Ухвала суду № 8058820, 16.02.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 22-а-4160/09 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В.

Суддя-доповідач: Горбань Т. І.

У Х В А Л А

Іменем України

"16" лютого 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді                              Горбань Т.І.

Суддів:                                                  Горяйнова А.М.

                                                                      Костюк Л.О.

                    при секретарі                               Авдошині М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2008 року у справі за адміністративним позовом ВАТ «БТА Банк»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000454320/3 від 09.01.2008 р.,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, в якому просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 09.01.2008 р. 0000454320/3 про стягнення податку на прибуток та штрафних санкцій у сумі 147127,13 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2008 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову в частині задоволення позовних вимог ВАТ «БТА Банк» та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом 1-ої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

          Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб‘єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони :1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.                     

          Так, судом першої інстанції встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну планову документальну перевірку відкритого акціонерного товариства "БТА Банк" за період з 01.01.2004 року по 31.12.2006 року, за результати якої складено акт від 25.05.2007 року № 484/43-20/1435984.

Щодо порушення банком п.п. 4.1.2. п.4.1. статті 4, п.п. 7.6.3. п. 7.6. статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»((в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97)) №334/94-ВР суд першої інстанції вказав, що перевіркою встановлено, що банком було укладено дві угоди купівлі-продажу цінних паперів:

договір купівлі-продажу облігацій від 24.10.2006 року між ВАТ "УКТБ" (Покупець) та ВАТ "Кредитпромбанк" (Продавець). Предметом купівлі є облігації, емітентом яких є ВАТ "Кредитпромбанк";

договір купівлі-продажу облігацій від 28.07.2006 року між ВАТ "УКТБ" (Покупець) та ТОВ "Агропромислове об'єднання "Цукровик Полтавщини" (Продавець). Предметом купівлі є облігації, емітентом яких є ТОВ "Агропромислове об'єднання "Цукровик Полтавщини".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суд 1-ої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.

У відповідності до положень Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" № 3480-ІУ від 23.02.2006 р. облігація - це цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі (стаття 7).

Статтею 1 вищевказаного Закону встановлено, що розміщення цінних паперів становить відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником.

Підпунктом 7.6.3. пункту 7.6. статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном "витрати" розуміється сума коштів або вартість майна, сплачена (нарахована) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з тим, що норми пункту 7.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»не поширюються на операції з емісії, в тому числі викуплених емітентом власних цінних паперів, з метою їх подальшого розповсюдження. Адже перша операція з облігаціями (в тому числі викуплених емітентом і повторно розповсюджених серед кредиторів протягом дії випуску), учасниками якої є емітент та набувач цінного паперу, встановлює та засвідчує відносини позики між власником облігації та емітентом і не є безпосередньою операцією з цінним папером. Така операція є фактичним "народженням" на ринку відповідного цінного паперу, який засвідчує наявність відповідних прав власника цінного паперу та кореспондуючих цим правам зобов'язань емітента відносно такого цінного паперу. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при емісії облігацій мають місце відносини позики, які полягають у наданні кредитором грошових коштів емітенту на строк та під процент, визначені умовами проспекту емісії облігацій, що засвідчується наданням емітентом кредитору відповідного документу -облігації, яка є цінним папером. А така операція не може в розумінні підпункту 7.6.3. пункту 7.6. статті 7 зазначеного Закону бути витратами на придбання відповідного цінного паперу. На підставі наведеного позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Також перевіркою встановлено, банком порушено вимоги п.п. 4.1.6. п. 4.1. статті 4 та п.п.5.2.4. п. 5.2. статті 5 з урахуванням вимог п.п. 12.2.1. та п.п. 12.2.2. п. 12.2. статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» відносно неправомірного відображення в податковому обліку суми страхового резерву, сформованого під нестандартну заборгованість за позабалансовими операціями в сумі 53448, 80 гривень.

Суд 1-ої інстанції правомірно не прийняв посилання банку на обгрунтування своїх позовних вимог в цій частині, оскільки у підпункті 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 вищевказаного Закону встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів, (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі за консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю), інших банківських операцій, які належать до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Суд 1-ої інстанції зазначив, що зі змісту наведеного положення випливає, що правовою підставою створення страхового резерву за переліченими кредитними операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії та дозволеного овердрафту. Оскільки банк не здійснив фактичної виплати коштів за операціями овердрафту та гарантії, то він не має права вимоги до своїх контрагентів щодо повернення коштів.

