Рішення № 8081307, 04.12.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2009 р.Справа № 15/151-09-5037 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Стойковій М.Д.

За участю представників:

від прокуратури - Вербощук С.Г.,

від позивача - Калиновська О.С.,

від відповідача – Артемчук П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до Закритого акціонерного товариства „Будівельно-монтажне управління № 12 „Одесбуд” про визнання права власності на будівлю та вилучення її з володіння товариства, -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 10.11.2009 р. та 25.11.2009 р. оголошувалась перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Заступник прокурора Суворовського району м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області з позовною заявою та уточненнями до неї до Закритого акціонерного товариства „Будівельно-монтажне управління № 12 „Одесбуд” про визнання за державою в особі позивача права власності на житловий фонд будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Церковна, 29 /ВОХР/ площею 511,4 кв.м та вилучення житлового фонду вказаної будівлі з володіння відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Прокуратурою Суворовського району м. Одеси проведено перевірку за матеріалами, що надійшли з СДСБЕЗ Суворовського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, в ході якої встановлено наступне.

Згідно розпорядження Міністерства будівництва УРСР у 1991 році на баланс Будівельно-монтажного управління № 12 була безоплатно передана будівля за адресою м. Одеса, вул. Трофима (Церковна), 29 /ВОХР/ загальною площею 1242 кв. м., жилою площею 275 кв.м, на 9 особистих рахунків, у якому проживала 31 особа.

Наказом начальника БМУ № 12 від 27 жовтня 1992 року № 10 вищевказана будівля була переведена у нежилий фонд з метою її використання як складу, оскільки будівля перебуває в аварійному стані. Зазначеній будівлі був присвоєний балансовий номер 345.

Наказом Регіонального відділення фонду державного майна України по Одеській області № 825 від 27.06.1995 року було створено ВАТ „Будівельно-монтажне об'єднання „Одесбуд” шляхом реорганізації виробничого будівельно-монтажного об'єднання „Одесбуд”. При цьому до складу ВАТ „Будівельно-монтажне об'єднання „Одесбуд” увійшло БМУ № 12. Також, як вказує прокурор, згідно вказаного наказу почалась процедура приватизації підприємства, що в подальшому призвело до утворення ЗАТ „БМУ № 12 „Одесбуд".

При цьому під час приватизації керівництвом підприємства будівля за адресою м. Одеса, вул. Трофима (Церковна), 29 /ВОХР/ була внесена до інвентаризаційних описів як будівля складу (балансовий номер 345) та включена до майна, що увійшло в статутний фонд підприємства.

04 травня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видане свідоцтво на право власності ЗАТ „БМУ № 12 „Одесбуд" на адміністративну будівлю за адресою м. Одеса, вул. Церковна, 29.

За даним фактом прокуратурою Суворовського району м. Одеси порушена кримінальна справа. При цьому, на думку прокурора, наказ начальника БМУ-12 № 10 від 27 жовтня 1992 року та подальше включення вказаної будівлі до статутного фонду підприємства є незаконними. Так, на час проведення приватизації майна підприємства правовідносини регулювались:

- Законом України „Про приватизацію державного майна” № 2163-ХП від 04.03.1992 року, дія якого не поширювалась на приватизацію об'єктів житлового фонду;

- постановою КМУ № 717 від 08.09.1993 року „Про затвердження методики оцінки вартості об'єктів приватизації”, у відповідності до якої з вартості майна цілісного майнового комплексу виключається державний житловий фонд, який приватизується відповідно до Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”.

Відповідно до п. 9 ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” у разі банкрутства підприємства, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків), одночасно передається у комунальну власність відповідних Рад. Ст. 1 цього ж Закону державний житловий фонд визначено як житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Таким чином, з огляду на наведені норми закону прокурор вважає, що житловий фонд не міг увійти до статутного фонду ЗАТ „БМУ № 12 „Одесбуд".

Рішення щодо переведення спірної будівлі у нежитлову відповідними органами на теперішній час не приймались.

Відтак, за твердженнями прокурора, керівництво БМУ № 12 не мало належних повноважень для переведення жилого фонду будинку у нежилий з метою використання як будівлі складу.

Крім того, прокурор зазначає, що згідно рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 274 від 29.06.1984 р. та протоколу № 4 до вказаного рішення будівля за адресою м. Одеса, вул. Трофима (Церковна), 29 /ВОХР/ була визнана аварійною, а отже взагалі не підлягала приватизації.

