ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-47563/09/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді –Слободянюк Н.І.,
за участю секретаря –Дрижирук М.І.,
представників позивача - Берлименко М.І., Жорняк В.Г., Івко Л.В.,
представника відповідача - Постольник Н.Ю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Новосанжарського районного споживчого товариствадо Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції в особі Новосанжарського відділенняпро скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
29 жовтня 2009 року Новосанжарське районне споживче товариствозвернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції в особі Новосанжарського відділенняпро скасування податкових повідомлень-рішень Полтавської МДПІ (Новосанжарського відділення) від 21.10.2009 № 0001482301/1 та від 21.10.2009 № 0001492301/1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умовні проценти за поворотними фінансовими допомогами на загальну суму 12632,91 грн позивачем нараховувались та відображались ним у відповідних деклараціях з податку на прибуток підприємства в рядку 01.1, та тим, що включення суми умовних процентів до рядку 01.1 декларації хоч і є порушенням встановленого наказом ДПА України від 29.03.2003 № 143 порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, але воно не впливає на загальну суму оподатковуваного доходу та суму податку, що підлягає сплаті до бюджету, оскільки в будь-якому випадку, незалежно від того, в якому із рядків розділу 01 «Валовий дохід» зазначена сума умовних процентів, вона приймає участь в розрахунку загальної суми валових доходів. Розбіжність між сумами умовних процентів, обчислених позивачем та контролюючим органом, в 2,44 грн позивач пояснював можливою неточністю в підрахунку з боку контролюючого органу.
Безпідставність нарахування позивачу податку на додану вартість позивач обґрунтовував посиланням на частину 2 пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», обставину віднесення різниці між залишковою вартістю та вартістю продажу основних засобів та матеріалів від їх розбору на зменшення статутного капіталу підприємства з відображенням цієї операції в бухгалтерському обліку по Дебету рахунку «40» та необхідністю у власній господарській діяльності технічних засобів, зокрема цифрового фотоапарату для підготовки технічних характеристик об’єктів нерухомості тощо та цифрового диктофону для використання на розширених засіданнях правління зборів пайовиків, трудового колективу тощо.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на виявлені перевіркою обставини не включення Новосанжарським районним споживчим товариством до рядку 01.6 декларацій з податку на прибуток підприємства за ІV квартал 2007 року, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року, І квартал 2009 року умовних відсотків в сумах 849,05 грн, 2778,08 грн, 3024,66 грн, 3024,66 грн, 2958,90 грн відповідно; ненадання органу державної податкової служби відповідних документів про знищення, розібрання або перетворення основних фондів, які б давали позивачу право на застосування абзацу 2 пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»; придбання цифрового фотоапарату та цифрового диктофону не в цілях господарської діяльності позивача, оскільки використання цих технічних засобів не спрямоване на виготовлення та реалізацію товарів, робіт, послуг.
Представники сторін в судовому процесі підтримали доводи і вимоги сторони, інтереси якої вони представляють.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи та зібрані судом письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що фактичною підставою для визначення Новосанжарському районному споживчому товариству податкового зобов’язання з податку на прибуток в загальній сумі 4274,73 грн /основний платіж – 3125,99 грн, штрафні санкції – 1148,74 грн/ згідно спірного податкового повідомлення-рішення Полтавської МДПІ (Новосанжарського відділення) від 21.10.2009 № 0001482301/1 слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 17.07.2009 № 489/23-01779190, про порушення вказаним платником податку підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок невідображення у валових доходах за ІV квартал 2007 року, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року, І квартал 2009 року умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного податкового періоду, процентів в сумах 849,05 грн, 2778,08 грн, 3024,66 грн, 3024,66 грн, 2958,90 грн відповідно.
Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.
При цьому за визначенням підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 вказаного Закону безповоротною фінансовою допомогою є, зокрема, сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Узагальнюючого податкового роз’яснення щодо застосування підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» стосовно відображення в податковому обліку операцій з одержання та повернення сум поворотної фінансової допомоги (позики), затвердженого наказом ДПА України від 24 січня 2003 року № 26, необхідними умовами для нарахування умовних відсотків є отримання допомоги від платника податку на прибуток, який сплачує податок за ставкою, встановленою пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та неповернення отриманої допомоги на кінець звітного податкового періоду.
Оскільки розрахована сума умовних процентів прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги й відображається у складі валових доходів підприємства на підставі підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то згідно з Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженим наказом ДПА України від 29.03.2003 №143 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 за № 271/7592, з наступними змінами та доповненнями сума умовно нарахованих процентів відображається у рядку 01.6 декларації "Інші доходи, крім вказаних у ряд. 01.1 - 01.5".
