Постанова № 8083799, 09.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2010                                                                                           № 05-5-46/33956

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Топало Р.В., довіреність № б/н від 18.09.2009 року

від відповідача - Васечко О.І., довіреність № б/н від 08.04.2009 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Рено Україна"

на ухвалу Господарського суду м.Києва від 22.12.2009

у справі № 05-5-46/33956 (суддя

за позовом                               ЗАТ "Рено Україна"

до                                                   ТОВ "Форс"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 339265,27 грн. попередньої плати за договором поставки від 22.07.2008р. № 83, 3% річних та збитків від інфляції

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2009 року у справі № 05-5-46/33956 повернуто позовну заяву Закритого акціонерного товариства „Рено Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Форс” про стягнення 339265,27 грн. попередньої оплати за договором поставки від 22.07.2008 року № 83, 3 % річних та збитків від інфляції на підставі п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту – ГПК України).

Не погоджуючись з ухвалою суду, Закрите акціонерне товариство „Рено Україна” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 02-4.1/4 від 05.01.2010 року), в якій просить суд поновити пропущений строк на подання апеляційної скарги, прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2009 року та направити справу на розгляд до місцевого господарського суду. Вважає, що судом порушено норми процесуального права.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що попри відсутності адреси відповідача під його найменуванням у вступній частині позовної заяви, вона міститься у заключній частині позовної заяви.

Крім того, на думку скаржника, господарський суд вдався до припущень про не пов’язаність сплаченого мита й поданої позовної заяви та не взяв до уваги, що сплачене державне мито у розмірі 3392,65 грн. кореспондується із сумою позову 339265,27 грн., що в повній мірі відповідає вимогам ст. 3 п. 2 абз. „а” Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 року „Про державне мито” щодо визначення розміру ставки державного мита.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2010 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2010 року об 11 год. 50 хв.

В судове засідання 09.02.2010 року з’явились представники сторін.

Представник позивача підтримав свої вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а уповноважений представник відповідача просив суд залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача стягнення 339265,27 грн. попередньої оплати за договором поставки від 22.07.2008 року № 83, 3 % річних та збитків від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2009 року позовну заяву було повернуто позивачу без розгляду на підставі п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Ухвала мотивована тим, що позивачем у позовній заяві не вказано адресу сторони та не надано доказів сплати державного мита у встановленому порядку.

При цьому, господарський суд відзначає, що в абз. 1 п. 5 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу ІV Господарського процесуального кодексу України ” зазначено, що платіжне доручення на безготівкове перерахування державного мита, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява оплачуться державним митом.

Місцевий господарський суд зазначив, що у платіжному дорученні на перерахування державного мита № 59367 від 15.12.2009 року у рядку „призначення платежу” не вказано, за розгляд якої саме позовної заяви сплачено мито (позивач, відповідач, предмет спору), що є підставою для застосування наслідків, передбачених ст. 63 господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладених обставин справи суд першої інстанції повернув позивачу позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні матеріали підлягають поверненню позивачеві без розгляду, проте, апеляційний господарський суд частково не погоджується з наведеними в оскаржуваній ухвалі підставами повернення позовної заяви позивача без розгляду, а саме, з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не надано доказів сплати державного мита у встановленому порядку, а отже позовні матеріали підлягають поверненню, між іншим, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Так, на підставі п. 3 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до п. 4 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати державного.

Проте, визнавши відсутніми належні докази сплати державного мита в установленому порядку, місцевий господарський суд не врахував, що при вирішенні питання щодо дотримання скаржником вимог п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України юридичне значення має факт зарахування державного мита до державного бюджету.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, а саме з платіжного доручення № 59367 від 15.12.2009 року, про зарахування державного мита до державного бюджету свідчить напис кредитної установи, скріплений першим і другим підписами посадових осіб та відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення, як того вимагає пункт 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року № 15.

За наявності сумнівів у надходженні та зарахуванні державного мита до державного бюджету України місцевий господарський суд не позбавлений права, прийнявши позов до провадження, на підставі ст. 38 ГПК України витребувати у позивача додаткові докази такого зарахування, зокрема, відповідне підтвердження територіального органу державного казначейства, якому мито перераховано.

Незважаючи на викладене, та на те, що факт надходження державного мита до державного бюджету підтверджувався доданим до матеріалів справи платіжним дорученням № 59367 від 15.12.2009 року, Господарським судом міста Києва безпідставно повернуто позовну заяву без розгляду з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 ГПК позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Як вбачається із вступної частини позовної заяви, остання містить: найменування господарського суду, до якого подається заява, а саме, Господарський суд міста Києва; суму позову – 339265,27 грн.; найменування позивача, його місцезнаходження, ідентифікаційний номер, р/р, засіб зв’язку, а саме: Закрите акціонерне товариство „Рено Україна”, ЄДРПОУ 33552751, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 101, тел. (044) 490 68 32, п/р 26007000125000 в АТ „Каліон Банк Україна”, МФО 300379 та найменування відповідача із зазначенням його засобу зв’язку, п/р, ідентифікаційного номеру, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю „Форс”, ЄДРПОУ 30312466, тел. (044) 206 60 06, п/р 260013010818 в АБ „Національні інвестиції”, МФО 300498.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду. Якщо у позовній заяві не вказаного повного найменування сторін, їх поштовий адрес.

Таким чином, враховуючи те, що позивач не дотримався вимог передбачених в п. 2 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України та не зазначив у позовній заяві адресу сторони, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивача без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали про ненадання позивачем доказів сплати державного мита у встановленому порядку та повернення, у зв’язку з цим, позовної заяви на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України, проте відзначає, що оскільки такі висновки не призвели до прийняття незаконної та необґрунтованої ухвали господарським судом міста Києва, який дійшов загалом вірного висновку про необхідність повернення позовної заяви, колегія суддів констатує відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали, втім вважає необхідним її мотивувальну частину викласти в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010 року.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Рено Україна” залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2009 року у справі № 05-5-46/33956 – без змін, виклавши її мотивувальну частину в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010 року.

2.          Матеріали справи № 05-5-46/33956 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

15.02.10 (відправлено)