За таких обставин, прокурор вважає, що жилий фонд будівлі за адресою м. Одеса, вул. Церковна, 29, має бути повернутий законному власнику - державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України. При цьому відповідно до технічного паспорту будівлі за адресою вул. Церковна, 29, та звіту про ретроспективну незалежну оцінку ринкової вартості жилих приміщень № 712/09, виконаного ТОВ „Консалтингова компанія „Бюро оцінки Стефанович" загальна площа житлових приміщень (9 двокімнатних квартир) складає 511,4 кв.м.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.10.2009 р. порушено провадження у справі № 15/151-09-5037 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Позивач позовні вимоги Заступника прокурора Суворовського району м. Одеси підтримує у повному обсязі.

Відповідач проти позову не заперечує, про що зазначено у відзиві на позов (а.с. 75-76) та просить суд визнати за Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області право власності на житлову частину будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Церковна, 29/ВОХР/ площею 511,4 кв.м та вилучити з власності ЗАТ „Будівельно-монтажне управління № 12 „Одесбуд” вказаний житловий фонд.

В ході розгляду справи від Мороз Т.М., Мороз Ю.В., Білозерцевої В.С., Білозерцева І.П., Білозерцева В.П., Білозерцевої Л.К., Білозерцева Ю.В., Міронової Т.Д., Міронова І.В., Міронова В.І., Ігнатовської Н.М., Ігнатовського А.А., Ігнатовського А.А., Тіліженка С.М., Гадзири В.Ф., Гадзири О.В., Лавренка Г.С., Лавренко Г.Г., Лавренка А.Г. до господарського суду Одеської області надійшла заява про зупинення провадження у даній справі № 15/151-09-5037 до розгляду до набрання законної сили рішенням Суворовського районного суду м. Одеси по справі за позовом вказаних осіб про визнання недійсним свідоцтва про право власності на адміністративну будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Церковна, 29, літ „А” та зобов’язання ЗАТ „БМУ № 12 „Одесбуд” не перешкоджати у користуванні майном. Проте, суд, порадившись на місці, ухвалив відмовити в задоволенні заяви про зупинення провадження у справі у зв’язку з тим, що вказані фізичні особи не є сторонами по справі, та розгляд даної справи не залежить від результатів розгляду Суворовським районним судом м. Одеси вказаної цивільної справи.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з листа Міністерства будівництва УРСР № 7/8-157 (а.с. 15), на підставі клопотання Будівельно-монтажного управління № 12 Виробничого будівельно-монтажного об єднання „Одесбуд” у 1991 році вказаним Міністерством було прийнято рішення про передачу на баланс Будівельно-монтажного управління № 12 будівлі за адресою м. Одеса, вул. Церковна (в минулому –вул. Діда Трофима), 29 /ВОХР/. Згідно вказаного рішення Мінбуду Одеське відділення Кущового інформаційно-обчислювального центру наказано створити комісію з передачі вказаної будівлі зі свого балансу на баланс БМУ № 12.

Наказом БМУ № 12 Виробничого будівельно-монтажного об єднання „Одесбуд” від 27 жовтня 1992 року № 10 (а.с. 16) бухгалтерії наказано прийняти на баланс вищевказану будівлю за адресою м. Одеса, вул. Церковна, 29 /ВОХР/. загальною площею 1242 кв.м, жилою площею 275 кв.м /9 особистих рахунків/, у якому проживало 9 сімей, при цьому наказано присвоїти цій будівлі балансовий номер 345. Також в наказі зазначено, що при огляді вказаної будівлі комісією встановлено перебування будівлі у аварійному стані, у зв’язку з чим БМУ № 12 вирішено використовувати будівлю як склад до здійснення капітально-відновлювального ремонту.

Між тим, як вбачається з наявного в матеріалах справи рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів № 274 від 29.06.1984 р. (а.с. 13), яким був затверджений протокол Міжвідомчої комісії № 4 від 28.06.1984 р. (а.с. 9-12) про наслідки стихійного лиха 1-2 та 9 червня 1984 р., були визнані аварійними будинки, які знаходяться у затопленій зоні, квартири в будинках місцевих органів і відомств, а також будинки, що належали громадянам на праві власності, які стали аварійними в результаті систематичного затоплення і стихійного лиха 1-2 і 9 червня 1984 року. Серед вказаних будинків аварійним був визнаний будинок за адресою м. Одеса, вул. Трофима (тепер - Церковна), 29.

Так, у жовтні 1992 року Кущовий інформаційно-обчислювальний центр передав, а БМУ № 12 Виробничого будівельно-монтажного об’єднання „Одесбуд” прийняло будівлю, інженерні мережі і прилеглу територію за адресою: м. Одеса, вул. Трофима (тепер - Церковна), 29, безкоштовно, про що свідчить акт прийому-передачі (а.с. 17).

