Рішення № 80847673, 11.02.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Р І Ш Е Н Н Я Справа № 200/15953/17

Ім’ям України Провадження № 2/200/1400/19

11 лютого 2019 року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого – судді Литвиненка І.Ю.,

при секретарі - Власенко К.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі апеляційного суду Дніпропетровської області, третя особа – Дніпровський апеляційний суд , про визнання за ним права на звернення до суду із позовом про захист його права на пенсійне забезпечення, яке порушено при здійсненні досудового слідства та при притягненні його до адміністративної відповідальності; про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: про те, що спір між собою двох органів державної влади про їх права не є спором, вирішення якого передбачено ч. 4 ст. 256 ЦПК України (в редакції 2004 року); про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: про те, що його прізвище українською є ОСОБА_1, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 у вересні 2017 року звернувся до суду із позовом, який складено ним та подано російською, в якому прохає суд про наступне: захистити його право на звернення до суду про захист його пенсійних прав, що порушені при провадженні кримінальної справи № 666202 та двох справ про адміністративні правопорушення, що встановлено двома рішеннями ЄСПЛ шляхом винесення рішення про наявність у нього права на звернення до суду із захистом його пенсійних прав; захистити його право на звернення до суду по захисту його пенсійних прав, шляхом встановлення того факту, що спор державних органів між собою про їх права, не є спором, який передбачено ч. 4 ст. 256 ЦПК України, як підставу для залишення заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення без розгляду; керуючись п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст.ст. 2, 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ» захистити його право на звернення до суду за захистом його пенсійних прав, шляхом встановлення того факту, що його прізвище державною мовою є ОСОБА_1, і ця обставина, в силу її встановлення рішеннями КСУ та офіційними перекладами рішень ЄСПЛ на державну мову, є частиною законодавства України, і, відповідно, судові рішення про відмову ОСОБА_2 у доступі до правосуддя є нікчемними стосовно позивача (а.с. 1-2).

В обґрунтування своїх вимог вказав, що остаточними судовими рішеннями, включаючи два рішення ЄСПЛ, встановлено його право на звернення до суду за захистом його пенсійних прав, порушених при провадженні кримінальної справи та двох справ про адміністративні правопорушення, без стягнення судового збору. Також зазначив, що спір державних органів між собою про їх права не є спором у розумінні ч. 4 ст. 256 ЦПК України (в редакції 2004 року), не є підставою для залишення заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, без розгляду. Крім того, що у зв’язку з тим, що судовими рішеннями Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та апеляційного суду Дніпропетровської області його прізвище зазначено як ОСОБА_2, замість ОСОБА_1, його право на отримання пенсії порушено, оскільки судові рішення, в яких його прізвище зазначено як ОСОБА_2, є нікчемними.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено (а.с. 4).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року підсудність справи визначена апеляційному суду Запорізької області (а.с. 11).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року ухвалу судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 20-21).

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2018 року у відкритті провадження у справі відмовлено (а.с. 31-32).

Ухвалою Верховного суду від 27 лютого 2018 року підсудність справи визначена апеляційному суду Запорізької області (а.с. 39-40).

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року ухвалу судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 51-52).

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2018 року в задоволенні заявленого позивачем ОСОБА_1 відводу судді відмовлено, заявлено самовідвід судді від розгляду зазначеної цивільної справи; справу передано до канцелярії суду для визначення іншого судді у порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України (а.с. 61).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим у справі визначено іншого суддю Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (а.с. 63).

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2018 року у справі відкрито провадження, підготовче судове засідання призначене на 13 вересня 2018 року (а.с. 64).

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2018 року у справі залучено як третю особу без права самостійних позовних вимог на стороні відповідача, Дніпровський апеляційний суд (а.с. 83-84).

