Рішення № 80848737, 27.03.2019, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/6684/18

Провадження № 2/0182/1400/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

27.03.2019 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданнні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Сігма Автолізинг» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення суми, в якому просить визнати недійсним Договір № 01416 від 23 січня 2018 року, стягнути з ТОВ «Сігма Автолізинг» 18 900 грн. 00 коп., сплачених відповідно до Договору фінансового лізингу № 01416 від 23 січня 2018 року та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в мережі «інтернет» він знайшов оголошення про продаж авто LADA Ларгус, вартістю 59 000 грн. Зателефонував за телефоном, вказаним в оголошенні. Йому роз’яснили, що, дійсно, такий транспортний засіб є в наявності за ціною, вказаною в оголошенні. Він приїхав до офісу компанії в м.Павлоград і менеджер компанії пояснила, що він повинен спочатку внести авансовий платіж за транспортний засіб в сумі 18 900 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого буде укладено договір. Того ж дня ним було сплачено на рахунок відповідача суму 18 900 грн. і вже з квитанцією він повернувся до офісу компанії, де йому надали договір з іншими друкованими документами на підписання, мотивуючи тим, що без підписання всіх заяв неможлива передача транспортного засобу. 23 січня 2018 року між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» було укладено договір фінансового лізингу № 01416. Одразу після підписання зазначеного договору він помітив, що в договорі вказаний інший транспортний засіб (п.1.1 Договору) та вартість транспортного засобу значно більша, ніж та, на яку він розраховував (п.8.2 Договору), на що менеджер компанії повідомив, що йому доставлять транспортний засіб, вказаний в заяві на отримання транспортного засобу і вартістю 59 000 грн., але копії не надала. Менеджер пояснила, що в договір вказується інший транспортний засіб для перекриття вартості акційного авто і автомобіль нададуть через 2 дні. Через 2 дні йому зателефонував менеджер відповідача і сказав, що сплачені ним кошти зараховані на рахунок компанії та автомобіль готується до відвантаження, протягом тижня прибуде. Через тиждень зателефонував менеджер та сказав, що обраний ним автомобіль не пройшов передпродажну підготовку і його не можуть йому продати. 21.02.2018 року він написав заяву про розірвання договору та повернення коштів, відправивши цінним листом на адресу відповідача. 26.02.2018 відповідач отримав лист. Він неодноразово телефонував до відповідача щодо повернення коштів, але кожного разу йому казали: «Чекайте». Зараз зв'язок з менеджерами відсутній. Гаряча лінія компанії не працює. На момент звернення до суду кошти не повернуті. Спірний договір укладався ним з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, тому на правовідносини між сторонами поширюються вимоги Закону України "Про захист прав споживачів". Проконсультувавшись з юристом, він зрозумів, що його обдурили. Представником відповідача йому не було роз'яснено призначення платежу в сумі 18 900 грн. та 10 % від вартості предмета лізингу вказаного в договорі), який виявився комісією за організацію договору (тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору. Він вважав, що це авансовий внесок за транспортний засіб (зі слів представника компанії). В договорі це передбачено, але у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, представник відповідача не надав достовірної інформації, завірив в тому, що всі істотні умови договору він пояснив та спонукав його підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на нього чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу та обіцяв надати автомобіль, вказаний в заяві на отримання транспортного засобу. Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено його в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача. Ст.55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Законом від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» указана норма доповнена частиною другою, за якою у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. При цьому, згідно Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 12.04.96 року,

при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положень Закону "Про захист прав

споживачів", прийнятого 12 травня 1991 року і введеного в дію з 1 жовтня 1991 року. Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами

товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами

послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх

захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Згідно п.п.4.5 п.1 ст.4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків

фінансових послуг», фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це

означає, що ЗУ «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались

між сторонами договору. А умови договору фінансового лізингу, в свою чергу, не можуть

суперечити положенням цього Закону. Згідно ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника), відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Згідно ч.2 ст.627 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства, про захист прав споживачів. Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Відповідно до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті

18 цього Закону (умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу). Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Як вбачається зі змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, про що зазначалося вище, комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток вартості предмету лізингу у розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору. Комісія за організацію договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу, що зазначено у п.9.1 статті 9 договору. Відповідно до ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати

лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. З урахуванням викладеного, Комісія за організацію договору є окремою оплачуваною послугою відповідача в розмірі 10 % від вартості предмета лізингу і відповідачем не обґрунтовано співмірності розміру платежу за організацію договору фінансового лізингу № 01416 від 23.01.2018 року як виконаній послузі, яка, згідно зі ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а тому неповернення цих коштів суперечить п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону). Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина статті 18 цього Закону). Відповідно до умов, викладених у п.12.1 договору, лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1 і не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає. Відповідно до п.12.1 договору, лізингоодержувач сплатив 18 900 грн. за договором, з яких: вся сума (10 % від вартості предмета лізингу) - комісія за організацію договору - поверненню не підлягає. Отже, відповідач утримує в якості штрафу 18 900 грн. без виконання жодних дій у разі розірвання договору з ініціативи позивача. Вказана умова Договору суперечить, положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, відповідно до п.4 ч.3 ст.18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору. Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне

виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної

якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного

законодавства. Таким чином, п.12.1 договору, який передбачає право відповідача не повертати кошти на оплату, здійснену позивачем як споживачем, у разі його відмови виконати договір, а саме: комісії за організацію договору, порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди позивачу як споживачеві, а тому зазначена в п.12.1 умова договору є несправедливою в розумінні ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів». Крім того, зазначена вище ст.12 договору передбачає відповідальність позивача як лізингоодержувача перед відповідачем як лізингодавцем за: несвоєчасне внесення лізингових платежів - у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України попередньої (п.12.5); використання предмета лізингу не за призначенням, невиконання обов'язку утримання відповідно до технічних умов, правил технічної експлуатації, інструкції виробника неподання "інформації про стан та місцезнаходження предмета лізингу, порушення п.3.3.6 договору - у виді штрафу у розмірі 3 % від загальної вартості предмета лізингу за кожний випадок такого порушення (п.12.6); створення перешкод представникам лізингодавця в інспектуванні предмета лізингу - у виді штрафу у розмірі 5 % від загальної вартості предмета лізингу за кожен випадок такого порушення (п.12.7); невиконання фінансових зобов'язань з договором - у виді стягнення заборгованості, що утворилась на день стягнення, та повернення предмета лізингу у судовому та/або безспірному порядку (п. 12.10); затримку повернення предмета лізингу - у виді штрафу в розмірі 10% від вартості предмета лізингу з урахуванням амортизації (п.12.11); невиконання або неналежне виконання умов договору, в результаті якого порушені майнові інтереси або ділова репутація лізингодавця, - у виді відшкодування збитків у повному обсязі (п.12.13); необгрунтовану відмову від прийняття предмета лізингу - у виді неустойки (штрафу) у розмірі 10 % від вартості предмету лізингу (п.12.14). Таким чином, передбачаючи підстави відповідальності позивача як лізингоодержувача та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору, останній, натомість, не передбачає жодної відповідальності відповідача ТОВ «Сігма Автолізинг» як лізингодавця за невиконання або неналежне виконання договору, у зв'язку з чим, виходячи із положень п.2 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна прийти до висновку, що умови, передбачені ст.12 договору, є несправедливими, оскільки не передбачають (виключають) права позивача, споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання неналежного виконання ним договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача як продавця (виконавця, виробника). Крім того, договір нотаріально не посвідчений. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України «Про фінансовий лізинг». Відповідно до частини першої статті 1 названого вище Закону, фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника), відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»). Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується "Передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», статей 799, 806 ЦК України. У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи частини першої статті 220 ЦК України. Аналогічної правової позиції притримується і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 26 грудня 2012 року в справі № 6- 42357св12", від 07 березня 2014 року в справі № 6-4086ск14, від 06 квітня 2016 року в справі № 6-37315ск15. За таких обставин, у зв'язку із недотриманням нотаріальної форми при укладенні договору фінансового лізингу № 01416 від 23.01.2018 року такі договори слід вважати нікчемними. Правові позиції щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 року в справі № 6-2766цс15, від 11.05.2016 року у справі № 6-65 цс 16, від 19.10.2016 року у справі № 6-1551 цс 16, від 18.01.2017 року у справі № 6-648 цс 16. Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_2 Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача. У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 першою щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог не включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики і однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви). Згідно ст.5, 21, ч.8 ст.18, ч.9 ст.15 Закону України " Про захист прав споживачів", держава забезпечує споживачам захист їх прав; захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом; нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача; під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити із припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває. На виконання договору, при його підписанні він сплатив на користь відповідача 18 900 гривень. Отримання відповідачем коштів за договором, який є недійсним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст.26, ч.1 ст.27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування розуміти практики Європейського суду з прав людини», ст.10 ЦК України та ст.3 Закону України «Про захист прав споживачів» Конвенцій про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права. Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін, зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають, відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Таким чином, враховуючи несправедливі умови спірного Договору Фінансового лізингу № 01416 від 23.01.2018 року, відсутність нотаріального посвідчення спірного договору, даний договір слід визнати недійсним. Згідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до п.3 постанови ПВС України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Так, відповідно до чинного законодавства моральна (немайнова) шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. При цьому, якщо дії винної особи заподіяли як майнову, так і моральну (немайнову) шкоду, то відшкодування майнової шкоди не звільняє таку особу від обов'язку відшкодувати моральну шкоду. При цьому, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватними дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Внаслідок неправомірних дій відповідача йому завдано немайнової (моральної шкоди), яку він оцінює в розмірі 5 000 грн. Завдана моральна шкода полягає в несправедливих умовах договору, ненаданням автомобіля за договором лізингу, не поверненням сплачених ним грошей, що спричинило погіршення самопочуття, втрату спокою, порушення життєвого укладу, працездатності, сну, апетиту та планів на відпочинок, протягом певного часу він був позбавлений можливості протягом значного періоду реалізувати свої плани за допомогою

