Постанова № 8084190, 15.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2010                                                                                           № 45/214

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Григоровича О.М.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників:

позивача: Залевська О.О., дов.від 01.06.09,

відповідача 1: Пристрома Є.В., дов.від 11.01.10 № 05-04/2-56,

відповідача 2: Терещенко О.В., дов.від 12.06.09 № 6566,

відповідача 3: не з’явились,

відповідача 4: Терещенко О.В., дов.від 12.06.09 № 6566,

прокуратури: не з’явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київреконструкція”

на рішення Господарського суду м.Києва від 18.11.2009 (підписано 20.11.09)

у справі № 45/214 ( )

за позовом                               Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київреконструкція”

до                                                   1) Головного управління Державного казначейства України у м. Києві,

                                                  2) Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції м. Києва,

                                                  3) Державного казначейства України,

                                                  4) Головного управління юстиції у м. Києві,

за участю:           Прокуратури міста Києва

про                                                   стягнення збитків в сумі 2013149,75 грн.

Постанову прийнято 15.02.10, оскільки відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався (ухвали від 20.01.10, 03.02.10).

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київреконструкція” звернулось з позовом до Головного управління державного казначейства України у м. Києві та до Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві, у якому просило стягнути збитки в сумі 2013149грн. 75коп., завданих незаконними діями органу влади.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.09 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з причин:

- відсутності у господарського суду повноважень щодо надання правової оцінки діям державного виконавця по виконанню рішення в іншій справі;

- до Господарського суду міста Києва не надходило рішень, якими було б встановлено неправомірність дій державного виконавця;

- позивачем не було доведено факт неправомірності дій Головного управління державного казначейства України у м. Києві, котрий не самостійно вчиняв дії, а діяв на виконання вимог державного виконавця;

- факт списання коштів з депозитного рахунку Головним управлінням державного казначейства України у м. Києві коштів позивача не є доказом спричинення шкоди позивачеві відповідачем 1, оскільки відносини щодо списання коштів з депозитного рахунку існували між відповідачами, а позивач не був учасником цих правовідносин, що свідчить про недоведеність порушених прав позивача.

Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.09 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу ВАТ “Акціонерна компанія “Київреконструкція” обґрунтовує тим, що рішення Господарського суду міста Києва не відповідає нормам матеріального та процесуального законодавства. Зокрема, апелянт посилається на неправильні висновки суду першої інстанції про відсутність рішення, яким було встановлено неправомірність дій державних виконавців, оскільки в матеріалах справи є наявною постанова Печерського районного суду міста Києва від 08.04.09, якою досліджено матеріали кримінальної справи, порушеної постановою Заступника Генерального прокурора України від 23.02.09, та встановлено, що зазначені матеріали містять достатні дані, які вказують на наявність в діях представників відповідача 2 ознак злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.5 ст.191, ч.3 ст.364 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Крім того, апелянт стверджує, що господарським судом 1-ої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме: належні докази, якими обґрунтовується неправомірність дій відповідача 2 по відношенню до позивача; в зв’язку з чим судом було порушено, на його думку, норми ст. 104 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України). Порушення своїх прав зі сторони відповідача 1 апелянт обґрунтовує тим, що в результаті неправомірних, на його думку, дій зі сторони відповідача 1, його було позбавлено права власності на належні йому грошові кошти, списані відповідачем 1 на користь ТОВ “Комерційна фірма “Престиж трейд”.

Посилаючись на ст.ст.170, 1173 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), скаржник стверджує, що відшкодування шкоди, спричиненої органом державної влади здійснюється за рахунок держави, і саме держава відповідає по своїх зобов’язаннях виключно через свої уповноважені органи згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України (далі – БК України).

