Постанова № 8083636, 20.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2010                                                                                           № 20/300

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

Від позивача: Петрочук Л.П. (дов. №9 від 19.01.10); Репіков А.В. (дов. №11 від 19.01.10);

Від відповідача: Паляничка О.І. (дов. б/н від 19.01.10);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Нова Лінія"

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.11.2009

у справі № 20/300 (суддя

за позовом                               Приватне підприємство "Декостиль"

до                                                   Закрите акціонерне товариство "Нова Лінія"

про                                                   стягнення 849275,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.11.2009 у справі №20/300 позов задоволено: стягнуто із Закритого акціонерного товариства “Нова Лінія” на користь Приватного підприємства “Декостиль” 31005,12 грн. – основного боргу, 222622,32 грн. – пені та судові витрати.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2009 у справі №20/300, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з’ясування всіх обставин справи.

В апеляційній скарзі наголошується на тому, що суд першої інстанції позбавив скаржника права на захист своїх інтересів, не відклавши за його відсутністю розгляд справи.

Відповідач вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд керувався лише доводами позивача. Так, на думку скаржника, його заборгованість перед позивачем, за Договором поставки №368/60102 від 02.01.2006, станом на день розгляду справи була відсутня, а сума пені, яка нарахована позивачем та підтверджена судом першої інстанції, не відповідає дійсності.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач повністю заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Ухвалою від 16.12.2009 розгляд апеляційної скарги було призначено на 20.01.2010.

Представники сторін в судове засідання з’явилися, представники позивача заперечили проти доводів апеляційної скарги, а представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, заперечення на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:

До Господарського суду м.Києва звернулося з позовом ПП „Декостиль” до ЗАТ „Нова лінія” про стягнення 849275,47 грн. заборгованості (626653,15 грн. – основний борг, 222622,32 грн. - пеня) за Договором поставки №368/60102 Р від 02.01.2006 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав договірні зобов’язання, а саме, не оплатив позивачу поставлений товар.

При розгляді справи в суді першої інстанції, представник позивача надав суду заяву про уточнення позовних вимог, у зв’язку із сплатою відповідачем 595648,03грн. - суму основного боргу, після звернення позивача з позовом, та просив суд стягнути з відповідача 31005,12грн. – залишок основного боргу, 222622,32грн. - пені, 8500,00грн. - державного мита, 315,00грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судова колегія повністю підтримує позицію суду першої інстанції при ухваленні судового рішення щодо задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Між ПП „Декостиль” (постачальником) та ЗАТ „Нова лінія” (покупцем) укладений Договір поставки № 368/60102Р від 02.01.2006 (далі - Договір) з подальшим укладанням Додаткових угод №1 від 02.11.2006, №2 від 28.11.2007, №3 від 25.12.2007, від 31.12.2007, від 03.04.2009.

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник (позивач) зобов’язується поставити та передати у власність покупця товар разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються товару в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у специфікаціях, які є невід’ємною частиною цього Договору, а покупець (відповідач) зобов’язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього Договору.

В п. 4.4 Договору сторони погодили, що право власності на поставлений товар і ризик випадкової його загибелі або пошкодження переходить від позивача до відповідача з моменту, коли товар поставлено відповідачу та вивантажено на приймальну платформу відповідного торгового центру відповідача та відповідачем зроблено відмітку про прийом товару на транспортній накладній.

Виконуючи умови Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2812837,84грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, які підписані уповноваженою особою позивача та уповноваженою довіреностями особою відповідача.

Умовами Додаткової угоди №2, яка підписана сторонами 28.11.2007, змінено строки оплати поставленого товару, визначені п.5.1 Договору, викладено його у наступній редакції: “покупець оплачує товари шляхом банківського переказу на рахунок постачальника протягом 90 банківських днів з моменту прийому товару покупцем за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові накладні та видаткові накладні (з врахуванням коригувань та виправлень недоліків, які можуть бути виявлені під час прийому товару) до головного офісу покупця, в термін не більше ніж 3 календарних дні з дня поставки товарів”.

В свою чергу, 31.12.2008 сторонами було підписано Додаткову угоду №3, якою встановили, що договір діє до 31.12.2009, а в частині виконання грошових зобов’язань та виконання гарантійних зобов’язань – до повного їх виконання.

27.04.2009 позивач звернувся до відповідача з вимогою №117 від 27.04.2009 про сплату заборгованості за поставлений товар, оскільки відповідач не здійснив оплату поставленого товару у строки, встановлені п.5.1 Договору.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем було здійснено частково оплату поставленого товару на суму 2186184,69грн., що підтверджується виписками банку по рахунку позивача, а решта вартості товару в сумі 626653,15грн., станом на момент звернення позивача з позовом до суду першої інстанції відповідачем не була оплачена.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України), в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов’язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ст.. 692 ЦК України).

