Постанова № 8083784, 03.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2010                                                                                           № 32/382

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від прокуратури: прокурор відділу прокуратури м. Києва Некрасов О.М. (за посвідченням)

від позивача: не з’явився,

від відповідача 1: Козій Д.О. (за дов.),

від відповідача 2: не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства вугільної промисловості України

на рішення Господарського суду м.Києва від 05.11.2008

у справі № 32/382 (суддя

за позовом                               Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України

до                                                   Міністерство вугільної промисловості України

                                                  Державне підприємство "Селидіввугілля"

про                                                   стягнення 9 763650,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2008 року Заступник прокурора м. Києва звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України до Міністерства вугільної промисловості України та Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 9763650, 00 грн., з яких 9480000, 00 грн. – боргу за Договором №22 про надання безвідсоткової, цільової бюджетної позики на погашення заборгованості із виплати заробітної плати від 22.10.2004 та Гарантійним зобов’язанням №1 від 18.10.2004 та 283650, 00 грн. – пені за несвоєчасне виконання зобов’язань.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.11.2008 у справі №32/382 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення солідарно з Міністерства вугільної промисловості України та Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь Міністерства праці та соціальної політики України 9480000, 00 грн. – заборгованості та 283650, 00 грн. – пені.

Присуджено до стягнення солідарно з Міністерства вугільної промисловості України та Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь Міністерства праці та соціальної політики України 25500, 00 грн. – державного мита та 118, 00 грн. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, з посиланням на те, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що Господарським судом м. Києва до даного спору безпідставно застосовано приписи частини 2 статті 546 Цивільного кодексу України, оскільки при цьому, Гарантійне зобов’язання № 1 від 18.10.2004 визнано таким, що за своєю правовою природою є договором поруки, проте, як на думку скаржника, воно є договором гарантії. Згідно статті 560 Цивільного кодексу України, гарантом у зобов’язанні може бути виключно банк, інша фінансова установа або страхова організація, а відповідач 2 не являється ні банком, ні фінансовою установою, ні страховою організацією, тому не може виступати гарантом у зобов’язанні.

Відповідач-1 також зазначає, що судом не враховано те, що Гарантійне зобов’язання було укладено відповідно до Порядку перерахування та використання коштів державного бюджету від приватизації державного майна, що находять понад обсяги, визначені статтею 26 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік». Так, пунктом 3 Порядку визначені умови надання позики, відповідно до яких гарантом, може виступати центральний орган виконавчої влади, до сфери управління якого відноситься позичальник, в межах коштів, що виділяються (або будуть виділятись у 2005 році та наступних роках) йому у державному бюджеті за бюджетними програмами. Та зазначає, що Бюджетна програма на 2008 рік є вже виконаною і у Мінвуглепрому не має коштів за цією бюджетною програмою і також на 2009 рік на даний час не передбачено жодних бюджетних коштів за відповідними бюджетними програмами. Тобто, у Мінвуглепрому немає коштів на погашення гарантійних зобов’язань по бюджетним позикам.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 просить суд задовольнити її частково в частині скасування рішення та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції, також просить здійснювати розгляд справи у відсутності представника відповідача 2.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення – без змін, розглядати справу у відсутності представника позивача.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу від прокуратури м. Києва не надійшло, однак в судових засіданнях представник прокуратури заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.

19.01.2010 від відповідача-2 та 29.01.2010 від позивача через канцелярію суду надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх представників, за наявними в справі матеріалами.

Судова колегія, порадившись на місці, ухвалила клопотання позивача та відповідача 2 задовольнити, розглядати справу у відсутності представників позивача та відповідача 2.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заперечення та відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника прокуратури та відповідача 2, колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до статей 22, 23, 24 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» до надходжень фінансування загального фонду Державного бюджету України на 2004 рік належать кошти, одержані від приватизації державного майна та інших надходжень, безпосередньо пов’язаних з процесом приватизації та кредитування підприємств. Фонд державного майна України зобов’язано забезпечити у 2004 році надходження до Державного бюджету України коштів, отриманих від приватизації державного майна.