Головне управління Державного казначейства України у м. Києві у відзиві на апеляційну скаргу просить суд залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Зокрема, він вважає, що ніяких порушень прав та законних інтересів позивача не допускав. Він також посилається на ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана діями державних виконавців має відшкодовуватись Підрозділом примусового виконання рішень Головного управління юстиції м. Києва, оскільки саме діяннями його працівників під час виконання ними своїх службових обов’язків було спричинено шкоду позивачеві. Крім того, Головне управління державного казначейства України у м. Києві, посилаючись на Закон України “Про державний бюджет на 2009 рік” та п. 10 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.08 № 609, зазначає, що бюджетні призначення для відшкодування з Державного бюджету шкоди, завданої органами Державної виконавчої служби, не передбачені, а рахунки на відшкодування зазначеної шкоди відсутні тощо.

Ухвалою від 20.01.10 Київський апеляційний господарський суд, виходячи з вимог чинного законодавства України, визнав необхідним залучити до участі у справі в якості відповідача 3 Державне казначейство України та Головне управління юстиції у м. Києві – в якості відповідача 4.

Державне казначейство України повідомило апеляційну інстанцію про наступне.

Пунктом 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України (далі – БК України), передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів, тобто, що такі кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Відповідно до ст. 23 БК України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можуть здійснюватися лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законами України про Державний бюджет України на певні роки.

У зв’язку з неприйняттям Верховною Радою України Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 46 БК України витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на цілі, визначені у Законі про Державний бюджет України на попередній період і одночасно передбачені у проекті Закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України.

Враховуючи, що у Законі України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” та у проекті Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” бюджетні призначення на відшкодування юридичним особам шкоди, завданої незаконними діями органів Державної виконавчої служби, не передбачені, а Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.05 № 1232 не надано право Державному казначейству України встановлювати бюджетні призначення, або змінювати їх цільове спрямування, джерела для відшкодування позивачеві шкоди, завданої незаконними діями органів Державної виконавчої служби, відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління юстиції у м. Києві вважає, що дії посадових осіб підрозділу примусового виконання рішень відповідали вимогам чинного законодавства України, у зв’язку з чим просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу ВАТ “Акціонерна компанія “Київреконструкція” – без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.08 у справі № 36/202, яке було залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.08, задоволено позовні вимоги ТОВ “Комерційна фірма “Престиж трейд” до ВАТ “Акціонерна компанія “Київреконструкція” про стягнення заборгованості за поставлений товар, відсотків за користування товарним кредитом, пені за прострочення платежу та інфляційних втрат в загальній сумі 9625812 грн. 11 коп., про що був виданий наказ.

ТОВ “Комерційна фірма “Престиж трейд” звернулось до підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві (відповідач 2 у справі № 45/214) із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного вище наказу Господарського суду міста Києва.

Під час проведення виконавчих дій начальником підрозділу примусового виконання рішень ГУЮ у м. Києві Штепою С.О. (посадовою особою відповідача 2 у справі № 45/214) було виставлено платіжну вимогу від 19.12.08 №172/4 до КФ КБ “Західінкомбанк” про примусове списання грошових коштів з належного позивачеві рахунку №26109001595. Згадану платіжну вимогу було виконано КФ КБ “Західінкомбанк” частково: з рахунку позивача №26109001595 на депозитний рахунок Головного управління юстиції у м. Києві, відкритий в Головному управлінні Державного казначейства України у м. Києві, було перераховано 2013149 грн. 75 коп.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції послався на те, що процесуальним законом суду не надано можливості в межах однієї господарської справи надавати правову оцінку діям державного виконавця по виконанню рішення суду в іншій справі. З зазначеної підстави місцевий суд відмовився досліджувати обставини наявності в діях посадових осіб відповідачів протиправної поведінки, хоча ці обставини і були включені до предмету спору.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитись з наступних підстав.

