Постанова № 8083991, 08.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2010 № 35/295

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Коротун О.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Косенко А.П. представник за дов. б/н від 29.04.2009;

від відповідача - не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Базиліка"

на рішення Господарського суду м.Києва від 19.10.2009

у справі № 35/295 ( .....)

за позовом ТОВ "Базиліка"

до СПД - фізична особа ОСОБА_2

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 10126,96 грн.

СУТЬ РІШЕННЯ І СКАРГИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Базиліка” (далі позивач) 26.05.2009 звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (далі відповідач) про стягнення 10126,96 грн., з яких 2300,00 грн. заборгованість по орендній платі, 185,11 грн. заборгованість по оплаті земельного податку, 1474,95 грн. заборгованість по оплаті за електроенергію, 3722,10 грн. штрафні санкції (за п. 6.2 договору), 534,80 грн. інфляційні втрати, 1910,00 грн. штраф (за п. 6.7 договору).

У червні 2009 Товариством з обмеженою відповідальністю „Базиліка” було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 62025,69 грн., з яких, як зазначено позивачем, 12803,51 грн. заборгованість по орендній платі, 313,48 грн. заборгованість по оплаті земельного податку, 1474,95 грн. заборгованість по оплаті за електроенергію, 7640,25 грн. штрафні санкції (за п. 6.2 договору), 879,57 грн. інфляційні втрати, 6450,79 грн. штраф (за п. 6.7 договору), 34123,20 грн. вартість відновлювальних робіт.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2009 у справі № 35/295 в позові відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається в позовній заяві, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2009 у справі №35/295 і прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте на підставі неправильного застосування норм матеріального права та ґрунтується на висновках, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2009 у справі №35/295 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 07.12.2009.

Представником відповідача надано Київському апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, яким він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2009 у справі №35/295 без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2009 продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі №35/295.

07.12.2009 представником позивача надано суду апеляційної інстанції письмові пояснення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2010 розгляд апеляційної скарги відкладено на 08.02.2010.

02.02.2010 представником позивача через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду подано заяву про виправлення помилки в розрахунку позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до якої позивач просив збільшити суму позовних вимог до 63597,88 грн. Також представником позивача подані додаткові пояснення до позовної заяви. Вказана заява залучена до матеріалів справи, представнику позивача розяснено особливості перегляду справи в апеляційній інстанції на підставі ст. 101 ГПК України.

04.02.2010 представником відповідача через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду подано відзив на додаткові пояснення позивача.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду за №01-23/1/9 від 08.02.2010 у звязку з виробничою необхідністю розгляд апеляційної скарги у справі № 35/295 було доручено колегії суддів у складі: головуючий суддя Коротун О.М., судді Кропивна Л.В., Поляк О.І. Вказаною колегією і прийнято постанову у даній справі.

В судове засідання 08.02.2010 зявився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не зявився.

Клопотань, заяв від відповідача про відкладення розгляду справи або неможливість здійснення розгляду апеляційної скарги по даній справі за відсутності його представника до суду апеляційної інстанції не надходило.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача з врахуванням наданих ним письмових відзивів.

В судовому засіданні представник позивача просив суд апеляційну задовольнити з підстав, викладених у апеляційній скарзі та додаткових поясненнях, рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2009 у справі № 35/295 скасувати і прийняти нове рішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали документів та заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно зясовано судом першої інстанції, 01 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Базиліка” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1/08 (далі - договір).

Згідно ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п.1.1 договору позивач передає, а відповідач приймає у користування за плату на встановлений договором строк нежитлові приміщення. Відповідач зобовязується прийняти у тимчасове платне користування приміщення і повернути його позивачу в тому ж вигляді з урахуванням нормального зносу.

Цільове використання приміщення в період оренди: салон краси (п.1.2 договору).