У підпункті 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 вищевказаного Закону також передбачено необхідну ознаку боргових відносин як підстави формування страхового резерву, а саме можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття їх втрат.

Колегія суддів також погоджується з тим, що за відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цією операцією суперечить вимогам зазначеної норми, а отже є неправомірним. Оскільки банком не було виплачено суму, що складає основний борг, то не виник і ризик неповернення цих коштів, у зв’язку з цим нарахування зобов'язань та штрафних санкцій податковою службою є обґрунтованим.

Також перевіркою встановлено порушення п. 5.1.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств», а саме віднесення до валових витрат на оренду приміщення, яке не використовувалось у власній господарській діяльності.

Так, банком укладено договір оренди від 21.12.2004 № б/н з ТОВ "Європа -Контакт" (код ЄДРПОУ 23957870), на умовах якого банк приймає в тимчасове користування приміщення для використання в господарській діяльності (відкриття філії).

З 01.06.2005 року зазначений договір оренди було розірвано за ініціативою банку. Зазначене було обумовлено невиконанням орендодавцем вимог договору оренди щодо ремонту орендованого майна.

При цьому суд 1-ої інстанції вірно зазначив, що висновок податкового органу про те, що банком порушено п. 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок віднесення до складу валових витрат на оренду приміщення, яке, на думку перевіряючих, не використовувалося у господарській діяльності банка, відповідає діючому законодавству України.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 вищевказаного Закону валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що з огляду на відсутність факту виробничого використання приміщення, витрати на таку підготовку не є витратами, пов'язаними з виробничою діяльністю позивача.

Крім того, як вбачається з умов договору про розірвання договору оренди приміщення, сторони дійшли згоди розірвати договір за взаємною згодою, при цьому будь-які інші підстави розірвання такого договору, окрім взаємної згоди, у письмовому правочині відсутні. Також у відповідності до пункту 1 договору (від 2 серпня 2005 року) про розірвання договору оренди сторони дійшли згоди вважати договір оренди приміщення від 21 грудня 2004 року розірваним з дати його нотаріального посвідчення (зазначений договір оренди був посвідчений в день його укладання). Отже, за таких умов належних правових підстав для віднесення витрат на підготовку виробництва не існує.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ої інстанції про те, що правових підстав для віднесення на валові витрати суми коштів, пов'язаних з договором оренди приміщення, у позивача немає.

Перевіркою також встановлено порушення п.п. 8.4.1 п.8.4, ст.8 з урахуванням вимог пп.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та завищення амортизаційних відрахувань на суму 33412,41 грн. (стор. Акту 43, донараховано податку 8 353,10 грн.).

За результатами перевірки зроблено висновок, що банком в порушення вищезазначених норм витрати на придбання п'яти автомобілів відносились до балансової вартості основних фондів 2 групи з урахуванням податку на додану вартість.

Суд першої інстанції правомірно не погодився з висновком відповідача в цій частині з огляду на наступне.

Підпунктом 8.4.1. пункту 8.4. статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Абзацем 3 підпункту 5.3.3. п. 5.3. статі 5 вищевказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість". Абзацом 2 підпункту 7.4.2. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Враховуючи вищезазначене у сукупності суд 1-ої інстанції обґрунтовано вважає, що підпункт 8.4.1. пункту 8.4. статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»є загальним положенням закону, а абзац 3 підпункту 5.3.3. п. 5.3. статі 5 зазначеного Закону є спеціальною нормою закону по відношенню до зазначеного вище положення. При цьому спеціальна норма по відношенню до загальної діє тільки тоді, коли витримуються вимоги, встановлені абзацом 3 підпункту 5.3.3. п. 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств».

Оскільки банківська установа виконує одночасно операції, що підлягають обкладанню податком на додану вартість (ПДВ) та не є об'єктом оподаткування таким податком , ВАТ "БТА Банк" при придбанні легкових автомобілів не відносив суму ПДВ на валові витрати, а відповідно до вищезазначеної норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»збільшував балансову вартість придбаних автомобілів на суму ПДВ, сплаченого у ціні товару.

Таким чином, дане податкове повідомлення - рішення від 09.01.2008 року №0000454320/3 в частині нарахувань основного зобов'язання в розмірі 6832,63 грн. та штрафних санкцій в розмірі 3416, 07 грн. прийняте не відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 КАС України, ч.3 ст. 2 КАС України.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2008 року ґрунтується на всебічному, повному та об‘єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв‘язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні апеляційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві відмовити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст виготовлено 22.02.2010 року.