Згідно зі ст. 4-7 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально – більшістю голосів суддів. Обговорення всіх обставин справи, перевірка доводів сторін наявними у справі доказами та застосування до встановлених судом обставин норм матеріального права, яким регулюються відповідні відносини, є обов’язком господарського суду, виконання якого забезпечує дотримання встановленого Конституцією України принципу законності судочинства. Згаданий обов’язок має виконуватись в межах, що встановлені ГПК України, оскільки останній не допускає можливості відмови суду в дослідженні обставин, з’ясування яких має значення для правильного вирішення спору, і які включені до предмету доказування.

При цьому суд має виходити з того, що, в силу ст. 43 ГПК України, він оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З цих підстав місцевий господарський суд, встановивши, що предметом спору в даній справі є питання відшкодування шкоди, пов’язаної з протиправними діями особи, зобов’язаний був дослідити всі обставини, котрі стосуються чи пов’язані з предметом спору. Всупереч цьому, господарський суд першої інстанції послався на відсутність у нього повноважень надавати самостійну оцінку діям відповідачів.

Таким чином, для вирішення спору у даній справі суду необхідно було дослідити обставини наявності в діях посадових осіб відповідачів протиправної поведінки.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу” державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом (ч.2 ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу”).

Статтею 3 Закону України “Про державну виконавчу службу” визначено, що її органами є:

- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

- відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

- районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців. При цьому державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом (ч.2 ст. 4 Закону України “Про державну виконавчу службу”).

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. При цьому відповідальність несе саме держава, а не її органи або посадові особи чи службові особи, які здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладеної на них державної компетенції.

На підставі ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною вважається будь-яку поведінка, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди. Під шкодою розуміється втрата або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов’язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом ст. 1166 ЦК України, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі; в) причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов’язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об’єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов’язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Матеріалами справи № 36/202 підтверджується, що майнові права позивача, як вкладника (за договором банківського вкладу від 18.07.07 №2610-1807) щодо рахунку №26109001595, були предметом застави КФ КБ “Західінкомбанк” за договором застави майнових прав від 23.05.08 №2305/08-4. Даний договір застави був укладений в забезпечення виконання зобов’язань ВАТ “Акціонерна компанія “Київреконструкція” (позивач у справі № 45/214) перед ТОВ КБ “Західінкомбанк” за кредитним договором від 23.05.08 №2305/08-3.

Відповідно до ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження” для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

При проведенні виконавчих дій та зверненні стягнення на майно боржника, яке є предметом застави, виконавець зобов’язаний попередньо пересвідчитись, чи збігаються особи стягувача та заставодержателя. У випадку, якщо особи стягувача та заставодержателя не збігаються, виконавець вправі звернути стягнення на заставлене майно лише за тієї умови, що вартість предмета застави перевищує розмір наявної заборгованості боржника перед заставодавцем, для чого виконавець зобов’язаний витребувати відповідні документи від заставодавця.

З матеріалів справи вбачається, що стягувачем у виконавчому провадженні у справі № 36/202 було ТОВ “Комерційна фірма “Престиж трейд”, яке не було заставодержателем стягнених з рахунку позивача № 26109001595 коштів. При цьому саме майнові права позивача, як вкладника за зазначеним рахунком, були предметом застави, заставодержателем щодо яких виступав КФ КБ “Західінкомбанк”.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист ТОВ КБ “Західінкомбанк” від 01.07.08 № 819, з якого вбачається, що розмір вкладу за договором від 18.07.07 № 2610-1807 на момент списання був 2000000,00 грн., що відповідало сумі заборгованості позивача перед ТОВ КБ “Західінкомбанк” за кредитним договором від 23.05.08 № 2305/08-3.

Зазначені обставини в силу ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження” виключали можливість звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувача, який не був заставодержателем, однак це не було враховано судом першої інстанції при розгляді справи.

Господарським судом першої інстанції також не було враховано, що відповідно до ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження” про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз’яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Матеріали справи свідчать, що майнові права щодо рахунку позивача № 26109001595 були об’єктом застави за договором застави майнових прав від 23.05.08 № 2305/08-4 і державному виконавцеві було відомо до винесення вимоги державного виконавця від 16.09.08 № 172/4, що вбачається з зазначеної вимоги та не заперечується сторонами.

При розгляді справи місцевим господарським судом не було надано належної оцінки тим доводам позивача, що правомірність звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, має здійснюватись за наявності доказів органу державної виконавчої служби щодо неможливості виконання рішення суду іншим способом, що відповідає нормам Законів України “Про виконавче провадження” та “Про заставу”.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про заставу” саме заставодержатель має переважне перед іншими кредиторами право (в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання) одержати задоволення з вартості заставленого майна.

З матеріалів справи вбачається, що державному виконавцеві було відомо про наявність іншого (окрім стягнених з позивача коштів) майна, належного позивачеві, що підтверджується листом ТОВ “Комерційна фірма “Престиж трейд” від 01.08.08 та листом Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації (вих. № 07-387/29657) прийнятого виконавцем 04.08.08.

За таких умов дії державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції м. Києва були такими, що порушували вимоги ст. 52 Закону України “Про виконавче провадження” та ст. 1 Закону України “Про заставу”.

Наявні у справі докази свідчать, що 30.09.08 виконавче провадження у справі № 36/202 відповідачем 2 було закінчено (постанова державного виконавця Терещенко О.В. від 30.09.08).

Відповідно до ч. 10. ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби виконавче провадження підлягає закінченню, що і було вчинено Терещенком О.В.

Матеріалами справи підтверджується, що 23.10.08 Головним управлінням юстиції в Київській області було відкрито виконавче провадження. 10.02.09 виконавче провадження закінчено на підставі ч. 4 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.08 у справі № 36/202 про стягнення з позивача коштів було скасовано за нововиявленими обставинами (рішення Господарського суду м. Києва від 22.12.08).

Разом з тим, як вбачається з наявної в матеріалах справи чинної постанови Печерського районного суду міста Києва від 08.04.09 та постанови Генеральної прокуратури України про порушення кримінальної справи від 23.02.09 старший державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень ГУЮ у м. Києві Терещенко О.В. та начальник підрозділу примусового виконання рішень зазначеного підрозділу Штепа С.О. вже після передачі матеріалів виконавчого провадження до іншого відділу ДВС в грудні 2008 року направили вимогу до Головного управління державного казначейства в м. Києві про списання наявних коштів позивача з його депозитного рахунку на користь ТОВ “Комерційна фірма “Престиж трейд”.

Отже, враховуючи зазначене вище, на думку колегії суддів, державні виконавці Підрозділу примусового виконання рішень ГУЮ у м. Києві після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження в цьому відділі (30.09.08) та передачі його до іншого відділу ДВС не мали законних підстав для вчинення будь-яких виконавчих дій по виконанню рішень, які не знаходились в їх провадженні чи провадженні їхнього підрозділу.

Відповідно до ст. 35 ГПК України рішення суду, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. При цьому факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

З постанови заступника Генерального прокурора України від 23.02.09 про порушення кримінальної справи також вбачається, що за результатами дій державних виконавців в виконавчому провадженні у господарській справі №36/202 Генеральною прокуратурою України було порушено кримінальну справу стосовно начальника підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві Штепи С.О., старшого державного виконавця цього підрозділу Терещенка О.В. та директора ТОВ “Комерційна фірма “Престиж Трейд” Большунова С.В. у зв’язку з заволодінням ними майном (коштами) ВАТ “АК “Київреконструкція” шляхом зловживання службовим становищем, вчиненим за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, а також стосовно Штепи С.О. та Терещенка О.В. за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України, у зв’язку з зловживанням ними службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки для ВАТ “АК “Київреконструкція”.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 08.04.09 також підтверджено, що надані Генеральною прокуратурою України матеріали містять достатні дані, які вказують на наявність в діях посадових осіб відповідача 2 Терещенка О.В. ознак злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, а в діях Штепи С.О. - ознак злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 364 КК України.

Відповідно до практики Верховного Суду України (постанова від 25.10.05 у справі № 32/421, залучена до матеріалів даної справи) шкода, спричинена державним виконавцем громадянину або юридичній особі при виконавчому провадженні, підлягає відшкодуванню, і предметом доказування в таких справах є саме неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця, спричинення шкоди та причинно-наслідковий зв’язок між неправомірними діями державного виконавця та спричиненою шкодою. При цьому належним доказом неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця є відповідне рішення суду, що має преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

За таких обставин, колегія судів вважає, що в матеріалах даної справи міститься достатньо доказів, що підтверджують протиправність дій відповідача2. Цими протиправними діями позивачеві була спричинено матеріальну шкоду в сумі 2013149 грн. 75 коп. При цьому можливість повернення згаданих коштів шляхом повороту виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.08 у справі № 36/202 позивач втратив не зі своєї вини.

Згідно зі ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.08 № 609 (далі – Порядок) рішення державних органів про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, в тому числі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, виконуються в порядку надходження виключно органами Державного казначейства України з попереднім інформуванням Мінфіну.

Згідно з п. 5 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються бюджетні кошти, здійснюється на користь відповідної юридичної чи фізичної особи на підставі судового рішення, зокрема механізм проведення та відображення в обліку зазначених операцій визначає Державне казначейство.

Відповідно до п. 1 Положення “Про Державне Казначейство”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.05 №1232, Державне казначейство є системою органів державної виконавчої влади і діє при Міністерстві фінансів України. Цим Положенням також встановлено, що одним з основних його завдань, зокрема, є забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка та управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються.

На підставі ч. 9 п. “б” ст. 87 БК України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема - відшкодування збитків, заподіяних громадянам.

Крім того, відповідно до п. 20 згаданого Порядку у разі, коли у виконавчому документі та/або платіжній вимозі, та/або ухвалі суду (постанові слідчого, державного виконавця) код економічної класифікації видатків бюджету не зазначено, орган державного казначейства надсилає запит до боржника щодо визначення коду, за яким здійснюватиметься безспірне списання.

Отже, на думку колегії суддів, відсутність в Законі України “Про державний бюджет України на 2009 рік” видатків на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів виконавчої служби, інших органів державної влади, (затверджено тільки видатки на відшкодування шкоди, заподіяної органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду) не є підставою для відмови в позові. Тому в цій частині посилання відповідача 1 та відповідача 3 на відсутність правового регулювання спірних правовідносин колегією суддів не приймаються.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності. При цьому відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в матеріалах даної справи зібрано достатньо доказів обґрунтованості позовних вимог, в зв’язку з чим наявні законні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київреконструкція” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.09 у справі № 45/214 скасувати.

3. Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київреконструкція” (01004, м. Київ, вул. Горького, буд. 5, код ЄДРПОУ 03335623) 2013149,75 (два мільйони тринадцять тисяч сто сорок дев’ять) гривень 75 копійок завданої шкоди.

Стягнути з Головного управління юстиції у місті Києві (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2 Д, код 34691374), з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем на час виконання рішення суду, на користь Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київреконструкція” (01004, м. Київ, вул. Горького, буд. 5, код ЄДРПОУ 03335623) 20131,50 (двадцять тисяч сто тридцять одну) гривню 50 копійок на відшкодування державного мита та 312,50 (триста дванадцять) гривень 50 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених при поданні позовної заяви.

Стягнути з Головного управління юстиції у місті Києві (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2 Д, код 34691374), з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем на час виконання рішення суду, на користь Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київреконструкція” (01004, м. Київ, вул. Горького, буд. 5, код ЄДРПОУ 03335623) 10065,75 (десять тисяч шістдесят п’ять) гривень 75 копійок на відшкодування державного мита, сплаченого при поданні апеляційної скарги.

          4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи № 45/214 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

23.02.10 (відправлено)