Предметом оренди є нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, 41 (літера А): приміщення з №1 по №8 групи приміщень 101 (в літ.А) відповідно до технічної документації Київського міського бюро технічної інвентаризації. Приміщення розташоване на першому поверсі. Загальна площа становить 49,40 м2 (п.1.3.1 договору).

Відповідно до п.1.4 договору передане в оренду приміщення належить позивачу на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 26.04.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г., за реєстровим №1353.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

П. 2.1.1 договору сторони узгодили, що передача приміщення в оренду має бути здійснена протягом 3 робочих днів з моменту підписання цього договору. За результатом передачі приміщення в оренду у той же день позивачем і відповідачем складається акт прийому-передачі приміщення, який підписується сторонами згідно з ч. 1 ст. 795 ЦК України.

У випадку, якщо приміщення має будь-які недоліки, сторони одночасно зі складанням передбаченого п. 2.1.2 договору акту приймання-передачі складають додатковий акт, в якому визначається перелік недоліків. У випадку відсутності такого акту вважається, що приміщення передане в належному стані, який дозволяє безперешкодно використовувати приміщення за його цільовим призначенням, і відповідач не має претензій, повязаних із переданням приміщення.

Сторонами не було надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції додаткового акту про наявність недоліків приміщення при його переданні позивачем відповідачу в оренду.

Матеріали справи містять копію акту прийому-передачі приміщення від 01.09.2008 (том І а.с. 19), підписаного сторонами, відповідно до п. 1 якого позивач передав, а відповідач прийняв, згідно договору, у строкове платне користування приміщення розташоване за адресою: м. Київ, вул. Олени Теліги, 41 (літера А): приміщення з №1 по №8 групи приміщень 101 (в літ.А) відповідно до технічної документації Київського міського бюро технічної інвентаризації. Приміщення розташовані на першому поверсі. Загальна площа становить 49,40 м2.

Відповідно до п. 2 зазначеного акту майно, що передається, знаходиться у нормальному стані, до оренди придатне, претензій сторін до стану майна немає.

Згідно ч. 1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (п. 5 ст. 762 ЦК України).

Згідно із п. 3.3.3 договору відповідач зобовязаний своєчасно, у порядку та на умовах договору сплачувати позивачу орендну плату, здійснювати інші, передбачені договором платежі.

П.4.1 договору сторони дійшли згоди, що орендна плата за цим договором визначається згідно протоколу погодження орендної плати (додаток №2), що є невідємною частиною цього договору.

Протягом 30 календарних днів з дня підписання акту приймання-передачі приміщення відповідач зобовязаний перерахувати позивачу суму, що дорівнює подвійному розміру орендної плати за перший місяць оренди. Ця сума зараховується як орендна плата за перший та останній місяці оренди (п.4.2 договору).

Відповідно до п.4.3 договору у випадку, якщо впродовж строку дії цього договору станом на встановлену договором дату платежу (дату сплати орендної плати) офіційно встановлений Національним банком України курс гривні до долара США збільшиться в порівнянні з курсом цих валют станом на дату укладення договору, розмір орендної плати що сплачується у відповідному місяці збільшується пропорційно збільшенню курсу між цими валютами.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції з умов Договору, вбачається, що останній не передбачає обовязку позивача виставляти відповідачу рахунки на сплату за оренду приміщення.

Позивачем також не було надано суду доказів того, що він звертався до відповідача з вимогами про оплату за оренду приміщення сум з урахуванням вимог п.4.3 Договору.

Згідно з вимогами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобовязання і одностороння зміна умов не допускається.

Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідно до умов договору розмір орендної плати може збільшуватися пропорційно збільшенню курсу гривні до долару США, однак розмір орендної плати, в тому числі і збільшення цього розміру, має бути визначений в протоколі погодження орендної плати, який є невідємною частиною договору.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Матеріали справи містять протокол погодження орендної плати від 01.09.2008, яким сторони узгодили, що вартість оренди приміщення становить 1500,00 грн. на місяць та протокол погодження орендної плати від 31.10.2008, яким сторони узгодили, що вартість оренди приміщення з 01.11.2008 становить 2300,00 грн. на місяць.

Інших доказів про зміну орендної плати сторонами ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до умов договору сторони узгодили розмір орендної плати з 01.09.2008 до 01.11.2008 1500,00 грн. та з 01.11.2008 2300,00 грн., та погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторонами було визначено фіксовану суму орендної плати за користування приміщенням.

Тому Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у вимозі про стягнення з відповідача заборгованості по коригуванню суми орендної плати на коефіцієнт збільшення курсу гривні відносно долара США є правомірним.

Відповідно до п. 4.5 договору відповідач, починаючи з дня передачі йому приміщення за актом приймання-передачі, щомісячно, не пізніше 1 числа місяця, за який вноситься орендна плата, сплачує позивачу орендну плату шляхом перерахування її на поточний рахунок позивача.

Відповідно до п. 9.1 договору строк оренди за договором починається з моменту передачі приміщення за актом прийому-передачі та припиняється через 365 календарних днів.

Згідно із п. 4.7 договору несплата відповідачем орендної плати протягом двох місяців з дня настання строку платежу дає право позивачу в односторонньому порядку достроково припинити дію договору, повідомивши про це відповідача.

Доказів належного повідомлення позивачем відповідача про припинення дії договору сторонами ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано та не обґрунтовано неможливість подання таких доказів з обставин, що не залежать від сторони.

Відповідно до п. 10.3 договору відповідач має право в односторонньому порядку достроково припинити дію договору, письмово попередивши про це позивача за 30 календарних днів до дати припинення.

Матеріали справи містять лист відповідача від 06.04.2009 (том І а.с. 50) яким останній повідомляє позивача про розірвання договору, однак доказів вручення зазначеного листа позивачу не надав, більш того, матеріали справи містять конверт, в якому надсилався даний лист відповідача з відміткою поштового відділення про те, що за зазначеною в листі адресою позивач не значиться, у звязку з чим лист було повернуто відправнику.

Згідно із ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) обєкта оренди; ліквідації субєкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) обєкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторонами дію договору не було припинено.

В силу п. 9.1 договору строк оренди за договором починається з моменту передачі приміщення за актом прийому-передачі та припиняється через 365 календарних дні.

Позивач просить стягнути з відповідача, зокрема, заборгованість по орендній платі за період з 01.10.2008 по травень 2009 року.

Разом з цим, сторони не заперечують того факту, що відповідач 06.04.2009 припинив користуватися орендованим приміщенням.

Відповідно до акту від 15.04.2009 про відкриття приміщення із заміною замка (том І а.с. 131) позивачем за відсутності відповідача було відкрите приміщення за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, 41 (літера А): приміщення з №1 по №8 групи приміщень 101 (в літ.А) та встановлено там нові замки, доказів вручення позивачем відповідачу нового комплекту ключів від зазначеного приміщення суду не надано, тобто позивачем фактично було позбавлено відповідача можливості використання ним орендованого приміщення з цієї дати.

Згідно із п. 3.1.3 договору позивач зобовязаний не перешкоджати та не впливати на процес організації діяльності відповідача під час користування приміщенням за договором, окрім випадку, передбаченого п. 3.2.7 договору та інших випадків, передбачених цим договором та чинним законодавством.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідач з 15.04.2009 не мав можливості користуватися орендованим приміщенням у звязку з вчиненими йому позивачем перешкодами, а тому у позивача з 15.04.2009 відсутнє право вимагати від відповідача сплати орендної плати за договором.

Відповідно до п. 6.10 договору у разі звільнення відповідачем приміщення під час дії договору, відповідач несе повну матеріальну відповідальність за нанесені у звязку з цим збитки та сплачує орендну плату до дати підписання передбаченого пунктом 2.2.1 цього договору акту.

Відповідно до п. 2.2.1 договору за результатами повернення приміщення з оренди у той же день орендодавцем і орендарем складається акт прийому-передачі приміщення, який підписується сторонами згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, акт прийому-передачі приміщення за результатами його повернення між сторонами не укладався.

Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідач повинен був сплатити позивачу орендну плату в наступних розмірах: 30.09.2008 (за перший і останній місяць, п. 4.2 договору) 3000,00 грн., 01.10.2008 1500,00 грн., 01.11.2008 2300,00 грн., 01.12.2008 2300,00 грн., 01.01.2009 2300,00 грн., 01.02.2009 2300,00 грн., 01.03.2009 2300,00 грн., 01.04.2009 1073,33 грн. (за оренду приміщення з 01.04.2009 по 14.04.2009 останній місяць оренди). Тобто, загальна сума орендної плати, яка підлягала сплаті, враховуючи попередню оплату в сумі 1500,00 грн. за останній місяць користування обєктом оренди, становить 15573,33 грн.

Матеріали справи містять копії банківських виписок (том І а.с. 82-85), відповідно до яких відповідачем, згідно договору, було сплачено позивачу наступні суми: 02.10.2008 - 730,20 грн. за комунальні послуги та землю, 02.10.2008 3000,00 грн. за оренду приміщення, 10.12.2008 5100,00 грн. за оренду приміщення та електроенергію (500,00 грн.), 21.01.2009 822,22 грн. за електроенергію, 18.02.2009 2500,00 грн. за оренду приміщення, 18.03.2009 -2600,00 грн. за оренду приміщення та електроенергію (300,00 грн.), 25.03.2009 950,00 грн. за електроенергію, 30.03.2009 2300,00 грн. за оренду приміщення (березень 2009), загалом на суму 14700,00 грн. за оренду приміщення та 3302,42 грн. - за електроенергію.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі підлягають частковому задоволенню в сумі 873,33 грн. (15573,33 - 14700,00).

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1474,95 грн. заборгованості по оплаті за електроенергію та 34123,20 грн. вартості відновлювальних ремонтних робіт орендованого приміщення.

Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до п.4.8 договору сторони дійшли згоди, що плата за оренду приміщення не включає в себе вартість комунальних послуг, послуг телефонного та іншого звязку, послуг постачання електроенергії, водопостачання, газопостачання, опалення та інших послуг (робіт) по утриманню (експлуатації) приміщення. Вартість таких послуг сплачується орендарем самостійно, на підставі укладених прямих або через орендодавця договорів, згідно з показаннями відповідних лічильників, квитанціями, рахунками, актами, що надаються відповідними обслуговуючими підприємствами. У випадку неможливості укладення орендарем прямих договорів з обслуговуючими підприємствами, такі договори укладаються орендодавцем, при цьому Орендар зобовязаний компенсувати Орендодавцю суму здійснених ним платежів згідно відповідних рахунків, в тому числі і авансових платежів за ще не спожиті фактично послуги. Неоплата орендарем виставлених орендодавцем рахунків по компенсації оплати таких послуг (послуги) протягом 2 календарних місяців є односторонньою відмовою орендаря від таких послуг (послуги) і є підставою для орендодавця припинити дію договору постачання таких послуг (послуги) з відповідним підприємством, що надає ці послуги (послугу), а для такого підприємства це є підставою для припинення постачання цих послуг (послуги). Орендар не звільняється від зобовязання компенсувати орендодавцю фактично оплачені відповідному обслуговуючому підприємству послуги. Як видно з матеріалів справи, відповідачем сплачувалися наведені в постанові суми за електроенергію. Проте факт таких сплат не є підставою для задоволення позову в цій частині, оскільки позивачем не доведено підставність заборгованості в цій частині.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2008 між відповідачем та Комунальним підприємством “Житлово-експлуатаційна контора “Сирець” Шевченківської районної у м. Києві ради було укладено договір №164 про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна (том І а.с. 136), відповідно до умов якого відповідач здійснював оплату за комунальні послуги орендованого приміщення.

Позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів існування у відповідача заборгованості за електроенергію (показань лічильників, квитанцій, рахунків, актів) та її обсягів.

Згідно статті 22 ЦК України збитками є зокрема витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Статтями 193, 224, 225 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, окрема, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 9.1 договору строк дії договору закінчується 31.08.2009.

Важливим елементом доказування понесення збитків є встановлення причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна поведінка чи бездіяльність іншої сторони є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої сторони, - наслідком такої протиправної поведінки (аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі № 42/266-6/492).

Позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів наявності причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача, понесеними на ремонт орендованого приміщення.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в позовних вимогах у частині стягнення з відповідача 1474,95 грн. заборгованості по оплаті електроенергії, на підставі ст. 33 ГПК України, та 34123,20 грн. вартості відновлювальних ремонтних робіт орендованого приміщення.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 313,48 грн. заборгованості по оплаті земельного податку.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про плату за землю” сплата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про плату за землю” власники земельних ділянок та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. Субєктом плати податку за землю є власники та землекористувачі, у тому числі орендарі (ст. 5 Закону).

Відповідно до ст.797 Цивільного кодексу України, плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Питання щодо відшкодування землекористувачу земельного податку визначається в умовах договору оренди.

Умовами договору оренди нежитлового приміщення №1/08 від 01.09.2008 не передбачений обовязок орендаря відшкодовувати орендодавцю земельний податок.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 313,48 грн. заборгованості по оплаті земельного податку не підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій за договором у сумі 7640,25 грн. (п. 6.2 договору) та 6450,79 грн. (п. 6.7 договору).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2 договору сторони узгодили, що за порушення термінів сплати грошових коштів за договором сторона, що прострочила виконання такого зобовязання, сплачує протилежній стороні за договором 0,3% від суми боргу, за кожен календарний день порушення термінів. У разі порушення терміну більше ніж на 30 календарних днів, винна сторона має сплатити протилежній стороні додатково штраф у розмірі 10% від суми боргу.

Київським апеляційним господарським судом встановлено, що сторонами в п. 6.2 договору було погоджено, що за порушення строків виконання грошового зобовязання з винної сторони стягується штраф в розмірі 0,3% від суми боргу, за кожен день прострочення. В свою чергу погоджений сторонами штраф в розмірі 0,3% за своєю суттю є пенею.

Відповідно до статті 1 та статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення штрафу та пені в сумі 7640,25 грн. (п. 6.2 договору) за період з 01.10.2008 по 25.05.2009 (26.05.2009 позивачем подано позовну заяву).

Київським апеляційним господарським судом встановлено, що відповідачем здійснювалася оплата за оренду приміщення, за період за вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 та січень, лютий, березень 2009, з порушенням строків, встановлених договором.

Здійснивши перерахунок суми штрафу та пені з урахуванням кожного фактичного періоду прострочки оплати сум орендної плати, які, як встановлені судом апеляційної інстанції, підлягали оплаті (без застосування різниці курсу гривні відносно долара США, не погодженої сторонами), враховуючи положення ч. 6 ст. 232 ГК України, та розмір пені передбаченого Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, Київський апеляційний господарський суд встановив, що вимоги позивача про стягнення штрафу та пені за період з 01.10.2008 по 25.05.2009 підлягають частковому задоволенню в сумі 463,45 грн. (пеня) та 1047,33 грн. (штраф - 10%). В задоволенні вимог позивача про стягнення штрафу в сумі 6129,47 грн. (п. 6.2 договору) слід відмовити, виходячи з того, що позивачем неправомірно нараховувався штраф на суми орендної плати, відкоригованої до коефіциєнту збільшення курсу гривні відносно долара США.

Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6.7 договору у разі порушення умов договору орендарем, орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 5% розміру орендної плати встановленої станом на місяць в якому мало місце відповідне порушення, за кожний випадок порушення.