Кошти, які надійшли від приватизації державного майна понад встановлені обсяги, спрямовуються на умовах повернення підприємствам державної форми власності для погашення заборгованості із заробітної плати, яка утворилася станом на 01 січня 2004 року та не погашена на момент введення в дію Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України па 2004 рік» (стаття 1093 цього Закону).

На виконання норм вказаного Закону, Постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 №1111 та спільного Наказу Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства фінансів України від 20.09.2004 № 231/576 22.10.2004 між Міністерством праці та соціальної політики України та Державним підприємством «Селидіввугілля» укладено Договір № 22 безвідсоткової цільової бюджетної позики на погашення заборгованості з виплати заробітної плати (далі – Договір).

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В розділі 3 Договору сума позики визначена в розмірі 15500 000, 00 грн.

На виконання умов Договору, позивачем 22.10.2004 перераховано Державному підприємству «Селидіввугілля» безвідсоткову цільову бюджетну позику у сумі 15500000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 272 від 22.10.2004.

Згідно з розділами 5, 6 Договору позичальник (відповідач-1) зобов’язався здійснювати повернення позички щомісячно починаючи з 01 січня 2005 року відповідно до графіку її повернення, викладеному в Додатку до Договору, що є його невід’ємною частиною.

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що строк надання позики позичальнику (відповідачу-2) становить 3 роки з моменту переказу грошей позикодавцем (позивачем) на рахунок Державного підприємства «Селидіввугілля».

Строк, вказаний у пункті 5.1 Договору, може бути продовжений за згодою сторін, але не більше як до 31.12.2007 (пункт 5.2 Договору).

Відповідно до пункту 6.1 Договору позичальник (відповідача-2) зобов’язується повернути суму позики у строк, вказаний в пункті 5.1 Договору.

Відповідно до графіку погашення позики в період з 09.01.2006 по 09.12.2007 відповідач-2 повинен був повернути позику позивачу, одержану на підставі Договору, у сумі 15500000, 00 грн.

Проте, як зазначає Заступник прокурора в позовній заяві, вказані зобов’язання відповідач-2 виконав неналежним чином, кошти, обумовлені графіком погашення позики, перерахував не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача-2 перед позивачем станом на 18.08.2008 (день звернення з позовом до суду) виникла заборгованість в розмірі 9480000, 00 грн., у зв’язку з чим прокуратура звернулась з відповідним позовом до господарського суду.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, до дня подачі позову (18.08.2008), Державним підприємством «Селидіввугілля» було погашено заборгованість в розмірі 7049000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №495 від 21.11.2007 на суму 701000, 00 грн., №1455 від 07.12.2007 на суму 3256000, 00 грн., №579 від 08.07.2008 на суму 2290000 ,00 грн., №782 від 14.08.2008 на суму 802000, 00 грн. (том 1, а.с. 76-77)

Таким чином, сума заборгованості станом на 18.08.2008 становила 8451000, 00 грн., що не було враховано прокуратурою м. Києва при зверненні з позовом. У зв’язку з чим, в позові в частині стягнення 1029000, 00 грн. заборгованості слід відмовити.

Крім того, після подачі позову та до дня прийняття рішення, тобто на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем-2 – Державним підприємством «Селидіввугілля» було добровільно сплачено ще 2290000, 00 грн., що підтверджується №950 від 10.09.2008 на суму 1145000, 00 грн. та 1283 від 10.10.2008 на суму 1145000, 00 грн. (том 1, а.с. 78)

Колегія суддів вважає, що провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 2290000, 00 грн. слід припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З врахуванням вищевикладеного, сума заборгованості відповідача-2 перед позивачем становить 6161000, 00 грн.

Позовна вимога в частині стягнення 6161000, 00 грн. заборгованості підлягає задоволенню, а зазначена сума солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що обов’язковою умовою кредитування коштів з бюджету є їх повернення на умовах платності та строковості.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач-2 не виконав належним чином зобов’язання за Договором, з позивачем розрахувався не в повному обсязі, що призвело до заборгованості перед останнім.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до Порядку перерахування та використання коштів державного бюджету від приватизації державного майна, що надходять понад обсяги, визначені статтею 26 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», на погашення заборгованості із заробітної плати на умовах безвідсоткових бюджетних позик підприємствам державної форми власності (далі – Порядок), затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України від 20.09.2004 № 231/576, зареєстрованого Міністерством юстиції України 05.10.2004 за № 1264/9863, надання позики є прямим, цільовим, поворотним, строковим, в обов’язковому порядку забезпеченим заставою товарної продукції або іншого майна Позичальника (п. 3.1 Порядку).

Пунктом 3.4. Порядку визначено, що у разі отримання Позичальником бюджетних коштів за бюджетними програмами, затвердженими Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», які щорічно мають передбачатися на виконання затверджених загальнодержавних програм, за погодженням з Мінфіном України, гарантом може виступати центральний орган виконавчої влади, до сфери управління якого відноситься Позичальник, у межах коштів, що виділяються (або будуть виділятися у 2005 році та наступних роках) йому у державному бюджеті за бюджетними програмами.

В пункті 9.2 Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного повернення відповідачем-2 отриманих коштів, позивач залишає за собою право відшкодування збитків, відповідно до договору застави або гарантійного зобов’язання центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого відноситься відповідач-2.

18.10.2004 між Міністерством палива та енергетики України (гарант) та Міністерством праці та соціальної політики України (позикодавець) укладено Гарантійне зобов’язання № 1 (далі – Гарантійне зобов’язання), відповідно до умов якого гарант надає гарантію позикодавцю про виконання нижчезазначеними позичальниками, зокрема, ДП «Селидіввугілля», своїх зобов’язань по поверненню ними безвідсоткових бюджетних позик на погашення заборгованості із заробітної плати, відповідно до Договорів, укладених між позичальниками та позикодавцем (пункт 1.).

Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог на тій підставі, що вважає Гарантійне зобов’язання № 1 від 18.10.2004 договором гарантії.

Судова колегія критично відноситься до вищевказаних заперечень відповідача-2, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Гарантійне зобов'язання за своєю правовою природою є договором поруки, оскільки правовідносини, які виникли на підставі останнього, характерні для правовідносин поруки (є результатом домовленості сторін, передбачено солідарну відповідальність, тощо).

Пунктом 2 Гарантійного зобов’язання передбачено, що Міністерство палива та енергетики України несе солідарну з відповідачем-1 відповідальність перед позивачем за виконання зобов'язань по Договору.

Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом (стаття 541 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 554 Цивільного кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Статтею 563 Цивільного кодексу України «Правові наслідки порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією» встановлено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Отже, основними відмінностями між гарантією та порукою є:

1) суб’єктний склад осіб договору (поручителем може бути як фізична, так і юридична особа, гарантом – лише банк, інша фінансова установа або страхова організація);

2) правові наслідки невиконання боржником зобов’язання (при поруці – боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; при гарантії – гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії).

Тобто, фактично Міністерство полива та енергетики України та Міністерство праці та соціальної політики України забезпечили виконання зобов’язання за Договором № 5 від 22.10.2004 порукою, що випливає із змісту самого Гарантійного зобов’язання.

Крім того, стаття 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину і доказів оскарження або визнання недійсним Договору суду не подано.

У разі ліквідації, реорганізації гаранта (Міністерства палива та енергетики України) всі права на гарантію повністю переходять до правонаступника (пункт 6 Гарантійного зобов’язання).

Відповідно до Указу Президента України від 25.07.2005 № 1 123 «Про заходи щодо вдосконалення державного управління вугільною промисловістю» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.10.2005 № 417-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств та повноважень з управління корпоративними правами держави щодо господарських товариств» Міністерство палива та енергетики України реорганізовано шляхом виділення з його складу Міністерства вугільної промисловості України.

Як вбачається з постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1527 «Про затвердження Положення про Міністерство вугільної промисловості України», Міністерство вугільної промисловості є правонаступником Міністерства палива та енергетики. Відповідач-1 входить до сфери управління відповідача-2, стосовно чого сторони не заперечують.