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 1994 року по БМУ № 12 Виробничого будівельно-монтажного об єднання „Одесбуд” на підставі наказу № 424 від 26.09.1994 р. (а.с. 18) була проведена інвентаризація. З інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей № 8 вбачається, що на балансі БМУ № 12 станом на 01.10.1994 р. рахується будівля складу за № 345.

26.11.1994 р. Президентом України був прийнятий Указ № 699/94 „Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів”, ст. 1 якого установлено, що об'єкти, які перебувають у державній власності та віднесені Державною програмою приватизації на 1994 рік до груп Б, В і Г, підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства. Згідно ст. 3 вказаного Указу засновниками з боку держави відкритих акціонерних товариств, які створюються відповідно до цього Указу, є Фонд державного майна України, регіональні відділення Фонду державного майна України і представництва Фонду державного майна України у районах та містах (далі - державні органи приватизації).

Державні органи приватизації, починаючи з 1 січня 1995 року, є правонаступниками органів, уповноважених управляти державним майном, щодо управління майном об'єктів, зазначених у статті 1 цього Указу (ст. 4 Указу). Розмір статутного фонду відкритого акціонерного товариства, яке створюється відповідно до цього Указу, визначається на підставі балансу відповідного об'єкта за станом на 1 січня 1995 року та результатів останньої повної інвентаризації його майна (ст. 5 Указу).

Також ст. 6 цього Указу постановлено державним органам приватизації створити до 1 лютого 1995 року комісії з підготовки до приватизації цих об'єктів. Комісії з підготовки до приватизації відповідних об'єктів створюються державними органами приватизації у складі керівника (голова комісії) та головного бухгалтера об'єкта, представника відповідного державного органу приватизації та, щодо підприємств-монополістів, представника Антимонопольного комітету України. Така комісія у місячний строк з дня її створення представляє на затвердження до відповідного державного органу приватизації проект статуту відкритого акціонерного товариства, що створюється відповідно до цього Указу, акт оцінки майна об'єкта, проект плану розміщення акцій та списки осіб, які мають згідно з чинним законодавством України пільги на придбання акцій об'єкта, що приватизується (ст. 7 Указу).

У відповідності з положеннями ст. 8 вказаного Указу Президента України № 699/94 державні органи приватизації повинні затверджувати у тижневий строк від дня одержання документів, зазначених у частині другій статті 7 цього Указу, статути відкритих акціонерних товариств.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі результатів інвентаризації майна Виробничого будівельно-монтажного об’єднання „Одесбуд” станом на 01.04.1995 р. створеною наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області комісією з підготовки підприємства до приватизації був складений акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу (а.с. 114-115), який було затверджено розпорядженням Регіонального відділення державного майна України по Одеській області № 123 від 27.06.1995 р. (а.с. 113).

У відповідності з Указом Президента України від 26.11.1994 року наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області № 825 від 27.06.1995 року (а.с. 28) було створено ВАТ „Виробниче будівельно-монтажне об'єднання „Одесбуд” шляхом перетворення виробничого будівельно-монтажного об'єднання „Одесбуд” у відкрите акціонерне товариство, а також затверджено статут ВАТ. При цьому слід зазначити, що Будівельно-монтажне управління № 12 увійшло до складу ВАТ „Виробниче будівельно-монтажне об'єднання „Одесбуд”, про що свідчить затверджений начальником Виробничого будівельно-монтажного об’єднання „Одесбуд” перелік підприємств, що входять до складу акціонерного товариства „Виробниче будівельно-монтажне об'єднання „Одесбуд” (а.с. 112).

Процедура приватизації ВАТ „Виробниче будівельно-монтажне об'єднання „Одесбуд” була завершена у 1997 році, про що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області № 1412 від 03.12.1997 року був прийнятий наказ.

При цьому, як встановлено судом, під час приватизації ВАТ „Виробниче будівельно-монтажне об'єднання „Одесбуд” керівництвом підприємства будівля за адресою м. Одеса, вул. Трофима (Церковна), 29 /ВОХР/ була внесена до інвентаризаційних описів як будівля складу (балансовий номер 345) та включена до майна, що увійшло в статутний фонд підприємства вартістю 1519942 крб. Вказане підтверджується наданим до суду позивачем переліком майна, переданого до статутного фонду ВАТ (а.с. 124, 29).

В подальшому, як вказує прокурор та підтверджує відповідач, в результаті приватизації ВАТ „Виробниче будівельно-монтажне об'єднання „Одесбуд” було створено ЗАТ „Будівельно-монтажне управління № 12 „Одесбуд”.

Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 504329 (а.с. 33) ЗАТ „Будівельно-монтажне управління № 12 „Одесбуд” зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 11.03.2002 р.

В подальшому КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” станом на 05.09.2006 р. був виготовлений технічний паспорт на адмінбудівлю за адресою: м. Одеса, вул. Церковна, 29, користувачем якої є відповідач. Згідно цього технічного паспорту загальна площа будівлі складає 1272,0 кв.м, з них площа адміністративної частини складає 760,6 кв.м, загальна житлова площа становить 511,4 кв.м.

04 травня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видане відповідачу свідоцтво про право власності ЗАТ „БМУ № 12 „Одесбуд" на адміністративну будівлю за адресою м. Одеса, вул. Церковна, 29.

Між тим суд погоджується з доводами прокурора та позивача про неправомірність включення житлової частини спірної будівлі під час приватизації підприємства до статутного фонду ВАТ „Виробниче будівельно-монтажне об'єднання „Одесбуд”, виходячи з наступного.

На час проведення приватизації майна підприємства, правовідносини регулювались ЗУ „Про приватизацію державного майна” № 2163-ХП від 04.03.1992 року, постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 року № 36 „Про затвердження методики оцінки вартості об'єктів приватизації”.

Так, у відповідності з п. 4 ст. 17 вказаного Закону України „Про приватизацію державного майна” (в редакції від 19.02.1997 р., тобто до завершення процесу приватизації ВАТ) до статутного фонду товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок приватизації), та майно, що є власністю орендаря. Ч. 2 ст. 3 цього Закону України „Про приватизацію державного майна” визначалось, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів житлового фонду.

Згідно ст. 39 вказаної Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою КМУ від 18.01.1995 року № 36 (що діяла складання акту оцінки вартості ЦМК від 27.06.1995 р.) вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна: державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; об'єктів, що не підлягають приватизації.

Згідно ст. 1 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” від 19.06.1992 р. № 2482-ХІІ (в редакції, що діяла на момент приватизації ВАТ) державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” визначалось, що державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону. В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Виходячи з положень статті 4 Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 р. (в редакції, що діяла на момент приватизації ВАТ) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі становлять державний житловий фонд.

З огляду на вищенаведені положення чинного на момент приватизації ВАТ „Виробниче будівельно-монтажне об'єднання „Одесбуд” законодавства, житловий фонд не міг увійти до статутного фонду вказаного товариства і відповідно до статутного фонду ЗАТ „БМУ № 12 „Одесбуд".

Згідно ч. 2 ст. 7 Житлового кодексу УРСР непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

Відповідно до ст. 8 Житлового кодексу УРСР переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Відтак, суд погоджується з позицією прокурора та позивача про те, що керівництво БМУ-12 не мало відповідних повноважень для переведення жилого фонду будинку у нежилий з метою використання як будівлі складу згідно наказу № 10 від 27 жовтня 1992 року.

Згідно приписів ст. 111 Житлового кодексу УРСР, якщо будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, у зв'язку з непридатністю для проживання підлягає знесенню або будинок жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий, інше благоустроєне жиле приміщення надається виселюваним державною, кооперативною або іншою громадською організацією, якій належить будинок, що підлягає знесенню, або якій призначається підлягаючий переобладнанню будинок (жиле приміщення), а в разі відсутності цієї організації чи неможливості надання нею жилого приміщення - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Проте в порушення вказаної вимоги закону адміністрація підприємства не тільки не надала мешканцям інше житло, а й навіть не попередила про переобладнання будинку.

Більш того, згідно ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Враховуючи той факт, що за рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 274 від 29.06.1984 р. та згідно протоколу № 4 до вказаного рішення будівля за адресою м. Одеса, вул. Трофима (Церковна), 29 /ВОХР/ була визнана аварійною, відповідно ця будівля не підлягала приватизації.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідачем неправомірно та безпідставно набуто право власності на житлові приміщення будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Трофима (Церковна), 29 /ВОХР/. Відповідно до технічного паспорту, виготовленого КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” на адмінбудівлю за адресою вул. Церковна, 29, та звіту про ретроспективну незалежну оцінку ринкової вартості жилих приміщень № 712/09, виконаного ТОВ „Консалтингова компанія „Бюро оцінки Стефанович", загальна площа житлових приміщень (9 двокімнатних квартир) складає 511,4 кв.м.

