Постанова № 8083980, 16.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2010                                                                                           № 37/138-42/158

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з’явився;

від відповідача -не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "ЖЕО-109" Голосіївської районної в м. Києві ради

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.11.2009

у справі № 37/138-42/158 ( .....)

за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

до                                                   Комунальне підприємство "ЖЕО-109" Голосіївської районної в м. Києві ради

про                                                   стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 1635548,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” (далі – позивач) звернулася в Господарський суд міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства „ЖЕО-109” Голосіївської районної у м. Києві ради (далі – відповідач) заборгованості у розмірі 1148965,75 грн. (з них: 757 698,16 грн. - борг, 240 858,59 грн. - збитки внаслідок інфляції, 22 853,05 грн. 3% річних, 52 159,45 грн. – пеня), яка виникла внаслідок несплати відповідачем зобов’язань з оплати вартості спожитої електричної енергії за період з 01.12.2005р. по 01.01.2008р., поставленої на підставі договорів №320209 від 20.05.2001р. та №40345 від 07.12.2007р.

В ході судового розгляду позивач збільшив розмір своїх вимог (заява №048-71-11625 від 20.10.2009р.) та змінив підставу позовних вимог, зазначивши про те, що між позивачем та відповідачем виникли відносини з договору на постачання електричної енергії, укладеного в усній формі, а також просив суд стягнути з відповідача борг за договором №40345 від 07.12.2007р. у розмірі 1 148 965,75 грн., збитки внаслідок інфляції за час прострочення у сумі 411 320,03 грн., 3% річних з простроченої суми у розмірі 75 263,07 грн., наголосивши на тому, що неоплачена відповідачем електрична енергія постачалася в період з 01.12.2005р. по 01.10.2009р.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, його представник у судові засідання до Господарського суду міста Києва не з’явився, у зв’язку з чим справа розглядалась відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2009р. у справі №37/138-42/158 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1148965,75 грн. боргу, 411320,03 грн. інфляційних втрат, 75263,07 грн. 3% річних, 16355,49 грн. державного мита та 118,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якому просив Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2009р. у справі №37/138-42/158 скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно того, що Договір №40345 від 07.12.2007р. визнаний неукладеним в судовому порядку, а Договір №320209 від 20.05.2001р. укладався між позивачем та ЖЕК №209 КП ЖГ Московського району м. Києва, правонаступником якого позивач не являється, будь-яких інших договорів між позивачем та відповідачем не укладалось, а також судом невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме ст. 11 Цивільного кодексу України, ст. ст. 181, 275 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 19 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, ст. ст. 1, 26 Закону України „Про електроенергетику”, Правила користування електричною енергією, ст. ст. 22, 24 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що місцевим господарським судом було проігноровано пропуск позивачем строку позовної даності для звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2010р. у справі №37/138-42/158 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

В тексті даної Ухвали суду було допущено описку, а саме в резолютивній частині Ухвали в зазначенні дати судового засідання вказано: “16.01.2010р.” замість “16.02.2010р.”, у зв’язку з чим Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010р. у справі №37/138-42/158 дану описку було виправлено.

Представники сторін у судове засідання 16.02.2010р. не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором №40345 від 07.12.2005р. у розмірі 1148965,72 грн. за електроенергію, використану у період з 01.12.2005р. по 01.10.2009р., 411320,03 грн. інфляційних втрат та 75263,07 грн. 3% річних, мотивуючи це тим, що хоча договір №40345 від 07.12.2005р. вважається неукладеним в редакції, запропонованій позивачем, згідно рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2008р. у справі №6/110-42/39-37/1, залишеного без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2008р. та Вищого господарського суду України від 16.10.2008р., однак фактично договірні відносини між позивачем та відповідачем існують, що підтверджується частковим виконанням відповідачем умов договору з огляду на отримання та сплату ним електроенергії.

Відповідач участі у розгляді справи в суді першої інстанції не приймав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2009р. у справі №37/138-42/158 позов було задоволено, з посиланням на підтвердження факту прострочення відповідачем виконання зобов’язань по оплаті за електричну енергію. При цьому, місцевий господарський суд керувався наступним.

У відповідності до статутних завдань відповідач, як управитель багатоквартирних будинків комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва, з метою забезпечення належної експлуатації цих будинків згідно зі встановленими будівельними та санітарними нормами і правилами зобов’язаний укладати з енергопостачальними організаціями договори на постачання електричної енергії для потреб освітлення сходових клітин та забезпечення роботи ліфтів.

Між сторонами по справі відсутні письмові договори з приводу постачання електричної енергії протягом спірного періоду до багатоквартирних будинків комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва для потреб освітлення сходових клітин та забезпечення роботи ліфтів, що підтверджується поясненнями позивача, Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2008р. у справі №6/110-42/39-37/1 між тими ж сторонами.

При цьому, в оскаржуваному рішенні зазначено про те, що протягом 01.12.2005р. – 01.10.2009р. позивач поставив до жилих будинків, які розташовані у Голосіївському районі м. Києва і знаходяться в управлінні відповідача, 18586228 кВт/год. електричної енергії для потреб освітлення сходових клітин та забезпечення роботи ліфтів загальною вартістю 4 130 293,94 грн., що підтверджуються поясненнями позивача, звітами про використану електричну енергію, наданими відповідачем позивачу, актами приймання-передачі товарної продукції між сторонами за вищевказаний період.

Згідно з ч.1 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ч.5 ст. 626 Цивільного кодексу України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Матеріалами справи підтверджено, що одержана від позивача електрична енергія частково оплачена відповідачем, а саме в розмірі 2 981 328,19 грн., що підтверджується поясненнями позивача, поданими ним розрахунками та частково поясненнями відповідача, наданими під час первісного розгляду справи (провадження у справі №37/138).