Підстави позову це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Позивач ані в позовній заяві, ані в заяві про збільшення позовних вимог не навів обставин (підстав) щодо застосування п. 6.7 договору, а зазначені в апеляційній скарзі (та додатках до неї) доводи за які, на думку позивача, слід застосувати даний пункт, не приймаються судом апеляційної інстанції, як підстави позову, що не заявлялися в суді першої інстанції, а тому зазначене є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 5% штрафу згідно із п. 6.7 договору судом апеляційної інстанції відхиляється, як не доведена належним чином, тому рішення суду першої інстанції в цій частині є правомірним.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 879,57 грн. інфляційних втрат.

Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Київським апеляційним господарським судом здійснено перерахунок суми інфляційних втрат, з урахуванням сум заборгованості відповідача, періодів прострочки та заявленого позивачем періоду нарахування (до 25.05.2009). За результатами перерахунку судом апеляційної інстанції встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати у сумі 456,13 грн. за період з 01.10.2008 по 25.05.2009. В задоволенні вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 423,44 грн. слід відмовити.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2009 у справі №35/295 підлягає скасуванню відповідно до пункту 4 частини 1 статті 104 та п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Судові витрати на підставі статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача та відповідача (пропорційно задоволених вимог).

Позивачем було подано до суду апеляційної інстанції заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив Київський апеляційний господарський суд стягнути з відповідача 63597,88 грн., з яких, як зазначено позивачем, 12803,51 грн. заборгованість по орендній платі, 313,48 грн. заборгованість по оплаті земельного податку, 1387,08 грн. заборгованість по оплаті за електроенергію, 7640,25 грн. штрафні санкції (за п. 6.2 договору), 879,57 грн. інфляційні втрати, 6450,79 грн. штраф (за п. 6.7 договору), 34123,20 грн. вартість відновлювальних робіт. Сплативши при цьому 22,50 грн. державного мита (квитанція №10 від 01.02.2010). Дану заяву позивача відхилено судом апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 101 ГПК України.

Державне мито за подання до апеляційної інстанції заяви про збільшення позовних вимог підлягає поверненню апелянту з Державного бюджету України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Базиліка” задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2009 у справі №35/295 скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; місцепроживання: 04078, АДРЕСА_1) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Базиліка” (ідентифікаційний код 33097919, місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 66, р/р 26002210124217 в Київській регіональній філії ВАТ КБ “Хрещатик” в м. Києві, МФО 300830) 873,33 грн. (вісімсот сімдесят три грн. 33 коп.) заборгованості по орендній платі, 463,45 грн. (чотириста шістдесят три грн. 45 коп.) пені, 1047,33 грн. (одна тисяча сорок сім грн. 33 коп.) штрафу, 456,13 (чотириста пятдесят шість грн. 13 коп.) інфляційних втрат, 28,40 грн. (двадцять вісім грн. 40 коп.) державного мита та 14,31 грн. (чотирнадцять грн. 31 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті задоволення позову відмовити.

Стягнути з субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; місцепроживання: 04078, АДРЕСА_1) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Базиліка” (ідентифікаційний код 33097919, місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 66, р/р 26002210124217 в Київській регіональній філії ВАТ КБ “Хрещатик” в м. Києві, МФО 300830) 14,20 грн. (чотирнадцять грн. 20 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.

В решті задоволення апеляційної скарги відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Базиліка” (ідентифікаційний код 33097919, місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 66, р/р 26002210124217 в Київській регіональній філії ВАТ КБ “Хрещатик” в м. Києві, МФО 300830) з Державного бюджету України 22,50 грн. (двадцять дві грн. 50 коп.) державного мита, сплаченого квитанцією №10 від 01.02.2010 (оригінал квитанції знаходиться в матеріалах справи).

Матеріали справи № 35/295 повернути до господарського суду міста Києва.

Видачу наказів та довідки про повернення державного мита доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця.

Головуючий суддя

Судді

15.02.10 (відправлено)