Рішення № 80778309, 28.03.2019, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

28.03.2019 ЄУН № 337/3915/18

Провадження № 2/337/939/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2019 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді Салтан Л.Г.

за участю секретаря Шаповалової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу у порядку спрощеного провадження за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. № 1 «д», адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. № 50) до ОСОБА_1 (місце проживання: 69098, м. Запоріжжя, вул. Бочарова, буд. № 8 «а», кв. 28) про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

14.09.2018 року представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 12.07.212 року у розмірі 30433,93 грн., посилаючись на неналежне виконання своїх зобов’язань з боку відповідача.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2018 року по цивільній справі за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором позовні вимоги задоволено частково.

9.12.2018 року відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення, в якій просить суд скасувати заочне рішення посилаючись на ті обставини, що був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та надати докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та заявити про застосування судом строку позовної давності.

5.01.2019 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2018 року за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано справу призначено до розгляду в загальному порядку на 14.02.2019 року.

У судове засідання 14.02.2019 року з’явився представник відповідача. Представник позивача у судове засідання не з’явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням, у зв’язку з чим розгляд справи відкладено на 28.03.2019 року.

08.03.2019 року у судове засідання представник позивача не з’явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням. Також у прохальній частині позовної заяви позивач зазначив, що в разі неявки в судове засідання відповідача, позивач не заперечує проти розгляду справи за відсутності його представника та винесення заочного рішення.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилася, надала суду письмове клопотання про розгляд справи у її відсутності, просить у позові відмовити у зв’язку зі спливом строку позовної давності на підставі пояснень, наданих у заяві про перегляд заочного рішення.

У відповідності до ст. 231 ЦПК України, неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Вивчивши матеріали зазначеної вище цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв’язку з наступним.

04.09.2018 року представник позивача звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 12.07.2012 року у розмірі 30433,93 грн., посилаючись на неналежне виконання своїх зобов’язань з боку відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписала Заяву № б/н від 12.07.2012 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

У позові позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», що розташовані на офіційному сайті Банку, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно з цією статтею ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановленні однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно п. 2.1.1.12.2. Договору в разі непогашення клієнтом боргових зобов’язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування Кредитом Клієнт сплачує Банку проценти в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті. У разі виникнення суми простроченого кредиту згідно з п. 2.1.1.12.6.1. Договору на суму від 100 грн., Клієнт сплачує Банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування відсотків за кредитом.

За доводами позивача, у зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості Відповідач станом на 28.05.2018 року має заборгованість 30433,93 грн., з яких:

-5954,30 грн. – тіло кредиту;

-10986,87 грн. – нараховано відсотків за користування кредитом;

-11567,33 грн. – нараховано пені,

а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг:

-500, 00 грн. – штраф (фіксована частина),

-1425,43 грн. – штраф (процентна складова).

Позивач також зазначив, що відповідно до п. 1.1.7.11. Договору, Договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, від автоматично лонгується на той же строк. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов’язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням прав та законних інтересів АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Викладені у позовній заяві підстави позивач підтверджує розрахунком заборгованості, копією заяви позичальника, витягом з «Тарифів Банку», витягом з «Умов та правил надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою».

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 30433,93 грн. за кредитним договором № б/н від 12.07. 2012 року та витрати по сплаті судового збору у сумі 1762,00 грн.

Відповідачем до суду надано заяву про перегляд заочного рішення, в якій той зазначив, що як видно з матеріалів справи, позивач стверджує, що картка, видана у 2012 році, діяла до 2018 року (згідно розрахунку), але картки не надає, строку дії картки у Анкеті-заяві не зазначено. Як зазначено позивачем у позовній заяві: «Відповідно до п. 1.1.7.11. Договору, Договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк». Позивачем картки не надано. У Анкеті-заяві відсутній навіть вид картки, яку відповідач хотів би отримати. Відсутній також розмір кредитного ліміту. Таким чином, якщо навіть припустити, що договір було укладено 12.07.2012 року, як зазначає позивач в позовній заяві, він міг діяти з урахуванням пролонгації лише до 11.07.2014 року. Таким чином, у будь-якому разі термін дії картки припинився до 12.07. 2014 року.

Відповідач також зазначає, що у будь-якому випадку позивач повинен був звернутися до суду з позовною заявою до закінчення строку позовної давності і, навіть якщо строк дії договору і було пролонговано згідно Умов на той же самий термін (тобто на рік), строк позовної давності за вимогами Позивача сплив 12.08.2014 року. Таким чином, Позивач звернувся з позовною заявою 04.09.2018 року, пропустивши трирічний строк позовної давності.

Суд, вивчивши матеріали справи, взявши до уваги обставини, викладені позивачем по тексту позовної заяви, перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, а також взявши до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими законом способами.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

У ч.2 ст. 509 ЦК України зазначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до заяви б/н від 12.07.2012 р., підписаної відповідачем встановлено, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, становлять між клієнтом та банком договір про надання банківських послуг, прийняття даних умов підтверджується підписом клієнта у заяві, на підставі якого в подальшому повинна бути надана карта клієнту.

