Рішення № 8079041, 25.11.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" листопада 2009 р.Справа № 15/85-09-2993 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача – Кіташевський Д.А.;

від відповідача – не з’явився;

від третьої особи - Кіташевський Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міністерства транспорту та зв’язку України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача –Одеська залізниця, до Одеської міської ради про визнання права власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:

Міністерство транспорту та зв’язку України звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача –Одеська залізниця, про визнання за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України права власності на об’єкти нерухомого майна –нежитлові будівлі багажного відділення, що перебувають на праві повного господарського відання у Одеській залізниці та розташовані за адресою: м. Одеса, площа Привокзальна, 2, які складаються з: пакгаузу (будівля 1910 р. побудови площею 128,2 кв.м, інвентарний номер - 11001), багажних кас і контори (інвентарний номер 11002, будівля 1933 р. побудови площею 306,3 кв.м), контори УТЕК і службових приміщень (інвентарний номер 11003, будівля 1944 р. побудови площею 37,9 кв.м); багажних складів (інвентарний номер 11006, будівля 1958 р. побудови площею 1260 кв.м); складу (інвентарний номер 11008, будівля 1978 р. побудови площею 106,4 кв.м); будівлі сторожки (інвентарний номер 11009, будівля 1978 р. побудови площею 4,2 кв.м); складу (ангару) (інвентарний номер 11010, будівля 1978 р. побудови площею 301,3 кв.м); складу (інвентарний номер 11011, будівля 1978 р. побудови площею 120,3 кв.м.); будівлі підзарядної (інвентарний номер 11022, будівля 1973 р. побудови площею 43,6 кв.м); бункеру для сміття (інвентарний номер 11007, будівля 1959 р. побудови площею 10,2 кв.м. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на наступне.

З метою проведення державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: м. Одеса, площа Привокзальна, 2, Одеська залізниця (в особі свого відокремленого структурного підрозділу – пасажирського вокзалу Одеса-Головна) звернулась до відповідача з проханням оформити свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна. Проте, згідно листа від 21.08.2007 р. № 8943 юридичним управлінням Одеської міської ради надано відповідь про можливість розгляду питання щодо оформлення права власності лише після надання документів, які посвідчують право власності (зокрема, акту державної комісії про прийняття зазначених об’єктів та введення їх в експлуатацію або інших).

Так, позивач вказує, що будівництво спірних об’єктів здійснювалося Одеською залізницею самостійно та об’єкти були введені в експлуатацію, однак акти введення до експлуатації вказаних об’єктів у позивача та Одеської залізниці відсутні. При цьому позивач зазначає, що спірні об’єкти розташовані за земельній ділянці, наданій у постійне користування Одеській залізниці для виробничої діяльності згідно Державного акту на право постійного користування землею (серія № І-ОД 000301), виданого на підставі рішення Одеської міської ради від 28.04.2000 р. № 1234-ХХІІІ.

Разом з тим, позивач стверджує, що у Одеської залізниці існує право господарського відання відносно спірних об’єктів, а у позивача –право власності. Адже, відповідно до п. 1.1 , п. 4.2 статуту Одеської залізниці остання є статутним державним підприємством, заснованим на державній власності і підпорядкованим Державній адміністрації залізничного транспорту України, що входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України. Майно залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання.

Між тим, позивач вважає, що, відмовивши Одеській залізниці в оформленні свідоцтва про право власності держави на спірні об'єкти, відповідач не визнав наявності цього права власності, що відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України дає позивачу право заявити до відповідача позов про визнання права власності на спірне майно за державою Україна в особі позивача, що знаходиться у повному господарському віданні третьої особи.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.07.2009 р. порушено провадження у справі № 15/85-09-2993 та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.08.2009 р. по справі № 15/85-09-2993 було призначено судову оціночну експертизу щодо встановлення вартості спірного майна, проведення якої було доручено спеціалістам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, та зупинено провадження у справі до закінчення проведення судової оціночної експертизи.

Так, від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду надійшов висновок судово-оціночної експертизи № 8970 від 28.10.2009 р. по справі № 15/85-09-2993, згідно якого вартість спірного майна на дату оцінки становить 1316787,00 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2009 р. провадження по справі № 15/85-09-2993 було поновлено у зв’язку з проведенням призначеної судом експертизи та справу призначено до розгляду в засіданні суду на 25.11.2009 р.