В ч.7 ст. 276 Господарського кодексу України, ч.8 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику” передбачено, що оплата енергії, яка відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що проводиться за фактично відпущену енергію. За умови неповної оплати за спожиту електричну енергію споживач зобов'язаний обмежити власне електроспоживання до рівня екологічної броні або повністю його припинити в разі відсутності такої.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що між сторонами по справі виникли відносини з договору на постачання електричної енергії, укладеного в усній формі. При цьому суд наголошував на тому, що чинним законодавством передбачена попередня оплата за спожиту електричну та встановлений обов’язок споживача обмежити електроспоживання або повністю його припинити у разі відсутності повної оплати за спожиту електричну енергію. Оскільки договором між сторонами не було встановлено інше, відповідач повинен був проводити оплату придбаної у позивача електричної енергії до початку кожного місяця, в якому він одержував електричну енергію.

Апеляційний суд не погоджується з висновками, викладеними в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, вважає їх помилковими, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

В ст. ст. 202, 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці визначені Законом України „Про електроенергетику” №575/97-ВР від 16.10.1997р. (із змінами та доповненнями), який також регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про електроенергетику” постачанням електричної енергії є надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору; споживачами енергії є суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

В ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Названа стаття застосовується у системному взаємозв'язку зі ст. 714 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору енергопостачання слід застосовувати загальні положення про договір поставки та про договір купівлі-продажу, якщо інше не встановлено законом або якщо інше не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 26 Закону України „Про електроенергетику” споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України. Правила користування електричною і тепловою енергією для населення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, діючим законодавством передбачено обов’язковість укладання договорів на постачання енергії з чітким визначенням в них режиму використання енергії, вимог з безпеки експлуатації енергетичного обладнання тощо. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до господарського суду з позовом до відповідача про визнання договору №40345 від 07.12.2007р. укладеним в редакції позивача. Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2008р. у справі №6/110-42/39-37/1 в позові було відмовлено з посиланням на те, що договір в запропонованій позивачем редакції не відповідає вимогам чинного законодавства. Вказане рішення суду у справі №6/110-42/39-37/1 було залишено без змін згідно з Постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2008р. та Вищого господарського суду України від 16.10.2008р. (копії названих документів наявні в матеріалах справи). При цьому, враховуючи положення ст. ст. 1, 13 Закону України „Про електроенергетику”, Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999р. №1357 (із змінами та доповненнями), в своїх рішеннях у справі №6/110-42/39-37/1 суди наголошували на тому, що відповідач не має ліцензії на виробництво та передачу електроенергії іншим споживачам, не має електролічильників для підрахунку спожитої населенням електроенергії, а отже відповідач не може бути покупцем та споживачем електричної енергії, яка споживається населенням (зокрема, мешканцями 15 житлових будинків, не переданих на по квартирний облік до Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”).

Згідно з ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, в даному конкретному випадку позивач просить суд стягнути заборгованість за неналежне виконання зобов’язань за договором, який є неукладеним, що в свою чергу свідчить про відсутність між сторонами згоди відносно умов договору та, як наслідок, відсутність самого договору як правовстановлюючого документу.

Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладених обставин ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду надано не було, тоді як згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість і доведеність позовних вимог є передчасним та спростовується доказами, наявними у справі.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що договір №320209 від 20.05.2001р. укладався між позивачем та ЖЕК №209 КП ЖГ Московського району м. Києва, а відповідач не є правонаступником останнього, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із заявою про збільшення розміру позовних вимог (том справи – 3, аркуші справи – 3-4) позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості за договором на постачання електричної енергії №40345 від 07.12.2007р. Вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором на користування електричною енергією №320209 від 20.05.2001р. станом на дату прийняття оскаржуваного рішення суду позивачем не заявлялись.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення з позовом до суду є безпідставним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з даним позовом в межах встановленого строку позовної давності (том справи – 1, аркуш справи – 3). Однак, при цьому апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що заява про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції відповідачем не подавалась.

Згідно з частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом зазначеної норми відповідну заяву має бути зроблено в суді першої інстанції до моменту прийняття ним рішення по суті заявлених вимог. Інше означало б можливість скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду (внаслідок застосування позовної давності та в зв'язку з цим необхідності відмови в позові) за відсутності підстав для такого скасування, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 12.03.2009р. №01-08/163 „Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України”.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки при розгляді справи апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного Рішення було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, апеляційна скарга Комунального підприємства „ЖЕО-109” Голосіївської районної у м. Києві ради підлягає задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2009р. у справі №37/138-42/158 – скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті державного мита за подання позову у розмірі 16355,49 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. покладаються на позивача.

У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд у розмірі 5744,83 грн. відшкодовуються за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства „ЖЕО-109” Голосіївської районної у м. Києві ради задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2009р. у справі №37/138-42/158 скасувати. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (01001, м. Київ, пл.. І.Франка, 5, р/р №26000306201 у ВАТ „Ощадбанк” у м. Києві та Київській області, МФО 322669, код ЄДРПОУ 00131305, а у разі відсутності коштів – з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Комунального підприємства „ЖЕО-109” Голосіївської районної у м. Києві (03187, м. Київ, пр-т. Ак. Глушкова, 31-А, р/р №26005301070124 в АКБ „Трансбанк” у м. Києві, МФО 300089, код ЄДРПОУ 26385523) державне мито за подання апеляційної скарги у розмірі 5744,83 грн. (п’ять тисяч сімсот сорок чотири гривні 83 копійки).

4. Матеріали справи №37/138-42/158 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

19.02.10 (відправлено)