Така форма оформлення кредитного договору не суперечить діючому законодавству, оскільки укладання договору здійснюється за принципом укладання між банком і клієнтом договору приєднання (ст. 634 ЦК України). Відповідно до ч. 1ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

При оформленні кредиту, заява на отримання кредиту підписується повнолітньою, дієздатною особою (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання ч. 2 п.1 ст.30 ЦК України), чим підтверджується, що позичальник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами, позичальник підтвердив свою згоду на те, що заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та тарифи складають між ним і банком договір про надання банківських послуг.

Тобто, в даному випадку, зміст кредитного договору повинно бути зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та тарифах.

В матеріалах справи міститься анкета-заява, підписана відповідачем 12.07.2012 року, про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Даних, які б вказували на прохання відповідача отримати кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку; домовленості сторін про розмір кредитного ліміту та розмір відсотків за користування кредитом, даний документ не містить, не містить також чіткого зазначення банківських послуг, які відповідач оформив на своє ім’я, не містить номеру платіжної карти, відсутні також дані про факт видачі картки. Таким чином, зазначений позивачем у позовній заяві розмір кредитного ліміту у 8000,00 грн. не є підтвердженим належними доказами (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВССУ № 524/4185/16-ц від 12.10.2017р.).

Разом з відзивом на заяву про перегляд заочного рішення АТ КБ «ПриватБанк» надав довідку про видачу ОСОБА_1 наступних кредитних карток:

№ 5211537406101597 (термінів дії картки позивач не зазначив);

№ 5211537419864249 (термінів дії картки позивач не зазначив);

№ 5211537314799581 (термінів дії картки позивач не зазначив);

№ 4149625811604584 (термінів дії картки позивач не зазначив).

Доказів отримання відповідачем вищезазначених карток позивачем не надано.

Також позивачем надано виписки по наступним картковим рахункам:

9992*****0081 з зазначенням кредитного ліміту у розмірі 0,00 грн.;

4149*****4584 з зазначенням кредитного ліміту у розмірі 0,00 грн.;

5211*****9581 без зазначення розміру кредитного ліміту;

5211*****1597 без зазначення розміру кредитного ліміту;

5211*****4249 без зазначення розміру кредитного ліміту.

З наданих доказів неможливо встановити яку саме картку отримав відповідач відповідно до заяви № б/н від 12.07.2012 року та не вбачається за можливе визначити наданий відповідачу розмір кредитного ліміту.

В розрахунку заборгованості зазначено, що сума тіла кредиту складає 5954,30 грн. Як вбачається з наданого розрахунку, банком періодично нараховувались відсотки за користування коштами відповідачем (колонки 9, 10). Нараховані за місяць відсотки (колонка 9, 10) включались в загальну заборгованість відповідача та автоматично збільшувалася заборгованість за наданим кредитом (колонка 3). Нарахування відсотків відбувалося в зростаючому підсумку на суми, які капіталізувалися до суми основної заборгованості, яка є залишком поточної заборгованості за кредитом, тобто мало місце подвійне нарахування відсотків.

Наведене підтверджується випискою з карткового рахунку. Банк нараховував відсотки на всю заборгованість, в тому числі і на нараховані в попередніх місяцях відсотки. Таким же чином нараховувалася пеня, яка також включалась в суму заборгованості і на яку з наступного дня нараховувались відсотки. Підтвердженням цього є також виписка по картковому рахунку.

Нарахування відсотків на відсотки, а також нарахування відсотків на пеню (неустойку) суперечить положенням ст.ст.1048, 1054 ЦК України (які передбачають право банку одержувати проценти «від суми позики») та ч.2 ст.550 (заборона нарахування відсотків на неустойку)

З наданого Банком розрахунку неможливо встановити, чи відповідає дійсності сума нарахованих Банком відсотків у розмірі 10986,87 грн., а з наданої виписки неможливо визначити за яким саме рахунком позивачем заявлено позовні вимоги та нараховано відсотки і штрафні санкції.

Згідно п. 1.1.7.11. наданого позивачем витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк. Анкету-заяву підписано відповідачем 12.07.2012 року. Враховуючи Умови та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, максимальний строк дії картки, яка повинна надаватися за даною заявою клієнту, - два роки. Тобто строк дії договору мав припинитися до 12.07.2014 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позивач звернувся з позовною заявою 04 вересня 2018 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, адже строк позовної давності за вимогами позивача за заявою б/н від 12.07.2012 р. сплив 11.07.2017 року (аналогічна правова позиція викладена у висновку Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року (справа № 6-127цс14).

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, наголошує на тому, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа «Стаббігс та інш. проти Великобританії» рішення від 22.10.1996 року, «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980 року).

Аналізуючи перелічені норми матеріального та процесуального права, взявши до уваги встановлені у судовому засіданні обставини, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 12.07.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви до суду позивач по справі АТ КБ «ПриватБанк» сплатив судові витрати при розгляді справи: а саме судовий збір у сумі 1762 грн., а тому суд приходить до висновку, що в цій частині у задоволенні вимоги щодо стягнення судового збору слід також відмовити.

Керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 19, 81, 89, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 549, 551, 610, 622, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. № 1 «д», адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. № 50, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) про стягнення заборгованості - відмовити.

Особам, які не були присутні у судовому засіданні, копія рішення направляється в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Повний текст рішення складений 28 березня 2019 року

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Л.Г. Салтан