У бухгалтерському обліку підприємства суми умовних процентів не відображаються.
Як вбачається з поданих до Новосанжарського відділення Полтавської МДПІ заперечень від 24.07.2009 № 07287 до акту перевірки від 17.07.2009 та з пояснень представників позивача, наданих в судовому процесі, позивач не заперечував проти наявності у нього обов’язку по нарахуванню в період з 01.10.2007 по 31.03.2009 умовних процентів на суми поворотних фінансових допомог, отриманих від Нехворощанського споживчого товариства та ДП «Руденківське». Разом з тим, з встановленим перевіркою порушенням підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не погодився, оскільки умовні проценти нараховував і відображав в рядку 01.1 декларацій з податку на прибуток підприємства за ІV квартал 2007 року, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року, І квартал 2009 року.
У відповідь на заперечення підприємства до акту перевірки Новосанжарське відділення Полтавської МДПІ повідомило позивача лише про встановлений наказом ДПА України від 29.03.2003 №143 порядок відображення суми умовних процентів, що передбачає включення суми умовних процентів до рядку 01.6 декларації, та про недотримання цього порядку підприємством. При цьому жодного посилання на аналіз контролюючим органом рядку 01.1 декларацій позивача з податку на прибуток за ІV квартал 2007 року, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року, І квартал 2009 року відповідь не містила.
В судовому процесі представник відповідача посилався як на недотримання позивачем встановленого законодавством порядку відображення суми умовних процентів, так і на запис в акті перевірки на стор. 5 «за перевіряємий період з 01.10.2007 по 31.03.2009 не встановлено заниження (завищення) Новосанжарським районним споживчим товариством показника у рядку 01.1 декларацій «доходи від продажу товарів (робіт, послуг)».
З метою перевірки доводів позивача і відповідача та офіційного з’ясування всіх обставин у справі, як того вимагає стаття 11 КАС України, судом досліджено Головну книгу позивача, розрахунки суми умовних процентів позивача і відповідача та декларації з податку на прибуток позивача за ІV квартал 2007 року, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року, І квартал 2009 року /рядок 01.1 «Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)»/.
Оскільки в Головній книзі з журналів-ордерів групуються господарські операції за місяць, проставляється сальдо по окремим рахункам на початок і кінець поточного місяця і на підставі неї складається фінансова звітність, то її дані фактично є підставою для заповнення рядку 01.1 «Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)» декларації з податку на прибуток підприємства.
Співставлення відповідних даних Головної книги та сум умовних процентів за період з 01.10.2007 по 31.03.2009 згідно розрахунку позивача з показниками рядку 01.1 декларацій з податку на прибуток за ІV квартал 2007 року, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року, І квартал 2009 року дає підстави суду погодитися з доводами позивача про включення умовних процентів у розрахованих ним сумах до рядку 01.1 декларацій з податку на прибуток підприємства за ІV квартал 2007 року, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року, І квартал 2009 року.
Враховуючи те, що згідно з встановленим законодавством порядком складання декларації з податку на прибуток включення суми умовних процентів до рядку 01.1 декларації не призводить до зміни в показнику суми скоригованого валового доходу за звітний податковий період, а відтак не впливає на суму податку, що підлягає сплаті до бюджету за цей період, суд приходить до висновку, що допущена позивачем помилка при складанні декларації не може тягти за собою донарахування податку та застосування штрафу згідно податкового повідомлення-рішення від 21.10.2009 № 0001482301/1, якщо така помилка не призвела до заниження суми податку, що підлягала сплаті до бюджету у відповідному податковому періоді.
Іншим спірним податковим повідомленням-рішенням від 21.10.2009 № 0001492301/1 Новосанжарському районному споживчому товариству визначено до сплати податкове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 17965,31 грн /основний платіж – 11976,79 грн, штрафні санкції – 5988,52 грн/ на підставі підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
За змістом частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд перевіряє рішення суб’єкта владних повноважень на відповідність закону.
Так, підпунктом 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не є об’єктом оподаткування поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку. Під поставкою сукупних валових активів слід розуміти поставку підприємства як окремого об'єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі активи. При здійсненні спільної (сумісної діяльності) передача товарів (робіт, послуг) на баланс платника податку, уповноваженого договором вести облік результатів такої спільної діяльності, вважається поставкою таких товарів (робіт, послуг).
Судом з’ясовано, а представником відповідача в судовому засіданні підтверджено, що таких обставин з боку позивача, про які йде мова у наведеній нормі, перевіркою не встановлено; ревізора-інспектора за допущену ним халатність при складанні акту перевірки від 17.07.2009 наказом Полтавської МДПІ від 26.10.2009 № 518 притягнуто до відповідальності.
Оскільки позивач норму підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не порушував, а суд не може підміняти суб’єкта владних повноважень, рішення якого оскаржується, змінюючи підстави, з яких це рішення було прийнято, на підстави, які б відповідали закону, то таке унеможливлює висновок суду про правомірність податкового повідомлення-рішення від 21.10.2009 № 0001492301/1 в частині визначення позивачу податку на додану вартість в сумі основного платежу 11629,20 грн та в сумі штрафних санкцій 5813,60 грн.
Не відповідає правильному застосуванню норми матеріального права, а саме підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», і визначення позивачу цим податковим повідомленням-рішенням податку на додану вартість в сумі 347,59 грн та штрафних санкцій в сумі 425,69 грн, з огляду на таке.
В лютому 2008 року позивач на підставі податкової накладної від 28.02.2008 № 2522024866 сформував податковий кредит на суму 167,80 грн у зв’язку з придбанням цифрового диктофону Olimpus WS-320M по ціні 1006,80 грн /з ПДВ/.
В січні 2009 року позивач на підставі податкової накладної від 20.01.2009 № СПЛТ-200109/1 сформував податковий кредит на суму 179,79 грн у зв’язку з придбанням цифрового фотоапарату Olimpus FE 310 по ціні 1078,75 грн /з ПДВ/.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в редакціях Закону, які діяли на дату подання позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий 2008 року та січень 2009 року, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку: з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.4 цього пункту якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Таким чином, Законом встановлені різні правила податкового обліку в залежності від намірів платника податку щодо цілей використання придбаних (виготовлених) матеріальних та нематеріальних активів (послуг).
Наміри платника податку щодо цільового призначення придбаних (виготовлених) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), як суб’єктивний чинник, проявляються в актах його поведінки стосовно користування, управління чи розпорядження активами (результатами послуг ).
Про справжні наміри позивача щодо призначення придбаних цифрового диктофону та цифрового фотоапарату та про його зацікавленість у них свідчить реальне отримання позивачем цифрового диктофону та цифрового фотоапарату та їх фактичне використання у власній господарській діяльності (для підготовки технічних характеристик об’єктів нерухомості, для використання на розширених засіданнях правління зборів пайовиків, трудового колективу).
Доказів того, що позивач цифровий диктофон та цифровий фотоапарат реально не отримав та що ці технічні засоби фактично не використовувалися позивачем у власній господарській діяльності, ні акт перевірки від 17.07.2009 № 489/23-01779190, ні матеріали цієї адміністративної справи на містять.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 зазначеної статті право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Обставини наявності у продавця (- ців) зазначених товарів статусу платника (-ків) податку на додану вартість станом на дату їх продажі, належного оформлення ним (-и) податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у лютому 2008 року та січні 2009 року, відповідачем не заперечувались, а тому в силу частини 3 статті 72 КАС України не підлягають доказуванню.
Частинами 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу /частина 1/; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову /частина 2/.
Відповідач не довів, а суд самостійно не виявив безпідставного формування позивачем податкового кредиту в лютому 2008 року на суму 167,80 грн та в січні 2009 року на суму 179,79 грн, у зв’язку з чим суд приходить до висновку про необґрунтоване прийняття контролюючим органом податкового повідомлення –рішення від 21.10.2009 № 0001492301/1 в частині визначення позивачу податку на додану вартість в сумі 347,59 грн та штрафних санкцій в сумі 425,69 грн.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню в повному обсязі з наведених вище підстав.
Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Отже, понесені позивачем витрати у вигляді сплати судового збору, які згідно з статті 87 вказаного Кодексу відносяться до судових витрат, підлягають стягненню на його користь.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Новосанжарського районного споживчого товариства до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції в особі Новосанжарського відділення про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.10.2009 №0001482301/1 та від 21.10.2009 №0001492301/1 задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Полтавської МДПІ (Новосанжарського відділення) від 21.10.2009 №0001482301/1 та від 21.10.2009 №0001492301/1.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Новосанжарського районного споживчого товариства (вул. Жовтнева, 30, смт. Нові Санжари, код 01779190) витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено 22 лютого 2010 року.
Суддя Н.І. Слободянюк
Судове рішення № 8087486, Полтавський окружний адміністративний суд було прийнято 16.02.2010. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-47563/09/1670. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: