Постанова № 8084845, 27.01.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

27.01.10                                                                                           Справа № 30/161

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Галушко Н.А.

розглянув апеляційну скаргу ТзОВ «Варіант-Логістик»

на рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2009р.

у справі № 30/161

за позовом ТзОВ «Варіант-Логістик», м.Чоп

до ДТГО «Львівська залізниця», м.Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Ужгородська МДПІ, м.Ужгород

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –ДПІ у м.Львові, м.Львів

про стягнення заборгованості,

з участю представників :

від скаржника –Дюрдя В.І.

від відповідача –Гачак І.О.

від третіх осіб –не зявились

В ході судового засідання сторонам права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України роз”яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.           

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.10.2009 року у справі № 30/161 товариству з обмеженою відповідальністю “Варіант-Логістик”, м.Чоп Закарпатської області відмовлено в позові до державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”, м.Львів про стягнення з відповідача 43446,01 грн. безпідставно сплачених позивачем коштів за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через митну територію України.

ТОВ “Варіант-Логістик” не погоджується з даним рішенням суду, тому у своїй апеляційній скарзі та в доповненнях до неї просить переглянути його в порядку апеляційного провадження, скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки на думку скаржника, розгляд справи судом першої інстанції всупереч статті 43 ГПК України здійснено односторонньо, не виконавши вимог про всебічну, повну та об»єктивну оцінку всіх обставин справи у їх сукупності та не з»ясувавши обставини, що мають значення для справи. Як вважає скаржник, подані до суду відомості плати за користування вагонами та контейнерами, накопичувальні картки, накладні УМВС, вантажні митні декларації, складені в митному режимі «транзит» з належними доказами виконання відповідачем послуг, пов»язаних з перевезенням вантажу транзитом через територію України відповідно до вимог абз.3 п.п.6.2.4 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», і як наслідок суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про недоведеність факту надання відповідачем позивачу послуг, пов»язаних з перевезенням вантажу транзитом та про відсутність факту безпідставного збагачення відповідача.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

          Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2009 року до участі у даній справі залучено ДПІ в м. Львові в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та Ужгородську МДПІ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

          Треті особи явку своїх представників в жодне судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце його проведення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

09.12.2004 р. між позивачем (перевантажувач) та відповідачем (перевізник) був укладений договір №14-п про надання інформації про перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів, який, відповідно до п. 1.1., регулює взаємовідносини сторін по наданню транспортної інформації та інших послуг перевізником щодо експортно-імпортних та транзитних вантажів, що надходять в адресу перевантажувача. Відповідно до п. 3.1. договору, перевізник надає перевантажувачу послуги по ставках, встановлених Тарифним керівництвом №1, з урахуванням коефіцієнту, оголошеного Укрзалізницею, а також Тарифною політикою Укрзалізниці.

10.06.2005 р. між позивачем (логістик) та відповідачем (залізниця) була укладена угода №410 про взаємодію Львівської державної залізниці та Товариства з обмеженою відповідальністю “Варіант-Логістик” при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС, відповідно до п. 1.1. якої логістик проводить перевантаження вантажів із вагонів колії 1435 мм у вагони колії 1520 мм, які прибувають по документах ЦІМ та СМГС з відміткою у відповідних графах перевізних документів “Перевантаження “Логістиком”.

26.12.2005 р. між позивачем (замовник) та відповідачем (залізниця) був укладений договір №534 про розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів, який, відповідно до п. 1.1., регламентує взаємовідносини сторін по розрахунках за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів на умовах попередньої оплати. Залізниця зобов’язалась здійснювати перевезення та надавати додаткові послуги замовнику при умові попередньої оплати ним тарифу, зборів запланованих перевезень та послуг. Надання послуг здійснюється на підставі належно оформлених планів та заявок (п. 3.1.). З матеріалів справи, зокрема, банківських виписок вбачається сплата позивачем коштів на рахунок ТехПД Львівської залізниці.

01.04.2006 р. між позивачем (користувач під’їзної колії) та відповідачем (залізниця) був укладений договір №92 про подачу та забирання вагонів, у відповідності до якого, згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, виваження і забирання вагонів з під’їзної колії та примикає то станції Чоп Львівської залізниці через відповідну стрілку (п. 1 договору).

У зв’язку з проведенням вказаних видів діяльності позивач сплачував відповідачу згідно вищевказаних договорів ряд платежів, в т.ч. по спірних позиціях –за подачу та забирання локомотивом залізниці вагонів (як колії 1435 мм, так і колії 1520 мм), за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм, відшкодування плати залізниць України інозалізницям за користування вагонами загального парку інозалізниць колії 1520 мм та 1435 мм (згідно п.119 Статуту залізниць України), за перевід стрілок при подачі та забиранні локомотивом залізниці вагонів тощо.

Вищезазначені платежі (без урахування ПДВ) нараховувалися відповідачем позивачу на підставі : за подачу та забирання локомотивом залізниці вагонів (як колії 1435 мм, так і колії 1520 мм) –згідно таблиць №№1, 2 розділу 2 Тарифного керівництва №1 і вказувалися у відомостях форми ГУ-46; за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм –згідно додатку до розпорядження КМ України від 08.10.2004 р. №706-р і вказувалися у відомостях форми ГУ-46; в рахунок відшкодування плати залізниць України інозалізницям за користування вагонами загального парку інозалізниць колії 1520 мм та 1435 мм - згідно п.119 Статуту залізниць України та ставок, передбачених міжнародними угодами (Правилами користування вагонами у міжнародному сполученні (ППВ), затв. організацією співробітництва залізниць (ОСЖД) для вагонів стандарту колії 1520 мм, і Європейскою Угодою про обмін та використання вантажних вагонів між залізничними підприємствами (РІВ), для вагонів стандарту колії 1435 мм), і вказувалися у відомостях форми ГУ-46; за перевід стрілок при подачі та забиранні локомотивом залізниці вагонів та інші послуги, пов’язані з транзитними перевезеннями –згідно вільних (договірних) тарифів, які вказувалися у накопичувальних картках форми ФДУ-92. Щодо правильності нарахування тарифів на послуги (без врахування сум ПДВ) спір між сторонами відсутній, оскільки представниками позивача відомості і накопичувальні картки підписувалися (погоджувалися) без зауважень.

Згідно абз.5 п.2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів (затв. наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000 р.) відповідач, списуючи з сум попередньої оплати позивача нараховані у вищевказаному порядку платежі, повинен був також самостійно нараховувати і списувати податок на додану вартість у випадках, передбачених законодавством. Тобто, відсутність письмової згоди позивача на списання сум ПДВ не є порушенням відповідачем норм чинного законодавства, однак ПДВ не може нараховуватися у всіх випадках за бажанням відповідача, а повинен нараховуватися виключно за ті послуги, за які його нарахування передбачено законом (і, відповідно, не повинен нараховуватися у тих випадках, коли законом передбачено звільнення від оподаткування).

Правове регулювання нарахування податку на додану вартість на обороти з надання зазначених послуг у спірному періоді здійснювалося Законом України „Про податок на додану вартість”, у редакції вказаного Закону України №2505-IV від 25.03.2005 р., яка встановлює, що операції з поставки послуг платником податку, пов’язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому п.5.15. цього Закону. В свою чергу п.5.15. вказує, що звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України. При цьому вказані норми закону не ставлять звільнення оборотів з надання послуг, пов’язаних з транзитним перевезенням, в залежність від статусу особи, яка отримує або оплачує ці послуги (резидент чи нерезидент, платник чи неплатник ПДВ, учасник транзиту в розумінні ст.1 Закону України „Про транзит вантажів” чи ні). Звільнення спірних послуг від ПДВ підтверджено також роз’ясненням ДПА України №4588/6/15-2315 від 23.05.05 р.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, ст.307 ГК України, ст.6 Закону України „Про транзит вантажів”, Угоди про міжнародне вантажне сполучення (УМВС) 1951 р. (зі змінами), Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 р. (зі змінами), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1980 р. (зі змінами), договір перевезення вантажів транзитом через територію України укладається у письмовій формі шляхом складання товарно-транспортної накладної, оформленої міжнародною мовою спілкування (ЦІМ –при прямому залізничному сполученні транзитом по колії 1435 мм, УМВС –при прямому залізничному сполученні транзитом по колії 1520 мм, ЦМР з переоформленням на УМВС –при змішаному автомобільно-залізничному сполученні з перевантаженням з одного виду транспорту на інший). Позивачем на підтвердження транзитного характеру перевезень, по розрахунках щодо яких виник спір, подано у матеріали справи завірені копії накладних УМВС та ЦМР, з яких вбачається, що позивачем як вантажним терміналом обслуговувалося саме транзитне перевезення (пункти відправлення і призначення знаходяться за межами України, що відповідає визначенню транзиту вантажів, наведеному в ст.1 Закону України „Про транзит вантажів”). У випадках, коли позивачем здійснювалися також функції митного брокера, до матеріалів справи також додані копії вантажних митних декларацій, оформлених у митному режимі „транзит”. Таким чином, суд констатує, що позивачем доведено, а відповідачем і матеріалами справи не спростовано факт здійснення позивачем вантажних і документальних операцій саме з транзитним вантажем, а не експортним, імпортним чи внутрішнім.

Послуги відповідача, щодо розрахунків за які виник спір, суд вважає послугами, пов’язаними з перевезенням вантажів, з огляду на таке :

Термін „послуги, пов’язані з перевезенням” щодо послуг, по розрахунках за які виник спір, вживається зокрема розділом 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1, затв. наказом Міністерства транспорту України №551 від 15.11.1999 р.); розпорядженням КМ України №455-р від 13.07.2004 р.; Переліком робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту (затв. постановою КМ України №173 від 16.02.1998 р.); укладеним між сторонами договором, типовою обліковою формою ФДУ-92. Згідно постанови КМ України №173 від 16.02.1998 р. зазначені послуги входять до експлуатаційної діяльності залізничного транспорту, яка в свою чергу визначається як безпосереднього пов’язана з перевезенням вантажів. Без виконання операцій, зазначених у розділі 2 Тарифного керівництва №1 вантаж не може бути навантажено, прийнято до перевезення або видано вантажоодержувачу на станції призначення (п.5.5. роз’яснення президії ВГСУ №04-5/601 від 29.05.2002 р., п.15 оглядового листа ВГСУ №01-8/917 від 29.11.2007 р., п.5.6. роз’яснення президії ВГСУ №04-5/225 від 29.09.2008 р.), отже без них не буде досягнута мета транзитного перевезення –доставка вантажу до пункту призначення за межами митної території України.

Пов’язаність нарахувань та списань сум ПДВ з попередньої оплати позивача, що обліковувалась на його особовому рахунку в ТехПД відповідача, саме з розрахунками за послуги, пов’язані з транзитними, а не іншими (наприклад, імпортними) перевезеннями, підтверджується наданими в матеріали справи копіями виписок по особовому рахунку позивача, в яких окремою графою виділена сума ПДВ та вказано дату списання коштів і номер первинного документа, що є підставою для списання (відомості форми ГУ-46, накопичувальні картки форми ФДУ-92); відомостями плати за користування вагонами і контейнерами типової форми ГУ-46 та накопичувальними картками зборів за роботи та штрафи, пов’язані з перевезеннями вантажів типової форми ФДУ-92, в яких вказано суму тарифу за послуги (без ПДВ), дату надання послуги та її назву, а також номер транспортного засобу (вагону, контейнеру), яким проводилися вантажні операції (вивантаження або завантаження); накладними УМВС, ЦМР та ВМД в митному режимі ТР-80, з яких по номеру транспортного засобу, вказаному у відомостях та/або накопичувальних картках, можна встановити пункти відправлення та призначення. Відтак, матеріалами справи обгрунтовано, а відповідачем не спростовано той факт, що спірні нарахування податку на додану вартість зроблені по послугах, що надавалися відповідачем позивачу у зв’язку з обробкою останнім вантажів, що перевозилися через територію України транзитом.

Всього, як випливає з поданих у матеріали справи розрахунків, акту звірки та письмових доказів (банківські виписки, переліки ТехПД, первинні документи про надання послуг), позивачу відповідачем було нараховано та списано з його особового рахунку 43446,01 грн. за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про те, що послуги, які ним надавалися позивачу, підлягали оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за ставкою 20%, оскільки місцем їх надання була територія України, зокрема залізнична ст.Чоп, розташована в однойменному місті Закарпатської області, і базою оподаткування є вартість таких послуг, наданих на митній території України (п.4.10. ст.4, пп. „г” п.6.5. ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість”), з огляду на наступне :

Статтею 3 Закону України „Про податок на додану вартість” визначені види операцій, які є і які не є об’єктами оподаткування зазначеним податком. Для тих з них, які підпадають під визначення об’єкту оподаткування (зокрема і спірні послуги, місце надання яких знаходиться на митній території України –пп.3.1.1. п.3.1. ст.3, пп. „г” п.6.5. ст.6 Закону), законом встановлена база оподаткування, як обов’язковий елемент податку, необхідний для правильного обчислення сум податку при його справлянні (розмір податкового зобов’язання визначається шляхом застосування ставки податку до наявної у конкретного платника бази оподаткування). Однак, ст.6 Закону встановлені три види ставки податку щодо тих чи інших об’єктів оподаткування – у розмірі 20% до бази оподаткування (загальне правило, пп.6.1.1. п.6.1. ст.6 Закону), у розмірі 0% до бази оподаткування (п.6.2. ст.6 Закону, за окремими винятками, в т.ч. розглядуваним у даній справі) або у вигляді звільнення відповідних операцій від оподаткування (ст.5, абз.3 пп.6.2.4. п.6.2. ст.6 Закону). Різниця між вказаними видами ставок податку полягає у наявності або відсутності права платника податку на податковий кредит по операціях з придбання ним товарів, робіт, послуг для ведення господарської діяльності. Так, щодо товарів, робіт, послуг, які придбаються платником з ПДВ для використання у господарських операціях, що оподатковуються за ставкою 20% або 0%, такі суми вхідного ПДВ включаються до складу податкового кредиту такого платника, а щодо товарів, робіт, послуг, які придбаються платником з ПДВ для використання у господарських операціях, що звільняються від оподаткування або не є об’єктом оподаткування, такі суми вхідного ПДВ не включаються до податкового кредиту, а отже не відшкодовуються платнику (пп.7.4.2. п.7.4. ст.7 Закону –згідно цієї ж норми вказані у податкових накладних відповідача суми спірного ПДВ не підлягали включенню до податкового кредиту позивача і, відповідно, не підлягали відшкодуванню останньому з бюджету, а у відповідності до пп.5.3.3. п.5.3. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” підлягали включенню до валових витрат позивача). Таким чином, наявність у даній ситуації об’єкта оподаткування, бази оподаткування (яка визначається у даній ситуації не згідно п.4.10. ст.4 Закону, як вважає відповідач, а згідно п.4.1. ст.4) та надання відповідачем позивачу послуг на митній території України не є перешкодою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість послуг відповідача, пов’язаних з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Апеляційна інстанція відхиляє як помилкові висновки місцевого господарського суду про те, що стягнуті відповідачем з позивача кошти не є безпідставно одержаними, оскільки вони перераховані відповідачем до Державного бюджету України, з огляду на наступне :

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Причому положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття майна було результатом поведінки набувача, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, тобто наявність вини позивача або відповідача у нарахуванні ПДВ без встановленої Законом України „Про податок на додану вартість” підстави для нарахування та стягнення цих коштів з попередньої оплати позивача в силу вимог ст.1212 ЦК України не має правового значення для необхідності повернення безпідставно набутого (ч.2 ст.1212 ЦК України). В силу приписів ч.3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 ЦК України застосовуються також до витребування майна власником з чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. З приписів ч.2 ст.1214 ЦК України, глави 13 ЦК України (зокрема ст.179, 181, 190, 192 ЦК України) випливає, що норми ст.1212 ЦК України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей. Формулювання ст.1212 ЦК України також вказують на те, що для застосування цієї норми не обов’язкова повна відсутність правових зв’язків між сторонами (наприклад, договору) –безпідставним буде і одержання коштів чи іншого майна за наявності укладеного договору, але якщо відповідною стороною в рамках укладеного з іншою стороною договору набуто майно понад передбачене цим зобов’язанням. Оскільки відповідно до ст.174 ГК України господарське зобов’язання може виникати безпосередньо із закону, що регулює господарську діяльність, та господарського договору, слід зробити висновок, що кошти у даному випадку вважатимуться підставно набутими, якщо вони отримані за послуги, передбачені договором (в частині встановлених законодавством та договором тарифів) та якщо вони отримані у випадках, встановлених Законом України „Про податок на додану вартість” (в частині нарахування ПДВ на такі послуги, наприклад, якби це було внутрішнє перевезення). У разі, якщо операції з надання послуг підлягають звільненню від оподаткування в силу вимог закону, списані відповідачем з особового рахунку позивача кошти в частині тарифів на надані послуги без ПДВ є набутими підставно (на підставі договору), а кошти, списані в частині ПДВ на ці послуги є набутими відповідачем безпідставно, оскільки їх списання не передбачено жодним нормативно-правовим актом або правочином сторін.

При цьому судом відхиляються як необгрунтовані твердження відповідача, що він не володіє набутими коштами, оскільки стягнуті ним з попередньої оплати позивача кошти є податком на додану вартість, який безпосередньо стягується до Державного бюджету України, з огляду на таке :

Законом, зокрема ст. 1212 ЦК України, обов’язок повернення безпідставно набутого майна (у даному випадку коштів) не ставиться у залежність від строку перебування такого майна у особи, що його набула, та від подальшої юридичної долі цього майна, зокрема відчуження його третім особам з будь-яких підстав. Статтею 1213 ЦК України врегульована лише ситуація, коли безпідставно набуте майно неможливо повернути в натурі –тоді потерпілому відшкодовується його вартість. Однак гроші є родовою, а не індивідуально визначеною річчю (ст.184 ЦК України), а отже є замінними. Посилання боржника на неможливість виконання грошового зобов’язання законом не допускається (ст.625 ЦК України). Таким чином, факт перерахування вказаних коштів відповідачем до Державного бюджету України, якщо такий мав місце (що відповідачем не доведено) не має юридичного значення для існування обов’язку відповідача повернути безпідставно набуті кошти позивачу. В свою чергу, відповідач не позбавлений права заявити до повернення зайво сплачені до бюджету кошти в порядку і строки, визначені ст.15 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ від 21.12.2000 р.

Необхідно звернути увагу і на те, що згідно ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим вважається майно, що відповідає хоча б одній з ознак –воно безпідставно набуте або набуте підставно, але безпідставно збережене зобов’язаною особою. Тобто твердження відповідача, що необхідно і набути, і зберегти майно (в т.ч. і на момент розгляду спору) не грунтується на нормах закону (взагалі відповідач розглядає вказану норму з точки зору періоду перебування майна у нього, тоді як закон говорить про спосіб і момент виникнення безпідставності –набуття або збереження). У відносинах, щодо яких виник господарський спір, переказ коштів позивачем на умовах попередньої оплати слід вважати підставним, оскільки підтримання попередньої оплати на певному рівні було передбачено положеннями укладеного між сторонами договору і на момент подання позивачем до обслуговуючого банку платіжних доручень на переказ попередньої оплати за послуги відповідача позивач не міг передбачати, за які саме послуги (пов’язані з транзитним чи імпортним перевезенням) і в яких саме розмірах (з ПДВ чи без) будуть списані кошти. Однак, списуючи з сум попередньої оплати позивача (за даними аналітичного обліку на особовому рахунку в ТехПД) ПДВ за послуги, пов’язані з транзитним перевезенням, відповідач зберіг у себе кошти позивача без достатньої правової підстави, чим порушив вимоги закону.

Твердження відповідача про те, що спірні суми були перераховані до Державного бюджету України, крім того, що це не має юридичного значення по справі та не доведено відповідачем (до матеріалів справи не додавалися податкові декларації з ПДВ за спірні періоди та платіжні доручення на перерахування сум ПДВ по поданих деклараціях), відхиляються судом ще і з тієї підстави, що згідно п. 1.6, 1.7. ст.1, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається не у повному розмірі нарахованих у звітному періоді податкових зобов’язань по наданих відповідачем своїм контрагентам послугам, а лише як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Крім того, враховуючи неправомірне нарахування відповідачем ПДВ на послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України (замість звільнення їх від оподаткування), відповідачем не можуть бути у повному обсязі дотримані норми пп.7.4.2. та 7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону в частині формування податкового кредиту (останній таким чином неправомірно завищується на користь відповідача, що зменшує суми ПДВ, які підлягають сплаті відповідачем до Державного бюджету України).

Нарахування відповідачем ПДВ на суми відшкодування позивачем плати за користування вагонами іноземних залізниць в порядку п. 119 Статуту залізниць України є незаконним ще і з тієї підстави, що об’єктом оподаткування ПДВ згідно ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість” є товари, роботи, послуги, а не компенсаційні платежі (відшкодування витрат). В свою чергу, вказаний платіж є саме відшкодуванням плати, що проведена Укрзалізницею на користь іноземних вагоновласників, а отже повинен перевиставлятися відповідачем позивачу у такому розмірі, в якому він фактично сплачений на користь інозалізниць, без додаткових нарахувань. Вказане нарахування ПДВ також є неправомірним з огляду на те, що відповідачем не доведено сам факт здійснення платежів на користь інозалізниць (Укрзалізницею, з подальшим аналітичним обліком розподілу цих платежів між залізницями України) та їх здійснення у конкретному розмірі, за конкретні транспортні засоби, у конкретному періоді, а отже за відсутності обгрунтування підстави самого відшкодування, не можна вважати обгрунтованим і будь-яке нарахування на таке відшкодування, в т.ч. ПДВ (якби його нарахування і допускалося законодавством).

Посилання відповідача на відсутність між сторонами договору транспортної експедиції апеляційною інстанцією відхиляється як таке, що не має відношення до суті спору, оскільки послуги, пов’язані з перевезеннями вантажів, можуть надаватися і фактично надаються відповідачем не лише на підставі договору транспортного експедирування, але і на підставі інших видів господарських договорів.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла до висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст.179, 181, 184, 190, 192, 625, 628, 909, 925, 1212-1214 ЦК України, ст.174, 307, 315 ГК України, ст.1, 3-7 Закону України „Про податок на додану вартість”, ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, ст.1, 3-6 Закону України „Про транзит вантажів”, п.22, 119 Статуту залізниць України (затв. постановою КМ України №457 від 06.04.1998 р.), постановою КМ України №173 від 16.02.1998 р., розділом 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1, затв. наказом Мінтрансу України №551 від 15.11.1999 р.), абз.5 п.2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів (затв. наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000 р.), ст. ст.101, 103, 104, 105 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Варіант-Логістик” м. Чоп Закарпатської області задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2009 року у справі №30/161 скасувати.

3. Прийняти нове рішення:

- позов товариства з обмеженою відповідальністю “Варіант-Логістик” м. Чоп Закарпатської області та заяву про збільшення позовних вимог задоволити. Стягнути з Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця” (79010, Львівська область, м. Львів, вул. Гоголя, 1, ЄДРПОУ 01059900) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Варіант-Логістик”(89500, Закарпатська область, м. Чоп, вул. Ужгородська, 5а, ЄДРПОУ 31351663) 43446 грн. 01 коп. безпідставно стягнутих за квітень-грудень 2006 р. коштів за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, а також судові витрати: 434,46 грн. на відшкодування витрат по сплаті державного мита при поданні позовної заяви, 217,23 грн. на відшкодування витрат по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги та 118 грн. на відшкодування витрат по сплаті збору на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Матеріали справи № 30/161 повернути в господарський суд Львівської області, зобов’язавши видати наказ на стягнення судових витрат.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Галушко Н.А.