Згідно ст. 328 чинного Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ст. 387 чинного Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Також відповідно до ст. 392 чинного Цивільного кодексу України. власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Між тим згідно ст. 90 Цивільного кодексу Української РСР в редакції від 18.07.1963 р. № 1540-VI (який був чинним під час приватизації ВАТ) державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Відтак, жилий фонд будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Церковна, 29 /ВОХР/, площею 511,4 кв.м має бути повернутий законному власнику - державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України.

Так, відповідно до п.п. 1, 2, 5, 6 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, яке затверджене Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р. № 2558-XII, Фонд державного майна є державним органом з самостійним статусом та визначеними повноваженнями, що здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна України та який у своїй діяльності підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Відповідно до п. 149 Закону України "Про Державну програму приватизації" від 18.05.2000 р. N 1723-III передбачено, що Фонд державного майна України після набрання чинності цією Програмою проводить інвентаризацію державного майна, яке не включено до статутних фондів ВАТ, та приймає рішення щодо подальшого його використання або приватизації відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до встановленої Положенням про Фонд державного майна України та Закону України "Про Державну програму приватизації" рішення щодо використання державного майна, що знаходиться у відповідача і не підлягало приватизації, повинно прийматися саме Фондом державного майна України.

Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 р. № 908/68, який видано відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна України" та "Про Державну програму приватизації", було затверджено Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі. Даним Положенням передбачається, що забезпечення реалізації управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації відповідно до ст. 149 Закону України "Про Державну програму приватизації" здійснює Фонд державного майна України.

Разом з тим відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

При цьому слід зазначити, що відповідач позовні вимоги визнає та не заперечує проти вилучення у нього житлового фонду будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Церковна, 29 /ВОХР/ 511,4 кв.м на користь позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

У позовній заяві заступник прокурора Суворовського району м. Одеси обґрунтовує своє представництво у суді в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області тим, що Фонд державного майна України та його регіональні відділення є державними органами приватизації, які здійснюють державну політику в сфері приватизації державного майна та управління державним майном, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі.

Враховуючи наведене, представництво інтересів позивача прокуратурою є цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги заступника прокурора Суворовського району м. Одеси обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).

Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.

Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102, 00 грн.) і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500, 00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.04.2008 р. N01-8/241 „Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 N 01-8/675 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” розмір державного мита, що сплачується з позовних заяв про визнання права власності на майно, визначається з урахуванням вартості спірного майна та з огляду на приписи пунктів 29 і 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. N 15”.

З огляду на викладене, позивач при подачі даного позову мав сплатити до бюджету державне мито в розмірі 1% від вартості спірного майна, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.). При цьому як вбачається зі звіту № 712/09 про ретроспективну незалежну оцінку ринкової вартості жилих приміщень, виконаного ТОВ „Консалтингова компанія „Бюро оцінки Стефанович", вартість спірного майна у травні-червні 2007 року (момент набуття відповідачем права власності на спірне майно –оформлення свідоцтва про право власності) становила 1100000 грн. Отже, розмір держмита за подачу даного позову становить 11000 грн.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до Закритого акціонерного товариства „Будівельно-монтажне управління № 12 „Одесбуд” про визнання права власності на будівлю та вилучення її з володіння товариства задовольнити.

2.          ВИЗНАТИ право власності на житловий фонд будівлі за адресою м. Одеса, вул.. Церковна, 29 /ВОХР/, площею 511,4 кв.м за державою в особі Регіонального відділення фонду державного майна України (65125, м. Одеса, вул. В.Арнаутська, 15).

3.          Вилучити житловий фонд будівлі за адресою м. Одеса, вул.. Церковна, 29 /ВОХР/ площею 511,4 кв.м з володіння Закритого акціонерного товариства „Будівельно-монтажне управління № 12 „Одесбуд" (65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29; код ЄДРПОУ 31769039).

4.          СТЯГНУТИ з Закритого акціонерного товариства „Будівельно-монтажне управління № 12 „Одесбуд" (65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29; код ЄДРПОУ 31769039) до державного бюджету України (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008 МФО 828011 КБК 22090200) витрати по держмиту в сумі 11000/одинадцять тисяч/грн. 00 коп.

5.          СТЯГНУТИ з Закритого акціонерного товариства „Будівельно-монтажне управління № 12 „Одесбуд" (65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29; код ЄДРПОУ 31769039) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31217259700008 МФО 828011 КБК 22050000) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 09.12.2009 р.

Суддя