Ухвалою Верховного суду від 27 грудня 2018 року підсудність справи визначена Запорізькому апеляційному суду (а.с. 91).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2018 року про залучення як третьої особи без права самостійних позовних вимог на стороні відповідача, Дніпровського апеляційного суду, повернуто особі, яка подала апеляційну скаргу (а.с. 94-95).

У судовому засіданні позивач позов підтримав, посилаючись на обставини, зазначені у позові. Прохав задовольнити у повному обсязі. Пояснення надав аналогічні тексту позову. Додатково пояснив, що у низці судових рішень його прізвище спотворено, внаслідок чого ускладнено виплату йому пенсії. Для цього прохав встановити факт, що має юридичне значення, а саме: що державною мовою його прізвище пишеться як ОСОБА_1, а не ОСОБА_2.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з’явилися, про дату, місце та час судового розгляду повідомлені належним чином, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності. У своїх заявах зазначили, що прізвище ОСОБА_2 замість ОСОБА_1, судом зазначено тому, що позивачем подано позов російською, а не українською, де написано ним же самим його прізвище, як «В.Г. Заиченко». У перекладі з російської на українську написання цього прізвища буде, як «В.Г. Заіченко». Для уникнення невірного, на думку позивача, написання його прізвища у перекладі з іншої мови на українську, йому слід складати та підписувати позов відповідно до його паспортних даних українською мовою. Щодо позовних вимог в іншій частині: про встановлення того факту, що спор державних органів між собою про їх права, не є спором, який передбачено ч. 4 ст. 256 ЦПК України, як підставу для залишення заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення та про захист права позивача на звернення до суду за захистом його пенсійних прав, шляхом встановлення того факту, що його прізвище державною мовою є ОСОБА_1, і ця обставина, в силу її встановлення рішеннями КСУ та офіційними перекладами рішень ЄСПЛ на державну мову, є частиною законодавства України, і, відповідно, судові рішення про відмову ОСОБА_2 у доступі до правосуддя є нікчемними стосовно позивача, зазначили, що суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення, не є суб’єктами владних повноважень, що здійснюють управлінські функції і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності що вчинені у зв’язку із розглядом ними судових справ. (а.с. 101-102).

Перевіривши фактичні обставини справи зазначеними позивачем доказами, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Нормами ст. 124 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Судом встановлено, що у низці судових рішень: в ухвалах Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, апеляційного суду Дніпропетровської області, апеляційного суду Запорізької області, які відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦПК України, є різновидами судових рішень, прізвище позивача зазначено лише, як ОСОБА_1 і ніде не зазначено прізвище ОСОБА_2. Внаслідок того, що в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року, Верховного Суду від 27 лютого 2018 року та 27 грудня 2018 року, прізвище позивача зазначено лише як ОСОБА_1, а також в усіх інших документах, зокрема, у пенсійному посвідченні серії ААЇ № 511688, яке видано 11 липня 2017 року, прізвище позивача вказано як ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що дійсно його прізвище українською пишеться, як ОСОБА_1 (а.с. 4, 11, 14-15, 19-21, 31-32, 39-40, 43, 45, 52-55, 61, 64, 83-84,91, 94-95, 103). Через те, що написання прізвища позивача, як ОСОБА_2, а не ОСОБА_1, дійсно може певною мірою ускладнити отримання ним пенсії або будь-яких інших виплат, пов’язаних із пенсією, суд встановлює той факт, що вірним написанням прізвища позивача є ОСОБА_1, а не ОСОБА_2.