Умовами Гарантійного зобов’язання передбачено, що гарантія надається за рахунок коштів за бюджетними програмами, передбаченими Законом України про Державний бюджет України, що виділяються гаранту у державному бюджеті за бюджетними програмами.

Крім того, суд враховує, що Міністерство вугільної промисловості України листом №249/03/04-02 від 25.03.2008 повідомило позивача, що з метою погашення бюджетної позики Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких законодавчих актів України» передбачені кошти за бюджетною програмою «Державна підтримка вугледобувних підприємств (включаючи підприємства з видобутку вугілля) на часткове покриття витрат із собівартості продукції, у т.ч. забезпечення гарантійних зобов’язань по поверненню бюджетних позик, а також погашення простроченої заборгованості за електричну енергію, яка утворилась у минулих роках».

Таким чином, позовні вимоги щодо солідарного стягнення з Державного підприємства «Селидіввугілля» та Міністерства вугільної промисловості України заборгованості за Договором № 22 безвідсоткової, цільової бюджетної позики на погашення заборгованості з виплати заробітної плати від 22.10.2004 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 6161000, 00 грн.

Провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 2 290000, 00 грн. підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з відсутністю предмету спору.

В позові в частині стягнення 1029000, 00 грн. заборгованості слід відмовити, оскільки вона була погашена до подання позову до суду.

Щодо вимоги про стягнення пені судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, як встановлено вище, при зверненні з позовом до господарського суду було неправильно визначено суму заборгованості, в судовому засіданні 18.01.2010 судова колегія зобов’язала прокуратуру м. Києва здійснити перерахунок пені на суму 8451000, 00 грн. та оголосила перерву до 03.02.2010.

Однак, прокуратура вимоги суду не виконала, перерахунку пені на суму заборгованості 6161000, 00 грн. суду не надала.

Таким чином, вимога щодо стягнення пені підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга не спростовує висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 05.11.2008 по справі № 32/382 підлягає зміні в частині стягнення суми основного боргу солідарно з відповідачів в сумі 6161000, 00 грн. та в частині стягнення пені.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Оскільки, відповідно до пункту 30 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» Генеральна прокуратура України та її органи, зокрема, прокуратура м. Києва – за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і держави, звільнена від сплати державного мита, з відповідача в доход Державного Бюджету України підлягає сплаті державне мито пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 22070, 25 грн.

З матеріалів справи вбачається, що скаржником – Міністерством вугільної промисловості України не було сплачено державне мито за подання апеляційної скарги у даній справі, оскільки Розпорядженням Державного казначейства України від 05.02.2009 №12-04/176 було зупинено обслуговування Державним казначейством України видаткової частини кошторису Міністерства вугільної промисловості України на рахунку №35226002004068, з якого здійснюється оплата податків та державного мита. Таким чином, з позивача та відповідача-1 підлягає стягненню в доход Державного Бюджету України державне мито за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись статтями 49, 80, 81, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства вугільної промисловості України задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м .Києва від 05.11.2008 у справі №32/382 змінити, резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Міністерства вугільної промисловості України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, код 33833561) та Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, 41, код 33426253) на користь Міністерства праці та соціальної політики України (01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код 00013669) 6161 000, 00 грн. – заборгованості. Видати наказ.

Провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 2290000, 00 грн. припинити.

В іншій частині в позові відмовити.

В частині стягнення пені позов залишити без розгляду.

Стягнути солідарно з Міністерства вугільної промисловості України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, код 33833561) та Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, 41, код 33426253) в доход Державного Бюджету України 22070, 25 грн. – державного мита та 102, 13 грн. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.»

Стягнути з Міністерства вугільної промисловості України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, код 33833561) в доход Державного Бюджету України 11406, 15 грн. – державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Стягнути з Міністерства праці та соціальної політики України (01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код 00013669) в доход Державного Бюджету України 1343, 85 грн. – державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

Матеріали справи № 32/382 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді