; тільки яхти, судна парусні і човни спортивні - коди 8903; 8903 92; 8903 99.

Автопогрузчик ЮМЗ-6 та автокар виконують функціональні обов»язкі технологічних транспортних засобів по перевезенню вантажів виключно в замкнутому режимі склад-цех на відстань до 200 м, що свідчать про те, що транспортні засоби: автопогрузчик ЮМЗ-6 та автокар належать до групи 87 код 8709.

Отже, оскільки транспортні засоби за кодом 8709 до об’єктів оподаткування не включені, то вищезазначений податок з власників транспортних засобів нарахований безпідставно, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Чуднівському районі – залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.02.2009 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 22.02.2010.