Позовні вимоги в іншій частині: щодо захистити його право на звернення до суду про захист його пенсійних прав, що порушені при провадженні кримінальної справи № 666202 та двох справ про адміністративні правопорушення, що встановлено двома рішеннями ЄСПЛ шляхом винесення рішення про наявність у нього права на звернення до суду із захистом його пенсійних прав; захисту права позивача на звернення до суду з приводу порушення його пенсійних прав, шляхом встановлення того факту, що спор державних органів між собою про їх права, не є спором, який передбачено ч. 4 ст. 256 ЦПК України, як підстава для залишення його заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, щодо захисту його права на звернення до суду внаслідок порушення його пенсійних прав, шляхом встановлення того факту, що його прізвище державною мовою є ОСОБА_1, і ця обставина, в силу її встановлення рішеннями КСУ та офіційними перекладами рішень ЄСПЛ на державну мову, є частиною законодавства України, і, відповідно, судові рішення про відмову ОСОБА_2 у доступі до правосуддя є нікчемними стосовно позивача, на думку суду, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, позовна вимога про захист порушеного пенсійного права позивача під час проведення досудового слідства по кримінальній справі та при притягненні його до адміністративної відповідальності не може бути задоволена, оскільки цивільне право у кримінальному судочинстві може бути захищено шляхом заявлення позову при розгляді судом кримінальної справи по суті. Захист цивільного права при розгляді справи про адміністративне правопорушення чинним законодавством не передбачено, оскільки поновленого будь-якого порушеного права особи, яка піддана адміністративному стягненню, здійснюється шляхом закриття справи про адміністративного правопорушення за відсутності події або складу правопорушення в діях особи щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, а також шляхом скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Нормою ч. 4 ст. 256 ЦПК України (в редакції 2004 року), передбачено право судді відмовити у відкритті провадження у справі, якщо із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а також, якщо цей спір виявлено на стадії розгляду справи, - залишає заяву без розгляду, оскільки у окремому провадженні спори не вирішуються. Крім того, у цивільному провадженні суд першої інстанції не має повноважень на вирішення спору державних органів між собою про їх права, оскільки кожен державний орган є суб’єктом владних повноважень і такі спори вирішуються у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Через те, що жоден із судів, крім Конституційного Суду України, не вправі давати оцінку нормам закону, а також тому, що суд загальної юрисдикції не тлумачить закон, а лише застосовує його при відправленні правосуддя, і, з тих підстав, що спір державних органів між собою про наявність у кожного з них будь-якого права вирішується в порядку адміністративного судочинства, ця позовна вимога задоволенню не підлягає. Вимога позивача щодо захисту його права на звернення до суду внаслідок порушення його пенсійних прав судом, шляхом встановлення того факту, що його прізвище державною мовою є ОСОБА_1, і ця обставина, через те, що це вже встановлено рішеннями КСУ та офіційними перекладами рішень ЄСПЛ на державну мову, не підлягає задоволенню тому, що ні рішення Конституційного Суду України, ні рішення Європейського Суду з прав людини, рішеннями яких вже, за твердженням позивача, встановлено правильність написання його прізвища, як ОСОБА_1, ні перегляду, ні тлумаченню не підлягають. Позовна вимога про те, що рішення КСУ та рішення ЄСПЛ є частиною законодавства України, і, відповідно, судові рішення про відмову ОСОБА_2 у доступі до правосуддя є нікчемними стосовно позивача, також не підлягає задоволенню. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Суд першої інстанції загальної юрисдикції не має повноважень у позовному провадженні на визначення будь-якого закону чи підзаконного акту частиною законодавства України, оскільки жодного спору про право, які вирішується судом у цьому провадженні, в даному випадку немає. Також, через те, що позивачем не надано жодного рішення суду, яким було встановлено факт відмови йому у доступі до правосуддя, з підстав написання його прізвища, як ОСОБА_2, а не як ОСОБА_1, і суд вказаних позивачем рішень не досліджував, позовна вимога про те, що такі рішення є нікчемними стосовно позивача, з цих підстав задоволенню також не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 213-215, 258, 265, 280, 288-289, 315-319, 354-355 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Встановити той факт, що має юридичне значення, а саме: те, що українською мовою прізвище позивача пишеться, як ОСОБА_1.

У задоволенні позовних вимог у іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участь у судовому засіданні – протягом 30 днів зо дня отримання ними копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили через 30 днів зо дня його проголошення, або через 30 днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя І.Ю. Литвиненко