В засіданні суду 25.11.2009 р. представник позивача звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, згідно якою позивач уточнив позовні вимоги в частині площі спірних об’єктів. Так, згідно уточнених позовних вимог позивач просить суд визнати за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України право власності на нежитлові будівлі багажного відділення загальною площею 1786,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, площа Привокзальна, 2, що знаходяться в повному господарському віданні Одеської залізниці, а саме: пакгауз - площею 128,2 кв.м (будівля 1910 р. побудови, інвентарний номер 11001), багажні каси, конторку - площею 306,3 кв.м (інвентарний номер 11002, будівля 1933 р. побудови), конторку УТЕК - службові приміщення площею 37,9 кв.м (інвентарний номер 11003, будівля 1944 р. побудови); багажні склади - площею 727,8 кв.м (інвентарний номер 11006, будівля 1958 р. побудови); склад - площею 106,4 кв.м (інвентарний номер 11008, будівля 1978 р. побудови); будівлю сторожки - площею 4,2 кв.м (інвентарний номер 11009, будівля 1978 р. побудови); склад (ангар) - площею 301,3 кв.м (інвентарний номер 11010, будівля 1978 р. побудови); склад - площею 120,3 кв.м. (інвентарний номер 11011, будівля 1978 р. побудови); будівлю підзарядної - площею 43,6 кв.м (інвентарний номер 11022, будівля 1973 р. побудови); бункер для сміття - площею 10,2 кв.м (інвентарний номер 11007, будівля 1959 р. побудови).

Третя особа письмові пояснення по суті спору не надала, проте представник третьої особи в засіданні суду позовні вимоги підтримав.

Відповідач позовні вимоги не визнає, про що зазначено у відзиві на позов (а.с. 68-71), посилаючись при цьому на відсутність спору між Міністерством транспорту та зв’язку України та Одеською міською радою, оскільки з вимогою оформити свідоцтва про право власності зверталась Одеська залізниця, а не Міністерство транспорту та зв’язку України, і відповідно відповідь про неможливість оформлення отримала Одеська залізниця. Таким чином, права та охоронювані законом інтереси позивача не були порушені внаслідок дій Одеської міської ради, при цьому відповідач зазначає, що спори юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства згідно ст.ст. 17, 18 КАС України. До того ж посилання позивача на ст. 392 ЦК України відповідач вважає безпідставними, оскільки відповідно до вимог ст. 331 ЦК України та положень Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” право власності на нерухоме майно може бути визнане згідно рішення суду, яке в свою чергу є підставою для проведення державної реєстрації такого права, виключно на об’єкт незавершеного будівництва, оскільки інший тип судових рішень передбачає вирішення судом спорів щодо вже існуючого –зареєстрованого належним чином права власності на нерухоме майно. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмеження” і п.1.12 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно право звернення до органів місцевого самоврядування за проведенням державної реєстрації прав власності на нерухоме майно виникає з моменту його прийняття в експлуатацію актом відповідної організації.

Разом з тим відповідач звертає увагу суду на те, що знаходження майна на балансі підприємства не є безумовною ознакою права власності підприємства, оскільки відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, баланс є зведеною формою бухгалтерської звітності, що заповнюється на підставі інших документів та не може підтверджувати обґрунтованість отримання майна балансоутримувачем. Одним із основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства, на думку відповідача, є джерела фінансування, передача підприємств у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання).

Заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання за державою в особі позивача права власності на нежитлові будівлі багажного відділення загальною площею 1786,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, площа Привокзальна, 2, що знаходяться в повному господарському віданні Одеської залізниці, а саме: пакгауз - площею 128,2 кв.м (будівля 1910 р. побудови, інвентарний номер 11001), багажні каси, конторку - площею 306,3 кв.м (інвентарний номер 11002, будівля 1933 р. побудови), конторку УТЕК - службові приміщення площею 37,9 кв.м (інвентарний номер 11003, будівля 1944 р. побудови); багажні склади - площею 727,8 кв.м (інвентарний номер 11006, будівля 1958 р. побудови); склад - площею 106,4 кв.м (інвентарний номер 11008, будівля 1978 р. побудови); будівлю сторожки - площею 4,2 кв.м (інвентарний номер 11009, будівля 1978 р. побудови); склад (ангар) - площею 301,3 кв.м (інвентарний номер 11010, будівля 1978 р. побудови); склад - площею 120,3 кв.м. (інвентарний номер 11011, будівля 1978 р. побудови); будівлю підзарядної - площею 43,6 кв.м (інвентарний номер 11022, будівля 1973 р. побудови); бункер для сміття - площею 10,2 кв.м (інвентарний номер 11007, будівля 1959 р. побудови).

Так, як з’ясовано судом, Одеська залізниця в особі начальника відокремленого структурного підрозділу –пасажирського вокзалу Одеса-Головна зверталась до Одеської міської ради з проханням оформити свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, площа Привокзальна, 2.

Між тим листом від 21.08.2007 р. за № 8943вих юридичним управлінням Одеської міської ради була надана відповідь про відсутність підстав для оформлення свідоцтв про право власності на об’єкти нерухомого майна, розташовані за вказаною вище адресою. При цьому юридичне управління зазначило, що вичерпний перелік підстав для оформлення права власності на нерухоме майно визначено Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 66/7387 від 28.01.2003 р.

Разом з тим суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Підстави набуття права власності передбачені статтею 328 Цивільного кодексу України, згідно положень якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До того ж в силу ст. 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, зокрема, акту № 2 від 26.12.1956 р., а також згідно висновку судової оціночної експертизи, спірні нежитлові будівлі були збудовані у радянські часи на протязі 1933-1973 рр.

Між тим згідно ст. 90 Цивільного кодексу Української РСР в редакції від 18.07.1963 р. № 1540-VI, що був чинним під час зведення спірних будівель, державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

03.08.1990 р. Верховною радою УРСР був прийнятий Закон №142-ХІІ „Про економічну самостійність УРСР”, частиною 2 статті 4 якого було встановлено, що до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном в Українській УРСР були також врегульовані прийнятим 07.02.1991 р. Законом № 697-ХІІ „Про власність”, який діяв до прийняття Верховною радою України Закону України від 27 квітня 2007 року N 997-V „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України”.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. №1452-XII „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992р. №8-92 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, що діяв до 18.10.2006 р. було покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, суд доходить висновку, що на момент зведення спірних об’єктів нерухомості вони належали до державної форми власності, оскільки була збудовані засобами Одеської залізниці, яка входила у систему транспорту загального користування УРСР, проте через значну давність з моменту введення об’єктів в експлуатацію акти комісії про введення об'єкта нерухомості в експлуатацію та акти приймання-передачі спірних об'єктів нерухомості (крім одного складу з дахом платформи) відсутні. При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи інвентарних карток обліку основних засобів (а.с. 36-45), спірні будівлі з моменту їх будівництва до теперішнього часу знаходяться на балансі структурного підрозділу Одеської залізниці –Пасажирський вокзал Одеса-Головна. До того ж, як з’ясовано судом, вказаний структурний підрозділ за власний рахунок утримує вказане майно, самостійно здійснює його обслуговування та ремонт.

13.07.2000 р. відповідно до рішення Одеської міської ради народних депутатів від 28.04.2000 р. № 1234-ХХІІІ Одеській залізниці як землекористувачу був виданий Державний акт на право постійного користування землею № І-ОД № 000301, яким Одеській залізниці надано у постійне користування землі загальною площею 377,06 га в межах згідно з планом землекористування для виробничої діяльності. Як з’ясовано судом, спірні об’єкти нерухомості розташовані на вказаній земельній ділянці, що була надана Одеській залізниці у постійне користування згідно зазначеного Держакту.

Також, як вбачається з матеріалів справи, КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” була проведена інвентаризація об’єктів нерухомості, які знаходяться у користуванні Одеської залізниці, за наслідками якої був виготовлений технічний паспорт станом на 29.04.2007 р. Згідно вказаного технічного паспорту загальна площа спірних будівель складає 1786,2 кв.м, у т.ч.: пакгауз площею 128,2 кв.м, багажні каси та конторка площею 306,3 кв.м , конторка УТЕК і службові приміщення площею 37,9 кв.м; багажні склади площею 727,8 кв.м; склад площею 106,4 кв.м; будівля сторожки площею 4,2 кв.м; склад (ангар) площею 301,3 кв.м; склад - площею 120,3 кв.м; будівля підзарядної площею 43,6 кв.м; бункер для сміття площею 10,2 кв.м

Разом з тим відповідно до п. 1.1 статуту Одеської залізниці, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 29.12.1997 р. № 456, із наступними змінами, Одеська залізниця –це створене згідно з статтями 1, 4 Закону України „Про залізничний транспорт” статутне територіально-галузеве об’єднання, засноване на державній власності і підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України, що входить до сфери управління Міністерства транспорту України.

Згідно п. 4.1, п. 4.2 статуту Одеської залізниці, майно залізниці становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у балансі залізниці. Майно залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

Також відповідно до ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Згідно ст. 74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб'єктом господарської діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з ГК України та іншими законами, прийнятими відповідно до цього кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Положеннями ч. 5 статті 4 Закону України „Про залізничний транспорт” №273-96/ВР від 04.07.1996 р. визначено, що управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України, підпорядкованим Міністерству транспорту України.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України „Про залізничний транспорт” майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю.

Відповідно до ст. 116 Конституції України від 28.06.1996 р. Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006 року № 185-Vвизначено, що управління об'єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 4 цього Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Так, з огляду на положення ст.ст. 3, 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності” Міністерство транспорту та зв'язку України є суб'єктом управління майном, що закріплене за Одеською залізницею на праві господарського відання.

У відповідності з положеннями ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Аналогічні положення щодо захисту речових прав на чуже майно містяться у ст. 396 Цивільного кодексу України, згідно якої захист речового права здійснюється відповідно до положень ст. 29 Цивільного кодексу України „Захист права власності”.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України (глава 29 кодексу) власник майна може пред’явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Зі змісту та суті зазначеної статті позов з цієї підстави може заявлятись до будь-якої особи, яка словами або діями (в певних випадках бездіяльністю) заявила претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи, або не визнає це право у будь-який спосіб. При цьому позивач, пред’являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у т.ч. його висловлень, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права.

Як вже зазначалось, третя особа в особі свого структурного підрозділу зверталась з проханням до відповідача про оформлення права власності на спірне майно, що підтверджується наявним у матеріалах справи листуванням. Безпосередньо Міністерство транспорту та зв'язку не зверталося до відповідача щодо оформлення права власності держави на спірне майно. Проте, звернення Одеської залізниці в інтересах держави в силу обсягу повноважень, наданих ст. 136 Господарського кодексу України особі, у якої майно перебуває на праві повного господарського відання, були зроблені начальником відокремленого структурного підрозділу –Пасажирський вокзал Одеса-Головна (балансоутримувачем спірного майна). Відмовивши Одеській залізниці в оформлені свідоцтва про право власності держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на об'єкти, відповідач фактично заперечив (не визнав) наявність цього права власності у держави в особі позивача.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності та враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає, що позовні вимоги Міністерства транспорту та зв’язку України про визнання за державою права власності на нежитлові будівлі багажного відділення загальною площею 1786,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, площа Привокзальна, 2, що знаходяться в повному господарському віданні Одеської залізниці.

Вимоги позивача про покладення судових витрат по справі на відповідача задоволенню не підлягають, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не були понесені витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Держмито та витрати на ІТЗ судового процесу були сплачені третьою особою –Одеської залізницею замість позивача. Так, ст. 44-49 ГПК України не містить приписів щодо можливості відшкодування стороною у справі на користь третьої особи понесених судових витрат.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позовну заяву Міністерства транспорту та зв’язку України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача –Одеська залізниця, до Одеської міської ради про визнання права власності на майно задовольнити.

2.          ВИЗНАТИ за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв’язку України (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 00017584) право власності на нежитлові будівлі багажного відділення загальною площею 1786,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, площа Привокзальна, 2, що знаходяться в повному господарському віданні Одеської залізниці, а саме: пакгауз площею 128,2 кв.м (будівля 1910 р. побудови, інвентарний номер 11001), багажні каси та конторку площею 306,3 кв.м (інвентарний номер 11002, будівля 1933 р. побудови), конторку УТЕК - службові приміщення площею 37,9 кв.м (інвентарний номер 11003, будівля 1944 р. побудови); багажні склади площею 727,8 кв.м (інвентарний номер 11006, будівля 1958 р. побудови); склад площею 106,4 кв.м (інвентарний номер 11008, будівля 1978 р. побудови); будівлю сторожки площею 4,2 кв.м (інвентарний номер 11009, будівля 1978 р. побудови); склад (ангар) площею 301,3 кв.м (інвентарний номер 11010, будівля 1978 р. побудови); склад площею 120,3 кв.м. (інвентарний номер 11011, будівля 1978 р. побудови); будівлю підзарядної площею 43,6 кв.м (інвентарний номер 11022, будівля 1973 р. побудови); бункер для сміття площею 10,2 кв.м (інвентарний номер 11007, будівля 1959 р. побудови).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.

Суддя