Приписами ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, відповідно до платіжного доручення №36142 від 09.10.2009 відповідачем було сплачена на користь позивача 595648,03грн. – сума основного боргу після звернення позивача з позовом до суду першої інстанції, на що суд і вказав у мотивувальній частині рішення, і отже в зазначеній частині вимог спір врегульовано самими сторонами, шляхом перерахування відповідачем грошових коштів, тому в зазначеній частині вимог провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України, у зв’язку з відсутністю предмету спору, але в резолютивній частині рішення не вказано, відповідно до вимог ст..84 ГПК України, про результат розгляду даної частини вимог.

Сплачене позивачем державне мито, у даному випадку, відповідно до ст.. 49 ГПК України, покладається на відповідача (див. п.3.1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 №02-5/612 „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” зі змінами та доповненнями президії Вищого господарського суду України).

В свою чергу, відповідачем не було погашено 31 005,12грн. – залишок основного боргу за поставлений товар.

Зважаючи на вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 31005,12 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 8.4 Договору за порушення строку оплати товару, визначеного п.5.1. договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період та яка нараховується від суми партії товару, за кожен день прострочення виконання своїх зобов’язань.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до п.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки, сума основного боргу ще існувала на день пред’явлення позову і була погашена відповідачем лише після порушення провадження по даній справі, тому позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій (222622,32 грн. – пені) підлягають задоволенню, оскільки пеня нарахована позивачем вірно, відповідно до умов Договору (Додаткова угода №2 від 28.11.2007), щодо порядку розрахунків, а саме, у зв’язку з простроченням оплати по кожній видатковій накладній.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні письмові докази (ст..32 ГПК України), що ним було виконано зобов’язання за Договором №368/60102 Р від 02.01.2006 в повному обсязі та вчасно.

Судова колегія вважає, що посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, мають формальний характер, з огляду на те, що місцевий господарський суд належним чином повідомив відповідача про судові засідання (в матеріалах справи містяться розписки про повідомлення про час наступного слухання справи від 20.10.2009 на 03.11.2009 та 03.11.2009 на 17.11.2009, які містять підпис представника відповідача „Матківський А.С.” (а.с. 45, 47).

Згідно п.2.ч.3ст.104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь – якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутності будь – якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач був належним чином повідомлений про місце, час та дату судового засідання, але не скористався наданим йому процесуальним правом.

Стосовно посилань скаржника на Акт заліку зустрічних однорідних вимог, то це не є доказом, у розумінні ст.. 33 ГПК України, оскільки в даному заліку міститься посилання на Договір №309/60102 У від 02.01.2006, однак даний договір не є правовою підставою виникнення даного спору, що підтверджено і самим відповідачем в апеляційній скарзі.

Крім того, скаржником не додано жодного іншого укладеного між даними сторонами договору.

Отже, доводи скаржника мають формальний характер, оскільки відповідач не надав на спростування позовних вимог всі належні та допустимі докази (ст.. 34 ГПК України) на підтвердження тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень.

Судовою колегією було досліджено всі додані відповідачем до апеляційної скарги платіжні доручення та встановлено, що у банківських виписках по рахунку позивача, які долучені до позовної заяви на підтвердження часткової оплати відповідачем товару, містяться посилання на дати та перераховані суми, які проходять по вказаним платіжним дорученням. Інших платіжних документів до суду апеляційної інстанції відповідачем додано не було.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2009 у справі №20/300 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається, однак резолютивна частина оскаржуваного рішення підлягає уточненню, яке не зачіпає основного висновку господарського суду першої інстанції стосовно прав та обов’язків сторін, а саме, в частині стягнення з відповідача 595648,03 грн. - основного боргу провадження у справі підлягає припиненню, на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.

          Керуючись п.1-1 ст. 80, ст..ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Нова лінія” на рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2009 у справі №20/300 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2009 у справі №20/300 залишити без змін.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2009 у справі №20/300 викласти в наступній редакції:

„Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути із Закритого акціонерного товариства “Нова Лінія” (м. Київ, Харківське шосе, 168, код ЄДРПОУ 30728887) на користь Приватного підприємства “Декостиль” (м. Житомир, вул. Баранова, 89, код ЄДРПОУ 31318542) 31005,12грн. – основного боргу, 222622,32грн. – пені, 8492,75грн. – державного мита, 236,00грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В частині стягнення 595648,03 грн. - основного боргу - провадження у справі припинити.

Повернути Приватному підприємству “Декостиль”(м. Житомир, вул. Баранова, 89, код ЄДРПОУ 31318542) з Державного бюджету України 7,25грн. –зайво сплачене державне мито, перераховане згідно платіжного доручення №1434 від 29.09.2009р. та 79,00грн. –зайво сплачені витрати по оплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, перераховані згідно платіжного доручення №1433 від 29.09.2009р.”

          2. Матеріали справи №20/300 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді