Постанова № 8084017, 09.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2010                                                                                           № 43/116

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Харін О.М.- представник дов. від 01.12.2009, Запальська Р.В.- представник, дов. від 17.12.2008;

від відповідача - Харін О.М.- представник дов. від 01.12.2009, Запальська Р.В.- представник, дов. від 17.12.2008;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК Груп"

на рішення Господарського суду м.Києва від 01.10.2009

у справі № 43/116 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізол"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК Груп"

про                                                   стягнення 54184,15 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 19.01.2010 розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.02.2010.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2009 у справі № 43/116 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 39 835,93 грн. основного боргу, 398,34 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні позову в частині стягнення 13 544,22 грн. пені відмовлено.

          Рішення мотивовано тим, що на виконання укладеного сторонами договору № 138 від 14.05.2008, позивач, на підставі накладних, копії яких додані до позовної заяви, передав відповідачу товар на загальну суму 41 935,93 грн., а відповідач свої зобов’язання згідно із умовами договору належним чином не виконав, отриманий товар оплатив частково; відповідачем не надано доказів на підтвердження викладених у відзиві на позовну заяву обставин та доказів погашення заборгованості; у зв’язку з тим, що позивач вимоги ухвали суду щодо надання розрахунку штрафних санкцій, не виконав, то суд відмовляє в задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені.

          Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2009 у справі № 43/116 скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.

          Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

          Заявник стверджує, що постачання товару здійснювалось не на підставі договору № 138 від 14.05.2008, а на підставі усних разових домовленостей, оскільки відповідно до п.3.1 договору № 138 замовлення відповідач позивачеві не надавав, жодних додатків до договору сторони не підписували, у видаткових накладних немає посилань на договір; також відповідач погоджується із боргом, що виник на підставі видаткових наладних № 1926 від 03.09.08 в розмірі 4 740,00 грн. та № 2390 від 08.10.08 в розмірі 914,40 грн., та посилається на те, що позивач не надав оригінали видаткової накладної на суму 34 181,53 грн. та довіреності на отримання товарних цінностей, тому заявник вважає, що судом порушено ст.ст.34 та 36 ГПК України, крім того, заявник посилається на порушення ст.7 Закону України "Про судоустрій", оскільки судом не були належним чином розглянуті докази позивача та не було витребувано оригінали документів.

          Також заявник вважає, що судом порушено п.2 ст.530 ЦК України, оскільки у видаткових накладних не зазначено строк, в який мала бути здійснена оплата поставленого товару та такої вимоги не було пред’явлено.

          Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що одним із підтвердження постачання товарів за договором №138 є посилання на номер та дату договору в рахунках; оскільки в обох накладних: № 2390 та № 2410, є посилання на одну довіреність - № 227 від 08.10.2008, то, визнаючи отримання товару за накладною № 2390, тим самим відповідач підтверджує факт отримання товару за накладною № 2410 від 09.10.2008; оскільки відсутність таких товарів у графі "Найменування цінностей" довіреності № 227 унеможливила б складання видаткової накладної, то доказом отримання відповідачем товару за накладною № 2410 є факт складання та передачі відповідачу оригіналу податкової накладної № 2386 від 09.10.2008.

          Відповідно до ухвали апеляційного господарського суду від 19.01.2009 позивачем надані документи.

          Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

          Позивачем подано до суду першої інстанції позовну заяву із вимогами про стягнення із відповідача 40 435,93 грн. заборгованості, 13 748,22 грн. штрафних санкцій та судових витрат.

          У порядку ст.22 ГПК України позивачем були подані заяви про уточнення позовних вимог, а саме: за № 30 від 30.01.2009, у якій позивач просив стягнути з відповідача 39 835,93 грн. заборгованості, 13 544,22 грн. штрафних санкцій та судових витрат, та яка була подана позивачем суду першої інстанції, як вбачається із протоколу судового засідання, 19.06.09, та у подальшому була подана заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 39 835,93 грн.          Відповідно до ст.ст.99, 101 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції; у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

                    Згідно із п.1.1 договору купівлі-продажу № 138 від 14.05.2008, укладеного сторонами, позивач, за договором продавець, зобов’язався протягом дії даного договору передати відповідачу, за договором покупцю, товар – будівельні матеріали окремими партіями, а відповідач зобов’язався прийняти товар і оплатити його на умовах, установлених даним договором.

          Відповідно до пп.3.3 п.3 договору № 138 передача партії товару здійснюється за накладними на підставі довіреності уповноваженого представника покупця.

          В пп.4.1 п.4 договору № 138 передбачено, що розрахунки здійснюються шляхом перерахування відповідачем грошової суми у розмірі 100% вартості партії товару на розрахунковий рахунок позивача протягом десяти банківських днів з моменту передання товару відповідачу.

          Згідно із пп.9.1 п.9 договору № 138, цей договір набуває чинності з моменту його укладення сторонами і діє до 31.12.2008, а в частині розрахунків – до повного виконання сторонами зобов’язань.

          Як стверджується позивачем у позовній заяві, ним відповідно до п.1.1 договору № 138, на підставі накладних № 1926 від 03.09.2008, № 2390 від 08.10.2008, № 2410 від 09.10.2008 відпущено відповідачу товарно-матеріальні цінності на загальну суму 41 935,93 грн., факт отримання яких підтверджується довіреностями серії ТГ № 112 від 02.09.2008, серії ТГ № 227 від 08.10.2008.

          У матеріалах справи наявні копії накладних та у процесі розгляду апеляційної скарги оглянуті їх оригінали.

          Згідно із накладною № 1926 від 03.09.2008, на підставі рахунку № ЛВ00003713 від 02.09.2008, позивачем передано, а відповідачем прийнято через представника, уповноваженого довіреністю ТГ № 112 від 02.09.2008, товари, всього на суму 6 840,00 грн.

          Відповідно до накладної № 2390 від 08.10.2008, на підставі рахунку № ЛВ00004566 від 08.10.2008, позивачем передано відповідачу товари на суму 914,40 грн.

           Відповідач визнає одержання ним товарів за вказаними накладними №№ 1926 та 2390.

          Як вбачається із витягів з особового рахунку позивача, відповідачем перераховувались суми оплати за товари за платіжними документами: № 30 від 31.10.08, № 198 від 15.12.08, № 317 від 13.01.09, № 326 від 14.01.09, при цьому відповідачем зазначалась наступна підстава платежу - плата за товар згідно із рахунком 3713 від 02.09.08. Тобто оплачувались товари, одержані за накладною № 1926.

           Всього відповідачем оплачено товарів на суму 2 100,00 грн.

          Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Згідно із накладною № 2410 від 09.10.2008 позивачем передано, а Горіним С.М. на підставі довіреності № ТГ 227 від 08.10.2008 прийнято товари на загальну суму 34 181,53 грн.

          Позивачем оригіналу довіреності ТГ № 227 від 08.10.2008, виданої відповідачем Горіну С.М., не надано, а із наданої копії зазначеної довіреності видно, що ця довіреність видана з порушенням вимог п.7 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318 зі змінами, відповідно до якого забороняється видавати довіреності, які повністю або частково не заповнені, не мають зразків підпису осіб, на ім’я яких вони виписані.

          Як вбачається із копії довіреності ТГ № 227 у цієї довіреності відсутній зразок підпису Горіна С.М. та вона не підписана керівником.

          Відповідно до п.12 зазначеної Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами.           Пунктом 2 згаданої Інструкції встановлено, що товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

          Таким чином, копія довіреності ТГ № 227 від 08.10.2008 не має юридичної сили доказу наявності у особи, якою вчинено підпис про отримання товарів у накладній № 2410, того, що на такі дії цю особу було уповноважено саме відповідачем, у зв’язку з чим позивачем не підтверджено передання відповідачеві товарів за накладною № 2410 від 09.10.2008 на суму 34 181,53 грн. Отже, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості у цій частині відсутні.

          Згідно із ч.1 ст.193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Така ж норма закріплена і в ст.526 ЦК України.

          Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Отже, позовні вимоги про стягнення 5 654,40 грн. заборгованості є такими, що відповідають нормам законодавства та підтверджені матеріалами справи.

          Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції залишив поза увагою другу заяву позивача про уточнення позовних вимог, у якій позивач просив стягнути лише заборгованість, тобто від позовної вимоги про стягнення штрафних санкцій позивач відмовився.

          Зазначена заява позивача відповідає ст.22 ГПК України, не порушує будь-чиїх прав і охоронюваних законом інтересів, тому приймається судом, у зв’язку із чим у частині цієї вимоги провадження у справі підлягає припиненню.

          Апеляційна інстанція не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 39 835,95 грн., та відмови у задоволенні позову в частині стягнення 13 544,22 грн. пені на тій підставі, що позивач не надав розрахунку штрафних санкцій, як із такими, що не грунтуються на матеріалах справи.

          Твердження позивача у відзиві на апеляційну скаргу частково є такими, що не відповідають положенням законодавства та не є переконливими. Згідно із пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР зі змінами, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, тобто законодавством не закріплено за цим документом силу доказу передання товару належному представнику, тому, заповнена позивачем податкова накладна не може бути визнана належним доказом одержання відповідачем товару. Та обставина, що відповідачем визнано одержання товару за накладною № 2390 через представника, що діяв на підставі довіреності ТГ 227 від 08.10.2008, не свідчить, що і за накладною № 2410 позивач також одержав зазначені у цій накладній товари. Крім того, підписи, вчинені про отримання товарів у накладних №№ 2390 та 2410, як можна візуально визначити, належать різним особам.

          Твердження відповідача в апеляційній скарзі про постачання товарів не відповідно до договору № 138 а на підставі усних разових домовленостей, суперечить матеріалам справи.

          У накладних №№ 1926, 2390 є посилання на підставу передання товару відповідачу – рахунки №№ ЛВ00003713 від 02.09.08 та ЛВ00004566 від 08.10.08, відповідно, а у зазначених рахунках є посилання на договір № 138 від 14.05.2008. Крім того, така обставина, як передання-прийняття товарів без попереднього замовлення або погодження додатків до договору № 138, за взаємною згодою сторін, не свідчить, що за згаданими накладними відповідач передав, а позивач прийняв товари за якоюсь іншою угодою; в пп.13.2 п.13 договору № 138 вказано, що накладні, згідно із якими передається товар, підписані уповноваженими представниками сторін, вважаються невід’ємною частиною даного договору.

          З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

          Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2009 у справі №43/116 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

          “ Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК груп" (03145, м. Київ, вул. Заболотного, 15, код ЄДРПОУ 35570264) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізол" (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 174, код ЄДРПОУ 33895476) 5 654,40 грн. основного боргу, 56,54 грн. державного мита, 16,74 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          У частині позовних вимог про стягнення штрафних санкцій провадження у справі припинити.

В решті позову відмовити."

          2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізол" (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 174, код ЄДРПОУ 33895476) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК груп" (03145, м. Київ, вул. Заболотного, 15, код ЄДРПОУ 35570264) 170,90 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

          3. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

          4. Справу №43/116 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

19.02.10 (відправлено)