грошових коштів в розмірі 18 900 грн., які були сплачені відповідачу, а також те, що дії

відповідача характеризувалися умислом на введення його в оману, тяжкість фізичних та

душевних страждань, оскільки він переніс певний дискомфорт життя, моральні страждання

внаслідок обману його відповідачем. Також, було принижено його гідність, престиж, репутацію, права як споживача. Водночас він зазнав негативних емоцій, переживань, головного та серцевого болю, тривалого стресу, спалаху негативних емоцій, інших психологічних факторів внутрішніх конфліктів. За таких обставин звернувся до суду.

В судове засідання позивач не з’явився, надав суду заяву, в якій просить суд розгляд справи проводити за його відсутності, на задоволенні позову наполягає та просить суд його вимоги задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи неодноразово повідомлявся належним чином. Однак, конверти до суду повернулися з відміткаи: за строками зберігання.

Відповідно до ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, повістка надсилається учасникам справи на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно зі ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача по справі.

Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до наступного.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судом встановлено, що 23 січня 2018 року між позивачем по справі ОСОБА_1 та ТОВ «Сігма Автолізинг» був укладений договір фінансового лізингу № 01416, предметом якого, відповідно до п.1.1, є транспортний засіб автомобіль марки LADA Ларгус (а.с.16-23).

При укладанні вищевказаного договору, позивач по справі сплатив суму в розмірі 18900грн. 00 коп. як комісію за організацію договору (а.с.25).

05 січня 2019 року позивач направив на адресу ТОВ «Сігма Автолізинг» заяву з проханням розірвати Договір та повернути сплачені кошти (а.с.24). Однак, позивачу було повідомлено, що сплачені кошти, згідно п.9.6 Договору, були зараховані як комісія за організацію Договору. По умовам договору, сплачена комісія за організацію договору не повертається.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові ВСУ у справі № 6-648 цс 16 від 18 січня 2017 року, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу або договору поставки. За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування. Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України. За загальним правилом, передбаченим ч.1 ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то, згідно з частиною другою ст.799 ЦК України, договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України. Положення ст.216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За таких умов, суд приходить до висновку, що Договір фінансового лізингу № 01416, укладений 23 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сігма Автолізинг», який містить елементи як договору оренди транспортного засобу, так і купівлі-продажу (поставки), мав бути нотаріально посвідчений, проте, в порушення вимог ст.799 ЦК України, сторонами така умова закону дотримана не була. Відтак, такий договір є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ТОВ «Сігма Автолізинг» на користь ОСОБА_1 сплачених ним коштів в розмірі 18 900 грн. 00 коп. у якості комісії за організацію на виконання Договору фінансового лізингу № 01416 від 23 січня 2018 року.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, суд стягує з відповідача судові витрати на користь держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12,13, 80-81, 141, 247, 263-265, 280, 289 ЦПК України, ст.ст.216, 220, 799 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення суми - задовольнити частково.

Визнати договір Фінансового лізингу № 01416 від 23.01.2018 року - недійсним.

Стягнути з ТОВ «Сігма Автолізинг» ( ЄДРПОУ 41298109) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) сплачені кошти в розмірі 18 900 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» на користь держави судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_3